Заходи безпеки під час роботи в шкільному куточку живої природи

Усі роботи в куточку живої природи проводяться з урахуванням ГОСТ 12.1.008-76 «Біологічна безпека».

Під час підживлення, пікірування, пересаджування рослин, а також доглядання тварин учні надягають халати або фартухи, що постійно зберігаються в приміщенні куточка живої природи, і захищають руки рукавицями. Під час приготування підживлень для рослин учням забороняється торкатися добрив руками, треба набирати добрива спеціальними неметалевими ложечками.

Для боротьби з комахами - шкідниками рослин категорично забороняється користуватися інсектицидами.

За тваринами в куточку живої природи встановлюють постійний ветеринарний нагляд, щоб запобігти виникненню інфекцій, які можуть передатися людям. Учням, які доглядають тварин у куточку живої природи, у крільчатнику тощо, учитель повинен показати і пояснити, як брати кожну з них у руки,.щоб уникнути укусів. Особливу увагу треба звернути на інструктаж з догляду за самицями, що недавно народили малят, бо вони, оберігаючи дитинчат, стають у цей час дуже агресивними. У разі захворювання якоїсь тварини потрібно негайно викликати ветеринара. Якщо хвороба заразна для людей, хвору тварину треба негайно відокремити, а решту тварин тримають на карантині за вказівкою ветеринарного лікаря.

Під час замінювання води в акваріумі за допомогою сифона учням забороняється відсмоктувати повітря з трубки ротом. Це може призвести до того, що вода з мікроорганізмами (серед яких можуть бути хвороботворні) потрапить у порожнину рота учня. Відсмоктувати повітря треба гумовою грушею, що зв'язана з трубкою сифона.

Інструкцію з техніки безпеки для учнів під час роботи в куточку живої природи вивішують у його приміщенні і в кабінеті (лабораторії) біології.

Заходи безпеки під час роботи на шкільній навчально-дослідній ділянці

На шкільній навчально-дослідній ділянці категорично забороняється садити колючі кущі та отруйні рослини. На шкільній навчально-дослідній ділянці учні працюють у халатах і рукавицях.

Під час перенесення загострених знарядь (лопат, грабель, вил) з місця зберігання на навчально-дослідну ділянку учні повинні тримати їх вертикально, робочою частиною вниз, щоб не нанести травм іншим учням. Сільськогосподарські знаряддя повинні відповідати віку учнів. Робоча частина лопат повинна бути невеликою, ручки їх слід робити легкими. Довжина ручок лопат має бути різною, її слід визначати виходячи зі зросту учнів різних вікових груп.

Бажано користуватись на шкільній навчально-дослідній ділянці лійками невеликих розмірів (ємністю до 4 л). Якщо в школі є тільки великі стандартні лійки, треба стежити за тим, щоб учні під час роботи наливали в них води не більше як 1/3 об'єму лійок.

Тривалість роботи учнів на шкільній навчально-дослідній ділянці встановлюється відповідно до їх віку. Учні IV-V класів працюють на ділянці 2 год. Через кожні 20 хв. роблять 10-хви-линні перерви. Робота на шкільній ділянці учнів VII-VIII класів як суспільно корисна праця може тривати 3-4 год. з 10-хвилин-ними перервами через кожні 30 хв. Під час кожного заняття треба урізноманітнювати види діяльності учнів, переключаючи ланки з одних видів роботи на інші.

Учням до 15 років забороняється підіймати і переносити вантажі за допомогою носилок, відер тощо.

Перед початком кожного заняття учитель проводить інструктаж учнів з обов'язковим показом прийомів роботи, що дають змогу забезпечити правильну позу під час трудового процесу, оптимальні ритм і навантаження в роботі м'язів, а також дають змогу запобігати травматизму.

Очищають ґрунт від сторонніх предметів, що його засмічують (каміння, осколків скла, уламків металу тощо), за допомогою лопат, грабель, сап. Виконувати такі роботи руками забороняється. У кожному конкретному випадку вчитель, який керує роботою учнів на ділянці, зобов'язаний інструктувати дітей, як користуватися сільськогосподарськими знаряддями, щоб не завдати пошкоджень ні собі, ні тим, хто перебуває поруч.

Учням, які працюють на шкільній ділянці, категорично забороняється будь-яка робота з отрутохімікатами, інсектицидами й гербіцидами. У разі крайньої потреби обприскування або обпилювання рослин проводять дорослі (учителі, лаборанти, технічний персонал) при відсутності дітей, яких потім протягом 5 діб на ділянку не допускають.

Під час роботи на шкільній навчально-дослідній ділянці не можна дозволяти учням прополювати руками. Для цього використовують сапи, розпушувачі. Учні під час виконання таких робіт, щоб запобігти забрудненню рук землею, обов'язково повинні надягати рукавиці. Одночасно на навчально-дослідній ділянці працюють не більше як 23 учні (половина класу). Учитель, який керує роботою, повинен бути присутній під час роботи на шкільній навчально-дослідній ділянці і забезпечувати виконання учнями Правил техніки безпеки.

