- •Формування та розвиток філософської думки Стародавньої Індії.
- •6. Основні риси й етапи розвитку античної філософії.
- •7. Мілетська школа філософії та її основні представники.
- •8. Філософія Геракліта Ефеського.
- •9. Елейська школа в античній філософії.
- •10. Філософія Демокріта.
- •11. Філософія Сократа.
- •12. Вчення про ідеї та теорія пізнання Платона.
- •13. Вчення Платона про ідеальну державу.
- •14. Філософія Аристотеля.
- •15. Епікуреїзм в античній філософії.
- •16. Стоїцизм в античній філософії.
- •17. Скептицизм в античній філософії.
- •18. Неоплатонізм в античній філософії.
- •19. Апатія, атараксія, евдемонія в елліністичній філософії.
- •20. Основні риси й етапи розвитку філософії Середніх віків.
- •21. Апологетика: примат віри у пізнанні істини.
- •22. Патристика: віра для розуміння.
- •23. Схоластика та проблема універсалій (номіналізм і реалізм).
- •24. Томізм і проблема гармонії віри з розумом.
- •25. Основні риси філософії Відродження.
- •26. Діалектика доби Відродження (Нікола Кузанський).
- •27. Натурфілософія доби Відродження (м. Копернік, д. Бруно).
17. Скептицизм в античній філософії.
Скептицизм (від грец. Skeptikos - розглядає, досліджує) - філософський напрям, що висуває сумнів в якості принципу мислення, особливо сумнів у надійності істини. Помірний скептицизм обмежується пізнанням фактів, виявляючи стриманість по відношенню до всіх гіпотез і теорій. У повсякденному сенсі скептицизм - психологічний стан невпевненості, сумніви в чому-небудь, що змушує утримуватися від висловлювання категоричних суджень.
Античний скептицизм як реакція на метафізичний догматизм попередніх філософських шкіл представлений, перш за все, Пірроном, потім середньої і нової академіями (Аркесілай, Карнеад) і т. зв. Пізнім скептицизмом (Енесідем, Секст Емпірика та ін) [1].
Античний скептицизм пройшов через багато змін і фази у своєму розвитку. Спочатку він мав практичний характер, тобто виступав не тільки як сама справжня, але і як найбільш корисна і вигідна життєва позиція, а потім перетворився на теоретичну доктрину; спочатку він ставив під сумнів можливість будь-якого знання, потім критикував знання, але лише отримане попередньої філософією. В античному скептицизмі можна виділити три періоди:
1) Старший пірронізм, розвивався самим Пірроном (бл. 360-270 рр. до н. Е.) і його учнем Тімонов з Фліунта, відноситься до III ст. до н. е.. У той час скептицизм носив суто практичний характер: його ядром була етика, а діалектика тільки зовнішньою оболонкою; з багатьох точок зору, він був доктриною, аналогічною початковому стоїцизму і епікуреїзм.
2) Академізм. Власне кажучи, в той період, коли перервався ряд учнів Піррона, скептичне напрямок панувало в Академії; це було в III і II ст. до н. е.. "У Середній Академії", найбільш видатними представниками якого були Аркесілай (315-240 рр..) Та Карнеад (214-129 рр.. До н. Е..).
3) Молодший пірронізм знайшов своїх прихильників, коли скептицизм залишив стіни Академії. Вивчаючи роботи представників Академії більш пізнього періоду, можна бачити, що вони систематизували скептичну аргументацію. Вихідна етична позиція відійшла на другий план, на перший план висунулася епістемологічна критика. Головними представниками цього періоду були Енесідем і Агріппа. Безліч прихильників скептицизм знайшов в цей останній період серед лікарів "емпіричної" школи, в числі яких був і Секст Емпірика.
Лосєв А.Ф. [2], саму ранню ступінь скептицизму, очолювану Пірроном, називає інтуїтивно-релятівістіческой. Надалі скептицизм розвивався в межах платонівської Академії. Вперше скептичне вчення ми знаходимо у глави Середньої Академії Аркесілая. Цей напрямок Лосєв А.Ф. називає інтуїтивно-імовірнісним. Воно отримало свій подальший розвиток у глави Нової Академії Карнеада. Цей період іменується рефлективно-імовірнісним. Цей академічний скептицизм поступово слабшав і перетворювався на еклектизм, який відомий за Філоном з Лариси і Антіох з Ашкалону (II-I ст. До н.е.), який очолював так звані Четверту і П'яту Академію. Більш тверду і послідовну позицію скептицизму займає віддалений послідовник і Відновник пірронізма, скептик I ст. до н.е. Енесідем, скептицизм якого називають систематичним, або рефлективно-релятівістіческім.
За ним слідував логічно-релятівістіческій скептицизм Агріппи і Менодота (I ст. Н.е.) і вже остаточним завершенням античного скептицизму, або абсолютним скептицизмом, який межує з нігілізмом, хоча далеко і не зводиться до нього, вважається скептицизм Секста Емпірика і Сатурніна ( II-III ст. н.е.).
