14.Бюджетний устрій і бюджетна система.

Бюджетний устрій — організація і принципи побудови бюджетної системи, її структури, розподіл доходів і видатків між окремими ланками, правові основи функціонування бюджетів, встановлення характеру взаємовідносин між бюджетами, взаємозв'язок між окремими ланками бюджетної системи. Бюджетний устрій України визначається державним устроєм та адміністративно-територіальним поділом України.

Бюджетна система — сукупність самостійних відокремлених взаємопов'язаних між собою ланок, у яких функціонують бюджетні відносини.

У Бюджетному кодексі України бюджетна система трактується як сукупність державного та місцевих бюджетів, побудована з урахуванням економічних відносин, державного і адміністративно-територіального устроїв і врегульована нормами права. Бюджетна система як сукупність окремих ланок, юридично пов'язаних між собою, базується на загальноприйнятих принципах. В унітарних країнах бюджетна система складається з двох ланок: центрального і місцевих бюджетів. У федеративних країнах (США, Німеччина, Росія) до цих ланок додаються ще бюджети членів федерації.

У червні 2001 р. Верховна Рада України прийняла Бюджетний кодекс, який визначив основні засади бюджетної системи України, її структуру, принципи та правові аспекти функціонування. У Бюджетному кодексі проголошується, що бюджетна система України будується на засадах справедливого і неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами та адміністративно-територіальними утвореннями. Бюджетна система України — сукупність державного та місцевих бюджетів (яких в Україні близько 13 тис), побудована з урахуванням економічних відносин, державного і адміністративно-територіального устроїв.

Сукупність всіх бюджетів, які входять до складу бюджетної системи України, є зведеним бюджетом України. Зведений бюджет використовується для реалізації засад державного регулювання економічного і соціального розвитку України.

Схематично структура бюджетної системи зображена на рис.

Рис. Склад бюджетної системи України

15.Сутність, характеристика, склад державних видатків.

Видатки бюджету – це економічні відносини, які виникають у зв’язку з розподілом централізованого фонду грошових коштів держави і його використанням на здійснення програм та заходів, передбачених бюджетом.

Формою прояву цих відносин є конкретні види видатків, кожний з яких може бути охарактеризований з кількісної і якісної сторони. Якісна характеристика дає змогу установити економічну природу і суспільне призначення кожного виду бюджетних видатків, а кількісна — їх величину.

Класифікація видатків

1. Видатки бюджетів за функціональною структурою класифікуються у відповідності до основних функцій держави.

Функції держави	Видатки бюджету
Управлінська	державне управління; судова влада і прокуратура; правоохоронні органи і служба безпеки; фінансові і митні органи; міжнародні відносини
Оборонна	національна оборона (фінансування витрат Міністерства оборони, Національної гвардії, Прикордонних військ, Штабу цивільної оборони, навчальних організацій Товариства сприяння обороні України та ін.)
Соціальна	соціальний захист і соціальне забезпечення населення (витрати на індексацію доходів і заробітної плати працівників закладів та установ, що фінансуються з бюджету; виплати компенсацій населенню на дітей; пенсії та виплати компенсацій військовослужбовцям і членам їхніх сімей; кошти на охорону материнства і дитинства; допомога малозабезпеченим верствам населення); соціальна сфера (освіта; підготовка кадрів; культура; мистецтво; засоби масової інформації; охорона здоров’я; молодіжні програми; фізична культура і спорт)
Економічна	економічна діяльність держави (капітальні вкладення; фінансування реконструкції підприємств; нарощування виробництва споживчих товарів і продукції виробничого призначення тощо); фундаментальні наукові дослідження

2 За економічними ознаками видатки поділяються на поточні видатки та капітальні видатки (видатки розвитку).

Поточні видатки – це видатки бюджетів на фінансування підприємств та установ на початок бюджетного року, а також на фінансування заходів із соціального захисту населення та інші, що не належать до видатків розвитку.

До поточних видатків відносять:

• оплату праці працівників бюджетних установ;

• нарахування на заробітну плату;

• придбання предметів постачання і матеріалів;

• оплата послуг з утримання бюджетних установ;

• соціальне забезпечення окремих верств населення;

• інші.

