2. Специфіка «політичного туризму».

Політичний лідер у будь-якому суспільстві покликаний виконувати певні функції, серед яких: інтеграція суспільства, об'єднання мас довкола спільних завдань і цінностей; знаходження і прийняття оптимальних політичних рішень; захист мас від беззаконня; налагодження системи постійного політичного зв'язку з масами; запобігання відчуженню громадян від управління державними справами; генерування оптимізму і соціальної енергії; легітимізація політично-суспільного устрою.

Соціальна значущість політичного лідерства залежить від рівня політичної культури й активності громадян і власне політичної еліти. Управлінська еліта має володіти політичною культурою, тобто професійно знати закони суспільно-політичного устрою, професійно вміти застосовувати ці знання в своїй сфері, професійно налагоджувати відносини з колегами по управлінню.

В умовах нинішнього багатофакторного плюралістичного світу туризм також має вигляд багатоманітного утворення, котре відповідає різним запитам індивідів (релігійним, культурним, рекреаційним, медичним тощо). Цим природно спричиняється диференціація, децентралізація, відхід від уніфікації, виникнення численних і різноманітних груп туристичних об'єктів і, відповідно, туристичних центрів. Добре відомий вираз — «усі шляхи ведуть до Риму» в наші дні вже трохи застарів. В одній і тій самій країні можуть бути розташовані і промисловий, і культурний, і релігійний центри світового значення, але при цьому їх значимість не обов'язково збігатиметься. Потенційно кожний регіон, центр може мати такий статус: адже спеціалізація із підвищенням рівня складності цивілізації зростатиме. Ця структурна особливість сприяє утвердженню регіональної, місцевої автономії, регіональних еліт, що зміцнює підвалини громадянського суспільства.

Особливе значення туризм має як фактор соціалізації молоді (недаремно в поділі управління його часто поєднують зі справами молоді, спорту і культури), зокрема політичної. Це виявляється, зокрема, в розвитку туристичної освіти, феномена, що з'явився порівняно недавно. На міжнародній науковій конференції «Освітні програми ЮНЕСКО в галузі спорту, культури і туризму», яка проходила в Красноярську (Росія) 17-18 липня 2001 року, при розгляді питань, пов'язаних з місією туристичної освіти, зазначалося, що остання відзначається подвійним характером: «а) вона має брати активну участь у розв'язанні великих проблем світового, регіонального і місцевого масштабу, таких, як соціальне відчуження, поглиблення нерівності на міжнародному рівні і всередині окремих країн, збільшення розриву між розвинутими регіонами і такими, що розвиваються, охорона навколишнього середовища; б) наполегливо сприяти, зокрема шляхом вироблення пропозицій і альтернативних рекомендацій, сталому туристичному розвитку, обміну знаннями, всезагальному дотриманню прав людини в галузі туризму, порозумінню між народами, між етнічними, релігійними, культурними та іншими групами; утвердженню культури миру і відмови від насильства; вияву «інтелектуальної і моральної солідарності».

Одним з найважливіших завдань туристичної освіти в суспільстві є виконання його культурної і етичної місії; туризм, спорт, культура покликані зберігати та зміцнювати культурну самобутність, заохочувати поширення і створення культурних цінностей, охороняти багатоманітність культур і сприяти їх розквіту, активно допомагати поглибленню розуміння і гармонії між культурами, їхньому взаємозбагаченню; передача культурних цінностей, які мають етичне значення, повинна червоною ниткою проходити крізь усі програми туристичного навчання і просвіти».

Таким чином, зв'язок туризму з перспективним розвитком політики в сучасному світі, позначеному впливом глобалізації, спрямованим на утвердження засад толерантності, взаємовигідних стосунків, розвитку громадянського суспільства і соціального партнерства, незаперечний.

Вплив туризму на формування політичної культури громадян, політичної еліти надзвичайно великий, і більш ретельний аналіз цього питання надзвичайно важливий.