Заходи безпеки під час проведення екскурсій з біології

Перед проведенням екскурсії її керівник ретельно обстежує ту ділянку природного оточення школи, куди будуть виведені діти, вибирає місця, де немає небезпеки нападу хижаків, отруйних тварин (змій, павукоподібних, багатоніжок та ін.), де немає трясовин. У керівництві екскурсантами вчителеві допомагають лаборанти школи, старшокласники і, по можливості, батьки учнів. Бажано, щоб на кожних 10-15 учнів був один дорослий або старший учень. Категорично забороняється об'єднувати для екскурсії два або кілька класів. Перед проведенням екскурсії роблять перекличку учнів класу і відмічають присутніх. Для керівництва кожною групою дітей призначається дорослий або вожатий загону. Другу перекличку проводять після прибуття на місце екскурсії, третю - перед відправленням у дорогу назад, четверту - після повернення з екскурсії. Якщо для доставки учнів до місця екскурсії використовується громадський транспорт, посадку здійснюють групами під керівництвом дорослого або старшого учня (вожатого загону). При цьому в транспортні засоби входять спочатку учні, а потім особа, яка керує ними. У такому ж порядку здійснюється й висадка дітей з транспортного засобу. Можна доставляти учнів до місця екскурсії також на спеціально виділених транспортних засобах. Для цього дозволяється використовувати автобуси й закриті вантажні машини, обладнані для перевезення людей. Перевозити дітей на відкритих вантажних машинах категорично забороняється. Для перевезення дітей транс портними засобами необхідно підбирати найдосвідченіших водіїв, які мають стаж не менше як три роки безперервної роботи водія. Під час перевезення дітей у вантажному автомобілі необхідно,

щоб у кузові було не менше двох дорослих. Під час переїзду учням забороняється висуватися з вікон, сідати й висаджуватися з транспортного засобу під час руху.

Для вивчення флори або фауни водоймища необхідно заздалегідь вибрати таке місце, де його глибина біля берега настільки мала, що гарантує від нещасних випадків. Входити у воду учням забороняється. Для ознайомлення з живими об'єктами водоймища використовують сачки на довгих палках.

Користуватись човнами або містками, розміщеними над глибокими місцями водоймищ, категорично забороняється.

Під час проведення екскурсій забороняється використовувати отруйні речовини (хлороформ, сірчаний ефір) для заморювання комах.

Перед тим як організовувати екскурсію, треба ознайомити учнів з вимогами охорони природи, з місцевими отруйними рослинами, такими, як дурман, блекота, вовче лико, бліда поганка тощо, і категорично заборонити учням пробувати на смак будь-яку рослину із зібраного матеріалу. У кабінеті (лабораторії) біології школи повинен бути стенд з фотографіями або малюнками місцевих отруйних рослин.

Необхідно ознайомити учасників екскурсій з місцевими отруйними тваринами (зміями, павукоподібними, багатоногами), переносниками (наприклад, гризунами) або передавачами (кліщами, комахами) інфекційних захворювань. З цією метою в приміщенні кабінету (лабораторії) біології створюють спеціальні стенди з малюнками і фотографіями, що супроводжуються відповідними текстами, які пояснюють, чим небезпечна дана тварина і як запобігти небезпеці.

На екскурсію діти повинні виходити в міцному взутті і панчохах або шкарпетках, щоб захистити ноги від механічних пошкоджень сучками, хмизом, колючими рослинами, гострим камінням, осколками скла тощо, а також від укусів отруйних тварин (наприклад, змій, тарантулів, сколопендр, скорпіонів тощо). Категорично забороняється учням під час екскурсій знімати взуття і ходити босоніж.

Забороняється розпалювати багаття під час екскурсії, щоб уникнути лісових пожеж і опіків учніті

- Не можна дітям пити під час екскурсій воду з відкритих водоймищ, тому кожному з них треба заздалегідь запропонувати взяти з дому питну воду у фляжці або пляшці.

Вирушаючи на екскурсію з дітьми, учитель повинен мати при собі похідну аптечку першої допомоги.

Інструкцію з техніки безпеки під час екскурсій для учнів вивішують на видному місці в приміщенні кабінету (лабораторії) біології.

Організація наукових досліджень та основні наукові проблеми в галузі охорони праці

Для наукового і науково-технічного вирішення проблем охорони праці, забезпечення системного й комплексного підходу до організації нормотворчої діяльності, вдосконалення нормативної бази з питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища в Україні створено мережу із понад 600 базових (головних) організацій та установ з цієї важливої проблеми. Їх діяльність охоплює майже всі нині визначені напрямки охорони праці, що потребують розвитку й удосконалення. Такі організації визначено в більшості галузей народного господарства згідно з рішенням міністерств, відомств, концернів, корпорацій та інших об’єднань підприємств, створених за галузевим принципом. Це – провідні науково-дослідні, проектно-конструкторські й інші організації, які спеціалізуються з питань безпеки, гігієни та виробничого середовища.

Для наукового забезпечення охорони праці створено Національний науково-дослідний інститут охорони праці, який разом з інститутами Академії наук України та іншими науково-дослідними і проектно-конструкторськими установами, навчальними закладами здійснює фундаментальні та прикладні наукові дослідження з проблем охорони праці, ідентифікації професійної небезпечності.

На Національний науково-дослідний інститут охорони праці покладено виконання функції головної організації в Україні, яка координує роботу в даному напрямку, надає методичну допомогу фахівцям, організує підвищення їх кваліфікації, а також безпосередньо опрацьовує проект міжгалузевих і окремих галузевих нормативних актів про охорону праці. Реалізуючи програми TACIS, експерти Європейського Союзу тісно співробітничають з Національним науково-дослідним інститутом охорони праці в межах проекту “Підтримка здоров’я та безпеки праці”.

Організація наукових досліджень в галузі охорони праці проводиться за напрямками:

• супроводження стандартів вищої освіти, продовження удосконалення навчально-методичного забезпечення зазначених дисциплін на основі нових стандартів освіти, наукових досліджень та реалій часу;

• відкриття спеціальності та спеціалізацій з безпеки людини;

• створення повного комплексу навчального та науково-методичного забезпечення для якісної підготовки студентів;

• створення, крім базового курсу “Безпека життєдіяльності і здоров’я”, низки курсів із цих питань для вільного вибору їх студентами, так як практикується у закордонних університетах.

