Тема 6.7 соціологія громадської думки

6.7.1. Предмет соціології громадської думки

Громадська думка є одним із найцікавіших феноменів суспільного життя. Особливо важливе значення громадської думки у сучасному суспільстві. Численні факти свідчать, що у демократичних країнах неможливо ігнорувати думку громадськості, а відтак — вона істотно впливає на перебіг усіх соціальних процесів. Вона не обов'язково узгоджується з правилами логіки, іноді швидкоплинна, аморфна, суперечлива, але ігнорувати її у наш час — неможливо. Громадську думку іноді порівнюють до атмосферного тиску — якщо спеціально не звертати на нього уваги — його не бачиш і не відчуваєш, але він все одно тисне на тебе навіть тоді, коли ти не задумуєшся про його існування.

Аналізом проблем, пов'язаних із виникненням, формуванням і функціонуванням громадської думки займається галузева соціологічна теорія, яка називається соціологією громадської думки.

Подальше уточнення сутності соціології громадської думки вимагає визначення об'єкта і суб'єкта, а також предмета цієї наукової дисципліни.

Об'єктом соціології громадської думки є громадська думка — як стан масової свідомості і як соціальний інститут. Характерними особливостями об'єкта є:

по-перше, це явище, подія чи факт соціального життя, які тісно пов'язані з інтересами спільноти і мають високий ступінь актуальності (наприклад, можемо говорити про наявність громадської думки з приводу того, чи можна довіряти певному політикові, чи варто скасовувати смертну кару або стосовно якості води у міському водогоні але не з приводу того, якою є хімічна формула води чи певних положень філософії Платона);

по-друге, об'єктом громадської думки може бути тільки подія, явище чи факт, які допускають різноманітне витлумачення (скажімо, комусь музика Петра Чайковського подобається, а комусь — ні, хтось є прихильником ідеології лібералізму, а хтось є її противником);

по-третє, об'єктом соціології громадської думки можуть бути тільки ті події, явища і факти соціального життя, що є інформаційно доступними спільноті, яка є суб'єктом громадської думки. Характер отримуваної інформації виявляє вирішальний вплив на зміст і поширення громадської думки.

Суб'єктом громадської думки є спільноти різного рівня — від населення всієї планети або окремої держави і аж до окремих спільнот певного міста чи села. Соціальну спільноту об'єднує спільність інтересів. Виділяють спільноти різного типу: територіальні, демографічні, професійні, етнонаціональні, державні та ін.

Предметом соціології громадської думки є її соціальні аспекти і характеристики: структура, закономірності, канали, механізми формування, ставлення великих соціальних груп до актуальних явищ, подій чи фактів соціального життя.

Громадська думка — це сукупність поглядів індивідів стосовно певної проблеми, яка зачіпає інтереси певної групи людей. Для визначення точніших меж феномена громадської думки, належить усвідомлювати її відмінність від наукового знання. Громадська думка є думкою, переконанням, а не знанням, бо вона не є обґрунтована науково. В її змісті завжди існує деяка частка непевності, дискусійності, вона допускає розбіжності у поглядах і точках зору. Саме тому громадська думка найчастіше стосується питань, пов'язаних з політикою, економікою, правом, мораллю або мистецтвом, де найбільше суперечливого і такого, що зачіпає інтереси людей. Крім того, громадська думка не може існувати без свого носія. Як тільки заходить мова про певну думку, відразу виникає питання: а чия це думка? Хто її відстоює? Зауважте, що нам і в голову не приходить поставити подібне питання щодо наукових знань (абсурдно звучить запитання на зразок "Хто саме відстоює ідею, що сума кутів трикутника дорівнює 180°?").

Німецький філософ Іммануїл Кант проводив чітку різницю між знанням, вірою і думкою як трьома ступенями переконання пізнання особистості. "Думка - є свідомим визнанням чогось істинним, яке є недостатнім як з об'єктивного, так і з суб'єктивного боку. Якщо ж визнання істинності твердження має достатнє обґрунтування з суб'єктивного боку, але є об'єктивно недостатнім — то воно називається вірою. Нарешті, і суб'єктивно, й об'єктивно достатнє визнання істинності твердження є знання".

Термін "громадська думка" з'явився досить давно. У 1266 р., коли виник англійський парламент, він відразу ж став місцем жорсткого протистояння англійського дворянства з королівською владою. Саме у процесі цього протистояння, у другій половині XIII ст., і з'явився термін "громадська думка" на позначення моральної підтримки населенням країни дій парламенту. Поступово цей термін став загальновживаним. Однак сам феномен громадської думки є давнішим за термін, який його позначає. Громадська думка існує так давно, як і людське суспільство. Адже саме громадська думка формувала й утверджувала традиції, норми, звичаї, форми заохочення і покарання в перших людських спільнотах.

Але в традиційному, примітивному суспільстві переважаючим типом зв'язків, що створюють громадську думку, є міжособистісні контакти, характерними рисами яких є довіра і дотримання моральних норм. Еліта такого суспільства приймала рішення щодо значимих для цього суспільства проблем на основі традицій і моральних норм практично не враховуючи громадської думки. Важливі проблеми обговорювалися тільки всередині еліти, яка не цікавилася думкою пересічних членів суспільства (за винятком тих випадків, коли порушувалися традиції і вимагалося схвалення громадськості).

Говорити про феномен "громадської думки" в широкому сенсі цього поняття очевидно можна вже з XVIII ст. Хоча і тоді назвати цей феномен "громадською думкою" складно. Тільки думка "освічених еліт" могла втілюватися в декрети, будучи якщо й не безсумнівною, то хоча б універсальною й надособистісною оскільки заснованою на розумі. Протягом усієї першої чверті XVIII ст. "громадська думка" становить, таким чином, меншою мірою думку публіки (в широкому сенсі, який це слово має сьогодні), а більше "перетворену в публічну" думку соціальної еліти. "Громадська думка" була не думкою народу (більшість якого складалася із неписьменних селян), а тих політичних угруповань, які представляли інтереси "освіченої" буржуазії, яка боролася тоді за владу з аристократією. Таким чином, "громадська думка" була чимось на зразок машини ідеологічної війни, яку відродили у ХVIIІ ст. інтелектуальна еліта та буржуазія для узаконення їхніх вимог у галузі політики й ослаблення королівського абсолютизму. В індустріальному суспільстві з демократичними формами правління роль громадської думки значно зростає. Це обумовлено такими обставинами:

— Різко зростають можливості громадськості впливати на політику, яка проводиться правлячим колом, завдяки виборам, референдумам, групам тиску в парламенті чи уряді, актам громадянської непокори тощо.

— Демократичні суспільства володіють розгалуженою системою засобів масової інформації, багато із яких дотримуються альтернативних точок зору. Завдяки цьому громадськість практично негайно інформується буквально про всі події, які відбуваються у суспільстві. При цьому у більшості членів суспільства формується стійка позиція щодо цих подій і тих рішень, які приймаються владою.

— У демократичних суспільствах, як у жодних інших, висування лідерів відбувається на хвилі громадської думки. У тому випадку, якщо лідер сприйняв суспільні тенденції щодо зміни громадської думки, його політику починають підтримувати різні прошарки громадськості, а згодом — і політичні діячі. Попри те, що, як зазначено вище, громадська думка — сукупність поглядів індивідів щодо певної проблеми, вона не є простою механічною сукупністю індивідуальних точок зору на якусь проблему, а є певною системою, яка має свою структуру, спосіб зв'язків і взаємозалежностей між елементами цієї структури, свій цикл розвитку.

6.7.2. Структура громадської думки

Розрізняють сутнісну і динамічну структуру (цикл розвитку) громадської думки.

У сутнісній структурі громадської думки виділяють такі компоненти:

Раціональний (пізнавальний, інтелектуальний) компонент — це знання людей про події і факти, явища і процеси, які стали об'єктом суспільної уваги.

Емоційний — це масові настрої, соціальні почуття, які виникають з приводу об'єкта громадської думки.

Результатом взаємодії цих двох компонентів (знань і переживань) є соціальна оцінка.

Деякі дослідники ставлять на цьому крапку, вважаючи, що громадська думка переважно є оцінною стороною суспільної свідомості. Однак можна погодитися з думкою російського вченого Михайла Горшкова, який вважає, що громадська думка, яка уже склалася, вже самим фактом свого існування виражає не процес обміну думками, а результат цього процесу. Відтак — вона має величезний моральний авторитет у щоденному житті і є не тільки оцінкою, але й передбачає практичну діяльність щодо задоволення потреб та інтересів суспільних груп, а тому в структурі громадської думки він (як і ряд інших учених) виділяє ще й третій структурний елемент — волю — тобто певні дії суб'єктів громадської думки.

