Монголо-татарська навала на Русь. Золота Орда.

Роз’єднана, послаблена нескінченними усобицями й нападами половців, Русь в 20-х рр. ХІІІ ст. зустрілася з новою хвилею кочовиків – монголо-татарами. Перше збройне зіткнення русичів з монголами сталося у 1223 р. на річці Калці. Об’єднані русько-половецькі сили зазнали нищівної поразки. Протягом 1237-1239 рр. військами хана Батия було завойовано всю Північно-Східну Русь, здобуто Чернігівське та Переяславське князівства. 6 грудня 1240 р. після тривалої облоги війська хана Батия штурмом захопили Київ. В 1241 р. завойовники підкорили Галицько-Волинські землі та вторглися на територію Центральної Європи.

1242 р. монгольські завойовники заснували нову державу у складі Монгольської імперії – Золоту Орду із столицею у місті Сарай. Русь як незалежна держава перестала існувати. Вона опинилася в економічній, політичній та військовій залежності. На її землях встановилося багатолітнє іноземне іго. Занепали ремесла і торгівля, були зруйновані майже всі міста. У 1300 р. митрополит змушений був переїхати з Києва до Володимира. Безперервні напади монголів на Русь продовжувалися. До середини ХІV ст. було здійснено понад 20 значних військових походів.

Культура Київської Русі.

Однією з найцікавіших сторінок історії Київської Русі є своєрідна, високорозвинута давньоруська культура, вирішальну роль у формуванні якої відігравали релігійні, філософські та естетичні уявлення, запозичені після 988 р. з Візантії.

Великим досягненням культури Русі була поява писемності. Найдавнішими слов’янськими письменами вважаються так звані черти і різи, існування яких підтверджується археологічними матеріалами. Пізніше слов’яни отримали дві азбуки – глаголицю та кирилицю. Літери глаголиці, винайденої слов’янськими просвітителями Кирилом і Мефодієм, мали надто складну графіку. Кирилиця ж, що виникла на базі грецького уставу VІ – VІІІ ст., доповненого слов’янськими літерами, була простою і доступною. Тому, вже у ІХ ст. вона широко використовується у Болгарії, а в Х ст. – на Русі. Кириличний алфавіт складався з 43 літер.

Цікаві відомості про характер і рівень поширення писемності на Русі дають археологічні розкопки, які виявляють численні вироби з написами – пряслиця, горщики, амфори, корчаги, ливарні формочки і, навіть, зброю. Написи на камені, металі, дереві, кістці засвідчують належність речей певним власникам, визначають дарування, а також містять дорогоцінні відомості про майстрів, які їх виготовляли. Вони переконливо свідчать, що писемність була приналежністю найширших верств населення, була поширена не лише в державних установах, а і в побуті, грамотними були як чоловіки, так і жінки.

Найчастіше різноманітні написи трапляються на пряслицях для веретен. Власниці мітили їх малюнками, окремими літерами або писали свої імена. В музеї зберігаються пряслиця з Києва, Вишгорода та інших міст Русі.

Цікаві написи збереглися на давньоруських глиняних посудинах. Експонуються фрагмент корчаги (великої посудини для зберігання зерна) з побажанням майстра «Благодатнейша плна корчага сія», знайденої у Києві. З Києва ж походять і дві кам’яні ливарні формочки з написами. На одній ініціали майстра, на другій – ім’я «Макосимов».

Значну наукову інформацію містять підписні мечі. В музейній збірці їх два. Походять вони з розкопок кінця ХІХ ст. і датуються кінцем Х – І половиною ХІ ст. Зброю було навмисно зіпсовано, що було типовим явищем для язичницьких поховань дохристиянської пори. На лезі меча з с. Фощевате на Полтавщині було написано з одного боку «Коваль», з другого – «Людота». Слово «Слав», мабуть корінь імені майстра, можна прочитати на лезі меча з Київщини. Подібні знахідки свідчать про існування в Київській державі власного спеціалізованого виробництва клинків.

Важливе значення має також дослідження стародавніх написів – графіті (ХІ – ХІV ст.), залишених на стінах архітектурних споруд. В експозиції музею представлені фрагменти фресок з графіті, знайдених під час розкопок на території Десятинної церкви.

Про грамотність широких народних верств Київської Русі свідчать також і стилі – писала (залізні, бронзові і кістяні) для письма на воскових дощечках та бересті. Таких писал чимало знайдено у Києві, в інших давньоруських містах і городищах. В давнину писала носились у спеціальних шкіряних капшучках, що прив’язувались на ремінцях до поясу.