Капітальні видатки (видатки розвитку) – це видатки бюджетів на фінансування інвестиційної діяльності, зокрема, фінансування капітальних вкладень, структурної перебудови народного господарства, субвенції та інші видатки, пов’язані з розширеним відтворенням, а також зі створенням державних запасів і резервів. Сукупність цих видатків формує бюджет розвитку.

3. Предметне спрямування відповідних грошових потоків.

- у розвинених країнах виділяють п’ять основних груп бюджетних видатків: військові; втручання держави в економіку (включають затрати на науково-дослідні і дослідно-конструкторські роботи, на підтримку сільського господарства, забезпечення зайнятості, стимулювання експорту); утримання державного апарату управління; соціальні витрати (освіта, охорона здоров’я, соціальне страхування і соціальне забезпечення); надання субсидій і кредитів іншим державам;

- в Україні поділяються на: фінансування управління; фінансування національної оборони; фінансування фундаментальних та прикладних наукових досліджень; фінансування правоохоронної діяльності та забезпечення безпеки держави; фінансування міжнародної діяльності; фінансування галузей економіки; фінансування соціально-культурних закладів і заходів; видатки на обслуговування державного боргу; створення резервних фондів; інші витрати і виплати.

4. Організаційне групування видатків бюджету,пов’язане із розподілом витрат на цільові державні програми (напр. державні програми підтримки регіонального розвитку та пріоритетних галузей економіки, державні програми розвитку транспорту).

Схема 2. Класифікація видатків державного бюджету

5 Галузева класифікація видатків бюджету н аоснові поділу економіки на галузі і види діяльності (промисловість, сільське господарство, будівництво, транспорт, зв’язок, освіта, охорона здоров’я, культура і т. п.)

6. Відомча ознака класифікації - у кожній групі бюджетних видатків виділяє безпосередньо розпорядників бюджетних коштів — відповідне міністерство, державний комітет, державне відомство або іншу юридичну особу, якій надаються асигнування з бюджету. Застосовується для адресного фінансового контролю за використанням бюджетних ресурсів.

7. Залежно від рівня управління: видатки центрального бюджету і видатки місцевих бюджетів.

16. Сутність і роль державних цільових фондів

Державні цільові фонди - їх головною особливістю є те, що вони мають чітко виражені джерела формування і чітко виражені напрями використання.

Необхідність функціонування цільових державних фондів обумовлюється такими причинами:

1. Бюджет передбачає дефіцитне фінансування і, отже, не всі статті видатків за несприятливих фінансових умов можуть виконуватись у повному обсязі. Недофінансування в певних випадках є недопустимим, тому існують захищені статті бюджету. Прикладом є статті, які забезпечують виплату заробітної плати бюджетним працівникам. Подібна роль відводиться і цільовим державним фондам, які мають чітко виражені джерела формування та використання коштів.

2. За наявності дефіциту бюджету, в окремих випадках кошти державних цільових фондів можуть використовуватись на покриття дефіциту.

3. Державні цільові фонди формуються виконавчими органами влади і є більш прийнятними для виконання покладених на них завдань.

В Україні державні цільові фонди діляться на дві групи: загальнодержавні (створюються з метою фінансування державних програм) та місцеві (формуються місцевими органами самоврядування для забезпечення регіональних програм).

Загальнодержавні цільові фонди поділяються на дві групи: постійні (пенсійний фонд, фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням, фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття, фонд соціального страхування від нещасних випадків та професійних захворювань) і тимчасові (фонд охорони навколишнього природного середовища, фонд охорони праці).

16. Соціально-економічна сутність державного кредиту.

Держава для фінансування свої потреб може мобілізувати фінансові ресурси у формі державного кредиту. У цьому випадку вона є позичальником, а населення і підприємства – кредиторами. державний кредит має строк повернення та ціну у формі відсотка.

Державний кредит може бути внутрішнім і зовнішнім. У сфері міжнародних економічних відносин держава виступає в ролі як кредитора, так і позичальника. Крім того, держава може виступати в ролі гаранта, в тих випадках, коли бере на себе відповідальність за погашення позик та виконання інших зобов’язань, які взяли юридичні та фізичні особи.

За своєю економічною сутність державний кредит – це форма вторинного перерозподілу валового внутрішнього продукту. Його джерелом є вільні кошти населення, підприємств, організацій.

