- •1. Предмет і метод адміністративного права.
- •2. Співвідношення адміністративного права з іншими галузями права.
- •3. Історія розвитку адміністративного права.
- •4. Система адміністративного права.
- •5. Джерела адміністративного права.
- •6. Систематизація адміністративного законодавства.
- •7. Адміністративне право як галузь права, як галузь правової науки та як навчальна дисципліна.
- •8. Механізм адміністративно-правового регулювання.
- •9, Адміністративно-правові норми.
- •10, Адміністративно-правові відносини.
- •11. Субєкти адмін. Права
- •12. Адміністративно-правовий статус органів виконавчої влади
- •13 Адміністративно-правовий статус фізичної особи
- •14. Ап статус обєднань громадян
- •15 Адміністративно-правовий статус органів місцевого самоврядування
- •16. Ап Президента України
- •17.Державна служба як різновид публічної служби: поняття, види, моделі та принципи. Правове регулювання та державна політика у сфері державної служби.
- •18.Правове регулювання державної служби
- •19.Правове регулювання статусу державного службовця.
- •20.Правові питання проходження державної служби
- •21. Припинення держ служби.
- •23. Обмеження щодо прийняття та проходження держ служби.
- •24.Відповідальність державних службовців.
- •25. Протидія корупції
- •26. Патронатна служба та її особливості
- •28 Державне управління: поняття, ознаки, принципи
- •29) Співвідношення державного управління, виконавчої влади й адміністративного права
- •30 Діяльність органів виконавчої влади
- •31 Адміністративний розсуд
- •32) Адміністративно-правові режими
- •34. Методи державного управління: поняття, види, характеристика
- •35. Поняття, види та зміст правових актів державного управління.
- •36. Поняття та ознаки адміністративного примусу.
- •37. Класифікація заходів адміністративного примусу.
- •38. Заходи адміністративного попередження (запобігання).
- •36. Заходи адміністративного припинення.
- •40. Поняття та ознаки адміністративної відповідальності, її відмінність від інших видів юридичної відповідальності.
- •41. Адміністративне правопорушення: поняття, юридичний склад та характеристика.
- •45.Адміністративна деліктологія та адміністративна деліктність
- •46.Поняття та види проваджень в справах про адміністративні правопорушення, їх завдання
- •47. Принципи та учасники провадження у справах про адміністративні правопорушення
- •50. Виконання постанови про накладення
- •51.Заходи забезпечення провадження в справах про адміністративні правопорушення
- •64. Сутність та значення адміністративного судочинства (адміністративна юстиція)
- •65. Система адміністративних судів та їх компетенція. Кодекс адміністративного судочинства.
- •66) Загальна характеристика та зміст державного регулювання у сфері економіки
- •68. Адміністративно-правове регулювання в галузі підприємництва
- •69. Адміністративно-правове регулювання у сфері захисту економічної конкуренції
- •71)Адміністративно-правове регулювання в галузі фінансів
- •73. Адміністративно-правове регулювання в сфері забезпечення обороноздатності країни
- •81. Адміністративно-правове регулювання в сфері юстиції.
- •82. Загальні засади адміністративно-правового регулювання у галузі соціально-культурної сфери.
- •87. Адміністративно-правове регулювання у галузі спорту.
- •88. Адміністративно-правове регулювання охороною здоров'я населення.
- •89. Адміністратіїзно-правове регулювання у сфері соціального захисту населення.
- •90. Адмін регулювання в сфері екології
66) Загальна характеристика та зміст державного регулювання у сфері економіки
З усіх галузей і сфер, які регулюють адміністративно-правові норми, найскладнішими є ті, що належать до економіки. Формування Україною власної економічної політики пов’язується з визначенням головних її напрямів на основі принципів демократії, свободи підприємництва й відкритості для інтеграції у світове економічне співтовариство. Ефективна національна економіка є гарантією незалежності держави, її територіальної недоторканності і цілісності, забезпечення умов нормальної життєдіяльності суспільства. Економіку визначають як єдиний комплекс господарських відносин, що охоплює усі ланки виробництва, торгівлі та обміну у суспільстві Розвиток законодавства з питань комплексного регулювання економічних відносин з урахуванням інтересів різних категорій осіб: суб’єктів господарювання, їх об’єднань, споживачів, найманих працівників, територіальних громад, держави, а також міжнародної спільноти, пов'язаний зі змінами в правових формах регулювання економічної сфери, переходом до ринкових механізмів.
