9.3. Ресурсно-потенціальний підхід до оцінки ефективності системи менеджменту

Найбільш конструктивною, що відповідає вимогам сучасної перебудови механізму господарювання є методологія ресурсно-потенціального підходу. Стосовно до проблеми виміру ефективності діяльності корпоративних організацій чи соціально-економічних систем її доцільно розглядати за складовими оцінки:

• критерієм ефективності господарювання;

• ключовим принципом оцінки ефективності;

• показниками (системою показників) ефективності;

• методикою розрахунку ефективності господарювання;

• організаційно-екологічними заходами щодо введення нової системи оцінки в практику.

В умовах формування і функціонування відкритої змішаної економіки використання „споживацького" критерію при оцінці ефективності господарювання є істотним методологічним принципом. Отже, система оцінки ефективності господарювання має базуватися на споживацькій вартості, тобто продукті, що витримав перевірку на суспільну корисність. Таким чином, мірою ефекту повинен бути не вироблений, а спожитий суспільний продукт, тобто такий продукт, що пройшов через усі фази відтворення. Цей принцип необхідно застосовувати при оцінці ефективності господарювання на будь-якому ієрархічному рівні.

Взаємозв'язок між потенціалом будь-якої соціально-економічної системи, рівнем і значенням його фактичного використання на часовому інтервалі може бути поданий у вигляді графіка (рис. 9.1).

Рис. 9.1. Потенційні можливості виробництва (ПМВ)

На рисунку 9.1 вісь ординат характеризує розмір потенційних можливостей виробництва (ПМВ), фактичне значення його використання (ФВП) і величину невикористаної частини потенціалу (НП) виробничої соціально-економічної системи. Вісь абсцис – темпи росту потенціалу і періодичність оцінки цих величин. З графіка видно, що за будь-який період часу (Т) можна виділити заданий (потенційний) і дійсний (фактичний) стан системи, що характеризується кількісно через потенціал (НП_t) і фактичне його використання (ФВП). Оскільки максимально можливе наближення дійсного стану системи до заданого здійснюється тільки на основі управління, то потенційний результат системи управління, що може бути отриманий у майбутньому, прямо відповідає величині невикористаної частини потенціалу системи (HП_t).

Скорочення величини невикористаної частини потенціалу і системи буде характеризувати частковий ефект управління відтворенням.

За оцінкою фахівців, якщо загальні втрати, тобто недовикористання потенціалу системи, прийняти за 100%, то втрати з вини об'єкта управління складуть 20 – 30%, а інші припадають на суб'єкт управління. При цьому втрати за рахунок внутрішнього управління дорівнюють 40 – 50%, а інші – за рахунок зовнішнього.

Повний ефект управління процесом відтворення (ПЕУ) визначає реальний ефект виробництва (ЕРВ), ефект управління за фактором втрат живої й уречевленої праці (ЕП) і ефект управління за фактором непродуктивного використання живої праці (ЕН). Величину втрат живої й уречевленої праці, а також непродуктивного використання живої праці можна встановити шляхом порівняння звітного періоду з базовим. Абсолютна ефективність управління (Е_уа) являє собою відношення ФВП до ПМВ. Відносна ж ефективність є відношення повного ефекту управління (ЕРВ+ЕП+ЕН) до витрат (Зу).

Дослідження підтверджують, що ефективність госпо­дарювання різних соціально-економічних систем вирішальною мірою залежить від людей і застосовуваних критеріїв мотивації організації їхньої праці. Практика менеджменту виробила 15 критеріїв активізації діяльності працівників у процесі управління. До них відносяться:

1. Будь-які дії повинні бути осмисленими.

2. Більшість людей відчуває радість від роботи.

1. Кожен на своєму робочому місці хоче показати, на що він здатний.

4. Кожен прагне виразити себе в праці.

5. Практично кожен має свою власну точку зору на те, як можна поліпшити свою роботу, її організацію.

6. Людям подобається відчувати свою значимість.

7. Кожна людина прагне до успіху.

8. Успіх без визнання приводить до розчарування.

9. Від того, яким способом, у якій формі і з якою швидкістю співробітники одержують інформацію, її оцінюють, залежить її реальна значимість.

10. Співробітникам не подобається, щоб рішення про зміни в роботі і на робочих місцях, навіть якщо ці рішення позитивні, приймалися без їхнього відома, без врахування їхніх знань і досвіду.

