1. Теоретичні основи обліку розрахунків за виплатами працівникам

1.1 Економічний зміст, форми і види оплати праці

Вивчаючи економічну природу заробітної плати, слід мати на увазі, що вона є трудовим доходом, тобто доходом, одержаним робітником від праці. Трудові доходи є основним джерелом доходів для величезної більшості людей. Заробітна плата та інші різновиди заробітку становлять 80% доходу працівників.

Сучасна неокласична політична економія вважає, заробітна плата, або ставка заробітної плати - це ціна, яку платять за використання праці. Ця теорія ґрунтується на теорії граничної продуктивності, яка вперше була викладена американським економістом Дж. Б. Кларком у його книзі “Розподіл багатства”¹.

Нормативна версія теорії граничної продуктивності виражається старою істиною: ”Від кожного за здібностями, кожному за працею”, сформульованою у версії неокласичної теорії.

Проте неокласична теорія має низку недоліків, бо менш продуктивна праця в нічний час оплачується вище; важка фізична праця оплачується високо.

Протилежною неокласичній є марксистська теорія заробітної плати за капіталістичної ринкової системи. К. Маркс розглядав заробітну плату в органічній єдності з вартістю товару робоча сила”. Вартість робочої сили - це вартість життєвих засобів, необхідних для підтримання життя її власника…Сума життєвих засобів, - писав К. Маркс - повинна бути достатньою для того, щоб підтримати трудящого індивіда як такого в стані нормальної життєдіяльності.

На відміну від класиків політичної економії К. Маркс уважав, що заробітна плата є перетвореною формою вартості, або ціни робочої сили. Ця теорія є протилежною неокласичній теорії, за якою:

1) заробітна плата є винагородою виключно за працю;

2) заробітна плата має дорівнювати граничному продукту виробника.

Недолік Марксової теорії полягає насамперед у тому, що в ній заробітна плата не пов’язується з результатами праці трудящого.

Марксистська концепція стосовно сутності заробітної плати в основному поділяється авторами вітчизняних підручників з політичної економії, але з певними застереженнями, які варті уваги.

Так на відміну від К. Маркса, визначається, що²:

1) частка заробітної плати в новоствореній вартості поступово зростає;

2) заробітна плата виражає як вартість робочої сили, так і оплату за працю.

З поміж проблем котрі пов’язані з економікою України, важлива роль належить формуванню організації заробітної плати. Заробітна плата як економічна категорія належить до числа найскладніших.

Ефективність праці певною мірою визначається чинною системою заробітної плати. Заробітна плата як соціально-економічна категорія, з одного боку, є основним джерелом грошових доходів працівників, тому її величина здебільшого характеризує рівень добробуту всіх членів суспільства.

З іншого боку, її правильна організація спонукає працівників підвищувати ефективність виробництва, а отже, безпосередньо впливає на темпи й масштаби соціально-економічного розвитку країни.

Заробітна плата – це основна форма оплати праці за виконану роботу або надані послуги, згідно з трудовими договорами працівників, яка здійснюється у грошовій або натуральній формі.

Основними нормативно-правовими актами, що регулюють облік праці та її оплату є КЗпП, Закон «Про оплату праці», Інструкція №5 та П(С) БО 26.

До фонду оплати праці входять:

- основна заробітна плата;

- додаткова заробітна плата;

- інші заохочувальні та компенсаційні виплати.

Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу згідно з встановленими нормами (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові оклади). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок і відрядних розцінок для робітників і посадових окладів для службовців.

До додаткової заробітної плати належать винагороди за працю понад встановлені норми, за трудові досягнення і винахідництво, а також особливі умови праці. Вона включає доплати і надбавки до тарифних ставок і посадових окладів у розмірах, передбачених чинним законодавством: премії працівникам, керівникам, спеціалістам за виробничі результати, включаючи премії за економію конкретних видів матеріальних ресурсів; винагороди за вислугу років і стаж роботи; оплату щорічних і додаткових відпусток згідно із законодавством, компенсацій за невикористану відпустку тощо.

До інших заохочувальних і компенсаційних виплат належать надбавки і доплати, не передбачені чинним законодавством і понад встановлені розміри; винагороди за підсумками роботи за рік; премії за винахідництво і раціоналізацію; за створення, освоєння і впровадження нової техніки; за своєчасну поставку продукції на експорт; одноразові заохочення окремих працівників за виконання особливо важливих виробничих завдань тощо.

Існує також така зарплата як мінімальна. Мінімальна заробітна плата — це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може здійснюватися оплата за виконану працівником місячну, а також погодинну норму праці (обсяг робіт) (ст. 95 КЗпП, ст. 3 Закону про оплату праці).

Розмір мінімальної заробітної плати встановлюється Верховною Радою України за поданням Кабінету Міністрів України, як правило, один раз на рік у Законі про Державний бюджет України з урахуванням пропозицій, вироблених шляхом переговорів представників професійних спілок, власників або уповноважених ними органів, що об'єдналися для ведення колективних переговорів та укладення генеральної угоди (ст. 10 Закону про оплату праці).

Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов'язковою на усій території України для підприємств усіх форм власності та господарювання. Роботодавець не має права встановлювати працівнику заробітну плату в розмірі нижче мінімального. При цьому з установленим розміром мінімальної заробітної плати слід порівнювати нараховану заробітну плату, без урахування доплат, надбавок, заохочувальних та компенсаційних виплат.

Мінімальну заробітну плату в місячному та погодинному розмірі на 2012 рік установлено ст. 13 Закону про держбюджет-2012. Наведемо розміри мінзарплати, які діятимуть у 2012 році, у Таблиці 1.1.

Таблиця 1.1