• організація наукового журналу з питань безпеки життєдіяльності;

• створення наукового напрямку з питань безпеки життєдіяльності;

• євроінтеграція освіти і науки з питань безпеки життєдіяльності, здоров’я, охорони праці, цивільного захисту;

• подальша пропаганда питань безпеки життєдіяльності та здоров’я людей, що передбачає проведення низки конгресів, конференцій, семінарів, олімпіад тощо.

На виконання рішення Національної ради з безпечної життєдіяльності населення від 30 березня 2004 року, протокол № 1 „Про стан організації та проведення навчання з питань безпечної життєдіяльності населення і заходи щодо його поліпшення” (питання IV), згідно доручення Кабінету Міністрів України від 8 травня 2004 р. та доручення МОН (лист від 5.07.2004 р. № 1/11-3330) створюється науково-методичний центр із безпеки життєдіяльності. Центр, що об'єднає в єдину систему всі кафедри, на яких викладаються дисципліни, що спрямовані на збереження життя і здоров'я людей, покликаний забезпечити:

• проведення наукових досліджень;

• ефективне функціонування системи підвищення кваліфікації викладачів “Безпеки життєдіяльності”, а за необхідності створити систему перепідготовки викладачів, що мають приступити викладання цієї дисципліни;

• організацію творчих колективів з найбільш досвідчених фахівців та викладачів для створення навчально-методичного забезпечення викладання дисципліни “Безпека життєдіяльності”. Забезпечити налагодження творчих зв’язків цих колективів з зарубіжними колегами;

• надання якісних методичних, інформаційних послуг із напрямку безпеки життєдіяльності;

• взаємодія з вітчизняними та міжнародними організаціями, діяльність яких спрямована на підвищення безпеки людини, якості її життя та реалізації задач по сталому розвитку людства.

Проблеми трудового права та права соціального забезпечення. Для практичної реалізації права кожного на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, право на належні, безпечні й здорові умови праці не достатньо лише закріпити їх у нормах законодавства, необхідно спрогнозувати, а потім і чітко визначити, чи можлива їх реалізація в сучасних умовах таким чином, як це відображається в чинних або тих правових нормах, що приймаються.

На жаль, сьогодні беззаперечним залишається той факт, що національне трудове законодавство, також і законодавство про охорону праці, незважаючи на високу динаміку змінення, доповнення правових норм, прийняття чисельних нових нормативно-правових актів, характеризується не тільки відсутністю механізму реалізації деяких норм, а й нестабільністю, суперечливістю норм, безсистемністю їх прийняття, незабезпеченістю фінансовим підґрунтям. Сьогодні відносини у сфері охорони праці регулюються надмірною кількістю нормативно-правових актів, але не всі з них реально відображають ринкові перетворення, що відбуваються в країні. Саме тому, враховуючи зазначене, сьогодні актуальним є наукове осмислення проблем, які мають місце у сфері охорони праці, та пошук шляхів їх вирішення й удосконалення чинного законодавства про охорону праці.

Слід зазначити, що окремі аспекти охорони праці досліджувалися в працях: М.П. Гандзюка, Є.П. Желібо, М.О. Халімовського, З.Я. Козака, М.В. Грищука, В. Кузнєцова, П.А. Бущенко, Н.Б. Болотіної, В.С. Венедиктова, С.В. Попова, О.С. Реус, А.Ф. Цесарського, 1.1. Шамшиної, П. Пригуби, І. Білик, Т.В. Усенко, О. Панасик, І. Козуб та ін.

У зв’язку із цим, набуває особливої актуальності науково обґрунтоване визначення шляхів подолання проблем у сфері охорони праці, виходячи з аналізу статистики виробничого травматизму, професійних захворювань і аварій на підприємствах, в установах, організаціях України.

Програми поліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища

Протягом останніх років в Україні спостерігається стійка тенденція до зниження рівня виробничого травматизму.

Так, у 2010 році рівень загального травматизму знизився порівняно з 2009 роком на 5%, а коефіцієнт частоти виробничого травматизму становив 0,816, у 2009 році – 0,859, у 2008 році – 1,018.

Постійно знижується і рівень виробничого травматизму зі смертельними наслідками. Зокрема, у 2010 році такий рівень порівняно з 2009 роком знизився на 20%, коефіцієнт частоти виробничого травматизму із смертельним наслідком становив 0,045, у 2009 році – 0,047, у 2008 році – 0,064.

Зниження рівня виробничого травматизму спостерігається у зв'язку із зростанням валового внутрішнього продукту України (з 950 млрд. гривень у 2008 році до 1 трлн. 95 млрд. гривень у 2010 році).

Однак, незважаючи на певні позитивні зрушення в економіці, становище у сфері охорони праці залишається нестабільним. Існуючий в Україні рівень виробничого травматизму ще досить високий порівняно з більшістю розвинутих країн світу.

За даними Міжнародної організації праці, рівень смертельного травматизму в Україні залишається одним із найвищих порівняно з європейськими країнами та США: з розрахунку на 100 тис. працівників порівняно з Німеччиною вищий у 2,5 рази, США – у 2 рази, Італією – в 1,3 рази, але нижчий, ніж у Росії в 1,5 рази.

Характерною особливістю сучасного вітчизняного виробництва є шкідливі і небезпечні умови праці.

Найбільш травмонебезпечними галузями у 2009 і 2010 роках залишаються вугільна, хімічна промисловість, агропромисловий комплекс, транспорт та будівництво. На підприємствах таких галузей травмовано 68 відсотків загальної кількості травмованих на виробництві, а смертельно травмовано – 71 відсоток загальної кількості травмованих.

