4.6. Проблеми України в аспекті становлення інституту соціальної згуртованості суспільства

Становлення інституту соціальної згуртованості як в Україні, так і у всьому світі є багато в чому суперечливим. І тут, слід відмітити, що чи не найбільш значимою причиною дестабілізації соціальної згуртованості, що проявилася в останні роки у більшості країн світу, є інтенсивне зростання нерівності у розподілі доходів.

Україна в цьому плані не є винятком. Ейфорія незалежності значно знизила якість державного менеджменту і як результат різке послаблення державності відкрило дорогу небаченій раніше злочинності, особливо корупції. В результаті виникла убивча для духовності атмосфера, і про якісь творчі цінності й думати стало неможливо. Тим паче що з роками ситуація в країні погіршувалася ще і фактором зростаючого розриву між рівнем і способом життя малої частини багатих і величезної маси бідняків. Полярність — коли вона надмірна — не тільки гнітить дух, але і дратує, а це викликає бунти і революції. А до того ж непомірний розрив у доходах калічить дух і психіку як багатих, так і бідних, що також не сприяє досягненню злагоди та згуртованості..

Багатим в атмосфері ажіотажного збагачення не до країни — вона для них тільки годівниця. А бідним теж не до країни: убогість їх роздавлює, озлоблює, підриває впевненість у завтрашньому дні і, головне, позбавляє сенсу життя. Чекати в такій ситуації не те що під’йому — просто сумлінного ставлення до праці — даремно. Простий люд у цій ситуації занурюється в атмос­феру безвиході, і вже ніхто не вірить у якусь перспективу. Красти, давати хабаря, бути паразитом — уже не соромно. До того ж починається небезпечне для країни звикання до стану периферійності, що навіть породжує синдром занепадницького комфорту, коли людину цілком влаштовує ухиляння від напруженої праці, безкарна безвідповідальність, відсутність необхідності за щось хвилюватися, кудись дертися, з кимсь суперничати, морочити голову щодо підвищення кваліфікації і т. ін.

Ситуація ускладнюється ще і тим, що усі державні і суспільні інститути, включаючи ЗМІ і систему освіти нав’язкють нашому народу руйнівну ідеологію іноземних, західних держав. Остання в даний час прийняла форму нав'язливої пропаганди «загальнолюдських» цінностей, що припускає:

- абсолютизацію прав і воль індивідуума, і спонукає до безкомпромісної боротьби (конкуренції) за їхнє дотримання;

- пропаганду по західних підручниках ліберально-ринкової конкуренції як нібито природної «війни усіх із усіма» за об'єктивно обмежені ресурси;

- формування культу швидкого збагачення без праці, незбагненного споживання, розкоші, зверхності, пересиченості. насильства, вульгарності, хтивості й іншої аморальності і т.п.¹

Перераховані сурогатні цінності в дусі «американської мрії» не просто суперечать нашим традиційним східнослов'янським ідеалам, але об’єктивно дезінтегрують економіку і суспільство на всіх рівнях і в усіх напрямках. Тим самим вони надійно перетворюють країну в легку здобич могутніх західних транснаціональних корпорацій і в результаті позбавляють наш народ глобальної конкурентноздатності і, відповідно, майбутнього.

Звертаємо увагу на те, що в основі наших східнослов'янських духовно-моральних орієнтирів розвитку лежать зовсім інші цінності й ідеали, що зводяться до наступного:

• державна влада і підприємницька діяльність для служіння Батьківщині і своєму народу, а не для корисливого наживання;

• пріоритет у всіх сферах життєдіяльності, включаючи економіку, моральних засад, а не тільки юридичних;

• первинність обов'язків перед Батьківщиною, суспільством, родиною, а не одних тільки індивідуальних прав і воль;

• колективізм, співробітництво і взаємовиручка, а не дезінтеграця і ринкова конкуренція як «війна всіх з усіма»;

• культ родини і здорового способу життя, а не споживацтва, похоті і всіляких перекручень.

І ще раз слід нагадати, що ціннісні ідеали спрямовані на соціальну згуртованість постійно знаходяться в розвитку і творчому поєднанні, вплив на які здійснює саме система ефективного державного менеджменту. Прикладом може служити дещо інша за цінностями країна Сінгапур, який не міг би відбутися, якби легендарний прем'єр Лі Куан Ю, який 30 років керував країною, не створив нову генерацію освіченого, професійного, чесного, і фанатично націленого на успіх класу чиновництва, як вищого, так і провінційного рівнів. Багато позитивного в цьому плані можна сказати і про Китай, де країну один за іншим очолювали видатні лідери, під стать яким і підбиралися навіть провінційні, а не тільки вищі чиновники. Зрозуміло, що таке чиновницьке воїнство резонує у народну гущу, надихаючи, консолідуючи і направляючи в потрібне русло енергію сотень мільйонів громадян. І не випадково дані опитувань у тім же Сінгапуру і Китаї свідчать про величезну довіру до влади, на відміну від результатів, отриманих у Європі, чи наприклад, в Україні, а також і у Росії.