Динамічна структура громадської думки розглядає стадії її розвитку: від зародження до зникнення.

Зародження — вияв широкого зацікавлення певною проблемою великої кількості людей і активний пошук ними інформації, що стосується цієї проблеми. У людей з'являється потреба висловити свою думку, обмінятися нею з іншими людьми. Таким чином формується групова думка. У процесі обміну думками формуються різні групи, які дотримуються різних думок стосовно певного явища, події чи факту соціального життя. Відбувається активна робота щодо згуртування однодумців, виявляються домінуючі протилежні думки, навколо яких концентруються основні сили.

Функціонування - домінуючі думки "узаконюються" і здатні виступати у ролі партнерів чи противників керівних органів і організацій, які створили певну проблему. Ця проблема опиняється і перебуває у фокусі загальної уваги. Позиції більшості членів соціальної спільноти з цієї проблеми є чітко визначеними.

Спад — зниження масового інтересу до проблеми, вона стає для більшості людей не актуальною. Це може бути пов'язане з тим, що проблему розв'язано, або її вирішення на цей час є неможливим, або ж з'явилося щось, що перекрило цю проблему. Звужується соціальний склад, втрачається гострота протистояння. Однак проблема ще продовжує викликати певне зацікавлення.

Відмирання — думка перестає бути громадською (масовою), перетворившись в розрізнені міркування окремих людей і груп. Соціальна оцінка сходить нанівець.

6.7.3. Громадська думка як соціальний інститут

Існують різні точки зору стосовно того, чи можна вважати громадську думку соціальним інститутом. З одного боку, ми знаємо, що соціальний інститут — це стійкі види соціальних взаємодій, які склалися історично, самовідтворюються і задовольняють певні життєво важливі потреби людей, а громадська думка не є сталою, історично зумовленою в суспільстві формою спільної діяльності людей і не має своїх специфічних організацій, що регулюють діяльність щодо створення громадської думки. З іншого боку — громадська думка є соціальною силою, яка через механізми соціального впливу, передачу норм, цінностей і традицій бере участь у регулюванні суспільних відносин, а тому за цими параметрами її все ж можна вважати соціальним інститутом.

Соціальні інститути забезпечують стійкість соціальних зв'язків і стосунків у суспільстві. Залежно від видів інститутів (політичні, економічні, сімейний тощо) визначаються і їхні функції, тобто роль, яку виконує той чи інший елемент соціальної системи в її організації як цілого.

Рорзрізняють такі функції громадської думки як соціального інституту:

адаптації, яка включає функції соціалізації і виховну. Її суть полягає у прививанні індивідам норм, цінностей і правил поведінки у суспільстві. Громадська думка постійно спостерігає за людиною, нагадуючи їй про ті моральні санкції, які можуть бути застосовані у випадку порушення вимог соціальної групи. Причому, вплив громадської думки на поведінку людини може бути не лише позитивним, але й негативним, наприклад, багато хто, приймаючи гостей, із задоволенням обійшовся би без алкоголю, але не вдається до такої поведінки, побоюючись осуду громадської думки;

регулятивну. Громадська думка регулює не тільки стосунки між окремими людьми, особою і колективом, колективом і суспільством, але й економічні, політичні, моральні та інші стосунки у суспільстві;

контрольну. Контролює діяльність органів влади й управління. Громадська думка практично завжди займає певну позицію щодо питань, які цікавлять спільноту, і намагається, щоб діяльність офіційних осіб і організацій відповідала цій позиції;

захисну. Громадська думка "бере під свій захист" окремих осіб або офіційні інститути. Скажімо, церква на Західній Україні є тим інститутом, який перебуває під захистом громадської думки. Будь-які посягання на цей інститут неодмінно викличуть масовий осуд громадськості;

консультативну. Громадська думка може давати поради, рекомендації різним соціальним інститутам щодо вибору способів вирішення тих чи інших проблем;

директивну. Через референдум або шляхом прямого тиску громадська думка, вказує способи проведення політики стосовно певних проблем, які перебувають у центрі суспільної уваги. Проте не треба плутати тиск громадської думки на владу із диктатурою громадської думки. Диктатура — це ситуація слабкості влади, її нездатності ефективно виконувати основні функції, які забезпечують нормальне функціонування суспільства, нездатності управляти економічними, соціальними і політичними процесами. Для суспільних систем, які перебувають У такій ситуації, властива нестабільність, нестійкість. Така ситуація не може тривати довго. Влада стає по-суті маріонеткою в руках агресивно налаштованої юрби і тих, хто нею маніпулює. Як правило ситуація завершується приходом до влади ватажків юрби. І тоді, зазвичай, відбувається докорінна зміна режиму — від диктатури громадської думки до її придушення. Історія знає чимало подібних прикладів — від поліфонії вмираючої роялістської Франції 80-х рр. XVIII ст. до якобінської диктатури, від Веймарської республіки — до нацистського режиму чи від ліберально-анархічної громадської думки лютнево-березневого Петрограду 1917 р. до Петрограду ВЧК, Леніна й Урицького.

Громадська думка, реалізуючи сукупність зазначених функцій, діє у всіх сферах життя суспільства. Для того, щоб описати як саме діє громадська думка — сильніше чи слабше порівняно з якимось іншим періодом часу, якій із кількох проблем громадськість приділяє найбільшої уваги — у соціології виділяють певні характеристики громадської думки:

Спрямованість — вказує на загальну якісну оцінку проблеми, повідомляє про налаштованість на неї у вигляді суджень на зразок: "позитивно — негативно — байдуже", "за — проти — не визначився". Саме з'ясування спрямованості вважають головною характеристикою громадської думки.

Інтенсивність — показник того, наскільки сильною є громадська думка. Формою виміру її інтенсивності можуть бути відповіді респондентів на запитання анкети на зразок: "цілком згоден — згоден частково — мені байдуже — не згоден — цілком не згоден".

Стабільність — тобто тривалість часу, протягом якого в суспільстві домінує та сама спрямованість та інтенсивність громадської думки.

Інформаційна насиченість — вказує на те, яким обсягом знань щодо об'єкта думки володіють люди. Ті, хто мають більше знань і чіткішу думку — діють передбачуваніше щодо проблеми.

Поширеність — ступінь поширеності або як ц ще інакше називають, "соціальна підтримка" залежить від суб'єкта громадської думки, тобто тієї соціальної спільноти, яка ініціює цю громадську думку і залежить від актуальності, гостроти проблеми.

Що стосується сфери вияву громадської думки — це політика, право, мораль, економіка, наука, культура, релігія та ін. Найяскравіше громадська думка виявляється у сфері політики. Політичне забарвлення має громадська думка й у правовій сфері, де вчинки людей оцінюються з позиції діючих і бажаних правових норм.

6.7.4. Канали висловлення громадської думки

Особливості механізму взаємодії громадської думки з державними, політичними, економічними та іншими соціальними інститутами залежать від каналів її висловлення. Серед найголовніших каналів висловлення громадської думки виділяють такі:

через поведінку під час виборів усіх рівнів (президентські, парламентські, муніципальні, до місцевих органів влади);

через участь у законодавчій діяльності, референдуми, плебісцити, зібрання та інші різного роду представницькі органи;

за допомогою засобів масової інформації і комунікації (включно з плітками);

через мітинги, протести, демонстрації, страйки тощо;

через лобістські структури і групи тиску.

Лобізм — це особлива система реалізації інтересів окремих організацій і різноманітних соціальних груп шляхом цілеспрямованого впливу на органи законодавчої та виконавчої влади з метою добитися схвалення або несхвалення ними того чи того законопроекту. Термін походить від англійської, що означає "закрите приміщення для прогулянок, вестибюль, кулуари". Вважають, що традиція лобізму як специфічного політичного феномену сягає своїм корінням часів президентства у США Уліса Сімпсона Гранта (1869—1877), який із своєю командою мав звичку після робочого дня проводити час у вестибюлі одного із вашингтонських готелів. Тоді, у неформальній обстановці, з ним та представниками його команди можна було вирішити чимало проблем, часто небезкорисливо.

