3. Морфологічні шляхи досягнення біологічного прогресу.

І. Ароморфоз (морфофізіологічний прогрес) - це поява під час еволюції ознак, які суттєво підвищують рівень організації живих організмів.

Ароморфози — це адаптації широкого значення, тобто корисні в найрізноманітніших умовах середовища. Ароморфози забезпечують перехід від пасивного живлення до активного, підвищують рухливість організмів, зменшують залежність від умов середовища існування. Усі ароморфози мають складний комплексний характер, що пов'язано з перетворенням скорельованих систем ознак. Загальною рисою ароморфозів є те, що вони зберігаються при подальшій еволюції і призводять до виникнення нових великих систематичних груп – типів, класів, рядів.

Наприклад, поява щелеп у хребетних забезпечила перехід від пасивного живлення до активного; поява серця у риб і розділення артеріального та венозного кровотоку в птахів і ссавців забезпечило постачання кисню в тканини; набуття ссавцями й птахами теплокровності дозволило їм заселити холодні зони Арктики й Антарктиди, майже не доступні іншим організмам; значне вдосконалення органів чут­тів і головного мозку забезпечило ссавцям проникнення в найріз­номанітніші умови середовища й панівне становище на суходолі; утворення пилкової трубки зробило процес запліднення неза­лежним від водного середовища, що дозволило вищим рослинам широко розповсюдитися на суходолі.

ІІ. Ідіоадаптація – це поява під час еволюції ознак, які забезпечують пристосування організмів до конкретних умов середовища існування, можливість прогресивного розвитку без зміни рівня організації.

Ідіоадаптація — це перетворення вихідної ароморфної органі­зації відповідно до часткових умов середовища.

Наприклад, завдяки таким ароморфним придбанням, як теплокровність, активність у добу­ванні їжі, живородіння, досконалі способи турботи про потомство, ссавці широко розселилися в найрізноманітніших умовах середовища (на поверхні суходолу, у воді, частково в повітрі). У підсумку виникли безліч форм, пристосованих до різних географічних зон (від тропіків до крижаних пустель). На основі ідіоадаптацій і дивергенції сформувалася велика кількість рядів (хижі, ластоногі, рукокрилі, копитні, хоботні тощо) і родин (котячі, кінські, куницеві, ведмежі, псові й ін.) ссавців. При ідіоадаптації ароморфні ознаки зберігають своє значен­ня. Для всіх видів ссавців характерні теплокровність, живородіння, вигодовування потомства молоком та інші типові для цього класу ознаки.

ІІІ. Загальна дегенерація (морфофізіологічний регрес) – це спрощення організації, виникнення адаптацій вузького характеру, пов'язаних з переходом організмів у більш прості умови се­редовища.

Перехід в простіші умови життя призводить до втрати частини зайвих і непотрібних ознак. Явище регресу не зводиться тільки до структурних спрощень організації. Регресивні зміни одних органів завжди пов'язані зі спеціалізацією інших і навіть деяким ускладненням організації.

Наприклад, перехід багатьох квіткових рослин до паразитизму супроводжувався зниженням активності фотосинтезувального апарата, редукцією листя до луски тощо, водночас у паразитних рослин розвивалася складна сис­тема пристосувань до хазяїна (хімічна сигналізація при пошуку рослини-хазяїна, хімічні механізми укорінення в тканини хазяїна, поширення в них, видобування поживних речовин із тканин хазяїна); еволюція ендопаразитів, які живуть у кишечнику хазяїна (аскариди, стьожаки), поряд із редукцією ряду органів відзначена могутнім розвитком репродуктивної системи, органів присмоктування до стінок кишечнику.

Таким чином, закономірний наслідок регресу — не спрощення структури як такої, а звуження одних функцій, інтенсифікація, активація й навіть розширення функцій, зумовлені необхідністю пристосування до умов існування.