- •Філософія, її гуманістичний зміст та призначення.
- •Основні проблеми філософії.
- •Функції філософії.
- •Предмет та обєкт філософії, їх особливості.
- •Особливості становлення філософії як самостійної науки.
- •Історичні типи філософії, їх основна спрямованість (матеріалізм та ідеалізм).
- •Філософія як особлива форма суспільної свідомості та її специфіка.
- •Давньоіндійська філософія її ідейний зміст та напрями.
- •Вчення йоги – релігійно-філософське вчення стародавньої Індії.
- •Давньокитайська філософія про взаемовідношення «людина-світ».
- •Основний зміст та періодизація розвитку Античної філософії.
- •Основна проблематика Мілетської школи.
- •Історичне значення Античної філософії
- •Класична доба Античної філософії. Вчення Демокріта і Сократа.
- •Схожість та відмінність поглядів Платона та Арістотеля.
- •Місце філософії в самопізнанні людини.
- •Загальна характеристика філософії середньовіччя.
- •Відмінність філософії середньовіччя від Античної філософії.
- •Філосовське вчення про людину в середньовічній філософії.
- •Основна проблематика напрямку «схоластика» в середньовічній філософії.
- •Загальна характеристика філософії епохи Відродження.
- •Світоглядне та методологічне значення Геліоцентричної системи світу(теорія Коперніка)
- •Погляди Дж. Бруно, Галілея, Кєплера, Ньютона на всесвіт та його будову.
- •Космоцентричний характер античної філософії.
- •Загальна спрямованість філософії Нового часу.
- •Основні філосовські вчення Нового часу.
- •Особливості методологічних підходів Бекона та Декарта (індукція, дедукція)
- •Механістична картина світу Ньютона.
- •Основні вчення Німецької класичної філософії.
- •Особливості обєктивного ідеалізму Гегеля.
- •Історичне значення антропологічного матеріалізму Фейєрбаха.
- •Філософія Середньовіччя та її зв'язок з релігією.
- •Роль християнства у формуванні сердньовічної філософії.
- •Українська філософія в Докласичну добу.
- •Філософія Києво-Могилянської академії.
- •Українська філософія в Новітній час.
- •Основні проблеми та досягнення філософії доби середньовіччя.
- •Український романтизм, його особливості.
- •Гуманістичний характер філософії Відродження.
- •Філософія епохи Відродження та її антропоцентричний характер.
- •53Значеення і сенс основних досягнень кожної філософської епохи
Погляди Дж. Бруно, Галілея, Кєплера, Ньютона на всесвіт та його будову.
У творі «Про нескінченність, Всесвіт і світи» Бруно спростовує традиційну аристотелівську космологію і стверджує, що фізичний Всесвіт нескінченний і включає нескінченне число світів, у кожному з яких є сонце і декілька планет. Таким чином, Земля всього лише невелика зірка серед інших зірок в нескінченному Всесвіті.
В основі світогляду Галілея лежить визнання ним об'єктивного існування світу, нескінченного та вічного, при цьому Галілей припускав божественну першопричину. У природі, за Галілеєм, ніщо не знищується і не породжується, відбувається лише зміна взаємного розташування тіл або їхніх частин. Матерія складається з неподільних атомів, її рух — універсальне механічне пересування. Небесні світила подібні до Землі й підкоряються єдиним законам механіки.
Погляди Кеплера на будову Всесвіту за межами Сонячної системи витікали з його містичної філософії. Сонце він вважав нерухомим, а сферу зірок вважав межею світу. У нескінченність Всесвіту Кеплер не вірив і як аргумент запропонував (1610) те, що пізніше отримало назву фотометричний парадокс: якщо число зірок нескінченне, то в будь-якому напрямі погляд наткнувся б на зірку, і на небі не існувало б темних ділянок. Наприклад, Кеплер пояснює, чому планет саме шість і вони розміщені в просторі так, а не якось інакше: виявляється, орбіти планет вписані в правильні багатогранники. Цікаво, що виходячи з цих ненаукових міркувань, Кеплер передбачив існування двох супутників Марса і проміжної планети між Марсом і Юпітером.
Космоцентричний характер античної філософії.
Перші грецькі філософи - мудреці займалися осмисленням природи, Космосу, з'ясовуючи причини й початок світу, їх часто називають «фізиками», які інтуїтивно формували субстанціональну модель світу за допомогою з'ясування першопричини усього сущого як основи, суті, їх методологія має безліч пережитків міфологічного асоціативного мислення: у міфі людські властивості й стосунки перенесено на явища природи, на небо і Космос, а також і в ранній грецькій філософії властивості й закони Космосу перенесено на людину та її життя. Людину розглядали як Мікрокосм стосовно Макрокосму, як частину і своєрідне повторення, відображення Макрокосму. Таке уявлення про світ у стародавньогрецькій філософії дістало назву космоцентризм. Та в поняття космоцентризму вкладається ще один зміст. Космос - протилежність Хаосу, відповідно - порядок і гармонія протиставляються невпорядкованості та ін. Тому-то космоцентризм ранньої античності пояснюється як орієнтація на вияв гармонії в людському бутті. Адже якщо світ гармонійно впорядкований, якщо світ - Космос, Макрокосм, а людина - його відображення і закони людського життя подібні до законів Макрокосму, то, отже, і в людині є прихована подібна гармонія. Загальноприйняте значення космоцентризму таке: визнання за зовнішнім світом (Макрокосм) статусу, що визначає всі інші закони й процеси, включаючи й духовні. Така світоглядна спрямованість формує онтологізм, виражений у тому, що перші мудреці - фізики шукали причини початку буття.