Мудрість державного менеджменту в Китаї полягає ще і в тому, що ринкові відносини були розблоковані саме до потрібної (а не до безмежної) міри, вдало спрацював також і ренесанс конфуціанських цінностей, і ідеали соціальної справедливості, що дісталися у спадщину від недавнього минулого, і плановий приціл на довгострокове майбутнє¹.

Синтез усього цього, доповнений творчим використанням західних рецептів, саме і дав вибуховий синергетичний ефект. Що ж до цінностей, що затвердилися в Китаї, то вони не є чимось невидимим. Вони наглядні, оскільки прозоро реалізуються через насичену винаходами господарську і державно-будівельну практику. Чого варті, приміром, технологія "вертушки", що дозволила сформувати на старті кадри бізнесменів не з бандитів, як у нас, а з кращих представників ініціативної молоді, або практика створення найкращих у світі вільних економічних зон (ВЕЗ), на чому ми не випадково спіткнулися. Або ж небачений у світі феномен ефективного поєднання, здавалося б, непоєднуваного — компартії і ринку; або спосіб поєднання Китаю з Гонконгом за принципом "одна країна — дві системи".

Повертаючись до власних реалій слід зауважить, що відсутність соціальної згуртованості, духовної цілісності (єдності основних ціннісних орієнтирів) суспільства сучасної України є самоочевидним фактом про який вже було сказано. Найбільш яскраво це виявляється при зіставленні даних соціологічних опитувань жителів її західних і східних областей, а також ілюструється регіональним розподілом голосів на останніх президентських виборах у січні та лютому 2010 року.

Однак ті шляхи забезпечення єдності українського суспільства, що пропонуються різними політичними силами, сприяють лише збільшенню ситуації суспільного розколу по ціннісно-менгальному, регіонально-мовному, але зовсім не по загальнонаціональному, як це необхідно принципу. І тут важливо згадати основний принцип переглянутої стратегії соціальної згуртованості, основним гаслом якої стало: «Кожне покоління має заново знаходити керований баланс сил». Мова тут може йти перш за все про суспільну генерацію 18-25 літніх в яких підвищена тяга до комунікативних процесів, до освітніх амбіцій. Крім того молодь є головними учасниками комунікацій, що впливає на свідомість громадськості.

Але в Україні ця генерація по суті регіонально розрізнена, немобільна, сповнена стереотипів і довго ще не зможе протиставити пануючим моделям мислення старших генерацій формуючих сучасну національно-політичну й інтернаціональну свідомість.

І тут варто помітити, що без масової студентської освітньої міграції, яка б була постійною сполучною ланкою в комунікації між Заходом і Сходом, в Україні з регіонально розділеного суспільства не може вирости національне і наднаціональне комунікативне співтовариство[2;].

Загалом освіті майбутнього належить як навчально-пізнавальна, так і соціально-єднальна місії. Одне з головних завдань освіти в ХХI столітті – це навчити молодих людей бути хоризматичными, толерантними, мобільними вміти працювати в команді і сприяти її єднанню та згуртованості[6, 2].

Резюме

Соціальні інститути — це елементи соціальної структури суспільства, що являють собою відносно стійкі типи і форми соціальної практики, за допомогою яких організується громадське життя, забезпечується стійкість зв'язків і відносин у рамках соціальної організації суспільства.

Соціальні інститути в більшості випадків є історично сформованими формами організації спільної діяльності людей, у ході якої набувають певної стійкості економічні, політичні, правові, моральні й інші відносини. Вони забезпечують спадковість у використанні загальнолюдських цінностей у культурі, науці, технічних досягненнях, передачі навичок і норм соціальної поведінки, соціальної інтеграції тощо.

Зовнішніми атрибутами соціальних інститутів є відповідні організації, установи і підприємства, що функціонують у системі управлінських відносин. Визначальною умовою появи соціальних інститутів є відповідні соціальні потреби.