Держава в особі її органів влади здійснює економічну й соціальну політику з метою комплексного та збалансованого забезпечення інтересів усіх верств населення, стимулює ринкову економіку, забезпечує ефективність її функціонування з одночасним обмеженням і попередженням негативних наслідків економічної влади власників, особливо монополістів; гарантує захист національних інтересів і внутрішнього ринку від зовнішньої економічної та політичної експансії. Основною метою державного регулювання економіки є виконання завдань, що впливають на організацію ринку, ринково-конкурентних відносин, досягнення економічних, соціальних та фіскальних цілей, спрямованих на підтримку та забезпечення ринкового порядку в державі, корегування розподілу ресурсів з метою впливу на господарюючу структуру та структуру національного продукту. Державна економічна політика – це закріплені у відповідних економіко-правових документах (прогнозах, програмах, законодавчих актах) цілі і завдання, що ставить держава, забезпечуючи комплексне вирішення подвійного завдання: поєднання в економічному житті ринкових засад господарювання і соціальної спрямованості економіки. При цьому держава застосовує економічну стратегію та економічну тактику.
Адміністративно-правове регулювання відносин у сфері економіки здійснюється за кількома основними напрямами: 1) Забезпечення стратегічних пріоритетів розвитку економіки: стимулювання розвитку окремих галузей і виробництв, сфер економічного розвитку; залучення іноземних інвестицій; ціноутворення тощо. Серед законів програмного спрямування слід відзначити закони України «Про стимулювання розвитку вітчизняного машинобудування для агропромислового комплексу» (2002 р.), «Про Державну програму зайнятості населення на 2001—2004 роки» (2002 р.), «Про засади державної регуляторної політики у сфері підприємництва» (2003 р.), «Про державні цільові програми» (2004 р.) та деякі інші. Програмне спрямування мають окремі постанови Верховної Ради: «Про основні засади та напрями становлення України у кризовий період» від 15 червня 1994 р., «Про Державну програму демонополізації економіки і розвитку конкуренції» від 21 грудня 1993 р. та деякі інші. 2) Впорядкування відносин власності шляхом визначення тих сфер економіки, які можуть складати об'єкт недержавної власності та механізм її набуття — наприклад шляхом приватизації, а також антимонопольного регулювання (створення конкурентного середовища) та чітке закріплення статусу суб'єктів державної власності.
67. Система органів державного регулювання в сфері економіки, їх компетенція.
Органи виконавчої влади здійснюють організуючу, цілеспрямовану діяльність щодо забезпечення пропорційного розвитку економіки України. Кабінет Міністрів України відповідно до ст. 116 Конституції України забезпечує державний суверенітет і економічну самостійність України, проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики, рівні умови розвитку всіх форм власності, організовує і забезпечує здійснення зовнішньоекономічної діяльності України тощо. Провідним центральним органом виконавчої влади у забезпеченні реалізації єдиної державної політики економічного і соціального розвитку України є Міністерство економіки України (далі - Мінекономіки). Через Міністра економіки України спрямовується і координується діяльність Державного комітету України з державного матеріального резерву. Міністерство економіки України (Мінекономіки України) згідно Положення про Міністерство економіки України, затвердженого Указом Президента України від 23.10.2000 N 1159/2000, є центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. Спеціальний статус Мінекономіки України пов’язаний із його головною (провідною) роллю у системі центральних органів виконавчої влади у забезпеченні реалізації єдиної державної політики економічного і соціального розвитку України. Основними завданнями Мінекономіки України є: 1) участь у формуванні державної політики економічного і соціального розвитку України, розроблення механізмів її реалізації, прогнозів економічного і соціального розвитку на середньо- та короткостроковий періоди та відповідних програмних документів; 2) створення сприятливих економічних умов для функціонування суб'єктів господарювання всіх форм власності, розвитку ринкових відносин, конкурентного середовища; участь у реалізації антимонопольної політики; 3) розроблення пропозицій щодо формування державної політики у сфері реалізації прав власності; 4) участь у формуванні державної регіональної політики, організація роботи, пов'язаної з її проведенням; 5) забезпечення проведення єдиної зовнішньоекономічної політики, державної економічної політики щодо інтеграції України у світову економіку, здійснення економічного та соціального співробітництва з Європейськими Співтовариствами (Європейським Союзом); 6) участь у формуванні та реалізація державної політики у сфері взаємодії з міжнародними фінансовими організаціями, економічними угрупованнями, відповідними міждержавними і регіональними організаціями, в тому числі кредитно-фінансовими установами інших держав, координація роботи, пов'язаної із залученням міжнародної технічної допомоги; 7) забезпечення в межах своїх повноважень захисту економічних прав і законних інтересів України, вітчизняних та іноземних суб'єктів господарювання; 8) участь у розробленні та забезпечення реалізації державної політики у сфері розвитку внутрішньої торгівлі та послуг; 9) участь у розробленні державної політики у сфері стандартизації, метрології, сертифікації та акредитації, захисту прав споживачів; 10) розроблення стратегії і механізмів реалізації державної структурної, інвестиційної та інноваційної політики; 11) забезпечення реалізації державної цінової політики; 12) участь у формуванні політики управління державним сектором економіки; 13) участь у розробленні та забезпеченні реалізації державної політики у сфері економічної