Наявність державного кредиту призводить до появи державного боргу. Його сума складається з усіх випущених і непогашених боргових зобов’язань держави як внутрішніх, так і зовнішніх, включаючи гарантії за кредитами, що надаються іноземним постачальникам, місцевим органам влади тощо.

Призначення державного кредиту виявляється насамперед у тому, що він є засобом мобілізації в руках держави додаткових фінансових ресурсів.

При проведенні правильної кредитної політики з використанням державних кредитних операцій, за допомогою можуть бути вилучені з обігу значні вільні кошти, що сприяє уповільненню темпів інфляційних процесів.

Внутрішній державний кредит може виступати в таких формах:

• державні позики;

• перетворення частини вкладів населення в державні позики;

• запозичення засобів загальнодержавного позичкового фонду;

• казначейські позики;

• гарантовані позики.

Міжнародний державний кредит – це сукупність відносин, у яких держава виступає на світовому ринку в ролі позичальника, кредитора або гаранта. Ці відносини набирають форми державних зовнішніх позик. Як і внутрішні позики вони надаються на умовах зворотності, строковості й платності. Сума отриманих зовнішніх позик із нарахованими відсотками включається в державний борг країни. Країнам, що мають значні економічні й фінансові труднощі, зовнішні позики можуть надаватись на пільгових умовах.

16. Поняття державного боргу. Його види та характеристика.

Державний борг – це загальний розмір, накопиченої заборгованості уряду власникам державних цінних паперів, який дорівнює сумі минулих бюджетних дефіцитів за вилученням бюджетних надлишків. Державний борг складається з внутрішнього та зовнішнього боргу держави.

Внутрішній державний борг – заборгованість держави домогосподарствам і фірмам даної країни, які володіють цінними паперами, випущеними її урядом.

Зовнішній державний борг – це заборгованість держави перед іноземними громадянами, фірмами, урядами та міжнародними фінансовими організаціями.

Залежно від характеру наслідків впливу боргу на економіку, їх поділяють на короткострокові та довгострокові.

Основними причинами створення і збільшення державного боргу є:

- збільшення державних видатків без відповідного зростання державних доходів;

- циклічні спади й автоматичні стабілізатори економіки;

- скорочення податків з метою стимулювання економіки без відповідного коригування (зменшення) державних витрат;

- вплив політичних бізнес-циклів – надмірне збільшення видатків напередодні виборів з метою завоювання популярності виборців та збереження влади.

16. Джерела погашення та управління державним боргом.

Управління державним боргом – одне з пріоритетних завдань фінансової політики держави, важлива умова її фінансової стабільності. Процес управління боргом має декілька етапів: залучення коштів; використання коштів; повернення боргу і виплата відсотків.

Мета політики управління боргом – одержати найвищий ефект від фінансування за рахунок запозичених коштів та уникнення макроекономічних труднощів і проблем платіжного балансу в майбутньому.

Обсяг залучених зовнішніх позик для будь-якої країни визначається двома факторами:

1. скільки капіталу країна може поглинути;

2. який обсяг боргу вона може обслуговувати без ризику виникнення кризи неплатежів.

За зовнішнім боргом визначається коефіцієнт його обслуговування. Він представляє собою всіх платежів по заборгованості до валютних надходжень країни від експорту товарів і послуг, виражений у відсотках. Безпечним рівнем обслуговування державного боргу прийнято вважати 25%.

На досягнення ефективності державного кредиту спрямовані такі заходи в сфері управління державним боргом:

• конверсія (це зміна доходності позик);

• консолідація (зміна строків дії вже випущених позик);

• уніфікація (об’єднання декількох позик в одну, коли облігації раніше випущених позик обмінюються на облігації нової позики);

• відстрочення погашення позик (здійснюється в умовах, коли подальший активний розвиток операцій з випуску нових позик не мав фінансової ефективності для держави );

• реструктуризація (це використання у комплексі повністю або частково зазначених вище методів);

• анулювання (захід, в результаті якого держава повністю відмовляється від зобов’язань за випущеними позиками).

Важливою є сфера управління державним боргом, пов’язана з визначенням умов та випуском нових позик. Виготовлення, збереження й розповсюдження облігацій державної позики покладено на відповідні підрозділи Міністерства фінансів України; реалізація цінних паперів – на банківську систему.

