Місто Ярослава.

Новий і надзвичайно важливий етап в розвитку Києва настає за часів князювання Ярослава Мудрого. Значно збільшується територія міста, будуються могутні оборонні споруди. Новий вал починався від укріплень «міста Володимира» і йшов на південь, в напрямку сучасного майдану Незалежності. Потім він повертав на захід, йшов вверх, до Золотих воріт і далі, до Львівської площі, де знову повертав на північний схід і тягнувся вздовж схилів, паралельно вул. Великій Житомирській до укріплень Володимира. В основі валу були шість безперервних ліній квадратних (3x3 м) «клітей», заповнених добре ущільненою землею та глиною. Ширина основи валу становила 18 м, висота – 14 м, а довжина укріплень сягала 3,5 км. Перед валом, там, де він проходив по відносно рівній поверхні, знаходився глибокий рів, а на валу була збудована потужна дерев’яна стіна. Площа дитинця розширилася до 72 га.

Ця лінія укріплень включала троє воріт: Східні, або Лядські, що знаходилися в районі сучасного майдану Незалежності; Західні або Жидівські – в районі сучасної Львівської площі і, нарешті, парадні Золоті, увінчані церквою Благовіщення, рештки яких збереглися до наших днів. Золоті ворота, збудовані у 1037 р., сприймалися сучасниками, як головний, тріумфальний в’їзд до міста.

В 1037 р. споруджується новий архітектурний ансамбль, центром якого став кафедральний Софійський собор, Храм Премудрості Божої, резиденція митрополита Київського і всієї Русі, місце, де відбувалися урочисті державні церемонії – «сідали на столи» князі. При соборі було засновано бібліотеку та центр книгописання. Під пізнішими надбудовами Софійський собор добре зберіг свої первісні форми. Софія Київська становила величезну п’ятинефну хрестовобанну споруду з 13 банями, критими листовим свинцем, оточену з північного, західного і південного боків двома рядами відкритих галерей. Довжина собору – 37 м, ширина – 35 м, висота – 29 м. Особливо вражало своєю красою внутрішнє опорядження храму. Фресковим живописом, мозаїками були вкриті стіни, стовпи, арки, підбанний простір, косяки віконних прорізів. Мозаїчні зображення прикрашали головний вівтар і баню собору.

Довкола Софії Київської Ярославом будуються близькі за типом, але значно менші за розміром, три інших храми, рештки яких виявлені археологами. Вони, безперечно входили в заздалегідь задуманий ансамбль київського центру. Два з них ототожнюють з церквами монастирів Георгія та Ірини (на честь святих патронів Ярослава і його дружини Інгігерди), що про них розповідається в літописі під 1037 р. В опорядженні храмів широко вживалися мозаїки і фрески, різьблений камінь, майолікові плитки.

До комплексу споруд «міста Ярослава» слід віднести і кам’яний палац, виявлений К. Лохвицьким у 1834 р. південніше Іринінської церкви. Доповнювали міський ансамбль боярські та купецькі двори з домашніми церквами та високими хоромами, господарськими спорудами і приміщеннями для прислуги. Ширина головних вулиць не перевищувала 5-6 м, а другорядних – 3 м. У місті Ярослава і на Подолі археологами виявлено дерев’яні мостові.

Розмах будівельних робіт, здійснених енергійним князем, відповідав міжнародному престижу держави і значенню її столиці. Русь, за словами митрополита Іларіона, «Ведома і слишима єсть всеми четирми конці землі».