5. Рабовласницька держава у Спарті

5.1. Утворення Спартанської держави

На противагу демократичним Афінам Спарта була своєрідною аристократичною республікою. Причини цього мають глибоке коріння.

У XІІ – XІ ст. до н.е. у невелику область на півострові Пелопонес – Лаконіку – ввірвались дорійські племена. Ця об-ласть була вже заселена. За Гомером (“Ілліада”), її займали 12 ахейських громад. Однією з них була Спарта на чолі з “ца-рем” Менелаєм. Після відчайдушної боротьби між собою обидва племені уклали союз і створили спільну громаду, яку очолювали два царі – дорійський і ахейський.

Маленька Лаконіка була тісною для нової громади (300 кв. км). Почалися війни з метою захоплення Мессенії, розташованої в центрі півострова. У результаті першої та другої месенських війн під владою Спарти опинилася дуже велика територія з багаточисельним населенням: 200 тис. ра-бів (ілотів); 32 тис. періеків (особисто вільних, але позбавле-них політичних прав); 10 тис. спартіатів (чоловіків-воїнів).

Завоювання поставило перед спартанською громадою нові завдання. Необхідно було створити органи влади, до того часу невідомі ні дорійцям, ні ахейцям. Але первіснообщинний лад ще не був повністю зруйнований. Результатом цього став своєрідний сплав сильної, терористичної за своїми мето-дами державної влади із збереженням пережитків родового устрою. У цій своєрідності – головна особливість Спарти.

Спарта була розташована у південній частині Балканського півос­трова (так званому Пелопоннесі). У XI ст. до н. е. місцеве ахейське населення було підкорене дорійським племінним об'єднанням. Переможений народ був частково перетворе­ний на невільників (ілотів), інші – обкладені різними по­винностями. Необхідність утримувати в покорі поневолені племена і здійснення грабіжницьких воєн проти сусідів

Всі турботи щодо ведення судочинства покладалися на його учасників. Адвокатів не існувало, але були помічники в написанні промов (логографи) і помічники-оратори. Обидві сторони процесу виголошува­ли кілька вступних фраз, а все судоговоріння до кінця, з дозволу судді, здійснювали оратори. Час виступу ораторів обмежувався і визначався за водяним годинником (клепсидрою). Але в особливо складних спра­вах слухання проводилося без обмеження часу – без води (звідси і ви­раз – «лити воду», тобто говорити про що-небудь, що не стосується суті розмови).

Свідків-рабів могли допитувати із застосуванням тортур (підвішу­вання, вливання у ніздрі оцту, припалювання тіла розпеченими пред­метами тощо).

Прискорили процес державотворення, наслідком якого у X– IX ст. до н.»е. стало утворення рабовласницької держави Спарти. Вченими підраховано, що на той час у Спарті про­живали 9–10 тис. спартіатів (чоловіків-воїнів), 32 тис. періеків (неповноправних жителів околиць) і 200 тис. ілотів.

5.2. Суспільний лад Спарти

Суспільна організація Спарти відповідала рабовлас­ницькому типу держави. У найпривілейованішому були спартіати – «айвища суспільна верства, наділена всіма політичними та економічними правами, яка складала «об­щину рівних». Община поділялася на три філи, а вони, своєю чергою, – на фратрії.

З 20 років чоловік набував статусу громадянина і воїна. Якщо особа не була воїном, то вона не мала і громадянсь­ких прав. Спартанська община володіла колективною влас­ністю на землю і рабів. Сам спартіат не міг вести господарство і був зобов'язаний проживати в місті, яке було військо­вим табором. Військову службу чоловіки відбували з 20 до 60 років. Дієздатність спартіату надавалася з 20-річного віку, а одружитися він міг лише тоді, коли йому виповнить­ся ЗО років. Одруження було обов'язковим.

Спартіатка (жінка) до заміжжя оволодівала грамотою, мистец­твом вести домашнє господарство, займалася спортом. Після заміжжя вона повністю віддавалася сімейним обов'язкам. Сім'я мала моногамний характер, але як пережи­ток мав місце груповий шлюб. З урахуванням того, що на­родження здорових дітей вважалося державною справою, бездітні шлюби розривалися або допускалася полігамія. Кілька братів могли мати спільну дружину. Чоловік, яко­му подобалася дружина іншого, міг за його згодою ділити її з ним. Не вважалося ганебним запропонувати свою дру­жину гостеві, подорожньому, особливо якщо від цього мож­на було сподіватися гарного потомства. Але таємне пору­шення подружньої вірності каралося смертю.

Періеками називалися жителі сусідніх зі Спартою територій, на які вона поширювала свій протекторат. Вони ко­ристувалися особистою свободою, могли мати сім'ю, майно, землю. Займалися будь-яким видом діяльності, але були позбавлені громадянства, а відтак – політичних прв. Правила виховання та організації побуту спартіатів на них не поширювалися. Періеки виконували різноманітні повинності на користь держави і служили у важко озброєній піхоті. Користувалися самоуправлінням, яке обмежувало­ся контролем над ними спеціальних урядовців – гармостів.

І лоти – поневолене Спартою населення, статус якого мало відрізнявся від рабів. Вони були позбавлені політич­них і майнових прав і по 10-15 осіб прикріплювалися до спартіанських земельних ділянок – клерів. І лоти могли мати сім'ю, вести своє господарство, володіти реманентом і житлом. Спартіат міг карати ілота, передавати його іншо­му володарю, але не міг продати. Ілоти повинні були пла­тити спартіатам оброк у вигляді продуктів харчування, за необхідності відбували військову службу під контролем спартіатів.

Спартіати намагалися тримати ілотів у покорі і постійному страхові, щорічно оголошували беззбройним і л отам «священну війну» – криптії, під час якої вбивали тисячі найміцніших, найрозумніших ілотів.

Рабами у Спарті ставали захоплені в полон чужоземці або перетворені на рабів періеки та ілоти. їхній статус не відрізняв­ся від статусу класичних рабів інших античних держав.