Тема 6. Необхідність і сутність кредиту. Види, функції та роль кредиту.

Необхідність кредиту.

Наявність товарного виробництва і грошей об'єктивно зумовлює існування та функціонування кредиту. З розвитком товарного виробництва кредит стає обов'язковим атрибутом господарювання. Якщо рух товарних потоків випереджає грошові, то споживачі матеріальних цінностей в момент їх оплати не мають достатніх грошових коштів, що може зупинити нормальний рух процесу відтворення. Коли рух грошових потоків випереджає товарні, то в учасників виробничого процесу нагромаджуються тимчасово вільні грошові кошти, виникає суперечність між безперервним вивільненням грошей у кругообігу коштів і потребою у постійному використанні матеріальних і грошових ресурсів в інтересах прискорення процесу відтворення. Ця суперечність може бути усунута за допомогою кредиту, який дає можливість отримувати позичальникам грошові кошти, потрібні для оплати матеріальних цінностей та послуг, або придбати їх з розстрочкою платежу. Отже, кредит є об'єктивною вартісною категорією, складовою частиною товарно-грошових відносин, а його необхідність викликана існуванням товарно-грошових відносин.

Виходячи із вищесказаного, можна зробити висновок, що необхідність кредиту викликана існуванням товарно-грошових відносин, а його передумовою є наявність вільних коштів у суб’єктів економічних відносин та наявність поточних або майбутніх доходів у позичальника. Конкретними причинами необхідності кредиту є коливання потреб в коштах та джерелах їх формування у юридичних і фізичних осіб, а також виникнення потреби у створенні та відтворенні основного капіталу. В умовах ринкової економіки кредит набуває загального характеру. Необхідність кредиту тісно пов’язана з особливостями кругообороту індивідуальних капіталів. Ще більшою мірою кредит необхідний для становлення нових підприємств малого та середнього бізнесу, впровадження нової техніки та технологій.

Економічні передумови кредиту у ринковій економіці: наявність тимчасово вільних коштів у кредитора; наявність майбутніх доходів у позичальника.

Необхідність: коливання потреби в обігових коштах суб’єктів ринку; виникнення потреби у створенні та відтворенні основного капіталу.

Завдяки кредиту:

• зменшується час на задоволення господарських та особистих потреб;

• він виступає як опора сучасної економіки, невід’ємний елемент економічного розвитку;

• кредитори мають можливість отримати додаткові грошові кошти при передачі певної суми вільних ресурсів позичальнику.

Сутність кредиту.

Кредит – це економічні відносини між суб’єктами ринку з приводу перерозподілу вартості на засадах поверненості, строковості і платності. Рушійним мотивом такого перерозподілу є отримання додаткого доходу кожним із суб’єктів кредитних відносин.

Кредит – специфічний вид економічних відносин, грунтується на мобілізації і нагромадженні тимчасово вільних коштів і формуванні з них позикового капіталу, виступає у формі передачі кредитором певної суми капіталу у тимчасове користування позмчальнику на умовах поверненості, строковості і платності.

Основні характеристики кредиту: поверненість, строковість, платність.

Характерні ознаки кредиту в ринковій економіці є :

• Позичальниками виступають суб’єкти господарювання, а кредиторами – банківські установи.

• Гроші, надані в позику, використовуються позичальником як капітал (на виробничі потреби)

• Джерелом позикового відсотка є прибуток на позичені кошти

• Кредит використовується як механізм перерозподілу капіталів у суспільному виробництві та для вирівнювання норми прибутку.

Об’єкт та суб’єкти кредитних відносин.

Економічні відносини між кредитором і позичальником виникають під час одержання кредиту, користування ним та його поверненням. Сторони, які беруть участь у цих економічних відносинах, називаються їх суб'єктами, а грошові чи товарні матеріальні цінності або виконані роботи та надані послуги, щодо яких укладається кредитний договір, є об'єктом кредиту.

Суб’єкти:

кредитор – сторона, що передає вартість у грошовій чи натуральній формі іншому суб’єкту ринку на засадах поверненості, строковості і платності.

Позичальник – сторона, що одержує позику.