Сьогодні лобізм у США поставлено під контроль закону. Лобіст повинен зареєструватися в Конгресі і подати інформацію про себе та про особу чи організацію, яку він представляє; повідомляти про щоквартальні витрати (письмово про всі витрати понад і0 дол.) і про джерела фінансування (понад 500 дол.) лобістських дій; лобісти зобов'язані повідомляти, на які законодавчі акти вони планують впливати і які нові статті були внесені завдяки їхнім зусиллям тощо.

У більшості країн, у тому числі й у країнах із високо розвинутою демократією, лобізм законодавчо не регламентується. Одним із найголовніших каналів висловлення громадської думки є її оприлюднення через соціологічні опитування — це специфічний, спеціально організований канал висловлення громадської думки.

Варто зазначити, що опитування як вивчення громадської думки, цей порівняно недавній винахід став досить поширеним прийомом підтасовування і маніпуляції громадською думкою. Орієнтуватися на опитування громадської думки неможливо, оскільки опитування, як спосіб вивчення громадської думки, є дуже специфічним винаходом. Хоча воно й має науково подібний характер, однак не може бути нейтральним. Вивчення громадської думки передбачає наявність замислу в того, хто здійснює опитування, а відтак — громадської думки насправді не існує — вона нібито робиться професіоналами за допомогою ЗЛИ. Цю ідею вперше сформулював французький соціолог П'єр Бурдьє (1930—2002) у 70-і рр. XX ст. у статті "Громадської думки не існує". Він задав соціологам резонні запитання: чому ви впевнені, що всі індивіди мають думку з того чи іншого приводу і чому ви думаєте, що всі вони задають собі запитання, яке ви сформулювали в анкеті?; чому ви вважаєте, що всі думки з соціальної точки зору є рівноцінними? Вчений робить висновок, що соціологи насправді не вимірюють "громадську думку", а виробляють її, як якісь неіснуючі факти.

Хоча задля справедливості потрібно зазначити, що основний пафос П'єра Бурдьє та його послідовників спрямований не проти самого феномена громадської думки, а проти недобросовісних прийомів ц вимірювання та інтерпретації.

Розподіл громадської думки тими чи іншими каналами залежить від соціально-політичної ситуації і відзначається такою закономірністю як самокомпенсація. її суть полягає в тому, що у випадку перекриття котрогось із перерахованих каналів висловлення громадської думки, відбувається перерозподіл її потоків рештою каналів. Навіть дуже жорсткий репресивний режим не здатен перекрити геть усіх каналів — завжди залишатиметься місце для пліток, відбуватиметься взаємодія індивідів у малих групах, триватиме міжособистісне спілкування тощо. І навіть якщо зовні може здатися, що народ цілком придушений і жодної громадської думки не існує, насправді громадська думка живе і відбувається нагромадження її потенціалу. Це дуже небезпечна форма громадської думки (згадайте, громадська думка це не тільки соціальні оцінки, вона містить і вольовий компонент — певні дії суб'єктів). Тому ця форма особливо небезпечна через те, що неможливо спрогнозувати як розрядиться цей нагромаджений потенціал — ні за формою його вияву (це може бути бунт, страйк, акції громадянської непокори та ін.), ні за місцем соціального вибуху (економічна, політична сфера та ін.). Не в останню чергу, саме через це навіть найрепресивніший режим зацікавлений у тому, щоб знати про стан громадської думки в суспільстві. Він отримує інформацію про думки різних соціальних груп особливими методами — агентурними, і суб'єктом цього процесу виступають органи політичної поліції (КГБ в СССР, гестапо в гітлерівській Німеччині тощо).

6.7.5. Вплив на громадську думку

Ще раз згадаємо, що громадська думка є оцінкою певної проблеми, з боку якоїсь соціальної спільноти, установкою певної соціальної спільноти щодо цієї проблеми.

Установки можуть бути позитивними негативними і нейтральними ("мені байдуже" — тобто відсутність установки). Дослідження показують, що у своєму ставленні до певної проблеми більшість людей, як правило, залишаються нейтральними. Водночас, виділяється порівняно невелика частина людей, яка забезпечує рішучу підтримку проблеми і така ж порівняно нечисленна група людей, яка рішуче виступає проти цієї проблеми.

Американський вчений Леон Фестінгер показав, що індивіди схильні не виявляти інтересу до тієї проблеми, яка повністю не відповідав їхній точці зору або дисонує з нею, і, навпаки, шукають додаткову інформацію, яка відповідає їхнім власним установкам або співзвучна з ними. Скажімо, чимало ортодоксальних комуністів наполягають на тому, що ніякого штучного голоду, організованого комуністичною владою, в Україні у і933 р. не було і їх не можуть переконати у зворотному жодні докази, оскільки вони просто не беруть їх до уваги, ігнорують будь-яку інформацію, яка не співзвучна з їхніми власними установками. Проте, всі докази на користь перебування комуністів при владі (безплатна освіта, відсутність безробіття тощо) вони беруть на замітку і принагідно використовують. Отож, можемо зробити висновок, що змінити свідомість людини, яка рішуче виступав проти певної проблеми чи особи дуже важко. І, навпаки, легко посилити підтримку з боку тих, хто підтримує проблему або симпатизує особі. Відтак головним об'єктом впливу завжди виступають ті люди, які ще не визначилися.

Соціальним психологом X. Кентріл були сформульовані закони, за допомогою яких можна управляти формуванням громадської думки:

Думка людей є чутлива тільки до важливих проблем.

Незвичні події можуть тимчасово спрямовувати громадську думку з однієї крайнощі до іншої. Громадська думка не стабілізується, доки не вималюється перспектива.

Наприклад, після вибуху Чорнобильської АЕС у всьому світі переважала думка про те, що всі атомні електростанції належить закрити. Поступово тривога стихла і громадська думка стабілізувалася на тому, що негайно закривати всі атомні електростанції — нераціонально, проте належить поставити їх під жорсткіший контроль міжнародних організацій і добитися максимальної безпеки функціонування АЕС.

3. На громадську думку сильніше впливають події, ніж слова, якщо самі слова не інтерпретуються як події.

Прикладом таких слів, які самі по собі були значною подією може служити Фултонівська промова Вінстона Черчілля — його виступ у Вестмінстерському коледжі містечка Фултон (штат Міссурі) про "залізну завісу", яка символізувала початок "холодної війни". У промові в Фултоні екс-прем'єр-міністр Великої Британії Черчілль висловив попередження про загрозу тиранії і тоталітаризму, що виходить із СРСР (який створив "залізну завісу" від Щеціна на Балтиці до Трієста на Адріатиці). Черчілль закликав до зміцнення ООН, створення особливих стосунків між Великобританією, США та іншими країнами з метою попередження нової війни, збереження свободи і демократії. 4. Словесні твердження і дії виявляють максимальне значення тоді, коли громадська думка ще не сформувалася або коли люди піддаються впливу і довіряють надійному джерелу. Саме тому для надання авторитетності повідомленням широко використовують так званих лідерів громадської думки: популярних журналістів, відомих політологів, соціологів тощо.

Якщо присутній особистий інтерес, то громадську думку змінити вкрай важко. Відомо, що власний зубний біль завжди турбує більше, ніж голод у Бангладеш.

Якщо громадська думка належить незначній більшості або якщо соціальна спільнота є не структурованою, то на формування певною соціальною спільнотою громадської думки впливає вчинена дія. Скажімо, вбивство у Львові у 1910 р. польським шовіністом українського студентського діяча Адама Коцка сприяло усвідомленню усіма верствами тодішнього галицького суспільства важливості проблеми боротьби за український університет і виробленню громадської думки стосовно цієї проблеми. Так само живий "ланцюг злуки" у січні 1990 р. був організований для того, щоб наочно показати всьому світові, а також і скептикам в Україні, що всі реґіони України виступають за державну самостійність, що Україна єдина у своєму прагненні до незалежності, а відтак — сприяв формуванню в української та світової громадськості думки про те, що наша держава має стати незалежною.

7. У складний період люди чутливіше налаштовані стосовно свого лідера. Якщо вони довіряють йому, то виявляють більше, ніж просто підтримку, а якщо ні — то є менш терпимими, ніж звичайно.

8. Люди краще сприймають і легше формують громадську Думку щодо цілей, ніж стосовно методів їх досягнення.

Наприклад, в Україні думка більшості населення налаштована позитивно щодо запровадження вільноринкового господарства, стосовно того, як повинен відбуватися цей перехід — існує дуже багато міркувань.

9. Громадська думка, як і індивідуальна, як правило, є забарвлена певним бажанням чи інтересом; і коли вона ґрунтується на ньому, а не просто на інформації, то тоді значно гостріше реагує на події.