Міжурядові позики, як правило, є безоблігаційними. Всі умови міжурядових позик фіксуються в спеціальних угодах, де обумовлюється рівень відсотка, валюта надання, терміни погашення позики та інші умови.

16. Економічні методи й способи формування фінансових ресурсів.

Фінансові ресурси підприємства — це грошові кошти, що перебувають у його розпорядженні. До фінансових ресурсів належать усі грошові фонди й та частина грошових коштів, яка використовується поза фондами.

Загальна сума фінансових ресурсів кожного підприємства складається з таких елементів: статутний фонд; резервний фонд; амортизаційний фонд; спеціальні фонди; нерозподілений (тимчасово не використаний) прибуток; кредиторська заборгованість усіх видів, включаючи заборгованість з бюджетних платежів, із відрахувань на соціальне страхування, з оплати праці; короткострокові і довгострокові кредити комерційних банків; кошти для фінансування капітальних вкладень та інші кошти, відображені в пасиві бухгалтерського балансу підприємства.

Залежно від джерел формування фінансові ресурси підприємства поділяються на:

• створені за рахунок власних і прирівняних до власних грошових надходжень;

• мобілізовані на фінансовому ринку;

• ресурси, що надходять у порядку перерозподілу.

За правом власності фінансові ресурси поділяють на:

• власні кошти підприємницької структури;

• залучені кошти;

• позикові фінансові ресурси.

У процесі своєї діяльності підприємство може додатково залучати фінансові ресурси через випуск і розміщення акцій і облігацій, з бюджету чи державних фондів цільового призначення, з централізованих корпоративних фондів, через отримання страхових сум за умови настання відповідного страхового випадку.

Залучені фінансові ресурси за характером використання подібні власним, оскільки після їх надходження вони переходять у розпорядження підприємства. Разом з тим існують певні обмеження у їх використанні, адже такі кошти мають здебільшого цільовий характер.

Бюджетні асигнування можуть надаватися підприємствам (державним) у таких формах:

• бюджетні інвестиції;

• державні дотації;

• державні субсидії.

Бюджетні інвестиції являють собою виділення коштів на розвиток виробництва, насамперед у вигляді капітальних вкладень. Вони спрямовуються у пріоритетні галузі й проекти, які визначають розвиток економіки країни в цілому.

Державні дотації — це виділення коштів з бюджету на покриття збитків підприємства, як правило, у тому разі, коли збитковість є наслідком певної політики держави, наприклад цінової.

Державні субсидії — це виділення коштів з бюджету суб’єктам підприємницької діяльності на вирішення певних завдань у рамках різного роду державних програм.

До позикових фінансових ресурсів відносять:

1) банківський кредит.

2) бюджетний кредит, який діє на тих самих принципах, що й банківський.

3) комерційний кредит — це придбання товарів чи отримання послуг з відстрочення оплати.

У процесі формування фінансових ресурсів підприємств велике значення має структура їхніх джерел. Підвищення питомої ваги власних коштів позитивно впливає на фінансову діяльність підприємств. Висока питома вага залучених та позикових коштів ускладнює фінансову діяльність підприємства та потребує додаткових витрат на сплату процентів за банківські кредити, дивідендів на акції, доходів на облігації, зменшує ліквідність балансу підприємства, підвищує фінансовий ризик.

16. Економічний зміст прибутку, його склад.

Прибуток — найважливіша фінансова категорія, що відображає позитивний фінансовий результат господарської діяльності підприємства, характеризує ефективність виробництва, і зрештою свідчить про рівень і якість виробленої продукції, стан продуктивності праці, рівень собівартості.

Прибуток як кінцевий фінансовий результат діяльності підприємства становить собою різницю між загальною сумою доходів і витратами на виробництво й реалізацію продукції"

У фінансовому словнику "прибуток" визначається як перевищення сукупних доходів над сукупними витратами. Обчислюють його як різницю між валовим виторгом (без податку на додану вартість і акцизного збору) та витратами на виробництво і реалізацію продукції (робіт, послуг). Прибуток є основним узагальнюючим показником фінансових результатів виробничо-господарської діяльності підприємства.

Чистий прибуток — це сума прибутку підприємства після сплати податку на прибуток.