Близько 70% нещасних випадків і аварій на виробництві у 2010 році сталися з організаційних причин (смертельно травмовано 452 працівники), з технічних – 19% (121 працівник), а з психофізіологічних – 11% (71 працівник).

На даний час високим залишається рівень професійної захворюваності, що безпосередньо пов'язано з незадовільним станом медицини праці та санітарно-гігієнічними умовами праці на виробництві. Понад 23% осіб працюють в умовах, що не відповідають санітарно-гігієнічним нормам. Почастішали випадки виявлення кількох професійних захворювань в одного працівника.

Значний відсоток нещасних випадків не пов'язується з виробництвом внаслідок погіршення самопочуття під час виконання трудових обов'язків (випадки смерті від загальних захворювань). Кількість таких випадків у 2010 році становила 939, або 56% від загальної кількості одиночних нещасних випадків із смертельним наслідком.

За відсутності трудових відносин сталося 18 нещасних випадків, або 1% загальної кількості одиночних нещасних випадків із смертельним наслідком.

Близько 17 тис. осіб щороку стають інвалідами праці, понад 313 тис. осіб одержують компенсацію за відшкодування внаслідок трудового каліцтва або професійного захворювання, з них близько 50 тис. осіб отримують пенсію у зв'язку із втратою годувальника.

За період з 2001 по 2009 рік Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань виплачено потерпілим на виробництві понад 18 млрд. гривень.

Метою програми поліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища є комплексне розв'язання проблем у сфері охорони праці, формування сучасного безпечного та здорового виробничого середовища, мінімізація ризиків виробничого травматизму, професійних захворювань та аварій на виробництві, що сприятиме сталому економічному розвитку та соціальній спрямованості, збереженню і розвитку трудового потенціалу України.

Національна програма передбачає комплексне розв'язання проблем охорони праці, забезпечення пріоритету здоров'я працівників, їх соціального захисту, створення належних, безпечних і здорових умов праці на виробництві.

Концептуальні положення щодо поліпшення стану охорони праці ґрунтуються на аналізі сучасних тенденцій науково-технічного прогресу, проблем охорони праці, а також змін у системі державного управління і полягають у наступному:

• створенні дієвих механізмів захисту прав працюючих, визначених законодавством про охорону праці;

• створенні належних, безпечних і здорових умов праці;

• розробленні механізму формування пріоритетних напрямів науки і техніки з питань охорони праці і вибору конкретних стратегічних напрямів;

• концентруванні ресурсів на пріоритетних напрямках розвитку науки і техніки в сфері охорони праці;

• забезпеченні конкурентоспроможності науково-технічних розробок та їх відповідності світовому рівню;

• максимальному використанні досягнень вітчизняної та світової науки, результатів міжнародного науково-технічного співробітництва щодо питань поліпшення охорони праці та її нормативно-правової, наукової і матеріально-технічної бази.

Основними завданнями національної програми є:

• усунення шкідливих і небезпечних факторів на робочих місцях;

• створення засобів діагностики устаткування та запобігання аваріям на об'єктах підвищеної небезпеки, засобів та систем колективного захисту працівників;

• здійснення заходів із захисту людей від ураження електричним струмом, шумових, вібраційних та інших навантажень;

• удосконалення нормативно-правової бази з питань охорони праці;

• розв'язання проблем медицини праці;

• інформаційне забезпечення органів державної влади та населення з питань охорони праці.

Виконання визначених завдань сприятиме поліпшенню стану охорони праці, а також зменшенню кількості аварій, нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань.

Заходи щодо реалізації програми:

• організація проведення атестації робочих місць із небезпечними і шкідливими умовами праці та здійснення контролю за приведенням їх у відповідність із вимогами нормативних актів про охорону праці;

• забезпечення щорічної державної статистичної звітності про стан охоронипраці на підприємствах, в установах та організаціях усіх форм власності;

• створення органів сертифікації та випробувальних лабораторій для сертифікації вибухових матеріалів, засобів захисту від вибухів та спалахів;

• оснащення лабораторії санітарно-епідеміологічної станції новими приладами для контролю за станом безпеки праці та виробничого середовища;

• оснащення випробувальних лабораторій Національного науково-дослідного інституту охорони праці необхідними приладами та устаткуванням;

• створення національного реєстру канцерогенно небезпечних підприємств, цехів та професій, розроблення системи заходів з підвищення ефективності боротьби з професійно зумовленою онкологією;

• організація постійно діючої виставки засобів колективного захисту працівників;

• забезпечення проведення в органах виконавчої влади семінарів за участю керівників служб охорони праці, навчальних, галузевих, регіональних центрів охорони праці з питань охорони праці;

• організаційно-методичне забезпечення і контроль за розробкою та впровадженням систем управління охороною праці на підприємствах, в організаціях та установах;

• проведення комплексних перевірок стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища на підприємствах із високим рівнем травматизму та професійної захворюваності;

• створення та забезпечення функціонування постійно-діючих атестаційних комісій із перевірки знань посадових осіб із питань охорони та гігієни праці підприємств, установ;

• здійснення постійного громадського контролю за додержанням законодавства про охорону праці, створенням безпечних та нешкідливих умов праці, належних виробничих та санітарно-побутових умов, забезпеченням працівників засобами індивідуального та колективного захисту;

• підготовка і висвітлення матеріалів з питань охорони праці та промислової безпеки в засобах масової інформації;

• створення при райдержадміністраціях, на підприємствах і в організаціях кабінетів з охорони праці та укомплектування їх необхідною нормативно-правовою документацією і відповідними засобами з охорони праці та промислової безпеки;

• організація щорічного огляду-конкурсу на краще підприємство та кращого спеціаліста з охорони праці;

• створення системи інформаційного забезпечення, звітності та аналізу в сфері охорони праці суб'єктів господарювання на базі інформаційних комп'ютерних мереж;

• пропаганда безпечного користування газом у побуті;

• проведення конкурсів серед аварійно-диспетчерських служб, служби підземних газопроводів на предмет безпечного використання промислового і побутового газу.