Соціальні потреби — особливий вид потреб, задоволення яких необхідне для підтримки життєдіяльності соціальної особистості, соціальних груп,

Соціальні потреби задовольняються організаційними зусиллями членів суспільства за допомогою соціальних інститутів. Задоволення цих потреб забезпечує соціальну стабільність і суспільний прогрес, незадоволення — породжує соціальні конфлікти, що являють загрозу соціальній безпеці.

Якщо соціальні інститути не задовольняють соціальні потреби, то вони відмирають, або модернізуються, або реформуються. Реформування соціальних інститутів революційне по своїй суті, оскільки стосується їхньої сутності, принципів функціонування і розвитку. Соціальні інститути, створені поза суспільними орієнтирами й інтересами, а тим більше протестні в сприймані суспільством мають малі шанси на збереження.

Проте основною, базовою соціальною потребою, особливо на перехідному та трансформаційному етапах, виступає забезпечення рівня життя не нижче від прожиткового мінімуму, встановленого законом(ст. 46 Конституції України), що дуже важливо і необхідно для виживання всіх членів суспільства.

Звичайно головним соціальним інститутом соціальної держави є інституи соціальної політики. Інститути соціальної політики являють собою елемент соціальних інститутів, що забезпечує проведення соціальної політики в державі і безпосередньо включають, - інстит приватної власності покликаний забезпечувати матеріальний добробут людини; інститут гідної заробітної плати;інститут соціального страхування (пенсійного, медичного, по безробіттю й ін.) покликаний гарантувати працюючим і членам їхніх родин гідні пенсії, якісну медичну допомогу, захист доходів у випадках безробіття, інвалідності, утрати годувальника; інститут публічних благ, створюваний соціальною державою за допомогою бюджетних механізмів, дозволяє кожному громадянину країни одержати доступ до послуг, забезпечуваним регіональними і муніципальним органами.

Всі інститути соціальної політики можуть бути умовно розділені на профільні, для яких проведення соціальної політики є основним завданням їхньої діяльності, і непрофільні, що створюють зовнішні умови для проведення соціальної політики.

Проте, діяльність інститутів соціальної держави неможлива, без такого важливого інституту як соціальна згуртованість.

Соціальна згуртованість - це здатність суспільства забезпечувати благополуччя всіх своїх членів мінімізуючи диспропорції в розвитку й уникаючи маргіналізації людей. Її досягнення має на увазі створення в суспільстві атмосфери солідарності яка зводить до мінімуму відчуженість. Концептуальним ядром інституту соціальної згуртованості виступає включеність (залученість) людей у життя суспільства відповідно обґрунтовуються заходи спрямовані проти соціальної ізоляції й соціальної дезінтеграції (наприклад бездомності, маргінальності, бідності).

Становлення інституту соціальної згуртованості як в Україні є багато в чому суперечливим. Серед найбільш значимих проблем дестабілізації соціальної згуртованості в українському суспільстві, паралельно зі світовими тенденціями, є інтенсивне зростання нерівності у розподілі доходів. До цього слід додати ситуації суспільного розколу по ціннісно-ментальному, регіонально-мовному принципу. В ситуації, що склалася в Україні важливо проводити активну політику щодо подолання надмірної диференціації з метою досягнення соціальної рівноваги та соціальної збалансованості та гармонізації. Також важливо задіяти новий основний принцип переглянутої стратегії соціальної згуртованості, основним гаслом якої стало: «Кожне покоління має заново знаходити керований баланс сил». Мова тут може йти перш за все про суспільну генерацію 18-25 літніх в яких підвищена тяга до комунікативних процесів, до освітніх амбіцій. Крім того молодь є головними учасниками комунікацій, що впливає на свідомість громадськості, мислення старших генерацій формуючих сучасну національно-політичну й інтернаціональну свідомість.

Терміни і поняття

• Соціальні інститути

• Соціальні потреби

• Реальна потреба

• Нормативна потреба

• Етапи інституціоналізації

• Інститути соціальної держави

• Інститути соціальної політики

• Соціальна згуртованість

• Інституту соціальної згуртованості суспільства

Питання для перевірки знань

1. Дайте визначення соціального інституту

2. Яка роль соціальних інститутів в забезпечення потреб соціального розвитку?

3. Що є першосновою виникнення соціальних інститутів?

4. Назвіть рівні задоволення соціальних потреб з допомогою соціальних інститутів

5. Які Ви знаєте етапи інституціоналізації?

6. Що спільне і що відмінне між інститутами соціальної держави та інститутами соціальної політики?

7. Що таке соціальна згуртованість як інститут забезпечення прогресивного розвитку?

8. Які проблеми має Україна в аспекті становлення інституту соціальної згуртованості суспільства?