Кредитні відносини виникають між різними суб'єктами. Найбільш поширеними є кредитні відносини між банками, з одного боку, і підприємствами з іншого. Вони характеризуються в залежності від того, хто із суб'єктів кредитної угоди в кожному окремому випадку є кредитором, а хто - одержувачем кредиту. В сучасних умовах кредитні відносини набувають широкого розвитку між господарюючими суб'єктами, що, насамперед, пов'язано з розширенням комерційного кредиту і вексельних розрахунків. Кредитні відносини між банками і державою виникають тоді, коли, наприклад, комерційні банки купують облігації внутрішньої державної позики, а також коли при розміщенні державних облігацій Міністерство фінансів України може укласти з Національним банком України окрему угоду щодо купівлі останнім цих облігацій. Набувають подальшого розвитку кредитні відносини між банками та населенням. Населення кредитує банки через вклади в них, купівлю ощадних сертифікатів тощо. Водночас банки надають населенню споживчі кредити, серед яких значний обсяг мають кредити на придбання, будівництво житла, на поліпшення житлових умов та створення підсобного домашнього господарства, а також на невідкладні потреби. Дедалі важливішого значення набувають кредитні відносини між підприємствами, організаціями, господарюючими суб'єктами, з одного боку, та населенням з іншого. Відповідно до чинного законодавства кредитуванням громадян як видом діяльності можуть займатися не тільки банки, а й інші організації: ломбарди, кредитні спілки, фонди тощо. Кредитні відносини між фізичними особами не дуже поширені, але ігнорувати їх не варто, оскільки недоліки у відносинах між банками і населенням можуть призвести до їх розвитку у спотвореному вигляді. Зовнішньоекономічні кредитні відносини, коли суб'єктами кредитної угоди виступають держави, банки та окремі господарюючі суб'єкти, регулюються як нормами права держав, що в них вступають, так і нормами міжнародного права. Економічні відносини між сторонами кредитної угоди мають своїм об'єктом грошові кошти або речі, що втілюють певну вартість і які позичальник використовує як для задоволення потреб виробництва, так і своїх власних. Тому об'єкт кредитних відносин має для позичальника не тільки вартість, а й споживчу вартість. Спрямовані в обіг гроші або речі забезпечують позичальнику зростання вартості, тобто є капіталом. Додана вартість, що створюється у процесі виробництва, служить виробнику джерелом сплати відсотків за кредит. Якщо кредит надається для задоволення особистих потреб громадян, то це передбачає одержання ними у майбутньому доходів від теперішньої, минулої чи майбутньої участі в процесі суспільного виробництва. Теоретичні концепції кредиту.

В світовій економічній науці теорія кредиту розвивалася за двома основними напрямами.

Натуралістична концепція тлумачила кредит як спосіб перерозподілу існуючих цінностей. Її представники (А.Сміт (1723 - 1790), Д.Рікардо (1772-1823)) вважали, що кредит не може створювати капітал, він тільки переносить його від кредитора до позичальника. При цьому стадія акумуляції тимчасово вільних капіталів є необхідним атрибутом кредитних відносин.

Основні постулати:

• об’єктом кредиту є натуральні, тобто негрошові, матеріальні цінності;

• кредит – це рух натуральних благ і тому ці блага є лише способом перерозподілу існуючих у даному суспільстві цінностей;

• позиковий капітал ототожнюється з реальним капіталом;

• кредит виконує пасивну роль, а банки - це скромні посередники.

Пасивну роль кредиту не сприймають прихильники капіталотворчої теорії. Представник Дж. Ло (1671 -1729). Вони вважають, що кредит не тільки переносить, але й створює капітал, відіграє вирішальну роль в розвитку економіки. Основні положення цієї концепції зводяться до наступного. Виходячи з нерівномірності кругообігу і обороту капіталу природною є поява відносин, які усувають невідповідності між часом виробництва і часом обороту коштів, вирішують відносні протиріччя між часом накопичення коштів і необхідністю їх використання у господарстві. Такими відносинами є кредит. Кредит є обов'язковим атрибутом народного господарства. Його беруть не тому, що позичальник бідний, а тому, що у нього в силу певних причин в певній мірі не вистачає власних ресурсів. Суспільство зацікавлене, по-перше, в тому, щоб уникнути марного нагромадження грошей в скарбах; по-друге, в тому, щоб економіка розвивалась безперервно в розширених масштабах. Разом з тим кругообіг і оборот капіталу не в повній мірі пояснює об'єктивну необхідність кредиту. Нерівномірність їх лише характеризує факт вивільнення коштів в одній ланці народного господарства і наявності потреби їх в іншому місці. Таким чином, в кругообігу і обороті закладена можливість виникнення кредитних відносин. Капіталотворча теорія згодом отримує розвиток у теорії монетаризму (М.Фрідмен, А.Бернс, О.Файт), згідно з якою основними інструментами регулювання економіки є зміни грошової маси і процентних ставок, що дає змогу застосовувати кредитну ректрикцію чи експансію.