Скажімо, якщо відомо, що один із кандидатів у президенти не просто є компетентніший і чесніший за іншого, але й обіцяв після перемоги підвищити стипендії і пенсії, громадська думка пенсіонерів та студентів буде гостріше реагувати на події, пов'язані саме з цим кандидатом.

Важливим регулятором громадської думки є засоби масової інформації (ЗМІ). ЗМІ у суспільстві є не лише способом впливу на маси, але й засобом участі мас в соціальному управлінні. Ця участь здійснюється на базі всебічного інформування громадськості про соціальне життя в цілому та про діяльність окремих соціальних інститутів. Друковані та електронні засоби масової інформації забезпечують гласність громадській думці, доводять її до відома соціальних інститутів, надають трибуну для обміну думками. Як уже зазначалось, громадська думка може формуватися стосовно тільки тих явищ і фактів соціального життя, які є інформаційно доступними спільноті. Чим вищою є інформованість громадськості, тим компетентнішою є громадська думка. Формування громадської думки і її! висловлення — дві взаємопов'язані сторони в діяльності ЗМІ.

Характер отримуваної інформації виявляє вирішальний вплив на зміст і поширення громадської думки. Не випадково кажуть, що інформація править світом. Якою ж буде інформація — не в останню чергу залежить від ЗМІ. Тому в сучасному світі різко зростає роль ЗМІ у формуванні громадської думки. Відомо, що навіть у суто інформаційних програмах міститься замаскований коментар, приховане навіювання (іноді його роль виконує сам вибір інформаційного приводу). Отримання інформації сьогодні стало такою самою необхідною людською потребою, як і споживання їжі. "Ковтаючи" пропоновану ЗМІ інформацію, ми отримуємо і певну "дозу" навіювання.

Особливу роль у цьому процесі відіграє телебачення. Секрет такого високого впливу цього різновиду ЗМІ зумовлений кількома чинниками: по-перше, телепередачі є найбільш простими для сприйняття; по-друге, вони створюють ефект особистої присутності людини на місці події; по-третє, на думку психологів, до 40 % всієї чуттєвої інформації про навколишній світ людина отримує за допомогою зору. Те, що людина бачить особисто, звичайно не потребує словесного чи письмового опису. Інформація, отримувана глядачем, має цілісний, образний характер, а тому є простою і загальнодоступною. Також дуже важливо, що телебачення не лише дозволяє отримувати необхідну, актуальну дієву інформацію, але й організовує вільний час, відпочинок, розваги. Воно формує не тільки смаки, потреби населення, але й його ставлення до всіх політичних проблем. Проте, оскільки телебачення, як і інші ЗМІ, перебуває під контролем політичних та економічних еліт і служить їхнім інтересам, то із трибуни громадської думки ЗМІ перетворилися у своєрідний її регулятор. Тому останнім часом все гостріше постає проблема пов'язана із репрезентативністю громадської думки у матеріалах друкованих та електронних засобів масової інформації. За допомогою ЗМІ сильні світу цього спрямовують поведінку народних мас у потрібне їм русло. Особливо яскраво це виявляється у період виборних кампаній. Сучасні ЗМІ перетворилися в один із найголовніших інструментів маніпулювання громадською думкою. Використання ЗМІ для політичного маніпулювання сьогодні становить найбільшу небезпеку для громадян і демократичного державного ладу. Як зауважив відомий австрійський філософ Фрідріх Хайєк (1899—1984): "Одним із найсумніших явищ нашої епохи є масовий демократичний рух, який виступає за політику, яка неминуче веде до знищення демократії, і яка може бути вигідна тільки меншості серед тих, хто підтримує цю політику".

Деякі етапи процесу відходу преси від скромної, але зрозумілої ролі інформатора споживачів про різні події, і перетворення її на інструмент для нав'язування цьому споживачу певних думок і оцінок, описує російський дослідник Дмитро Волков.

Наприкінці XVIII ст. пресу вперше називають частиною суспільного устрою. Британський політик і філософ Д.Вйорк, заявив, виступаючи в парламенті, що в ньому "є три влади; але на прес-галереї представлена четверта влада, яка є важливішою, ніж кожна з них". Але швидкі політичні та економічні зміни в західноєвропейських державах І стрімкий розвиток інституту преси призвели до переосмислення поняття "четверта влада" чи "четвертий стан", так що преса стала претендувати на роль "четвертої влади" у сучасній демократичній конструкції політичного розподілу функцій між виконавчою, представницькою І судовою гілками влади й уже в першій половині XIX ст. американський політик Джон Калоун писав: "Громадська думка і її орган — преса... уже досягли в цивілізованих країнах такої сили, що її відчувають уряди цих країн — але це ще ніщо перед тим, яким в майбутньому буде розмах їх впливу". В той же час він попереджав, що "преса, замість того, щоб представляти Інтереси цілого, звичайно виявляється органом окремих груп впливу, а точніше — партій, які Із них виростають; вона виявляється Інструментом в їхніх руках для контролю за громадською думкою і для її зміни в Інтересах цих груп". А вже через тридцять років, в і880 р., лорд Ектон написав: "Влада журналістики... примушує людей діяти не згідно з власними пізнаннями, але залежно від думки інших людей... Майже всі сьогодні віддають свою совість і здоровий глузд в заклад стороннім".

6.7.6. Маніпулювання громадською думкою

Термін "маніпуляція" (від лат. — рука — наповнювати) раніше використовувався щодо мистецтва демонстрування фокусів, а також картярських ігор, у яких застосовуються відволікаючі прийоми, приховування істинних намірів, створення ілюзій. Згодом, коли термін почали вживати стосовно людей, у нього стали вкладати значення "приручити" іншого, "прибрати його до рук", намагання перетворити його у слухняне знаряддя, маріонетку.

Американський професор факультету ЗМІ Герберт Шіллер характеризує маніпуляцію як приховане програмування думок, намірів, почуттів, ставлень, установок поведінки. Російський дослідник Дмитро Волкогонов розуміє під терміном "маніпуляція" панування над духовним станом людей, управління зміною їх внутрішнього світу. Він вважає, що маніпуляція відбувається за допомогою навіювання масам певних стереотипів мислення, формування такої громадської думки, яка є вигідною маніпуляторові.

Маніпулювання ґрунтується на брехні й обмані. Причому, в основі цієї брехні лежать корисливі інтереси. Маніпулятивна діяльність перетворює вибір громадян із вільного свідомого рішення у формальний акт, заздалегідь запрограмований спеціалістами по формуванню громадської думки. Поширення маніпулювання пов'язане і з тим, що воно має ряд переваг порівняно з силовими й економічними методами панування: по-перше, воно здійснюється непомітно для тих, ким маніпулюють; по-друге, воно не несе за собою прямих жертв і крові; і, по-третє, маніпулювання не вимагає великих матеріальних затрат, які необхідні для підкупу або заспокоєння численних політичних противників.

Сумний прогноз стосовно майбутнього маніпулятивних технологій належить перу відомого англійського філософа, лауреата Нобелівської премії Бертрана Рассела (1872—1970), який у книзі "Вплив науки на суспільство" відзначив, що якщо раніше словосполучення на зразок "сніг — білий" було прикладом безперечної істини, то у майбутньому вченим доведеться з'ясовувати, "...у скільки обійдеться з розрахунку на одну голову, переконати людей у тому, що сніг чорний, і наскільки дешевше переконати їх у тому, що він темно-сірий... Хоча ця наука... буде ретельно вивчатися, її студіювання буде обмежене строгими рамками правлячого класу. Простому народу не дозволять знати, як виникають його переконання. Коли ж ця техніка вдосконалиться, кожен уряд, який контролює виховання нового покоління, зможе тримати у підпорядкуванні своїх підданих, не потребуючи ні армії, ні поліції".

Як уже зазначалось, найважливіша роль у процесі маніпулювання громадською думкою належить ЗМІ й особливо телебаченню.

Для цієї мети ЗМІ відпрацьовано велику кількість прийомів. Інститут аналізу пропаганди (СІЛА) узагальнив ці прийоми і виділив ряд найпоширеніших методів маніпулювання громадською думкою:

• "Визначення". Ідеї, особистості, об'єкти поєднуються з певними характеристиками (позитивними чи негативними залежно від завдань, які ставлять перед собою маніпулятори), які через їх часте повторення засвоюються людьми як очевидні, які не потребують доказів. Скажімо, ідея про те, що в демократичному суспільстві існує плюралізм ЗМІ, хоча насправді, незважаючи на величезну кількість джерел їх походження, усі ЗМІ контролюються великими рекламодавцями й урядами.