Схема 3 - Схема формування чистого прибутку згідно

16. Фінанси неприбуткових організацій.

Установи, які фінансуються з бюджету (школи, лікарні, поліклініки, установи культури, дитячі дошкільні установи, державні органи влади й управління тощо), називаються бюджетними. Їх фінансова діяльність пов’язана з кошторисним фінансуванням, що полягає у забезпеченні витрат за рахунок зовнішнього фінансування.

Некомерційними організаціями є також добровільні громадські формування, що об’єднують громадян на основі єдності інтересів, уподобань тощо. Незалежно від назви, яку дістає таке формування (рух, конгрес, фонд, спілка), всі вони поділяються на дві групи:

1. Політичні партії об’єднують громадян — прихильників певної загальнонаціональної програми суспільного розвитку.

2. Громадські організації створюються для задоволення та захисту соціальних, економічних, творчих, вікових, національно-культурних, спортивних та інших спільних інтересів громадян.

Доходи політичних партій та громадських організацій формуються здебільшого за рахунок вступних та членських внесків, надходжень від належних їм комерційних структур, від проведення платних заходів, добровільних та спонсорських пожертвувань фізичних та юридичних осіб.

Видатки громадських формувань пов’язані із необхідністю фінансування витрат на статутну діяльність та її розвиток, оплату праці штатного управлінського апарату, адміністративно-господарські затрати, проведення культурно-масових заходів тощо.

Оскільки громадські організації та політичні партії — це некомерційні організації, вони не сплачують податку на прибуток.

Професійні спілки — найчисельніші самодіяльні громадські організації, метою діяльності яких є вираження, представлення і забезпечення захисту економічних, соціальних, трудових, духовних прав та інтересів своїх членів. Діяльність профспілкових організацій забезпечується за рахунок:

• вступних і членських внесків її членів;

• доходів від господарської, комерційної та іншої діяльності належних їм підприємств і організацій;

• благодійних внесків;

• коштів, що надходять їм від власників або уповноважених ними органів за колективними договорами.

Однією з форм реалізації і розвитку благодійної діяльності в сучасних умовах є створення доброчинних фондів. Кожен фонд є юридичною особою. Держава не втручається у справи доброчинних фондів, але може сприяти їхній діяльності, особливо коли вони спрямовані на вирішення проблем загальнонаціонального або регіонального значення.

Залежно від статусу доброчинні фонди поділяються на державні і місцеві. Фонди, як і громадські формування, можуть мати у власності кошти, майно, майнові права, необхідні для здійснення статутної діяльності.

Доходи доброчинних фондів можуть формуватися за рахунок:

• внесків членів фондів;

• благодійних внесків і пожертвувань фізичних та юридичних осіб;

• коштів, що передаються на договірних засадах фізичними та юридичними особами для фінансування конкретних програм, які відповідають завданням фонду;

• кредитів та інших позик;

• доходів від діяльності фондів;

• частини доходів, від діяльності створених благодійними фондами суб’єктів підприємництва в межах, передбачених їхніми установчими документами.

В Україні добре відомі своєю благодійною діяльністю фонди «Україна — дітям», «Відродження», «Сімейне коло», Всеукраїнський фонд відтворення пам’яток історико-архітектурної спадщини імені О. Гончара та ін.

16. Сутність фінансів населення, їх значення.

Фінанси населення стосуються економічної категорії "домашнє господарство" (домогосподарство), як це прийнято світовою практикою планування фінансів різних рівнів. Фінанси населення формуються доходами і витратами окремих домогосподарств.

Домогосподарство — це економічна одиниця, що складається з однієї людини або кількох людей, які ведуть спільне господарство, що забезпечує економіку факторами виробництва і використовує зароблені кошти для поточного споживання та оплати послуг і заощадження з метою задоволення своїх потреб. Фінанси домашніх господарств — це грошові фонди, що формуються у громадян з доходів, одержаних у результаті трудової, господарської та інших видів діяльності.

Формуючись за рахунок розподілу і перерозподілу новоствореної вартості у виробничій та невиробничій сферах, а також у сфері державних фінансів, фінанси домашніх господарств збільшуються за рахунок власної господарської діяльності населення і доходів від інвестування на фінансовому ринку.

