31.Виховання як процес інтеріоризації людських цінностей

Естетичне виховання відноситься до тих проблем, від рішення яких багато в чому залежить подальший розвиток людської культури. У другій половині XX століття проблема естетичного виховання розглядається багатьма дослідниками по-новому: загострюється гуманістична направленість проблеми у зв'язку з глобальним завданням збереження та розвитку культури. У сучасному суспільстві надзвичайно гостро постало питання надання нового статусу задачі формування особистості і перш за все її естетичному вихованню, яке сприяє зародженню, укріпленню та розвитку естетичних, етичних, художніх цінностей та мотивацій у кожної людини.

У широкому сенсі під естетичним вихованням розуміють цілеспрямоване формування в людини естетичного ставлення до дійсності. Це. специфічний вид суспільно значимої діяльності, яка здійснюється суб'єктом (суспільство та його спеціалізовані інститути) відносно об'єкта (індивід, особистість, група, колектив, спільнота) з ціллю випрацювання у останнього системи орієнтації у світі естетичних та художніх цінностей відповідно до уявлень про їх характер та призначення, які склались у даному конкретному суспільстві. У процесі виховання відбувається приєднання індивідів до цінностей, перетворення їх на внутрішній духовний зміст шляхом інтеріоризації. На цій основі формується та розвивається здатність людини до естетичного сприйняття та переживання, її естетичний смак та уявлення про ідеал. Виховання красою і через красу формує не тільки естетико-ціннісну орієнтацію особистості, але і розвиває творчі здатності, здібність до створення естетичних цінностей у сфері трудової діяльності, у побуті, у вчинках та поведінці і безумовно в мистецтві.

Естетичне виховання гармонізує та розвиває всі духовні здатності людини, що є необхідними у різних сферах творчості. Воно пов'язане також із моральним вихованням, оскільки краса є особливим регулятором людських взаємовідносин. Таким чином, метою естетичного виховання є людина, яка розкрила повноту своєї сутності, універсальна гармонійна особистість. Ідеал універсальної особистості як мета виховання передбачає її особливе відношення з універсамом, внутрішньо органічну причетність до нього. Така людина не відчуває себе зачиненим "Я", до якого зовнішня реальність протистоїть як "не-Я". Така людина усвідомлює себе як природу, що досягла самопізнання, та наявний живий рід [4].

Естетичне виховання має історичний характер. Так, наприклад, Ф. Шіллер увів сам термін "естетичне виховання" та вважав його за достатню умову для докорінних соціальних перетворень, коли завдяки естетичному впливу на психіку людини можуть бути розв'язані усі, навіть найважчі, соціальні проблеми.

Важливо зазначити, що естетичне виховання в усій сукупності своїх методів, засобів, форм триває протягом усього життя людини. Воно нейтралізує суперечності, що виникають через неспівпадання рівня естетичної культури людства та володіння нею окремою особистістю.

Розглянемо основні риси естетичного виховання:

o Системність - цілеспрямованість та зв'язок з іншими видами та засобами виховання;

o Активно-творчий характер діяльності особистості в естетичному перетворенні світу, що передбачає передачу суспільного досвіду;

o Форми естетичного виховання мінливі, що обумовлене особливостями процесу соціалізації особистості, але процес цей триває постійно;

o Естетичне виховання пов'язане з іншими аспектами розвитку суспільства, які впливають на його сутність та процес протікання;

o Естетичне виховання передбачає освоєння правил, естетичних норм, естетичних знань, естетичну діяльність людини, участь її у процесі перетворення дійсності [4].

Ядром та головним засобом естетичного виховання є мистецтво, особливістю якого є універсальність впливу на особистість по всім напрямкам.

Мистецтво виховує в людях не лише потребу художньої насолоди, а,й здатність творчого ставлення до всіх природних та суспільних явищ. Завдяки особливостям свого впливу на людину (чуттєва безпосередність, емоційна насиченість, спонукальна сила, духовний підйом, почуття насолоди) мистецтво може виконувати дуже важливу функцію виховання та є одним з найважливіших складових частин духовної культури суспільства. Воно задовольняє незліченні людські запити та виконує численні суспільні функції - комунікативну, пізнавальну, виховну, естетичну, компенсаторну та інші. Мистецтво є складовою частиною світу цивілізації і культури; воно продукує різноманітні типи світоглядного ставлення до дійсності, сприяє становленню людини як культурної істоти.

Специфічність мистецтва полягає в тому, що воно є духовно-практичним способом освоєння дійсності. Мистецтво здатне до цілісного, загального охоплення дійсності, до синтезування узагальненого людського досвіду, осягаючи світ у суперечливій єдності реального й ідеального, дійсного і можливого, скінченного і нескінченного. Мистецтво освоює наявне та спрямоване на майбутнє. Особливо важлива сфера дії мистецтва - вираження повноти та різноманітності людських зв'язків із оточуючим світом, виявлення проявів гармонії та універсальності. При цьому мистецтво не просто утримує в пам'яті культури людський спосіб буття, а виявляє чутливість до принципово нового, ще не відображеного в інших сферах суспільної свідомості. Саме тому мистецтво здатне розкривати такі сторони взаємин людини і світу, які не виявляються іншими способами духовно-практичного освоєння дійсності. Мистецтву властивий інтерес до проявів людської індивідуальності, до змін у сфері свідомості. Воно відповідає глибинній людській потребі розпізнавання мотивів діяльності та вчинків, виявлення істинно людського в людині. Мистецтво не тільки дає уявлення про світ, а й визначає спосіб бачення світу, певні світоглядні орієнтації. Воно сприяє моральному й естетичному вдосконаленню особи.