• "Блискуча всезагальність". Зображуючи якісь події у яких необхідно заручитися підтримкою аудиторії, застосовують вирази, які переконують, що абсолютна більшість суспільства підтримує таку точку зору ("переважна більшість", "громадська думка"). Алгоритм дій приблизно такий: спершу політики з допомогою соціологічних опитувань, політологічних центрів, куплених журналістів, учених, та різного роду впливових осіб створюють так звану громадську думку. Потім — втілюють за допомогою ЗМІ цей продукт своєї діяльності в реальне життя, а далі — маніпулюють цим своїм власним продуктом, імплантованим у дійсність.

• "Рекомендація". Потрібна теза вкладається в уста особистості, яка користується високою популярністю в певних суспільних колах (відомий вчений, журналіст, письменник, артист, спортсмен тощо). У суспільній свідомості вкоренився стереотип, нібито людина, яка досягла вагомих успіхів у певній галузі, компетентна і в усіх інших сферах. І хоча численні факти переконують, що це всього-навсього поширена помилка — є безліч фактів, які демонструють, що особи, які блискуче роблять одну справу, виявляються безпомічними в інших. Тим не менш, цей стереотип щосили експлуатується політиками і біз-нес-рекламою. Досить згадати, скільки популярних артистів, спортсменів, журналістів наймають в свої ряди політичні партії напередодні виборів.

• "Підтасовування карт". Можливість і виправданість застосування точної чи неточної, логічної чи нелогічної заяви з метою пробудження цікавості аудиторії і опанування нею. Наприклад, пробудження загального інтересу до складної екологічної ситуації в певному регіоні — формулювання надідеї, яка опановує масами і переконання аудиторії у тому, що для того, аби справитися з проблемою, необхідно "всім скочити в один човен і гребти в один бік", тобто підтримати певний підкинутий рецепт виходу з кризи.

• "Перенесення". Прийом за допомогою якого безумовний авторитет певної особи чи політичної сили переноситься на якусь людину, яку потрібно популяризувати. Скажімо, на парламентських виборах 2002 р. в Галичині, де авторитет Віктора Ющенка і виборчого блоку "Наша Україна" був дуже високим, майже всі депутати-мажоритарники, а також кандидати до органів місцевого самоврядування яким вдалося заручитися підтримкою цих політичних сил, перемогли у своїх виборчих округах.

Можна навести й інші приклади коли об'єкт в очах громадськості штучно прив'язується до чогось такого, що сприймається суспільною свідомістю як дуже добре (чи, навпаки, погане): "Сталін — це Ленін сьогодні"; "Саддам Хусейн — арабомовний Гітлер".

"Підміна". Полягає у використанні позитивних визначень для позначення негативних дій або навпаки. Так, бандитів називають "борцями за свободу", а найманців — добровольцями. Скажімо, війна у Чечні російськими електронними ЗМІ називалася не інакше, як антитерористична операція. Можемо також згадати такі, наприклад, лексичні пари, як "наведення конституційного порядку" і "військова агресія", "захист прав людини" і "точкові бомбардування", "загальнолюдські цінності" і "принципи західної демократії", "запровадження вільного ринку" і "зруйнування вітчизняної економіки". Кожна із цих пар словосполучень може в певному контексті бути синонімічною. Як наслідок — людина судить не про події, а про їх назви; інакше кажучи, інтерпретація починається уже в номінативних, формально нейтральних висловлюваннях.

"Свої хлопці". З допомогою цього прийому створюють обманливе відчуття близькості певної суспільної групи чи певної особи.

"Зміщення акцентів". Чудовою ілюстрацією цього прийому може служити відомий радянський анекдот про висвітлення змагання американського і радянського бігунів. Переміг американець. Радянські коментатори повідомили: "Наш спортсмен прибіг другим, американський — передостаннім". Формально все сказано правильно, а насправді слухачів обмануто. Цей прийом дуже часто використовують навіть провідні світові інформагентства.

Є ще чимало інших методів введення громадськості в оману, такі, скажімо, як наліплювання ярликів, напівправда, заговорювання важливих тем тощо. Кількість їх повсякчас зростає.

Основним матеріалом, за допомогою якого ЗМІ здійснюють свої маніпуляції є інформація. А інформацію можна:

Сфабрикувати, видаючи її за справжню.

Спотворити шляхом неповного, однобокого подання.

Відредагувати, добавивши різноманітні вигадки.

Інтерпретувати факти у вигідному для маніпулятора світлі.

Приховати важливу інформацію, якісь суттєві деталі.

Відбирати факти, відповідно до своєї позиції.

Опублікувати правдиву інформацію тоді, коли вона вже втратила свою актуальність.

Неточно процитувати, навівши лише частину фрази або виступу, яка будучи вирваною з контексту набуває іншого, іноді протилежного сенсу.

Межі маніпулювання громадською думкою. Якщо можливості для маніпулювання громадською думкою є такими широкими, то може видатися, що ті соціальні групи, які володіють великими фінансовими ресурсами повинні завжди диктувати свою волю. Однак насправді їхні можливості обмежені рядом чинників. Найважливішими з них є:

• Конкуруюча пропаганда. Під пропагандою розуміють особливий вид соціальної діяльності, основною функцією якої є поширення знань, ідей, цінностей та іншої інформації з метою формування певних поглядів, уявлень та емоційних станів, і завдяки цьому — можливість впливати на поведінку людей.

Якщо держава має монополію на пропаганду (наприклад, при тоталітарних режимах), кожному представнику громадськості дуже важко засвоювати альтернативні, відмінні від офіційних ідеї та погляди. Офіційна пропаганда придушує інакодумство і виставляє у вигідному світлі ті факти, у яких вона зацікавлена. У демократичних же політичних системах завжди існує можливість сприймати різні погляду існує декілька джерел поширення пропаганди, які підтримують альтернативні точки зору. В конкурентній боротьбі ці сторони ставлять одна одній певні обмежувальні умови, які роблять неможливою безконтрольну пропаганду.

• Довіра пропагандистам, в очах представників громадськості, значною мірою залежить від інформації і способів її подання. Коли пропоновані громадськості факти помітно відрізняються від домінуючої громадської думки і реальної дійсності, виникає напруження, спрямоване проти тих, хто здійснює пропаганду.

Рівниця в освіті у різних соціальних груп громадськості може призвести до того, що зусилля пропагандистів будуть сприйматися тільки прошарками з вищою (або, навпаки, з середньою) освітою.

Вірування і система цінностей у різних представників громадськості також обмежують пропагандистські умови, оскільки представники різних соціальних верств, будучи носіями різних систем норм і цінностей, піддають критичному аналізові дії пропагандистів.

Контрольні питання та завдання

1. Охарактеризуйте громадську думку як стан масової свідомості і як соціальний інститут.

2. Проаналізуйте специфіку функціонування громадської думки в різних суспільствах.

3. Охарактеризуйте структуру громадської думки.

4. Чи можна вважати громадську думку соціальним інститутом?

5. Які найголовніші канали висловлення громадської думки

в Україні є найбільш, ефективними?

6. Яку роль відіграють ЗМІ як регулятор громадської думки?

7. Як ЗМІ впливають на громадську думку? Чи можна вважати синонімічними вирази "вплив на громадську думку" і "маніпулювання громадською думкою"?

8. Які фактори обмежують можливості маніпулювання громадською думкою?

9. Охарактеризуйте особливості реалізації громадської думки в сучасному українському суспільстві.

СЛОВНИК СПЕЦІАЛЬНИХ ТЕРМІНІВ

АБСТРАГУВАННЯ — теоретичний метод — сходження від конкретного до абстрактного, від емпіричного до теоретичного. Цей метод має такі форми: 1)А. за допомогою відволікання — розгляд окремих рис або властивостей об'єкта (без зв'язку з іншими й об'єктом в цілому); 2) А. за допомогою ототожнення (вивчення об'єкта на підставі обмеженого набору його ознак, що с певним спрощенням і огрубленням об'єкта); 3)А. за допомогою ідеалізації (розумове конструювання ідеальних об'єктів).

АВТОРИТЕТ — установлене й узаконене право керувати діями і поведінкою інших людей.

АГЕНТИ ВТОРИННОЇ СОЦІАЛІЗАЦІЇ — представники адміністрації школи, ВНЗ, армії, підприємства, партій, засобів масової інформації та ін.