Форми та види кредиту.

Форми кредиту тісно пов'язані з його структурою, з сутністю кредитних відносин. Залежно від руху позикової вартості виділяються дві основні форми кредиту: товарна і грошова . У товарній формі виникають кредитні відносини між продавцями і покупцями, коли останні одержують товари чи послуги з відстрочкою платежу. Прикладом такої форми е комерційний кредит. Комерційний кредит надається постачальником покупцеві тоді, коли товаровиробник прагне реалізувати вироблений товар, але у покупця немає грошей для його придбання. У такому випадку товар може бути добровільно переданий постачальником покупцеві в кредит, а сама передача може оформлюватися борговим зобов'язанням - векселем. Продаж громадянам товарів тривалого користування в кредит (з розстрочкою платежу) господарюючими суб'єктами здійснюється з метою прискорення реалізації товарів, які в торговельній мережі є в достатній кількості, а також для більш повного задоволення потреб громадян у товарах тривалого користування. Сфера товарної форми кредиту незначна, переважна його частина надається і погашається в грошовій формі. Грошовий кредит виступає, передусім, як банківський кредит. У грошовій формі здійснюється рух переважної частини позикового фонду країни, тому й переважна більшість позик надається і погашається грошима. Кредитні відносини між банками і клієнтами виникають не тільки при одержані останніми кредиту, а й при розміщенні ними своїх грошових заощаджень у вигляді внесків на поточних і депозитних рахунках. Банківський кредит обслуговує не тільки обіг товарів, а й накопичення капіталу. Поширення кредитних відносин у грошовій формі відкрило кожному, хто має вільну вартість, легко і швидко її капіталізувати, а також створило сприятливі умови для формування міжнародних ринків і тісних взаємовигідних зв'язків між країнами. Форми кредиту постійно розвиваються, змінюється місце тієї або іншої форми кредиту на тому чи іншому етапі розвиту економіки країни.

За суб’єктами кредитних відносин виділяють такі види кредиту :

• комерційний – надається одним товаровиробником іншому у вигляді продажу товарів з відтермінуванням платежу і , як правило, оформляється векселем;

• банківський – надається банками, як правило, у грошовій формі; банки можуть виступати не тільки кредиторами, але й позичальниками;

• державний - надається юридичними та фізичними особами державі (в особі центральних та місцевих органів влади);

• міжнародний – надаються позичкові капітали одних країн іншим у тимчасове користування на засадах поверненості, строковості, платності.

У колишньому СРСР до кредитної реформи 1930-1932 рр. велике значення мав комерційний кредит, який надавався одним підприємством іншому у формі продажу товарів з відстрочкою платежу. Банківський кредит мав підпорядковане значення і здебільшого опосередкований, непрямий характер (видавався під заставу векселів). Після кредитної реформи вирішальної ролі набув банківський кредит, який став прямим і плановим. Зараз в Україні з переходом до ринкової економіки комерційний кредит дедалі більше поширюється, що є реакцією на дорожнечу банківського кредиту. Як правило, об'єктом комерційного кредиту виступає товарний капітал, який обслуговує кругообіг промислового капіталу, рух товарів із сфери виробництва в сферу споживання. Банківський кредит - найбільш розповсюджена форма кредиту. Саме банки частіше всього надають позики суб'єктам, які потребують тимчасової фінансової допомоги. За обсягом банківська позика значно більша від позик, що видаються при інших формах кредитування. Банківський кредит базується на використанні таких принципів :

• цільовий характер кредитування передбачає вкладення позичених коштів у конкретні господарські процеси;

• поверненість кредиту передбачає надання позики у тимчасове користування і повне повернення позичальником вартості основного боргу;

• строковість кредиту вимагає повернення позики у терміни, передбачені кредитною угодою;

• платність кредиту полягає в тому, що за користування позикою клієнт сплачує банку додаткову суму у вигляді процентів;

• забезпеченість кредиту полягає у відповідності між вартістю майна, що є заставою позики, і заборгованістю за позикою.

Призначенням державного кредиту є мобілізація державою коштів для фінансування державних видатків, особливо, коли державний бюджет дефіцитний, а також для регулювання економіки. Державний кредит виступає у різних формах, до яких належать як товарні, так і державні позики, знаряддям яких є цінні папери (облігації, казначейські зобов'язання тощо). Державні цінні папери можуть випускатися як урядом, так і місцевими органами влади, а зобов'язання щодо розповсюджених цінних паперів є складовою частиною державного боргу.

Вид кредиту - це більш детальна його характеристика за організаційно-економічними ознаками (галузева направленість, об'єкти кредитування, забезпеченість кредиту, терміновість кредитування тощо). Види банківського кредиту :

1. за призначенням : виробничий (юридичним особам під заставу основних засобів та обігових коштів) та споживчий (фізичним особам);

2. за термінами користування (короткострокові (до 1 року), середньострокові (до 3 років), довгострокові (понад три роки);

3. за забезпеченням (забезпечені заставою (майном, майновими правами, цінними паперами), гарантовані (банками, фінансвми чи майном третьої особи), з іншим забезпеченням (поручительство, свідоцтво страхової організації), незабезпечені (бланкові);

4. за ступенем ризику (стандартні, нестандартні, сумнівні, небезпечні, безнадійні);

5. за методами надання (у разовому порядку, відповідно до відкритої кредитної лінії, гарантійні (із заздалегідь обумовленою датою надання ; за потребою);

6. за строками погашення (водночас, на виплату, достроково (за вимоглюкредитора або за заявою позичальника), з регресією платежів, після закінчення обумовленого періоду (місяця, кварталу).

Переуступка контрактів як форма забезпечення практикується при кредитуванні будівельних компаній або фірм, що здійснюють регулярні поставки товарів або надання послуг за контрактом. Боржник переуступає контракт банку-кредитору, внаслідок чого надходження від покупця або замовника з виплат за контрактні роботи (послуги) зараховуються в погашення заборгованості по кредитах. Переуступка дебіторської заборгованості полягає в передачі банку рахунків, що вимагають оплати за поставлені позичальником товари, послуги, виконані роботи. Іпотекою є застава землі, нерухомого майна, при якій земля або майно, що становить предмет застави, залишається у заставодавця чи третьої особи. Предметом іпотеки може бути земля, нерухоме майно, будівлі, споруди, квартири, підприємства як цілісні майнові комплекси. У практиці роботи банків держав із розвинутою ринковою економікою трапляються й інші форми забезпечення кредитів. Наприклад, при наданні кредитів індивідуальним позичальникам як застава приймаються поліси страхування життя, свідоцтво про ощадні вклади, вимоги на виплату заробітної плати, дорогоцінні метали; при кредитуванні юридичних осіб - корисні копалини або контракти на постачання сировинних ресурсів, врожай (зібраний або на корені). У практиці західних банків використовується класифікація кредитів в залежності від їх якісної характеристики: а) найвищої якості, б) задовільні, в) маржинальний кредит, г) критичний кредит, д) збитковий кредит (що підлягає списанню). В Положенні Національного банку України "Про порядок кредитування" в залежності від щойно названого критерію класифікації кредити розподіляють на стандартні, під контролем, субстандартні, сумнівні та безнадійні. Варто зазначити, що в економічній літературі не існує єдиної думки щодо кількості і складу ознак класифікації видів кредиту. Процент за кредит.

Процент за кредит за позиковий процент – це плата, яку отримує кредитор від позичальника за користування позиченими коштами. В ринковій економіці: суть процента розглядається як ціна капіталу, взятого в кредит. Джерело сплати позикового процента – прибуток, що його отримує позичальник.

Норма відсотка або процентна ставка – показник, що кількісно характеризує плату за кредит. Норма відсотка (N) розраховується за формулою:

N = (Річний дохід за позиковий капітал / Середньорічна сума наданого кредиту) * 100%. Норма відсотка залежить від величини норми прибутку, яка є максимальною межею максимальною межею норми відсотка. Мінімальна межа точно не визначається, але вона повинна покривати витрати кредитора, пов’язані з даною операцією, і приносити йому хоча б мінімальний дохід.

Основні види процентних ставок :

а) ринкова (формується безпосередньо на ринку позикових капіталів);

б) середня (формується за певний період).

Фактори, що впливають на розмір процентної ставки за кредити:

• макроекономічні (рівень інфляції (підвищення темпів інфляції викликає збільшення плати за кредит, оскільки підвищується ризик втрат), рівень облікової ставки центрального банку (при визначенні розміру процентної ставки банки беруть за основу облікову ставку центрального банку), попит та пропозиція на кредитному ринку (підвищений попит викликає підвищення процентної ставки, проте в результаті міжбанківської конкуренції процентні ставки нівелюються));

• мікроекономічні (термін користування кредитом (чим довший термін, тим вища процентна ставка за кредит, оскільки збільшується ризик, вищою є вартість довгострокових ресурсів кредитора), розмір кредиту (розмір процентної ставки за великими кредитами повинен бути нижчим, оскільки витрати банку в цьому разі відносно менші), рівень ризику (позики з вищим рівнем ризику повинні надаватися під вищий процент, щоб компенсувати кредитору премію за ризик)).

