Практика – основа всіх форм життєдіяльності людини

“Практика” походить від грецького слова “праксис”, що в перекладі означає “діяння”, “активність”, “діяльність”.

У становленні людини практика відігравала визначальну роль. Адже якщо тваринний світ був ніби вписаний у певну “екологічну нішу”, тобто в увесь спектр природних умов, у якому він здатний до розвитку, то людина мала завоювати собі цю “нішу”. Взаємозв’язок тварини і природи обмежений можливостями тілесної організації, пристосуванням до навколишнього середовища. Людина має безмежні можливості пізнання і перетворення дійсності. Для цього вона користується знаряддям і засобами практичного впливу на природу. Ці засоби і знаряддя постійно нею вдосконалюються. Отже, людина створює свою “другу природу” – культурну діяльність, у процесі якої вона змінює саму себе.

Здійснюючи будь-які форми практично-перетворюючої діяльності, людина діє у співробітництві, в кооперації з іншими людьми. Практика формується, відтворюється і розвивається у єдності суб’єкт-об’єктних і суб’єкт-суб’єктних відносин, вона являє собою завжди суспільну діяльність.

Самовдосконалення людини в процесі практично-відтворюючої діяльності пов’язане з розвитком навичок ставлення до інших людей, розвитком культури спілкування. Практика передбачає наявність культури спілкування як необхідної умови свого існування, для чого люди творять певні норми і дотримуються їх. Засвоєння цих норм і передача їх новим поколінням забезпечує неперервність існування людської культури.

Таким чином, практика як специфічно людський спосіб буття у світі являє собою діяльність, яка утворює складну системну організацію. Вона включає в себе:

1) реальне перетворення зовнішнього середовища за допомогою створених знарядь і засобів (суб’єкт-об’єктні відносини);

2) спілкування людей у процесі та з приводу цього перетворення (суб’єкт-суб’єктні відносини);

3) сукупність норм і цінностей (ціннісно-цільові структури), які існують у вигляді образів свідомості й забезпечують цілеспрямований характер практичної діяльності²⁴.

Практика – це чуттєво-предметна, матеріально перетворююча, свідомо цілеспрямована, суспільно-історична діяльність людей. Отже, у цьому визначенні є такі аспекти:

1. Практика як чуттєво-предметна діяльність. Це означає, що в процесі діяльності людина включає чуттєві органи: зір, слух, розум, знання, пам’ять, уяву і т. ін. Усе це спрямоване на створення предметів, засобів існування людини.

2. Практика як матеріально перетворююча діяльність. Вона грунтується на емпірично-практичному досвіді. Тут – збіг практики з практичним досвідом. Можна сказати, що практика є діяльністю з перетворення світу відповідно до інтересів людини. Це її головний зміст, у цьому її сенс як специфічно людського ставлення до світу.

3. Практика як свідомо цілеспрямована діяльність. Людина свідомо ставить перед собою певні цілі й досягає їх. Проте не завжди свідомо поставлена ціль може бути здійсненою. Це залежить не лише від суб’єкта, але й від об’єкта, від певних обставин. Важливо, щоб поставлені цілі були реальними.

4. Практика – це суспільна й історична діяльність. Індивід живе, діє в певному суспільному колі, в певних історичних обставинах. Він не може обминути ці обставини. Проте своїми ідеалами, діяльністю може змінити історичні умови, в яких знаходиться. Звернімо увагу і на таку особливість практики: вона є процесом постійного заперечення природного і соціально даного. Практика – це діяльність відповідно до інтересів людини.

Вищий смисл практики – досягнення свободи. Свобода означає подолання тиску заданих людині умов – як природних, так і соціальних норм.

Свобода дозволяє людині розширити межі свого буття, реалізувати свої творчі можливості в нових програмах діяльності (матеріальних і духовних).

Практика виконує такі основні функції:

1. Інтегруюча. У можливостях практично-перетворюючого впливу людства на навколишній світ акумулюються, отримують своє впровадження свій вияв результати культурного будівництва людства, розвиток усіх способів діяльності, сформованих у процесі цього культурного будівництва.

2. Гуманізуюча. Практика має великий гуманістичний смисл як така, що спрямована на розвиток людини, її духовно-моральне призначення. Практика формує в людині гуманне ставлення до світу, до ближнього.

3 Комунікативна. Практика – це відповідний тип зв’язку між людьми. Вона навчає зрозуміти іншого, управляти своєю поведінкою, давати їй оцінку й самооцінку і т. ін.

4. Виховуюча. У процесі практики виховується людина, формується її світогляд, свідомість і самосвідомість.

5. Пізнавальна. Практика виступає не лише основою пізнання, а й кінцевою метою пізнання та критерієм істини.

Форми практичної діяльності з огляду цілей та інтересів:

• матеріальна практична діяльність;

• суспільно-політична діяльність;

• організаційна й управлінська діяльність;

• духовна діяльність.

Форми практичної діяльності з огляду взаємозв’язку теорії і практики:

• зовнішня діяльність людини, що збігається з її соціальною поведінкою і спирається на соціально визначені норми;

• власне предметно-перетворююча діяльність, що грунтується на емпірично-практичному досвіді;

• поєднання практики з науковим знанням.

Ця форма розвивається разом з виникненням великого машинного виробництва. Наука як всезагальна діяльність людського розуму розкриває предмет у його цілісності, необхідності, загальності. Практична діяльність грунтується на науковій теорії, яка осягає узагальнені характеристики предмета і представляє їх як мету діяльності. Ці ідеально визначені цілі об’єктивізуються, власне, практичною діяльністю, тому операції, із системи яких складається діяльність, набувають узагальнено-теоретичної форми. Крім наукових знань, дана форма практики враховує і ті реальні цілі, що ставить людина, тобто виявляє свою гуманістичну орієнтацію.

У цілому практика є діяльністю з перетворення світу відповідно до інтересів людини – це її головний зміст, у цьому її сенс як специфічно людського ставлення до світу²⁵.