Висновки

Норма транспортного права – це загальнообов’язкове формально визначене правило поведінки, встановлене або санкціоноване державою в особі її компетентних органів і призначене для організації та регулювання суспільних відносини у сфері діяльності державних органів, органів виконавчої влади та місцевого самоврядування, щодо реалізації своїх прав та виконання покладених на них обов'язків, забезпечених державним примусом, у галузі управління різними напрямами політичного та соціально-економічного життя країни;

- норми транспортного права призначені для регулювання транспортних суспільних відносин у сфері державного управління та відрізняються від норм інших галузей права специфічним предметом регулювання;

- структура норми транспортного права визначає її внутрішню побудову та певний взаємозв’язок її складових елементів: гіпотези, диспозиції, санкції;

Особливості структури норм транспортного права зумовлені тим, що елементи норми досить часто містяться не в одному, а в різних актах законодавства. До того ж у більшості норм транспортного права не передбачено санкцій.

- норма транспортного права опосередковує управлінську діяльність, в результаті якої, незалежно від того, який владний орган її здійснює, застосовуються тлумачення, встановлення фактів і юридична кваліфікація, у силу чого основним критерієм розмежування юридичних форм діяльності суб’єктів адміністративних відносин виступає характер функціонування та безпосередній вплив на динаміку суспільних процесів через зовнішньою і внутрішню форми що виражають правову сутність та відображають зв’язок елементів її змісту;

- норми транспортного права доцільно класифікувати за: характером адміністративно-правового впливу на суспільні відносини; метою та призначенням у сфері адміністративно-правового регулювання; характером відображення змісту норми транспортного права у нормативному акті; характером підстави прийняття; за ступенем відображення нормативного веління у змісті; формою зовнішнього вираження; щодо суб'єкту прийняття;

- вид норми транспортного права може бути адекватно визначений лише через розуміння її як публічно-правової норми, що дає підстави для дослідження особливостей адміністративно-правового регулювання суспільних відносин, зумовлених публічно-правовим характером адміністративного права.

Класифікація транспортних правовідносин передбачає виділення їх певних видів залежно від різних критеріїв.

1. За виконуваними функціями — регулятивні та правоохоронні.

1. За виконуваними функціями — регулятивні та правоохоронні.

До регулятивних правовідносин належать ті, що пов'язані з реалізацією, умовно кажучи, «позитивної» функції адміністративного права. Це організація роботи апарату управління, керівництво нижчими структурами, задоволення запитів громадян тощо.

До правоохоронних правовідносин належать ті, що пов'язані з реалізацією правоохоронної функції адміністративного права. Найбільш відомий різновид правоохоронних відносин — відносини адміністративно-деліктні (юрисдикційні). До них належать відносини, що складаються з приводу притягнення до відповідальності за адміністративні провини (проступки). Вони виникають між правопорушником і правозастосовчим органом (його посадовою особою). їх певне, умовно кажучи, організуюче значення полягає в тому, що через вжиття заходів впливу, передбачених адміністративно-правовою нормою, держава в особі правомочного органу прагне юридичними засобами забезпечити належну (правомірну, правослухняну) поведінку людини.

2. За складом учасників — двосторонні або багатосторонні. Крім того, за цим критерієм можна виділити:

- відносини між главою держави — Президентом України і: всією системою органів виконавчої влади; органами інших, крім виконавчої, гілок влади; недержавними формуваннями; іншими колективними суб'єктами; фізичними особами;

- відносини між вищим органом у системі органів виконавчої влади, яким за Конституцією України (ст. 113) є Кабінет Міністрів України, і: рештою органів виконавчої гілки влади; органами інших, крім виконавчої, гілок влади; недержавними формуваннями; іншими колективними суб'єктами; фізичними особами;

такі ж відносини, де обов'язковою стороною є центральні органи виконавчої влади;

такі ж відносини, де обов'язковою стороною є місцеві органи виконавчої влади;

такі ж відносини, де обов'язковою стороною є органи місцевого самоврядування;

такі ж відносини, але між посадовими особами усіх зазначених вище органів.

3. За сферою виникнення: а) відносини у сфері виконавчої влади; б) відносини у сфері функціонування державних утворень, що знаходяться за межами виконавчої влади; в) відносини у сфері недержавного управління (у місцевому самоврядуванні, у діяльності громадських організацій).