9. Розкриття теми нещасливого кохання сільської дівчини з паничем у драмі Старицького «Не судилося»

Найповніше образ Михайла розкривається в історії його кохання з Катрею. Граючи роль народолюбця, панич ходить на вечори, де збирається сільська молодь, займається етнографією, вчить і дітей, і молодь у школі. Але нещирість його поведінки відчувається у всьому, навіть у тому, як говорить панич: «…я…зо всіма вами щиро, як з рівними…» Отже, він і справді не вважає селян рівними собі. Зустрівши Катрю, Михайло закохався в неї. Та невдовзі, збезчестивши та знеславивши дівчину, своє ставлення до Катрі змінює. Хоч Михайло ще намагається переконати себе, що кохає її, обов’язково одружиться, насправді вона стала йому байдужою. Бо зустрічі з дівчиною для нього вже не рай. Зрештою, він зовсім зрікається Катерини. І хоч в останньому епізоді приходить до неї, щоб залишитися назовсім, не можна з впевненістю сказати — то було тверде рішення чи тимчасовий порив, який би ні до чого не привів. А він же присягав Катрі: «…я без тебе жити не можу, дихати не можу… мені без тебе один шлях — отуди, під толоки!» І Павла нібито цілком щиро запевняє: «Правда, я не таюся з коханням; я кохаю Катрю, і кохаю на ціле життя, чесно! Я не побоюся перед цілим світом сказати про кохання, назвати її моїм подружжям,— і назову, і повінчаюсь!» Михайло бреше не тільки іншим, а й самому собі, переконуючи в тому, що по-справжньому любить Катрю й піде заради неї на все: відмовиться від батьківської спадщини, зречеться багатства й свого стану. Найточнішу характеристику дає йому Павло, котрий зумів проникнути в глибини його затемненої душі, зрозуміти Михай ла справжнього: «Ет! Одним ви миром мазані: обтешетесь зверху тією культурою, приберетесь у ідеальні химороди та й красуєтесь: а дмухни на вас, подряпай трішки,— то такі ж мироїди у грунті!» У п’єсі Михайлові протистоїть щирий демократ, який стільки працює на благо народу — лікар Павло Чубань.

10. Викриття нестримного прагнення до збагачення в комедії Карпенка-Карого «Хазяїн»

11. Характеристика образа Пузиря

головний герой комедії «Хазяїн» Терентій Гаврилович Пузир. «Коли дають — бери! Сам хазяїн наш всіх научає: з усього, каже, треба користь витягать, хоч би й зубами пришилося тягнуть — тягни! Так він робив і так робить від юних літ, а тепер має міліони!». так словами одного з персонажів, Феногена, характеризує Пузиря автор на початку п'єси. Терентій Гаврилович — мільйонер, і хоча він «з мужиків», проте володіє кількома економіями, неозорими степами, на нього працює цілий штат управителів. Яким же шляхом збагатився Пузир? Шляхом гноблення простих людей, нечесних антигуманних махінацій, бо у погоні за наживою головний персонаж п'єси «Хазяїн» не гребує жодними засобами: годує робітників хлібом, замішаним на полові, намагається заплатити їм якнайменше, скуповує за безцінь овець у збіднілих селян, дає згоду на незаконні оборудки. І все це заради того, щоб «урвати» ласий Шматок, яким для Пузиря є гроші й землі.  Задовольняючи свою жадобу збагачення, Терентій Гаврилович забуває про розвиток у собі позитивних душевних якостей, для нього порожнім звуком є такі слова як «освіта», «культура», «духовність». Наприклад, коли друг Пузиря Золотницький називає його Крезом (синонім надзвичайно багатої людини), хазяїн думає, що той назвав його кремезним, бо не знає значення цього слова. Не хоче Пузир жертвувати й на пам'ятник видатному українському письменнику Івану Котляревському, бо не бачить для себе у цій пожертві реального зиску. Головний герой комедії так і говорить: «Котляревський мені без надобності!» Згоджується вислати гроші він тільки тоді, коли Золотницький явно показує своє обурення і відмовляється обідати «у такого хазяїна». Пузир жертвує тільки тоді, коли бачить вигоду для себе: передає гроші на дитячий притулок, щоб пізніше отримати орден Станіслава на шию. Проте, що можна говорити про пожертви, коли Пузир навіть сам на себе жалкує грошей. Дружина з дочкою повинні потайки шити йому новий халат, бо старий уже — дірка на дірці. І це у мільйонера! Не кращим є й кожух Терентія Гавриловича: у ньому хазяїн виглядає справжнім злидарем, і його не пускають до банку, прийнявши за якогось старця. Найяскравіше скнарість Пузиря показана у сцені, коли ми дізнаємося, що головний герой є смертельно хворим. Він жалкує грошей на власне здоров'я! Мало того, хазяїн не збирається витрачатись на адвоката, хоча над ним і нависла загроза арешту й тюремного ув'язнення. Кінець п'єси показує, до чого призводить така «економія»: травма звела головного героя в могилу.