Проблема збереження позикового капіталу стає особливо актуальною в період інфляції, оскільки на момент повернення кредиту його реальна вартість значно нижча від тої, що була на момент надання.

Процентні ставки в період інфляції: номінальна (рівень процентної ставки, що фактично склався на ринку), реальна (номінальна ставка, скоригована на рівень інфляції).

Прості проценти за депозитами і кредитами банків нараховують за формулою:

К = ( С * Т * П) / (360 * 100),

де К – розмір плати за користування коштами;

С – сума кредиту чи депозиту;

Т – термін користування грошима (у днях);

П – процентна ставка.

Складні проценти нараховуються за формулою:

FV = P * (1 + R)ⁿ,

де FV – розмір плати за користування коштами; Р – сума наданих коштів;

R – процентна ставка; n – кількість періодів.

Функції кредиту.

Функції кредиту:

1. перерозподільча (суть: за допомогою кредиту відбувається перерозподіл вартості на засадах повернення, з одного боку, здійснюється нагромадження грошових капіталів за рахунок збережень економічних агентів, а з іншого – їх розміщення серед інших агентів ринку);

2. емісійна (антиципаційна) (суть: на основі кредиту здійснюється емісія грошей як платіжних засобів; методами кредитної експансії (розширення кредиту) і кредитної рестрикції (звуження кредиту) регулюється кількість грошей в обігу);

3. контрольна (суть: під час кредитування забезпечується контроль за дотриманням умов та принципів надання кредиту з боку суб’єктів кредитної угоди; при цьому банк здійснює як попередній, так і поточний контроль за діяльністю позичальника).

Роль кредиту в ринковій економіці.

Із зміною економічних умов у країні відбуваються зміни ролі кредиту та сфери його застосування. В умовах функціонування повноцінних грошей роль кредиту була незначною, бо зміна маси грошей незначною мірою залежала від застосування кредиту. Зменшення маси повноцінних грошей в обігу здійснювалося шляхом перетворення їх у скарб ( без участі кредиту) , і навпаки. Роль кредиту зростає при функціонуванні неповноцінних грошей: збільшення або зменшення їх маси відбувається завдяки кредитним операціям. Ще важливіша роль кредиту в умовах інфляції, бо регулювання кредитної маси в обігу за допомогою кредиту має велике значення для підтримання стабільності купівельної спроможності грошової одиниці.

Роль перерозподільчої функції: дає змогу зосередити капітал у найбільш пріоритетних сферах економічної діяльності, здійснити переорієнтацію виробництва й стабілізувати економіку. Роль емісійної : сприяє економії витрат грошового обігу, дозволяє прискорити обіг грошей, запроваджувати прогресивні системи розрахунків. Роль контрольної: дає змогу мінімізувати кредитний ризик, реалізувати цільовий характер кредиту, стимулює позичальника раціонально й ефективно використовувати запозичені кошти.

Розвиток кредитних відносин в перехідній економіці України.

У період, що передував переходу до ринкової економіки в Україні, роль кредиту була обмежена. Обмежене застосування мав комерційний кредит, не використовувався кредит як джерело капіталовкладень, не видавався іпотечний кредит. Існувала жорстка централізація управління банківським кредитом: усі кошти виділялися з центру для різних позичальників на різні цілі і в межах визначених сум (ліміт кредитування). Однорівнева банківська система також не сприяла розвитку кредитних відносин.

У перехідній економіці роль кредиту зростає, розширення сфера кредитних відносин, розвиваються методи кредитування та управління кредитом, а саме :

• відбувається перехід до централізації управління кредитними операціями комерційних банків;

• розширюються права і можливості комерційних банків та їх клієнтів на основі договірних відносин;

• розширюється сфера застосування кредиту;

• вдосконалюються методи кредитування;

• поява акціонерних товариств, випуск акцій, залучення урядом коштів до бюджету за допомогою цінних паперів сприяє розширенню кредитних операцій з цінними паперами (участь кредиту в операціях з емісії цінних паперів, у кредитуванні під заставу цінних паперів);

• починає використовуватись комерційний та іпотечний кредити;

• підвищується роль кредиту як джерела інвестицій.

Отже, створюються умови для подальшого вдосконалення управління кредитом і розширення сфери його застосування.