АГЕНТИ ПЕРВИННОЇ СОЦІАЛІЗАЦІЇ — люди, які є найближчим оточенням особи (батьки, родичі, друзі).

АГЕНТИ СОЦІАЛІЗАЦІЇ — певні особи, які навчають людину культурним нормам і допомагають засвоювати соціальні ролі.

АНОЙЯ — такий стан суспільства, за якого значна частина його членів, знаючи про існування обов'язкових суспільних норм, ставляться до них негативно або байдуже.

БУНТ — форма масової поведінки, яка означає ряд стихійних форм колективного протесту: масового хвилювання, повстання. Б. означає непокору офіційній владі. Причиною його виникнення є масове невдоволення чимось (умовами життя і праці, гнітом, поганим ставленням тощо), або кимось (найчастіше керівництвом).

БЮРОКРАТІЯ — офіційні особи, посади яких утворюють ієрархію, вони відрізняються формальними правами й обов'язками, що визначають їх дії і відповідальність.

ВИСХІДНА СОЦІАЛЬНА МОБІЛЬНІСТЬ — соціальний підйом, рух індивіда чи соціальної групи у соціальній ієрархії.

ВЛАДА — це взаємодія, яка ґрунтується на нерівності індивідів, коли одна особа може примушувати одну чи кілька осіб до певних дій, незалежно від їхнього бажання, а іноді й всупереч йому.

ВТОРИННА МОДЕРНІЗАЦІЯ (її ще називають "навздогінна модернізація") пов'язана із індустріалізацією країн, що розвиваються. Головною відмінністю Б. м. від первинної є та, що вона відбувається вже за умов існування зрілих соціально-економічних і культурних взірців, якими є так звані розвинуті країни.

ГЕНДЕР — сукупність соціальних характеристик статі.

ГЕНЕРАЛЬНА СУКУПНІСТЬ — всі соціальні об'єкти, які є предметом вивчення у межах, окреслених програмою конкретного соціологічного дослідження.

ГРОМАДСЬКА ДУМКА — це сукупність поглядів індивідів щодо певної проблеми, яка стосується інтересів певної групи людей.

ДЕВІАНТНА ПОВЕДІНКА — поведінка, що не узгоджується з суспільними нормами, не відповідає очікуванням групи або суспільства у цілому.

ДЕЛІНКВЕНТНА ПОВЕДІНКА — поведінка, яка зумовлена наявністю систем цінностей і норм, які відхиляються від тих, які домінують у суспільстві, при цьому індивід, який сприйняв делінквентну культуру, визначає свою поведінку як правильну.

ДЕМОГРАФІЯ — наука про населення, яка вивчає його чисельність, склад, структуру, розподіл на території, а також зміну цих об'єктів у часі.

ДЕРЖАВА — форма політичної організації суспільства, основне знаряддя політичної влади; орган управління суспільною структурою, формами власності і пов'язаною з нею структурою виробництва.

ДОМІНУЮЧА КУЛЬТУРА — сукупність цінностей, вірувань, традицій і звичаїв, якими керується більшість членів суспільства.

ЕЙДЖИЗМ — вікова дискримінація, які ґрунтується на переконанні, що певні вікові категорії є гіршими за інші.

ЕКЗОГАМІЯ — це правила, які забороняють укладення шлюбу всередині певної суспільної групи. Як правило, забороняється вступати у подружні зв'язки з членами своєї родини.

ЕКСПЕРИМЕНТ — один із методів отримання соціологічної інформації про кількісні і якісні зміни показників діяльності й поведінки об'єкта, внаслідок дії на нього певних факторів (змінних), якими можна керувати і які можна контролювати.

ЕЛІТА — коло людей, які мають високе суспільне становище, обумовлене особливими професійними, особистісними якостями і досягненнями, або також таких, що отримали свій статус у спадщину або за рахунок просування в межах закритої елітної групи.

ЕНДОГАМІЯ — це правила, за яких подружнього партнера варто обирати всередині певних суспільних груп (клас, раса, каста, віровизнання, національність, плем'я тощо).

ЕТНІЧНА ГРУПА — це частина суспільства, члени якої вважають (або інші так вважають щодо них), що спільним для них усіх є їхнє походження, культура і що вони беруть участь у спільній діяльності.

ЕТНОС — тип культурної спільноти, яка приділяє значну увагу спільному походженню та історичній долі і вирізняється з-поміж інших подібних спільнот однією або кількома культурними особливостями: релігією, звичаями, мовою тощо.

ЕТНОСОЦІОЛОГІЯ — це спеціальна соціологічна теорія, яка вивчає походження, суть, функції і загальні закономірності розвитку етносів,міжетнічні взаємини та розробляє основні методологічні принципи їх досліджень.

ЕТНОЦЕНТРИЗМ — тенденція оцінювати звичаї, норми і цінності інших культур, з позиції сприйняття власної культури як центральної і безумовно правильної.

ЗВИЧАЇ — це схвалювані суспільством масові взірці дій, які рекомендується виконувати.

ІДЕАЛЬНИЙ ТИП — теоретична конструкція, схема, яка спочатку створюється в уяві дослідника, а потім співвідноситься з емпіричною реальністю. Категорія запропонована М. Вебером.

ІДЕНТИФІКАЦІЯ — соціально-психологічний процес ототожнення індивідом себе з певною людиною, соціальною групою чи спільнотою, що допомагає індивіду оволодівати різними видами соціальної діяльності, набувати певні соціальні статуси і ролі, засвоювати і перетворювати норми і цінності.

ІДЕОЛОГІЯ — система філософських поглядів та ідей, які відображають ставлення їх членів до дійсності, один до одного, способи засвоєння цієї дійсності і її перетворення, відповідно до ідеалів цього суспільного руху, стійка, спадкоємна і виконує соціальну функцію, виробляючи певному суспільному рухові тип мислення, поведінки і програми соціальної дії.

ІНДИВІД — це окрема людина, одиничний представник людського роду.

ІННОВАЦІЯ. Цей термін включає в себе два поняття: відкриття і винахід. Відкриття — це сприйняття багатьма людьми нових, раніше невідомих аспектів реальності. Відкриття примножує знання, воно завжди додає до культури щось нове. Винахід — це нова комбінація вже відомих елементів, наприклад, комбінація парового двигуна і візка привела до винаходу паротяга.

ІНСТИТУТИ СОЦІАЛІЗАЦІЇ — установи, які впливають на процес соціалізації, спрямовують його. Вони розвивають особистість, розширюють її знання про світ, її розуміння того, якою є бажана і небажана соціальна поведінка. ІНСТИТУЦІАЛІЗАЦІЯ — це заміна спонтанної й експериментальної поведінки на передбачувану поведінку, яка очікується, моделюється, регулюється.

Існує також трохи ширше розуміння цього терміна, суть якого полягає у тому, що в певний історичний період ті країни, які раніше були менш економічно розвинуті, можуть почати інтенсивний розвиток своєї економіки, форсуючи зміну технологічного укладу.

КАСТА — замкнена соціальна група. Існують практично нездоланні бар'єри: людина не може змінити К. у якій вона народилася, не дозволяються і шлюби представників різних К.

КОЛЕКТИВНІ УЯВЛЕННЯ (термін Е. Дюркгейма) — спільні уявлення та моральні установки, які виступають у ролі єднальної сили в суспільстві.

КОМУНІКАЦІЯ — це процес, за допомогою якого люди передають один одному інформацію, ідеї, думки.

КОНСЕНСУС (термін, запроваджений О. Контом) — узгодженість дій основних соціальних спільнот та інститутів суспільства.

КОНТРКУЛЬТУРА — це різновид субкультури, який не просто відрізняється від домінуючої культури, але протистоїть їй, принципово не сприймаючи пануючих у суспільстві цінностей.

КОНФОРМІЗМ — некритичне сприйняття і наслідування пануючих думок, норм, традицій, принципів і стереотипів масової свідомості.

КОНЦЕПЦІЯ — система взаємопов'язаних поглядів на певні явища і процеси; спосіб їх розуміння і трактування; головна ідея певної теорії.

КОРЕЛЯЦІЯ — тип асоціації однієї змінної з іншою, при якій зміна однієї величини супроводжується зміною іншої.

КУЛЬТУРА — це система цінностей, уявлень про життя і кодів поведінки, спільних для людей, пов'язаних певним способом життя.