Згідно програми поліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища, проблеми у сфері охорони праці передбачається розв'язати шляхом:

• підвищення ефективності державного управління охороною праці, зокрема шляхом приведення нормативно-правової бази у сфері охорони праці у відповідність із сучасними вимогами та законодавством ЄС;

• удосконалення системи державного нагляду і громадського контролю за додержанням вимог законодавства з охорони праці, оптимізації діяльності структурних підрозділів з охорони праці у центральних та місцевих органах виконавчої влади, органах місцевого самоврядування;

• удосконалення державного управління охороною праці через реформування державних органів управління охороною праці;

• проведення моніторингу розроблення, впровадження та функціонування систем управління охороною праці на державному, галузевому та регіональному рівні, зокрема шляхом застосування принципів управління професійними та виробничими ризиками;

• дерегуляції, підприємницької діяльності шляхом спрощення дозвільної системи у сфері охорони праці та запровадження декларативного принципу нагляду за станом охорони праці і промислової безпеки на підприємствах;

• розроблення та впровадження механізму економічного стимулювання роботодавців залежно від рівня безпеки, травматизму, професійної захворюваності та фактичного стану охорони праці на виробництві;

• підвищення відповідальності роботодавців за створення безпечних та здорових умов праці та своєчасність подання достовірної інформації про стан безпеки та охорони праці на підприємствах;

• удосконалення системи ведення обліку та аналізу даних про випадки травматизму на виробництві та професійних захворювань;

• удосконалення механізму виявлення фактів приховування випадків травматизму на виробництві та професійної захворюваності;

• розроблення та впровадження у діюче виробництво інноваційних технологій, нових видів засобів індивідуального та колективного захисту з використанням сучасних матеріалів, наукових досягнень у сфері охорони праці;

• відновлення та модернізації медичних служб на виробництві, у тому числі з важкими, шкідливими та небезпечними умовами праці, забезпечення розвитку системи медико-санітарної допомоги працівникам, розроблення та вдосконалення методів діагностики, профілактики і лікування професійних захворювань;

• розроблення державних вимог до системи навчання працівників, підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів з питань охорони праці;

• розроблення та впровадження сучасних технологій, новітніх методик навчання, галузевих стандартів освіти, видання навчальних програм, підручників, довідників, навчально-методичних та навчально-наочних посібників, електронних засобів навчання, призначених для вдосконалення системи підготовки працівників у сфері охорони праці, зокрема тих, що виконують роботи підвищеної небезпеки та роботи, де є потреба у професійному доборі;

• розроблення та впровадження моделі навчального семінару з питань охорони праці для суб'єктів господарювання малого та середнього бізнесу під час їх державної реєстрації;

• розширення системи інформаційного забезпечення громадськості з питань охорони праці;

• підвищення рівня культури безпеки праці шляхом пропагування безпеки праці та способів запобігання виникненню ризиків виробничого травматизму, професійних захворювань та аварій на виробництві, формування відповідального ставлення працівників до особистої безпеки та безпеки оточуючих, а також до виробничого середовища та навколишнього природного середовища;

• підвищення рівня наукових і науково-технічних досліджень стану охорони праці, розв'язання проблем профілактики виробничого травматизму та професійних захворювань, координації науково-технічної діяльності у цій сфері та забезпечення впровадження в практику позитивних результатів такої діяльності;

• використання передового вітчизняного та зарубіжного досвіду з питань поліпшення умов і безпеки праці на основі міжнародного співробітництва.

Виконання програми дасть змогу сформувати сучасне безпечне та здорове виробниче середовище, мінімізувати ризики виробничого травматизму, професійних захворювань та аварій на виробництві, знизити коефіцієнт частоти виробничого травматизму і коефіцієнт частоти виробничого травматизму із смертельним наслідком до показників 0,7 та 0,03 відповідно, що забезпечить скорочення соціальних і економічних втрат від їх негативних наслідків та сприятиме сталому зростанню національної економіки.

Фінансування програми здійснюється за рахунок коштів державного бюджету, Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, інших джерел, передбачених законодавством. Орієнтовний обсяг фінансування програми становить 330 млн. гривень, у тому числі за рахунок державного бюджету – 165 млн. гривень.

Обсяг фінансування програми уточнюється щороку під час складання проекту Державного бюджету України на відповідний рік у межах видатків, передбачених головному розпорядникові бюджетних коштів, відповідальному за виконання відповідних завдань і заходів програми.

Аналіз професійного та виробничого ризиків

Аналіз професійного ризику. Право на життя є основним. Але щороку 270 млн. осіб є жертвами нещасних випадків на виробництві та 160 млн. працюючих отримують професійні захворювання. Найбільше страждають країни, що розвиваються, де більшість працюючих зайнята у добувній і важкій промисловості, сільському господарстві. Таким чином окремі галузі характеризуються рівнями професійного ризику, що значно перевищують середні. Відповідно наслідками професійного ризику є не лише зростання кількості постраждалих і працюючих у шкідливих умовах, але й величезні втрати з національного доходу на компенсації і усунення наслідків. Це обумовлює велику увагу міжнародних організацій та урядів до проблем зниження рівнів професійної захворюваності та нещасних випадків. Для України ця проблема також актуальна, враховуючи існуючий стан виробничого травматизму та зростаючі розміри витрат Фонду соціального страхування.

