16. Українська філософія в Докласичну добу.

Поняття слов’янської прабатьківщини є надзвичайно важливим, оскільки дає змогу зафіксувати наявність на її терені (ще з трипіль-ських часів) автохтонного населення, досить впевнено говорити про неперервність історичного зв’язку нинішніх мешканців території від Сяну до Дніпра (українців) з прадавніми трипільськими її мешкан-цями (йдеться, звичайно, про історичний, а не етногенетичний непе-рервний зв’язок). Новітні історичні дані дають підставу припустити існування вже в III тис. до н. е. на території нинішньої України пер-ших державних утворень типу Крито-Мінойської держави2.

16. Філософія Києво-Могилянської академії.

У Києво-Могилянській академії, заснованій Петром Могилою (1597-1647), вперше в Україні філософію викладали окремо від теології. Однак філософські "курси, які тут читалися, були значною мірою схоластичними. Хоч це не було повторенням схоластики Заходу, а швидше використанням на українському грунті західної філософії у поєднанні із сучасними досягненнями прогресивної наукової думки. Видатні професори Києво-Могилянської академії розуміли філософію як систему дисциплін чи всіх наук, покликаних віднайти істину, причини речей, даних людині Богом, а також як дослідницю життя й доброчеснесті. Істину вони ототожнювали з вищим буттям, тобто з Богом/якого називали також творящою природою. Будучи переконаними у раціональності світу, професори академії шукали істину на шляху дослідження наслідків Божої діяльності створеної природи.

16. Українська філософія в Новітній час.

Коріння філософії України сягають у сиву давнину Київської Русі.

Філософія має не лише наукову, але й духовно-практичну форму - національні традиції, характер, світогляд.Історія української філософії привертає увагу вчених кінця XIX - початку XX ст.

Досліджуючи розвиток філософської думки в Україні в культурі від Київської Русі до сучасності, історики розкривають її особливості, самобутність, національні традиції, підкреслюючи, що історія філософії може об'єктивно виглядати лише як складова історії національної культури, як історія способу усвідомлення змістовних життєвих проблем: життя і смерті людини, суті людини та її ставлення до навколишнього світу, свободи та необхідності, добра і зла тощо.

16. Основні проблеми та досягнення філософії доби середньовіччя.

 Існує думка, що епоха середньовіччя не створила в філософії нічого принципово нового, але це не зовсім так. У нових історичних умовах переосмислювалися досягнення античної філософії, вдосконалювалася й розвивалась арістотелева логіка, закладалися підвалини науки й філософії епохи Відродження й Нового часу. Розроблявся погляд на людину і світ цілком відмінний від погляду античної епохи.

Най­більш відомим філософом того часу виступає Квінт Тертулліан (II ст.). Він висунув ідею двох істин: існує істина віри та істина знання. І віра у нього вище знання.

Найбільш сильний вплив на формування західноєвропейської філософії середньовіччя мали праці Августина Аврелія (Блаженного) (354-430 рр.).

Першою і основною проблемою створеного Августином Блаженним філософського вчення є проблема Бога і відношення його до світу. Для нього Бог – вихідний і кінцевий пункт роздумів, позаматеріальний Абсолют, надприродне єство, проте не безлике, а особистість, що створила все суще.

Розмірковуючи про творення світу Богом, Августин приходить до проблеми вічності та часу. На його думку, часу не існувало до появи речей, до творення світу, а виникло в результаті божественної творчості разом з ним. Отже Бог створив не тільки речі, що змінюються, а й міру їх змін.

Августин проголосив теологічну формулу про перевагу віри над розумом. Він вважав віру за божественний авторитет, що зафіксований у Святому писанні, основним джерелом людських знань. А. Блаженний проголосив постулат: “Вір, щоб розуміти”, тобто віра повинна передувати розумінню.