КУЛЬТУРНИЙ РЕЛЯТИВІЗМ — це переконаність індивіда у тому, що оцінка окремого елемента культури (звичаю, норми, цінності) можлива тільки в межах тієї культури, з якої він походить.

КУЛЬТУРНІ УНІВЕРСАЛ її — це певні елементи, обов'язково присутні у кожній соціальній культурі (елементи властиві всім видам культури): мова, спорт, танці, звичай прикрашати тіло, освіта, ритуали похоронів та весіль, звичай дарувати подарунки та ін.

ЛЕГІТИМНІСТЬ — це здатність системи породжувати і підтримувати віру, що існуючі політичні інститути є найбільш придатними для суспільства.

ЛОБІЗМ — це особлива система реалізації інтересів окремих організацій і різноманітних соціальних груп, шляхом цілеспрямованого впливу на органи законодавчої та виконавчої влади, з метою отримати схвалення або несхвалення ними того чи ішого законопроекту.

ЛЮМПЕН — декласована людина, яка повністю випала із соціальної структури і втратила звичайні для суспільства цінності, норми, стандарти стосунків і поведінки (бомжі, жебраки, залежні від алкоголю тощо).

МАКРОСОЦІОЛОГІЯ — сфера соціологічного знання, яка вивчає великі елементи соціальних структур, їхній стан та взаємодію, зорієнтована на дослідження масштабних суспільних процесів.

МАРГІНАЛ — це людина, яка не зуміла пристосуватися до домінуючої культури чи субкультури і виявилася витісненою "на узбіччя" соціального життя.

МАРГІНАЛ ЬНІСТЬ — ставлення індивіда або соціальної групи до суспільства чи певної суспільної верстви.

МАСОВА ІСТЕРІЯ — стан загальної нервозності, страху і підвищеного збудження — реакція на загрозу з боку якихось потужних сил.

МАСОВА ПОВЕДІНКА — це спонтанні і нетривалі суспільні дії, відносно великої кількості людей, які перебувають у невизначеній ситуації.

МЕНЕДЖМЕНТ — міждисциплінарна наука, яка поєднує економічний, соціальний, політичний, організаційний, правовий, психологічний та інші підходи до управління. Ставить за мету сформулювати і застосувати на практиці загальні принципи управління, придатні для будь-якої організації.

МЕТОД — це спосіб, сукупність прийомів і процедур практичного і теоретичного пізнання дійсності, технологічний принцип вивчення об'єкта.

МІГРАЦІЯ — це процес зміни постійного місця проживання індивідів чи соціальних груп: переміщення в інший регіон країни або в іншу країну. Міграцією є також переїзд на проживання із села в місто і навпаки.

МІКРОСОЦІОЛОГІЯ — галузь соціологічного знання, яка вивчає переважно міжособистісні, внутрішньо групову і щоденні взаємодії людей.

МОВНИЙ РЕЛЯТИВІЗМ — це гіпотеза, яка переконує, що мова кожного суспільства скеровує увагу його членів на певні аспекти світу, оминаючи інші.

МОДЕРНІЗАЦІЯ — це перехід від традиційного аграрного стабільного суспільства до світського, урбанізованого, індустріального, до суспільства, яке безперервно змінюється.

МОЛОДЬ — це суспільна група, яка перебуває у періоді життя, який починається зі статевого дозрівання, не має чітко окресленої верхньої вікової межі і визначається як суспільними, так і індивідуальними рамками.

МОНОГАМІЯ — подружжя, що складається із одного чоловіка і однієї жінки.

НАТОВП — тимчасове і неорганізоване зібрання людей, які перебувають у безпосередній фізичній близькості і мають спільний об'єкт зацікавлення.

НАЦІОНАЛІЗМ — полісемантичний термін, який вживається для окреслення таких явищ: 1) Н. — національна ідеологія, певна система світо-гляднополітичнпх засад, що формує основну мету, принципи боротьби за національну незалежність та розбудову власної національної держави; 2) Н. як культурний і політичний рух, спрямований на боротьбу за утвердження національних пріоритетів у культурній та адміністративній сферах або за здобуття національної незалежності; 3) Я. як національна свідомість, тобто усвідомлення своєї приналежності до певної нації.

НАЦІЯ — історична сукупність людей, що має власну назву, свою історичну територію, спільні міфи та історичну пам'ять, спільну масову громадську культуру, спільну економіку і єдині юридичні права та обов'язки для усіх членів.

НЕРІВНІСТЬ — становище, за якого люди не мають рівного доступу до соціальних благ.

НЕФОРМАЛЬНИЙ КОНТРОЛЬ ґрунтується на схваленні або засудженні дій людини з боку її родичів, друзів, колег, знайомих, а також з боку громадської думки, яке висловлюється через звичаї і традиції, або через засоби масової інформації.

НЕФОРМАЛЬНІ НЕГАТИВНІ САНКЦІЇ - це покарання, непередба-чені офіційними інстанціями, такі як зауваження, насмішка, злий жарт, зневага, недоброзичливий відгук, наклеп тощо.

НЕФОРМАЛЬНІ ПОЗИТИВНІ САНКЦІЇ — це публічне схвалення з боку неофіційних осіб та організацій: публічна похвала, комплімент, мовчазне схвалення, аплодисменти, слава, посмішка тощо.

НИЗХІДНА СОЦІАЛЬНА МОБІЛЬНІСТЬ — соціальний спуск, рух індивіда чи соціальної групи донизу у соціальній ієрархії.

НОРМИ — засоби соціальної регуляції поведінки індивідів і груп. У нормативній структурі виділяють звичаї, моральні норми і закови.

НУКЛЕАРНА СІМ'Я складається із дружини, чоловіка і їхніх дітей. Вона є найбільш поширеним типом сім'ї у сучасному індустріальному суспільстві.

ОСОБИСТІСТЬ — стійкий комплекс якостей, властивостей, набутих під впливом відповідної культури суспільства та конкретних соціальних груп, до яких належить індивід.

ПАНІКА — це форма масової поведінки, коли люди, зіткнувшись із небезпекою, виявляють некоординовані реакції. Під впливом Я. люди діють неорганізовано, емоційно, часто заважаючи і травмуючи один одного.

ПАРАДИГМА В СОЦІОЛОГІЇ — це певний ціннісно-нормативний підхід, який визначає кут зору, крізь призму якого відстежуються, аналізуються та узагальнюються соціальні явища та процеси.

ПАРТІЙНА СИСТЕМА — політична структура, що складається із сукупності політичних партій різного типу з їх стійкими взаєминами між собою, з державою та іншими інститутами влади, характером та умовами

діяльності.

ПАРТІЯ ПОЛІТИЧНА — це ідеологічна організація, яка об'єднує найактивнішу і найбільш організовану частину соціальної спільноти, виражає і захищає Інтереси цієї спільноти, здійснює практичну роботу для

їх задоволення.

ПЕРВИННА МОДЕРНІЗАЦІЯ — це модернізація епохи промислової революції, зміни соціальної структури, у зв'язку із руйнуванням традиційних, станових спадкових привілеїв і проголошення рівних громадянських прав, демократизації суспільства.

ПЕРЕКОНАННЯ — це погляди, які не ґрунтуються на наукових фактах таким чином, що вони визнаються усіма як безумовно правдиві (наприклад, існують різні думки стосовно корисності або шкідливості для суспільства смертної кари).

ПЛІТКИ — сукупність даних, які виникають із анонімних джерел і поширюються неформальними каналами. Поширення П. — це форма масової поведінки.

ПОЛІГАМІЯ — така форма подружжя, за якоїу шлюб вступають більше ніж два партнери.

ПОРІВНЯЛЬНИЙ МЕТОД — встановлення подібності та відмінності (на підставі співпадіння чи неспівпадіння певних ознак об'єктів).

ПРЕДМЕТ СОЦІОЛОГІЇ — це концептуальна схема соціальної реальності, у якій її головні елементи зведені в систему і логічно виводяться одні з одних.

ПРЕСТИЖ — повага до статусу, який існує в громадській думці.

ПРИМОРДІАЛІЗМ — термін, який походить від англійського слова ртітогбШ. — споконвічний. Прихильники примордіалізму відстоюють ідею про те, що етнос і нація існували з давніх давен.

ПРИПИСУВАНИЙ СТАТУС — це С., у якому людина народжена (природжений С), але за яким, крім того, суспільством визнані певні соціальні ознаки.