Для ефективного управління ризиком першим кроком є його ідентифікація і оцінка. В класичній ризикології використовується ряд методів кількісного аналізу ризику:

1. Метод аналогій, що ґрунтується на співставленні досліджуваного проекту (підприємства) з аналогічним (ідеальним). Цей метод використовується переважно для попередніх оцінок. Складність його використання для професійних ризиків полягає у значних відмінностях виробництв (відповідно і факторів ризику).

2. Аналітичний метод використовує традиційні показники ефективності інвестиційних проектів – період окупності, внутрішню норму прибутковості і т. д. Але системи охорони праці мають значний соціальний ефект. Тому економічних показників недостатньо для прийняття рішень про зниження професійних ризиків.

3. Статистичний метод передбачає побудову кривої ризику з областей від мінімального до катастрофічного ризику. Коефіцієнт ризику розраховується як відношення очікуваного значення втрат до очікуваного значення доходу. Для цього необхідні достовірні статистичні дані. Це ускладнює використання його для аналізу професійного ризику.

4. Метод експертних оцінок використовується за відсутності статистичних даних для розрахунків кількісних показників, за відсутності аналогів. Він ґрунтується на інформації, отриманій шляхом опитування групи експертів. На цьому методі ґрунтуються ряд специфічних методів оцінки професійного ризику.

У загальному розумінні оцінка професійного ризику – це фундаментальні і прикладні дослідження на основі емпіричних та статистичних даних по аналізу залежностей “доза-ефект”, вибір та обґрунтування критеріїв визнання хвороб професійними чи зумовленими виробничою діяльністю, а також розробка і впровадження елементів оцінки охорони праці на основі атестації робочих місць.

Відзначимо також формальні методи (HAZOPS, FMEA, аналіз дерева відмов), які досить трудомісткі, але дають абсолютні цифри. Прогнозування ймовірностей розвитку професійних захворювань за допомогою інформативних методів (епідеміологічних досліджень) вимагають великих баз даних по зареєстрованих хворобах. На їх основі розробляються окремі ГДР і ГДК, що дозволяють оцінити умови праці, експозиції хімічних речовин, вібрацій та шуму, але їх недостатньо для прогнозування ризику.

Класична модель розрахунку професійного ризику базується на трьох елементах: а) рівень фактора ризику; б) строк його дії на організм; в) результат – професійне захворювання.

Для врахування тяжкості наслідків вченими-гігієністами пропонується багато інтегральних показників. Одним із них може виступати втрата працездатності професійної та загальної. Вченими НДІ медицини праці при РАМН Росії було запропоновано схему індивідуального прогнозування перебігу професійних чи професійно-обумовлених захворювань. Узагальнена модель запропонованого ними підходу оцінки ризику включає в себе гігієнічну оцінку на основі перевищення ГДК/ГДР, визначення класу умов праці за ступенем шкідливості та небезпечності та подальший імовірнісний прогноз настання професійної хвороби. В наш час можливе прогнозування більше як 75 % хронічної профзахворюваності на основі досліджень медиків.

З іншого боку, для соціально-економічної оцінки професійного ризику в світі розроблено ряд методів. У США процедура оцінки ризиків запроваджена з 1978 року. В Європейському союзі оцінка ризику ґрунтується на директиві 89/391.EW9 1989 року. Існують міжнародні стандарти та системи управління якістю (підхід ISRS, SCC, стандарти ISO9001 – управління якістю, ISO 14001 – управління охороною навколишнього середовища і OHSAS 18001 – управління охороною праці). Львівськими вченими професором Г.Г. Гогіташвілі, доцентом В.М. Лапіним спільно з науковим працівником Наукової групи безпеки праці (Safety Science Group) Технічного університету (м. Делфті, Нідерланди) доктором Є.-Т. Карчевскі у 2006 р. проведено гармонізацію існуючої в Україні системи з вимогами міжнародного стандарту OHSAS i розроблено систему управління охороною праці та ризиком.

Класична методика оцінки професійного ризику (Британський стандарт BS 8800) базується на формулі:

R = PxS

де Р – імовірність події,

S – тяжкість наслідків, що розподіляється на три рівні – аварія чи нещасний випадок із смертельним наслідком, важка травма, легка травма.

В інших методах, графі оцінки ризику, Risk score, risk assessment code тощо до показника тяжкості наслідків додаються такі показники як очікуваний обсяг шкоди здоров’ю чи життю працюючих (від дискомфорту до загибелі кількох осіб), експозиція небезпеки (поодинока, часта, постійна), ефективність захисту від небезпеки.

За методикою визначення витрат (матеріальних, середовища, людських і продукції) рівні ризику ранжуються за розмірами матеріальних втрат: до 1 тис. дол. – малі, від 1 до 10 тис. дол. – середні, 10 – 100 тис. дол. – великі, 100 тис. дол. – 1 млн. дол. – катастрофа, понад 10 млн. дол. – велика катастрофа. Зважаючи на ці параметри, дані методи неможливо перенести в Україну без коригування вище перелічених критеріїв. Адже основний показник – потенційні втрати – визначався для даних методів на основі статистичних даних у США. Відповідно ранжування матеріальних втрат у мільйонах доларів для оцінки професійного ризику непридатне для рівнів ризику в Україні.

Провести аналогічні дослідження для визначення рівнів матеріальної шкоди в нашій державі неможливо через відсутність достатньої статистичної інформації по втратах народного господарства саме внаслідок реалізації конкретних ризиків. Тому в Україні на даному етапі можливо оцінювати рівень ризику за потенційними збитками для окремих галузей і підприємств, враховуючи поточні рівні цін, рентабельність виробництв та рівні заробітних плат.

