82. Діяльність центрального банку як банку банків.

ЦБ як банк банків забезпечує касове, розрахункове та кредитне обслуг. ком. банків. Ком. банки зберігають частку своїх резервів в безготівковій формі на рах. ЦБ, який видає їм готівку в обмін на їх безготівкові резерви. Надлишки готівки ком. банки здають до ЦБ для зарахування на їхні рахунки.

ЦБ, виступаючи в ролі посередника у міжбанківських розрахунках, забезпечує мінімізацію банківських ризиків, концентрацію і оптиміз. надлишкових резервів ком. банків, належний рівень безпеки сис-ми розрахунків, ефективне регулювання грошового ринку.

В Україні ЦБ запровадив загальнодержавну систему електронних платежів, що забезпечує здійснення міжбанківських розрахунків на всій території України.

Участь ЦБ в кредитному обслуговуванні:

1) кредити ЦБ – це один з інструментів впливу банку на грошовий обіг;

2) ЦБ надає ком. банкам короткостр. кредити для підтримки їх ліквідності;

3) кредити ЦБ - засіб урегулювання міжбанківських розрахунків і забезп. таким чином безперебійного функціонування платіжної сис-ми.

Способи кредитув. ком. банків: 1) надання ломбардних кредитів; 2) купівля цінних паперів у ком. банків; 3) редисконтування векселів.

Методи надання ломбардних кредитів: 1) прямий (ЦБ безпосер. надає кредити), 2) тендерний (аукціонний) - подаються заявки ЦБ, який організовує торги.

В Україні поступово освоюються методи кредитування ком. банків.

83. Походження та розвиток центральних банків. Створення Європейської системи центральних банків.

Інституційні оснoви ЦБ світу закладались протягом століть. Попередниками ЦБ можна вважати емісійні банки, які виникли порівняно нещодавно — у ХІХ ст.

Друга пол. ХVIII ст. і перша пол. ХІХ ст. — це епоха промислової революції, яка супроводжувалась швидким розвитком машинної індустрії, появою нових галузей в економіці, зростанням товарообігу, активізацією діяльності банків.

Ринок, який швидко розвивався, вимагав універсального, надійного купівельного і платіжного засобу, який би обертався на території всієї країни і користувався загальною довірою населення.

Банкноти окремих, часто маловідомих банків таким вимогам не відповідали. Крім того, децентралізована емісія банкнот слабо піддавалась контролю і регулюванню з боку держави.

Однак у цілому банківська с-ма продовжувала зростати, випуск банкнот збільшувався і став невід’ємною рисою економіки. Банкноти витісняли повноцінні монети з обігу.

У ХІХ ст. стало очевидним, що держава повинна певним чином регулювати грошовий оборот і захищати вкладників банків і держателів банкнот від банківських крахів, кількість яких зростала. Частиною цього регулятивного процесу стала поступова централізація, а потім і концентрація емісії банкнот у межах одного банку.

Класичним прикладом виникнення емісійного банку є становлення і розвиток Банку Англії, одного з найстаріших і найбільш авторитетних банків світу. Він був заснований у 1694 р. як перший англійський акціонерний банк.

З часом право емітувати банкноти держава закріпила за одним банком, надавши йому статус емісійного банку. Завдяки концентрації та монополізації банкнотної емісії держава дістала можливість впливати на пропозицію грошей і використовувати емісію для фінан­сування державних витрат.

На початок ХХ ст. централізація банкнотної емісії була завершена головним чином в Європейських країнах. У більшості інших країн цей процес завершився у ХХ ст. і був уже пов’язаний із заснуванням центральних банків.

Створення ЦБ відбувалося двома шляхами.

Перший шлях, його можна назвати еволюційним, — це поступове перетворення банку, який мав статус емісійного, у центральний банк.(Англія, Франція)

Другий шлях — це створення центрального банку на основі спеціального закону, який передбачає особливий статус новоствореного банку з моменту його заснування.(США)

Елементи валютної інтеграції в Західній Європі формувались поступово. У 1979 р. була створена Європейська валютна система, в якій брали участь країни ЄС. Система мала на меті створення зони європейської стабільності із власною валютою і передбачала режим сумісного коливання валютних курсів країн-членів ЄС. Функції емісії і міжнародного валютного регулювання були покладені на Європейський фонд валютного співтовариства. Фонд надавав кредити центральним банкам країн-членів ЄС для проведення валютних інтервенцій з метою підтримки коливань курсу валют у межах визначеного коридору.

Успішне функціонування ЄВС створило необхідні умови для формування економічного валютного союзу ЕВС. Важливим етапом формування ЕВС стало заснування у 1994 р. Європейського валютного інституту для розроблен­ня правил і процедур створення Європейської системи центральних банків (ЄСЦБ) і введення в обіг єдиної європейської валюти євро. ЄСЦБ — це дворівнева банківська система, що складається із Європейського центрального банку — ЄЦБ і національних ЦБ країн ЄС. Створення ЄСЦБ було логічною передумовою запровадження євро.

З 1 січня 1999 р. у дванадцяти країнах ЕВС (Австрія, Бельгія, Греція, Ірландія, Іспанія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Німеччина, Португалія, Фінляндія, Франція) установлено незмінний обмінний курс національних валют відносно євро і запроваджено євро в безготівковий оборот, а з 1 січня 2002 р. — у готівковий грошовий оборот.

Відповідно до Статуту головне завдання ЄСЦБ — це підтримка цінової стабільності в ЕВС. Основні напрями діяльності ЄСЦБ:

-визначення та реалізація єдиної монетарної політики в зоні євро (ЕВС);

проведення міжнародних валютних операцій;

-зберігання офіційних золотовалютних резервів, що передані ЄЦБ країнами — учасницями системи, а також управління цими резервами;

-сприяння чіткому функціонуванню платіжних систем країн — учасниць ЕВС.

Крім того, ЄСЦБ повинна сприяти стабільності фінансової системи і проведенню уповноваженими національними органами ефективного пруденційного нагляду за банками.

Виконання завдань, що покладені на ЄСЦБ, забезпечує Європейський центральний банк (ЄЦБ) — самостійно або через національні центральні банки. При цьому ні ЄЦБ, ні національні центральні банки не можуть отримувати вказівки від органів влади ЄС та урядів країн-учасниць. Згідно зі Статутом ЄЦБ і національним центральним банкам забороняється надавати кредити органам влади ЄС і урядам країн-учасниць, а також купувати у них безпосередньо боргові зобов’язання.

Статутний капітал ЄЦБ становить 5 млрд євро. Частка кожного національного центрального банку у формуванні капіталу визначається двома чинниками: обсягом внутрішнього валового продукту і кіль­кістю населення в країні.

Керівні органи ЄЦБ: Рада керуючих і Виконавче правління. Рада керуючих складається з членів Виконавчого правління і голів національних центральних банків країн зони євро ЕВС.