11. Кожному потрібна інформація про якість власної праці.

12. Для кожного контроль збоку неприємний.

13. Більшість людей прагнуть у процесі роботи набути нових знань.

14. Співробітники різко реагують, якщо їхні старання й отримані ними кращі результати приводять тільки до того, що їх ще більше навантажують.

15. Чи дозволяє робота бути самому собі шефом?

Використання переконання в системі менеджменту не означає відмову від інших наявних інструментів впливу. Вплив за допомогою традиції і позитивної винагороди підсилює переконання, збільшуючи довіру до керівника. Якщо виконавець знає, що керівник має можливість примусити його, але намагається уникати цього, тоді сила переконання підкріплюється потребою в повазі. Якщо переконання не допомагає, керівник, який має інші засоби впливу, може вдатися до них. Постійний успіх методу переконання може допомогти людині впливати через розумну віру.

Найбільша перевага у використанні переконання в соціально-економічних системах полягає в тому, що не потрібно буде перевіряти виконання роботи людиною, на яку впливають, і вона, цілком ймовірно, буде намагатися виконати більше, за мінімальні вимоги, розраховуючи, що ці дії допоможуть задовольнити її особисті потреби на багатьох рівнях. Людина, що одержала наказ, підкріплений примусом, звичайно виконує його, але за мінімумом. Іноді здається, що методика примусу ефективна, але пов'язані з нею проблеми можуть виникнути декількома тижнями чи місяцями пізніше, на стадії виконання.

Однак варто мати на увазі, що переваги переконання несуть у собі лише потенційні вигоди. У деяких випадках примус може виявитися більш ефективним, ніж переконання в необхідності досягнення цілей системи.

Для забезпечення складних, скоординованих ефективних дій потрібні компетентні, високоорганізовані, наполегливі і сміливі керівники, менеджери підприємств різних форм власності. Вони повинні вміти мислити глобально, а діяти локально й орієнтуватися у своїх діях на міжнародні стандарти.

Сучасні менеджери – це системні професіонали, що сьогодні роблять те, про що інші тільки завтра будуть думати. Вони вміють знаходити свій новий шлях там, де, здавалося, усі стежини прокладені.

Компетентність займає особливе місце серед якостей, якими повинні володіти менеджери. Її відсутність не може бути заповнена ніякими іншими якостями, тому що ніщо не замінить знання справи.

Компетентність (К) можна подати у вигляді функціональної залежності (Р) від складових її елементів:

К=Р (К₁, К₂, К₃, К₄, К₅, К₆, К₇), (9.1)

де К₁ – К₇ – відповідно інноваційно-підприємницька, техніко-технологічна, економічна, організаційна, соціально-політична, маркетингова компетентність і компетентність системного аналітика.

У системі ефективного менеджменту важливе місце належить обліковій політиці, що визначається відповідним рівнем менеджерів на основі встановленої урядом системи бухгалтерського обліку. Облікова політика підприємства – це сукупність принципів і правил, що регламентують методичні й організаційні основи ведення бухгалтерського обліку на підприємствах в умовах діючої нормативної бази на даний момент часу.

При виборі облікової політики варто враховувати фактори, що впливають на: форму власності та організаційно-правовий статус підприємства (державне, акціонерне товариство, спільне підприємство тощо); галузеву належність і вид діяльності (промисловість, будівництво, торгівля, сільське господарство, посередницька діяльність тощо); структуру управління і наявність структурних підрозділів; обсяги діяльності і розміри підприємства; рівень свободи дій у питаннях ціноутворення, постачання продукції; цілі і задачі економічного розвитку на довгострокову перспективу, програми інвестицій і їхня спря­мованість, рівень розвитку матеріально-технічної бази, в тому числі інформаційний, рівень кваліфікації працівників; стан господарського, податкового і бухгалтерського законодавства.

Тільки системний аналіз усіх факторів може сприяти обґрунтованій розробці облікової політики в менеджменті. Облікова політика повинна забезпечувати повноту відображення в бухгалтерському обліку всіх питань господарської діяльності.

З цією метою у системі менеджменту повинна бути створена система контролінга. Вона являє собою концепцію, спрямовану на ліквідацію „вузьких місць", орієнтовану на майбутнє відповідно до поставлених цілей і задач одержання визначених результатів.