Застосування стандартів OHSAS 18001 на рівні підприємств, як і методики BS 8800 для оцінювання ризику, ускладнюється також тим, що при значній їх трудомісткості в результаті пропонується сукупність організаційних заходів без визначення їх економічної ефективності. Але, на думку вчених, міжнародна сертифікація підприємств не тільки сприятиме захисту працюючих, але й відкриє шляхи до впровадження інвестиційних проектів.

На сучасному етапі в Україні задачею ризик-менеджменту стає попередження збільшення професійних ризиків та скорочення їх негативних наслідків. Економічне обґрунтування заходів щодо поліпшення умов і охорони праці як основи управління професійними ризиками, здійснюється в наступному порядку:

• визначається набір необхідних вихідних даних про зміну стану виробничого середовища на базі досягнутих соціальних результатів і техніко-економічних показників підприємства за базовим і впроваджуваним варіантами;

• визначаються витрати на реалізацію заходу;

• розраховується соціальна і соціально-економічна ефективність.

Найважливішим при оцінюванні професійного ризику є те, що на його основі пропонуються заходи (потребують від підприємств чи відомств значних витрат) по зниженню рівнів ризику до прийнятних. Ефективність цих заходів пропонується визначати не лише показниками скорочення постраждалих і хворих, але й зменшенням витрат на захист працівників у шкідливих умовах у майбутніх періодах.

Настільки широке поширення професійних ризиків пояснюється високим рівнем розвитку індустріальної праці, коли активне застосування техніки і технології, хімічних і біологічних речовин, різних видів енергії і проникаючого випромінювання призводить до того, що практично всі сфери життєдіяльності людей (у тому числі і невиробничі) буквально пронизані ризиками . Багато вчених говорять про те, що повністю уникнути ризикових ситуацій у процесі праці у сфері матеріального виробництва сьогодні вже неможливо.

У цьому зв'язку визначення факторів професійного ризику, фундаментальні і прикладні дослідження їх впливу на працюючих, моніторинг здоров'я та безпеки на робочих місцях, організація роботи з вивчення нещасних випадків і професійних захворювань на державному рівні і ряд інших питань входить до кола завдань з оцінки професійного ризику.

Простір професійного ризику має покриватися спектром вироблених світовою практикою механізмів захисту: законодавчою і контрольною функціями держави, організаційно-технічною роботою підприємств, компенсаційно-реабілітаційною діяльністю систем соціального страхування від нещасних випадків на виробництві.

Об'єктивна оцінка наслідків професійних ризиків дозволяє виробити рекомендації при проектуванні обладнання, технологічних процесів (ергономічний підхід) і стратегічні орієнтири – при розробці інвестиційних програм.

Питання управління професійним ризиком включають у себе набір механізмів та інститутів з управління виробничим середовищем, безпекою, гігієною праці та здоров'ям працюючих. Сфера дії управлінських впливів у контексті професійного ризику охоплює вибір пріоритетів, рішень і дій щодо попередження та усунення причин виробничого травматизму та порушення здоров'я, профілактики нещасних випадків, професійної та виробничо-обумовленої захворюваності.

На рівні підприємств управління професійним ризиком включає набір різних прийомів: вимірювання концентрації пилу та рівня вмісту хімічних речовин у повітрі робочої зони, проведення біомаркерного моніторингу, реєстрацію подій.

Якщо використовувати мову практики страхування, то аналіз професійного ризику включає в себе завдання по визначенню, ідентифікації та оцінці ступеня його небезпеки, а управління цим “явищем” – набір механізмів та інститутів, що сприяють зниженню, компенсації та контролю ризику.

Професійний ризик тісно пов'язаний із невизначеністю і імовірнісними характеристиками об'єктно-суб'єктних взаємозв'язків: проявом складного комплексу взаємопов'язаних факторів умов праці та трудового процесу (вплив технічної системи на особу), біологічного стану людини та її здоров'я (сприйняття ризиків), розвиненості механізмів та інститутів захисту від ризиків (охорона і медицина праці, соціальне страхування та реабілітаційне забезпечення).

З позицій медицини праці (гігієни праці та професійної захворюваності) професійний ризик розглядається в аспекті встановлення кількісних закономірностей виникнення професійної захворюваності працівників і розробки механізмів її попередження. При цьому вивчаються фактори виробничого середовища (шум, вібрація, хімічні та біологічні речовини, радіаційне та інші види проникаючого випромінювання тощо) і трудового процесу (інтенсивність праці, темп роботи і т. д.) як джерела ушкодження здоров'я. Даний підхід зафіксований у визначенні професійного ризику, запропонованому Всесвітньою організацією охорони здоров'я: ризик – це математична концепція, що відображає очікувану тяжкість і/або частоту несприятливих реакцій організму людини на дану експозицію шкідливого чинника виробничої середовища. Рівень ризику визначається шляхом порівняння ступеня поширення тих чи інших захворювань за певними професійними групами працюючих у конкретних умовах праці (експозиція факторів виробничого середовища, клас небезпеки речовин і перевищення їх концентрації по відношенню до санітарних норм).

З позиції техніки безпеки та охорони праці професійний ризик розглядається в аспекті виявлення чинників ризику (техніка, технологія і вид виробництва, організація праці, професійна підготовка персоналу та проведення профілактичної роботи з охорони праці), що впливають на рівень виробничого травматизму та розроблення технічних і організаційних заходів для його зниження.

Причинно-наслідкові зв'язки аналізуються за схемою: умови праці – ризик – нещасний випадок – шкода. При цьому якісні методи оцінки ризику використовуються для виявлення та ідентифікації існуючих причин і видів ризиків, а кількісні – для оцінки частоти або ймовірності їх серйозних наслідків.