Важливе значення в житті давньоруського народу мала музика. З нею пов’язані усі найважливіші події в житті громади. У супроводі музики виконувались обрядові пісні і танці, під звуки музики вирушали у важкі походи та розпочинали бої. Професіональними музиками Русі були придворні виконавці, керівники хорів, а також скоморохи, які майстерно володіли різними музично-виконавчими жанрами. На фресці Софійського собору зафіксовано придворний оркестр із семи музикантів. Грають вони на флейті і трубах, лютні, лірі, на тарілках та органі. За кількістю і різноманітністю представлених на фресці інструментів – це один із найбільших ансамблів середньовіччя. Інтерес у відвідувачів викликає духовий інструмент Х – ХІІІ ст. – варган, який разом з гуслями, гудками і сопілками, був в широкому вжитку у скоморохів.

Ще з часів князювання Володимира Святославича в країні з’являються перші школи та книгописні майстерні, багато книг ввозиться з Візантії і Болгарії. Визначною подією загальноруського значення стає заснування Ярославом Мудрим у 1037 р. першої на Русі бібліотеки. В Софійському книгосховищі зберігалися як церковні твори, так і література зі світової історії, географії, астрономії, філософські та юридичні трактати, різні державні документи: договори, князівські грамоти. Загальна кількість книг становила понад 950 томів. Книги, які писалися на пергаменті (особливим чином обробленій та вибіленій шкірі молодих тварин: телят, поросят та козенят), коштували дуже дорого. Виготовлення кожної з них потребувало довгої, копіткої праці. Текст писали чорнилом. Заглавні літери були великого розміру і зображували, як правило, фантастичних тварин або птахів. Мініатюри в книгах виблискували золотом, а палітурки оздоблювалися сріблом, емаллю, коштовним камінням, тонкими золотими пластинами. Кожна книга застібалася на спеціальну застібку. Такі застібки можна побачити у музейній експозиції. Експонується й факсимільне видання однієї з найдавніших книжкових пам’яток – Остромирового Євангелія (1056-1057 рр.). Це велика, з художнім смаком оздоблена літургійна книга. Текст оригіналу було написано на пергаменті уставом в два стовпчики. На трьох аркушах вміщено мініатюри. Вони зображували євангелістів Іоанна, Луку та Марка. Назва Євангелія походить від імені новгородського посадника Остромира – замовника книги. Переписував цю книгу (як видно з приписки на останньому аркуші) дяк Григорій з помічниками.

В ХІ – ХІІ ст. Руська земля стає відомим в усіх кінцях світу визначним центром культури. Саме в цю бурхливу добу були створені такі самобутні і високохудожні твори, як «Слово про закон і благодать» митрополита Іларіона, «Слово о полку Ігоревім» та ін. Найвидатнішою пам’яткою давньоруської літератури, її шедевром, є «Слово о полку Ігоревім», написане в 1185-1187 рр. В ньому знайшли яскраве відображення патріотичні ідеали і поетична культура Київської Русі. Привертає увагу цікаве видання «Слова», яке побачило світ у ХІХ ст.

Великим вкладом в скарбницю світової культури була давньоруська архітектура. Експонуються шматки тиньку з фрагментами фрескового живопису, різнокольорові кубіки смальти та фрагменти настінних мозаїк, полив’яні плитки від мозаїчних підлог.

Цінну інформацію містять твори декоративно-прикладного мистецтва. Давньоруські майстри добре володіли всіма, відомими у той час технічними прийомами обробки металів, такими як ливарство, чеканка, зернь, скань, чернь, емалювальна справа. В орнаментації ювелірних виробів ХІ – ХІІІ ст. зустрічаються сюжети різних епох і часів. Тут і зображення птахо-собаки Симаргла та сирінів язичницьких часів, геральдичні грифони, левиорли та християнські святі середньовіччя. До музейної збірки належать різні хрести-енколпіони, процесійні хрести, хрести-тільники, барми, змійовики, намиста, сережки, шийні гривни, браслети та інші чудові речі.

Поширеними видами прикладного мистецтва були художнє литво, виготовлення скла та майолікової кераміки, різьблення по дереву і кості, текстиль.

Таким чином, культура Русі впродовж Х – ХІІІ ст. перебувала на високому рівні розвитку, вона не поступалася культурі передових країн свого часу, а її спадщина стала основою для формування культур двох великих державних об’єднань, які виникли на її території – Литовської держави і Московського князівства.