До джерел фінансів домогосподарств належать:

• заробітна плата, отримана у виробничій і невиробничій сферах (у складі собівартості продукції і послуг);

• пенсії, стипендії, субсидії, допомога тощо (за рахунок надходжень до суспільних фондів споживання у вигляді податків і відрахувань);

• доходи від підсобного господарства;

• доходи від надання послуг населенню;

• доходи від володіння цінними паперами;

• інші доходи (спадок, аліменти, гонорари тощо).

Обсяг фінансів домашніх господарств і їх структура за джерелами надходжень залежать від впливу низки чинників, основним з яких є рівень розвитку економіки країни. За допомогою цього чинника визначають частку національного доходу, що спрямовується на споживання у вигляді як оплати праці, так і соціального захисту з боку держави непрацездатних членів суспільства.

16. Фінансовий портфель громадянина

Фінансовий портфель - це сукупність фінансових активів фізичної особи. Він є джерелом особистого споживання, накопичення та інвестиційних вкладень.

Фінансовий портфель громадянина складається з трьох портфелів: споживчого, накопичувального та інвестиційного.

До споживчого портфеля входять витрати на поточне споживання (харчування, задоволення інтелектуальних потреб, придбання товарів тривалого користування) та непередбачувані витрати, пов'язані з хворобою, втратою працездатності.

Складники накопичувального портфеля - дорогоцінні метали та каміння, книги, колекції, антикваріат.

Інвестиційний портфель - це активи, спрямовані на інвестиції з метою підвищення свого добробуту, отримання додаткового доходу. прямі інвестиції (внески в статутні фонди підприємств, майнове страхування, страхування відповідальності, нерухомість), позиковий капітал (позика, банківські депозити, селенг, траст), портфельні інвестиції (цінні папери. Іноземна валюта), ануїтет (недержавне пенсійне страхування, страхування життя, страхування від нещасних випадків).

16. Фінансовий ринок як механізм міжгалузевого перебігу капіталу, та перерозподілу коштів.

Фінансовий ринок — складова фінансової системи держави. За своєю суттю це механізм перерозподілу фінансових ресурсів між окремими суб'єктами підприємницької діяльності, державою і населенням, між учасниками бюджетного процесу, деякими міжнародними фінансовими інститутами. Фінансовий ринок може успішно розвиватися і функціонувати лише в ринкових умовах.

Об’єктами відносин на фінансовому ринку є грошово-кредитні ресурси, цінні папери та фінансові послуги, суб’єктами відносин — держава, підприємства різних форм власності, окремі громадяни.

Перерозподіл фінансових ресурсів за допомогою фінансового ринку має певні часові обмеження і здійснюється на умовах платності та конкурентиості.

За допомогою фінансового ринку, як правило, мобілізуються і використовуються тимчасово вільні фінансові ресурси або ресурси, що мали обумовлене раніше цільове призначення. Наявність фінансового ринку — об'єктивне явище, зумовлене особливостями функціонування фінансів в економічній системі держави. Він виник як гостра потреба в додатковій формі мобілізації коштів для фінансового забезпечення розвитку економіки держави.

В умовах ринкової економіки виникає дві протилежні ситуації в потоках грошей:

1. Домашні господарства, як правило, щорічно витрачають коштів менше, ніж отримують доходів, тобто у них з'являються заощадження.

Заощадження -- це частина доходів домашніх господарств. яка не використовується на купівлю товарів і послуг, сплату податків та інших боргових зобов'язань. Найбільш розповсюдженою формою заощаджень є: нагромадження у вигляді готівки, вклади в банки або придбання цінних паперів.

2. Як правило, протилежна ситуація виникає з боку фірм. Вони позичають гроші, що пов'язано з необхідністю здійснення прямих інвестицій.

Інвестиціями є всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, у результаті якої створюється прибуток (дохід) або досягається соціальний ефект.

Отже, якщо у сімейних господарств існують надлишки грошових коштів (заощадження), а фірмам, навпаки, конче потрібні грошові кошти для інвестицій, то необхідний механізм їх передачі. Саме такий механізм утворюється завдяки функціонуванню фінансових ринків.

Канали фінансового ринку, якими грошові кошти рухаються від власників заощаджень до позичальників, поділяються на дві основні групи: