Цей варіант засвідчує і українська художня література. В поемі І. Ко- _яРевського «Енеїда» читаємо: Турн «дожидавсь тоді вертепа, хлистав з іьГ* Охтирський мед» ¹⁰.

Написання в російському тексті Ахтирка, в українському — Охтирка дідовно простежується у творах відомого українського поета Я- ІЦого- _aj який народився, виріс і написав деякі свої твори в Охтирці; пор. в 1|СТІД°М' Щ Петрова від 14.V 1883 р.: «... родился в г. Ахтырке ..., ... вче- ^,1 р_Єх верстах от Ахтырки, над р- Ворсклом, есть гора, на которой два столе- назад построен монастырь...» ^а, але в листі до В. С. Гнилосирова від •23 ХИ Р-^: «•••як приїдеш на святки додому в Охтирку» ^іг, чи в його Українських поезіях: «їхав я на полювання Із Охтирки до озір...»¹*, КолВ поїдеш навпростець 3 Охтирки...»¹⁴ та ін.

Варіант Охтирка послідовно проходить в усій українській науковій ,_з0Крема в працях слобожанського історика Д. І. Багалія ¹⁵), діловій і довідковій літературі (Охтирка, Охтирський район,Охтирська сільрада^1в* Öxtnupf#¹, Охтирський полк)¹⁷, а також у народнорозмовній мові (пор. Ох- мирський шлях на Гадяччині та Зіньківщині, Полтавської обл.).

Вивчення географії поширення назв типу Ахтирка — Охтирка пока­зує, що вони відомі переважно далі на схід. Пор.: Ахтырь — ліва при­тока Кубані на Північному Кавказі¹⁸, там же озеро Ахтырское; село Ах- щырко на р. Вор’ї в районі Димитрова під Москвою і на струмку Колпен- ська Плота в районі Малоархангельська на Орловщині; Ахтырка (Скерино) на струмку Реокті в районі Білої, хутір Ахтырский на річці Лужня на Оіоленіцині; Ахтырка (Пречистинський Буєрак, Кошелєво) в районі Там­бова; Ахтырка (Сиртке-Коджалка і Ельгери-Коджалка) на р. Біюк-Ка- расу в районі Феодосії; Ахтырская в районі Темрюка в Краснодарському краї; хутір (Vorwerk) Ахтырский в районі Весьєгонська, колишньої Твер­ської губернії; Ахтырское (Крем’яне) в районі Льгова і в районі Щигрів на Курщині; Ахтырское (Язиково) в районі Саранська на Пензенщині? Ахтырское (Матренино) на р. Береза на Смоленщині та ін.¹⁹. Очевидно, Новоохтирка в Луганській області походить від Охтирки на Ворсклі.

Отже, усі топоніми цього ряду, за винятком р. Ахтири на Північному Кавказі, не вказують на свій зв’язок (тим більше секундарний) з гідроні­мією (пор.: тюрк, aktyr «примусити текти, направляти течію»). Та й сама назва притоки Кубані, особливо зважаючи на гірський характер північно- кавказького рельєфу, не виключає можливості відоронімічного (похід­ного від назв рельєфів, зокрема гір, підвищень тощо) утворення.

На ймовірність відоронімічного походження назв поселень і назви річки Охтирка (пор.: давня назва гори Ахтир |] Ахтур і назви сусідніх сіл і річки Охтирка) вказують часті випадки перенесення місцевих номен­клатурних назв гір, бугрів, шпилів тощо в потамонімію (систему річкових назв). Пор.: Грунь, Грунь-Ташань, Грунь-Черкес у басейні Псла (при

1. ¹⁰ Див.: 1. П. Котляревський, Енеїда, Держлітвидав УРСР K., 1955, стор. 119.

11 Я к і в щ о р о л е в, Твори, Держлітвидав уРбР, k., 1961, стор. 277.

11. Т а м же, стор. 309.

“Там

"Там же, стор. 201.

^п Див.: Д. І. Б а г а л і й, Історія (Злободської України, вид-во «Союз», 1918. стор. 32—33.

^w Див.: «Українська PGP. Адміністративно-територіальний поділ», К. 1947, ttop. 635.

^а Див.: УРЕ, т. 10, стор. 436.

¹⁸ M. F а s m е г, Wörterbuch der russischen Gewässernamen, Lieferung 1, Ber­lin — Wiesbaden, I960, стор 58.

“M. F a s m e r, Russisches geographisches Namenbuch,

75

укр. діал. грі/мь «бугор, гора, гірський хребет»); Бердо — притока Ясениц, у басейні верхнього Дністра (при карпато-подільському бердо «стрімка гор_а, прірва»); Бугор — притока Згару у басейні Південного Бугу (при укр’ бугор «невелике підвищення»); Лиса Гірка (XVII ст.) — притока нижнього Дніпра, де тепер Лиса гора в районі м. Василівни, Лисогір у басейні рік,, Удаю і т. ін.

Зіставлення варіантів Ахтир |) Ахтур як між собою, так і з іншими назвами, дозволяє виділити компоненти Ах- і -тир (або -тур). Ця думка підтверджується аналізом цілого ряду назв, зокрема річок, напр., Ахтуба— лівий рукав нижньої Волги і ріка Актюбе (Актубе) в Оренбурзькій об- ласті; Ахсу в бас. Терека і численні Аксу («Білі ріки» як протиставлення до Карасу); Ахтай і| Актай в бас. Ками; Ахтуша — ліва притока Волги в колишній Самарській губернії, Актуїиа (Актушка) — права притока Волги в районі Ульяновська, а особливо річкові назви типу Алатырь ліва притока Сури в басейні Волги. Компоненти ак, аг, ах тюркського по-

ходження означають «білий» (пор.: Аккерман—сучасний Білгород-Дні-И стровський, с. Агдара «Біла ущелина» в Азербайджані та ін.).

Компонент -тур [-тир: тюркське чергування голосних у (и) — и (у)1 можна пов’язати з турецьким запозиченням з арабської мови турі «гора».

Отже, Ахтир²⁰ — це «Біла гора», а похідне від нього Охтирка — «Бі- логірка», або «Білогорівка». Ймовірність цього пояснення, можливо, під­тверджує і місцевий різномовний комплекс власних географічних назв з компонентом Біл-. Так, у районі м. Охтирки знаходимо озеро Біле, сама р. Охтирка впадає у Ворсклу, назва якої у перекладі з мови давніх іран­ських племен означає Біла ріка, а в її басейні є ряд поселень з назвами типу , Бєлгород, Бєломєстна, Білки, Білики, Більськ тощо. Деякі з цих назв ви- ! разно контактують з місцями, де є поклади крейди, каоліну, вапна, ого­лення яких можна спостерігати на берегах місцевих річок (пор.: річка ! Мєловий Колодезь — права притока Ворскли в колишній Курській губернії і та ін.).

Отже, тюркська назва Ахтир [| Ахтур була засвоєна місцевим україн- і ським населенням як фонетично, так і словотворчо з перенесенням її у мі­сцеву топонімічну систему у формі Охтирка, яку й слід вважати нормою Я для української літературної мови ²¹. |

І

Від редакції. Письменники, історики, мовознавці, зокрема І автор цієї статті, не раз виступали у пресі з обгрунтованими щ пропозиціями щодо уточнення назви міста Ахтирки Сумської І області. Указом Президії Верховної Ради Української PCP 1 «Про уточнення найменувань деяких районів Української PCP* 1 прийнято найменування: місто Охтирка і Охтирський район 1 (Див.: «Відомості Верховної Ради УРСР»,№48, 16.ХІІ 1966, 1 стор. 522).

²⁰ В. А. Никонов виводить назву Ахтир з ак-тура («біла фортеця»). Див.: і

В. А. Никонов, Краткий топонимический словарь, М., 1966, стор. 37.

²¹ Див.: «Українська мова і література в школі», 1963, 8, стор. 81.

——

У пертий, наполегливий, настійливий, настійний, настирливий. В ук­раїнській мові у значенні «твердий, непохитний у прагненні до чогось, у здійсненні чогось» уживаються слова наполегливий, упертий.

«Вона була дівчина наполеглива, вольова» (В. Кучер); «Сумною че­редою,тяглись роки злигоднів і наполегливої праці» (О. Довженко); «У тайгу прийшли люди, а з ними й машини. Це був особливий людський рід, ітертий і допитливий, це були люди, що не звикли зупинятися на пів- дорозі перед труднощами» (О. Донченко).

І дивиться з стіни задуманий Франко Комуністичні ми каменярі,

мені в лице ласкавими очима ми, ряд живий, йдемо на місце мертвих,

о промінні наддністрянської зорі... єднає нас борні вогонь упертий

(В. Сосюра).

Упертий означає ще постійний, безперервний, такий, що довго триває ¹.

Уже кружляє листя жовто-ржаве.

Щоб на асфальті мокрому спочить,

Уже рудіють на газонах трави,

І дощ упертий по дахах шумить.

(М. Рильський).

«Ходять уперті чутки, що ворог зовсім недалеко від Полтави» (О. Гончар).

На означення «твердий, непохитний у прагненні до чогось, у здій­сненні чогось» вживається ще й слово настійливий, пов’язане з характе­ристикою людини чи її дій. Наприклад: «Товариш по службі таки привіз ноти з Ташкента на настійливі замовлення інженера» (І. Ле); «Голос у бри­гадира був рівний і настійливий» (І. Волошин).

Поняття абстрактне у значенні «дуже упертий, сильний» передаєть­ся словом настійний², наприклад: «Таким настійним було бажання зайти зараз туди, в ограду, і поблукати в саду, аж там, біля паркана» (А. Хижняк).

Слово настирливий означає «нав’язливий», «надокучливий», «набрид­ливий»: «Гапушеві хотілось просто з каменя стрибнути через тин і втекти од настирливої, причепливої баби» (І. Нечуй-Левицький).

Таке настирливе безсоння І невідступний слів прибій,

Мов стукався об підвіконня

І в шиби — птиць гарячий рій.

(М. РИЛЬСЬКИЙ).

«Настирливе, одноманітне, безнадійне, як сіра мжичка, дзижчання балалайки і пісня флейти» (І. Микитенко); «Його починала дратувати настирлива безцеремонність невгамовного гостя» (А. Хижняк).

Поширена стилістична помилка полягає в тому, що слово настирли-

¹ Упертий у значенні «непоступливий, такий, що прагне домогтися свого, всупереч необхідності, здоровому глуздові* тут не розглядається.

² Настійний може ще вживатися у значенні «насущний*, «конче потрібний», на­приклад: «... Є настійна потреба найближчим часом підготувати і видати тлумачний словник української мови».

вий, яке звичайно має негативне забарвлення, неправомірно вживають у позитивному плані замість слів упертий, наполегливий або настійливий Наприклад: «Йому подобалася ця настирлива, прудка дівчина з акуму_Ллі торами невичерпної енергії всередині» (О. Донченко).

До речі, слово настирливий вживається у фразеологізмі «настирлива ідея», тобто idée fixe (неправильно: «нав’язлива ідея»).

Особистий, особовий. Ці слова дуже часто плутають: поширеною по­милкою є вирази «особистий склад військової частини» (замість особовий) або «особові речі учня» (замість особисті).

Особистий вживається, коли йдеться про людську індивідуальність, особистість, про те, що безпосередньо стосується окремої людини: її долі, життя, почуттів, переживань і т. ін. Наприклад: «Але з кожною годиною, як це буває в молодості, він все більше переконувався, що вже не матиме свого особистого щастя» (М. Стельмах); «...B інших могло бути щось не гаразд в особистому житті, і тоді вони мали право скаржитись, вимагати спів­чуття і допомоги. У Воронцова мусило бути завжди все гаразд, і було б дивно почути, що він на щось скаржиться: адже це Воронцов» (О. Гончар). Отже, особистий — це індивідуальний, той, що стосується індивідуума.

Особовий вживається для передачі окремого, але певною мірою стерео­типного. неіндивідуалізованого.

Прикметник особовий вживається також як граматичний термін: особовий займенник, особові закінчення дієслів, особові речення.

Як правильно сказати — особиста чи особова справа, особисті чи особові рахунки? Виявляється, що можливі обидва словосполучення, але кожне з них треба вживати у певному контексті.

Особиста справа — це справа, яка стосується певної особи, її інтересів, наприклад: «Мати вважала, що одруження сина — його особиста справа». Особова справа — це сукупність документів, що теж стосуються окремої людини, але ці документи стереотипні за своєю формою, складом і змістом. Наприклад: «У нового начальника відділу кадрів усі особові справи були в зразковому порядку». Отже, у реченні: «Закінчивши оформлення особи­стої справи, Гнат тяжко замислився і просидів так аж до обіду» (Г. Тю­тюнник) треба було вжити не особиста, а особова справа.

Особовий рахунок — це рахунок, що відкривається на певну особу в ощадній касі, або картка квартиронаймача в бухгалтерії домоуправління.

Особисті рахунки — це взаємні претензії, образи, незадоволення.

Дуже поширене в сучасній мові словосполучення особовий склад на по­значення складу робітників, службовців установ або підприємств, а також персоналу військових частин. Наприклад: «Партійні організації Радян­ської Армії забезпечують проведення в життя політики партії в Збройних Силах, згуртовують їх особовий склад навколо Комуністичної партії» (Ста­тут КПРС); «Загинув увесь особовий склад однієї гармати» (В. Кучер).

І як порушення норми сприймається словосполучення особистий ск.гад: «На воді свою бойову майстерність показують підводники — особистий склад протичовнових кораблів» (з газет).

Є. ЧАК

Торжество — урочистість. Торжество передає поняття: 1) перемоги, повного успіху: торжество дружби народів, принципів пролетарського інтернаціоналізму; 2) вершини, найвищої точки, вінця чого-небудь: «То було торжество сили, краси, пластики, грації» (Д. Ткач); 3) почуття ра­дості, тріумфу з приводу успіху, удачі в чомусь: «Очі... сповнені... сяю­чим торжеством» (А. Дімаров); 4) свята, святкування на честь якоїсь

78

79