ПРОГРЕС — це якісні чи структурні зміни певного суспільного явища чи соціальної системи, які, з позиції певних визначених оцінкових критеріїв, становлять удосконалення цього явища, порівняно з його попереднім станом.

ПРОЦЕДУРА — послідовність усіх операцій, загальна система дій щодо організації дослідження.

РАБСТВО — економічна, соціальна і юридична форма соціальних стосунків, за якої одні люди є власністю інших людей.

РЕВОЛЮЦІЯ — комплексна зміна багатьох або всіх сторін суспільного життя, яка стосується основ існуючого ладу.

РЕПРЕЗЕНТАТИВНІСТЬ — властивість вибіркової сукупності відтворювати (досить точно відображати) характеристики генеральної сукупності.

РЕСПОНДЕНТ — той, кого опитує соціолог.

РЕФЕРЕНТНІ ГРУПИ — це соціальні групи, на які індивід орієнтується при оцінюванні і формуванні своїх поглядів, почуттів і дій.

РЕФОРМА — часткове вдосконалення у якійсь сфері життя, ряд поступових перетворень, які не стосуються основ існуючого ладу.

РОБОТА — вид діяльності, що здійснюється за певну винагороду.

РОЗШИРЕНА СІМ'Я — це сім'я, яка складається із кількох поколінь родичів.

САНКЦІЇ — це покарання і винагороди, які застосовуються суспільною групою до індивіда, який не дотримується засад, обов'язкових для членів цієї групи.

СИСТЕМНО-СТРУКТУРНИЙ МЕТОД — теоретичний метод, який передбачає розгляд об'єкта пізнання як системи, що складається зі структурних елементів з визначеними функціями.

СІМ'Я — це соціально санкціонована, відносно стійка група людей, яка об'єднана спорідненістю, шлюбом або усиновленням дітей, члени якої проживають разом і економічно пов'язані між собою.

СОЦІАЛІЗАЦІЯ — це процес засвоєння культури (норм поведінки, цінностей, ідей, правил, стереотипів розуміння). Це процес формування соціальних якостей, завдяки яким людина стає дієздатним учасником соціальних зв'язків, інститутів і спільнот.

СОЦІАЛЬНА ВЗАЄМОДІЯ — взаємодія між двома і більше індивідами, в процесі якої передається соціально значима інформація, або здійснюються дії, орієнтовані на іншого індивіда.

СОЦІАЛЬНА ГРУПА — це двоє або більше індивідів, які мають спільні погляди і пов'язані один з одним у відносно стійких моделях соціальної взаємодії.

СОЦІАЛЬНА ДИСТАНЦІЯ — відстань між двома статусами або позиціями індивідів чи соціальних груп.

СОЦІАЛЬНА МОБІЛЬНІСТЬ — переміщення індивідів та груп від одного соціального статусу до іншого.

СОЦІАЛЬНА ПОВЕДІНКА, за Вебером, — це певний вчинок людини, який він співвідносить з поведінкою (або вчинками) інших людей.

СОЦІАЛЬНА ПРОБЛЕМА — це те у соціальній поведінці, що спричиняв соціальне тертя, дискомфорт і вимагає колективних зусиль для його вирішення (бідність, хвороби, злочинність, самотність тощо).

СОЦІАЛЬНА РОЛЬ — модель поведінки, орієнтована на певний статус, її ще називають динамічною стороною статусу.

СОЦІАЛЬНА СИСТЕМА — цілісне утворення, головним елементом якого є люди, їх зв'язки, взаємини та взаємодії, а також соціальні інститути та організації, соціальні групи, спільноти, норми і цінності.

СОЦІАЛЬНА СТРАТИФІКАЦІЯ — це сукупність розміщених у вертикальному порядку соціальних прошарків.

СОЦІАЛЬНА СТРУКТУРА — є тривалим укладом соціальних взаємодій між елементами суспільства: статусами, ролями, групами, організаціями, соціальними інститутами.

СОЦІАЛЬНИЙ СТАТУС — це певна позиція особи в соціальній структурі групи і суспільства, пов'язана з іншими позиціями через систему прав та обов'язків.

СОЦІАЛЬНИЙ ФАКТ (у соціологічній теорії Еміля Дюркгейма) — це соціальне явище, яке породжене колективними діями індивідів і через це є якісно відмінним від того, що відбувається на рівні індивідуальної свідомості.

СОЦІАЛЬНІ ЗМІНИ — це фундаментальні зміни, які відбуваються з плином часу із базовими елементами культури, структури і соціальної поведінки.

СОЦІАЛЬНІ ІНСТИТУТИ — це стійкі види соціальних взаємодій, які склалися історично, само відтворюються і задовольняють певні життєво важливі потреби людей.

СОЦІАЛЬНІ ОРГАНІЗАЦІЇ — це штучно сконструйовані спільноти людей для виконання певної легітимної цілі, наприклад, виробництва товарів чи надання послуг.

СОЦІОЛОГІЗМ — теорія, яка наполягає на специфічності й автономності соціальної реальності, її домінуванні над індивідами.

СОЦІОЛОГІЯ ЕЛЕКТОРАЛЬНОЇ ПОВЕДІНКИ — це галузь соціологічної науки, яка займається вивченням політичної взаємодії суб'єктів суспільства, шляхом аналізу механізмів їх політичної участі в житті суспільства, умов та особливостей об'єднання в політичні групи, політичної презентації інтересів у владній боротьбі тощо.

СОЦІОЛОГІЯ ПОЛІТИКИ — це галузь соціологічного знання, яка вивчає соціальні механізми влади та їх вплив у суспільстві, закономірності впливу соціальних спільнот, інститутів та політичний лад, соціальні засади політичних і державних інститутів, функціонування політичної свідомості та політичну поведінку.

СТАН — соціальна група, яка володіє певними правами й обов'язками, закріпленими звичаєм або законом і які передаються в спадок.

СУБКУЛЬТУРА — частина загальної культури, система цінностей, традицій і звичаїв, характерних великій соціальній групі.

СУСПІЛЬНІ РУХИ — це об'єднання великої кількості людей, мобілізованих для підтримки або опору культурним або соціальним змінам.

СУСПІЛЬСТВО — і) у широкому розумінні це сукупність усіх видів взаємодії та форм об'єднання людей, в якій знаходить вияв їх взаємозалежність один від одного і які склалися історично; 2) у вузькому розумінні — історично конкретний тип соціальної системи, певна форма соціальних стосунків.

ТЕНДЕНЦІЯ — можливість тих чи інших подій розвиватися у певному напрямку.

ТИПОЛОГІЧНИЙ МЕТОД — групування фактів у якісно визначені типи, на підставі властивих їм спільних ознак.

ТРАДИЦІЇ — елементи соціальної і культурної спадщини, які передаються з покоління в покоління і зберігаються у певній спільноті, соціальній групі протягом тривалого часу.

ТРАДИЦІЙНЕ СУСПІЛЬСТВО (до індустріальне) — це суспільство з аграрним укладом, малодішамічнпмн соціальними структурами та із заснованим на традиції способом соціокультурної регуляції. У ньому переважає натуральне господарство, застосовуються прості технології, а відтак — поділ праці є нескладним.

УРБАНІЗАЦІЯ — це процес зростання і підвищення ролі міст, збільшення частини міського населення і поширення міського способу життя на всі прошарки населення.

ФОРМАЛЬНИЙ КОНТРОЛЬ Ґрунтується на схваленні або засудженні дій людини з боку офіційних органів влади й адміністрації.

ФОРМАЛЬНІ НЕГАТИВНІ САНКЦІЇ — це покарання, передбачені юридичними законами, урядовими постановами, адміністративними інструкціями і розпорядженнями: позбавлення громадянських прав, ув'язнення, арешт, звільнення з роботи, штраф, службове стягнення, догана, смертна кара та ін. Вони пов'язані з наявністю приписів, які регулюють поведінку індивіда і вказують, яка кара призначена за недотримання цих норм.

ФОРМАЛЬНІ ПОЗИТИВНІ САНКЦІЇ — це публічне схвалення з боку офіційних організацій: грамоти, премії, титули і звання, державні нагороди і високі посади. Вони тісно пов'язані з наявністю приписів, які окреслюють, як повинен себе поводити індивід і які передбачені нагороди за дотримання ним нормативних приписів.

ФУНКЦІЯ — обов'язок, значення, призначення, роль.

ЦІННОСТІ — це загальновизнані переконання щодо цілей, до яких соціальна спільнота (і кожен її член) повинні прагнути, якими вони керуються у своєму щоденному житті.