6. Основні риси й етапи розвитку античної філософії.

7. Мілетська школа філософії та її основні представники.

Мілетська школа (іонійська школа натурфілософії) — (давньогрецька) філософська школа, заснована Фалесом у Мілеті, одному з міст Іонії, у першій половині VI ст. до н.е. Представлена Фалесом, Анаксимандром й Анаксименом.

Натурфілософія стала першим філософським вченням Давньої Греції, в якому започаткувалася моральна проблематика. Вона вийшла з грецької міфології, але на відміну від неї ставила запитання не про те, хто народив усе суще, а з чого це суще вийшло, при цьому майже не розглядався моральний бік існування людини. Представниками натурфілософії були: мілетці (Фалес, Анаксимен, Анаксимандр — VI ст. до н. е.), Геракліт, елеати, піфагорійці, софісти, Емпедокл, Анаксагор і Демокрит.

У рамках натурфілософії були висунуті перші космологічні моделі світу, в яких Космос вважався живим, мав розум і душу й розвивався за своїми законами, головним з яких був Логос (закон), а Земля зображалася здебільшого у вигляді диска, оточеного повітрям або водою. Космос був своєрідним абсолютним принципом, універсальним зразком, що породжував подібний до нього тип людського існування — гармонійна відповідність Універсуму. Вважаючи за першооснову одну з матерій — у Фалеса це вода, у Анаксимена — повітря, у Анаксимандра — невизначена матеріальна сутність (апейрон) — перші натурфілософи розглядали фізичні взаємодії різних речовин (взаємовідносини праматерії та руху), не приділяючи уваги моральній стороні поведінки окремої людини.

На думку Геракліта (близько 544—483 рр. до н. е.), усім править Доля (необхідність), з якою тісно пов'язаний Логос (закон). Останній існує об'єктивно, не є добрим чи злим у людському розумінні, і дотримання його є істинним і мудрим. Усе пізнається через розум, а орієнтація на чуттєве віддаляє людину від Логосу.

Людина, на думку натурфілософів, — це істота «природна». Вона не може пізнавати себе відокремлено від природи, а лише як складову частку її, що має всі якості цілого і змі­нюється адекватно йому. Завдяки Логосу людина пізнавала сенс головних вимог космічного ладу — спорідненість з апейроном. Якщо відбувалася несправедливість (отримання індивідуальних рис у тому розумінні, що ці риси не виражали загальної справедливості), космічна необхідність виявляла себе в образі жорстокого Року, що карає. Здійснення справедливості відбувається згідно з нормами таліона і розуміється як «рівна відплата».

8. Філософія Геракліта Ефеського.

Великим діалектиком античного світу є Гераклит з Ефеса (ок. 530 - 470 до н.е.). Він належав до царського роду. Гордий, Похмурий нелюдимий, він відмовився від запропонованого йому вищого сану в державі на користь свого брата.

одну і ту ж річку двічі не увійти". Виникнення і зникнення, життя і смерть, народження і загибель - буття і небуття - пов'язані між собою, обумовлюючи і переходячи один в одного.

Виходить, що немає нічого, усе лише стає. Не можна навіть уявити собі, щоб в сущому щось, раптом заціпенівши, застигло б зовсім в абсолютній німоті. У відчутті залишається лише одна текуча хвиля, за яку важко вхопитися щупальцями розуму, : вона увесь час вислизає.

Згідно з переконаннями Гераклита, перехід явища з одного стану в інше здійснюється через боротьбу протилежностей, яку він називав вічним загальним Логосом, тобто єдиним, загальним для усього існування законом: не мені, але Логосу слухаючи, мудро визнати, що усе - єдино. Гераклит учить, що світ, єдиний з усього, не створений ні ким з богів і ні ким з людей, а був, є і буде живим вогнем, закономірно займистим і закономірно згасаючим. Вогонь - образ вічного руху. Вогонь як видима форма процесу горіння є відповідним визначенням для стихії, що розуміється як субстанція, для якої характерно, що вона є вічний процес. Але це зовсім не означає, що Гераклит на місце води і повітря поставив вогонь. Справа набагато тонша. Правда, у Гераклита Космос - це вогонь, що вічно палахкотить, але це живий вогонь. Він тождествен божеству.

Вогонь як душа Космосу припускає розумність і божественність. Адже розум має владну силу управління усім сущим: він усе направляє і усьому дає форму. Розум, тобто. Логос, править усім через усе. При цьому об'єктивна цінність людського розуму визначається мірою його адекватності Логосу, тобто загальному світопорядку. Гераклита вважають яскравим представником релігійного руху свого віку. Він розділяв ідею безсмертя душі, Вважаючи смерть народженням душі для нового життя.