У процесі оцінки ризику умовно можна виділити чотири етапи: виявлення шкідливих і небезпечних факторів професійного ризику з позиції їх потенційної небезпеки для здоров'я працівників, збір даних про частоту і тяжкість наслідків виробничого травматизму та професійної захворюваності, економічна оцінка наслідків виробничого травматизму та професійної захворюваності, актуарні “зондування” професійних ризиків і вибір відповідної моделі страхування.

Для цілей соціального страхування важливо враховувати, що є галузі і підприємства, де більшість нещасних випадків не викликає серйозних наслідків, і такі, де значна кількість нещасних випадків тягне за собою серйозні наслідки для працюючих (часткова або повна втрата працездатності). Відповідно, це викликає більш високі розміри компенсаційних виплат, обсяги медичних та реабілітаційних послуг. Крім того, навіть при однаковій втраті працездатності (в залежності від виду виробничої травми або професійного захворювання) потерпілим потрібні різні за характером і вартістю послуги, пов'язані з лікуванням, медичною, професійною та соціальною реабілітацією. Тому економічні й натуральні показники професійних ризиків істотно різняться.

З позиції соціального страхування професійний ризик означає ймовірність настання для даної професійної групи працюючих страхових подій, які супроводжуються втратою заробітків (через нещасні випадки на виробництві та професійні захворювання) і вимагають витрат на відшкодування витрат на лікування та реабілітацію. Важливо підкреслити, що страхується ризик не отримання травми або професійного захворювання (їх не можна звести до нуля, їх можна тільки знизити), а втрати заробітків через нещасні випадки та додаткові витрати на лікування та реабілітацію потерпілих.

Рівень професійного ризику характеризують:

• імовірність (частота для даної професійної групи працюючих за певний період часу) настання страхових випадків, що призводять до втрати заробітків через нещасні випадки на виробництві;

• види (нозологія) і тривалість ушкодження здоров'я (втрати працездатності);

• набір компенсаційних виплат, медичних та реабілітаційних послуг, потрібних для конкретної професійної групи працюючих.

Слід зазначити, що головна характеристика обов'язкового соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійної захворюваності полягає в тому, що в свій предмет діяльності даний вид захисту включає економічні та правові відносини з приводу несприятливих соціальних наслідків професійної праці.

Що стосується статистики виробничого травматизму та професійної захворюваності, а також оцінки окремих факторів професійного ризику, які входять у предмет ведення охорони та медицини праці, а також техніки безпеки, то вони використовуються соціальним страхуванням для вирішення наступних завдань: ранжування і класифікації ризиків, розробки превентивних заходів щодо їх попередження, формування інформаційної бази та відповідної інфраструктури з управління ризиками.

Об'єктом вивчення професійних ризиків служить робоче місце, де проявляє себе ризикова ситуація. Наприклад, на робочому місці на працівника з різною часткою ймовірності можуть впливати чинники ризику хімічної, фізичної та біологічної природи, а також фактори ризику трудового процесу (вага, інтенсивність і монотонність праці).

За даними ВООЗ, понад 100 тис. хімічних речовин (найчастіше називають цифри 500 – 600 тис. хімічних речовин і більше), 200 біологічних речовин, близько 50 фізичних факторів і 20 факторів трудового процесу, впливаючи на людину в різноманітних поєднаннях і експозиціях, формують різні за видами та рівнем ризикові ситуації. Виявляються дані ситуації залежно від прийнятих заходів захисту працівників по-різному: рівень виробничого травматизму, професійної та виробничо-обумовленої захворюваності та тяжкість їх наслідків істотно варіюються. Тому для вимірювання імовірнісних характеристик ризику використовують різні методи – апріорні (прогнозовані) оцінки, що базуються на дозо-ефектних гігієнічно-нормованих впливах окремих факторів ризику і апостеріорні, тобто статистичні оцінки фактично доконаних подій.

При визначенні рівня професійного ризику оцінка умов праці на робочих місцях з гігієнічних критеріїв є попередньою (носить прогнозний характер) і повинна доповнюватися оцінкою фактичного його впливу на стан здоров'я працюючих із використанням медико-статистичних показників рівнів професійної (виробничої-обумовленої) захворюваності та тяжкості її наслідків .

Аналіз професійного ризику. Причини виробничого травматизму наступні:

• організаційні – відсутність або низька якість проведення інструктажу, порушення вимог охорони праці, відсутність контролю, невчасний ремонт або заміна несправного обладнана, незабезпечення санітарно-гігієнічних вимог тощо;

• технічні – невідповідність вимогам охорони праці або несправність виробничого обладнання, інструменту і засобів захисту тощо;

• психофізіологічні – помилкові дії внаслідок утоми працюючих, монотонності праці, хвороби, необережності.

Для аналізу травматизму застосовують такі методи аналізу.

Статистичний – вивчення звітів та актів про нещасні випадки за певними ознаками: професіями, робочими місцями, цехами, стажем, віком, причинами травм тощо.

Топографічний — на площі цеху або дільниці позначають місця, де сталися нещасні випадки, що дає змогу наочно визначити небезпечні місця і привернути до них увагу, виявити причини та визначити заходи щодо запобігання їм.

Ці два аналізи роблять там, де вже сталися нещасні випадки, для запобігання новим.

Монографічний – обстеження комплексу існуючих умов праці в галузі, об'єднання їх за спільними для них можливими причинами травматизму і видача рекомендацій щодо їх запобігання.

Економічний – вивчення та аналіз втрат, спричинених травматизмом.

Метод анкетування – опитування працюючих та за результатами його аналізу розроблення методів профілактики травматизму.

Метод експертних оцінок – експертна оцінка умов праці та розроблення заходів запобігання травматизму.

Частіше застосовується монографічний метод аналізу причин травматизму, який враховує динаміку виробничого травматизму і професійних захворювань.