Підприємство в умовах ринкової економіки

Мета функціонування підприємства

Метою суспільного виробництва в будь-якій державі є задоволення потреб громадян, що проживають на його території. Для досягнення цієї мети суспільство організовує матеріальне виробництво, первинною ланкою якого є підприємство.

Підприємство – це самостійна господарська одиниця з правами юридичної особи, створена для виробництва необхідних суспільних благ. В умовах ринкової економіки, товарного характеру суспільного виробництва підприємства виступають в якості товаровиробників. Продукція, що є результатом їхньої діяльності, є товаром, тобто набуває товарної форми.

Ринкове середовище, в якому діють підприємства, перетворює усі компоненти підприємства, зумовлює необхідність їхньої грошової оцінки і співставлення з результатами ринкових принципів використання. Так, ресурси, які поступають на підприємство, мають грошовий вираз. Результати діяльності підприємства також виступають у грошовій формі. Навіть внутрішні ресурси підприємства отримують вартісний вираз через альтернативну вартість.

Ринкові принципи діяльності – раціональність, економічність, ефективність – знаходять на рівні підприємства первісну сферу свого здійснення. Нарешті, конкуренція – цей двигун ринкового розвитку – набуває в підприємстві головний суб’єкт своєї дії.

Виробляючи необхідні суспільству товари і послуги, підприємства формують матеріальні і соціальні умови життя і розвитку суспільства. Значення ж підприємств сфери матеріального виробництва визначаються тією роллю, яку відіграє в житті суспільства матеріальне виробництво. Таким чином, підприємство не тільки автономна, а й первинна ланка економічної системи.

Мета виробничої діяльності підприємств носить подвійний характер. Отримати від реалізації виробленої продукції прибуток, зробити його якнайбільшим – така безпосередня мета і спонукальний мотив діяльності підприємств. Але отримати прибуток можливо, лише виробляючи потрібну споживачам продукцію, тобто товари, які користуються попитом. Тому підприємства змушені одночасно добиватися й іншої мети – повніше задовольняти потреби споживачів.

Підприємства, основною метою яких є отримання прибутку, називаються комерційними. Конкретні цілі і завдання, задля яких створюються і діють комерційні підприємства, фіксуються в правових документах про їх створення. Сьогодні в обіг активно входить таке поняття, як “фірма”. Фірма – це найменування, під яким підприємства (або їх об’єднання) виступають у господарській діяльності в якості самостійного суб’єкта.

У системі національної економіки підприємство є основною ланкою, що визначається такими обставинами:

1. На підприємствах виробляється продукція, виконуються роботи, послуги, які складають матеріальну основу життєдіяльності як людини, так і суспільства в цілому. Від того, яку продукцію випускає піжприємство, які витрати несе на її виготовлення, залежить і рівень життя людей, і стан держави.

2. Підприємство – це форма організації життєдіяльності кожної людини і суспільства в цілому. Тут робітник, реалізуючи свій творчий потенціал, бере участь у суспільному виробництві. Тут він отримує винагороду за свою працю, матеріально забезпечуючи себе і членів своєї родини.

3. Підприємство виступає головним суб’єктом виробничих відносин, які складаються в процесі виробництва і реалізації продукції між різними учасниками.

4. Підприємство – не тільки економічна, а й соціальна організація, тому що основу його складає людина або трудовий колектив. У праці, в колективі реалізуються почуття приналежності до справ суспільства, відбувається становлення кожного працівника як особистості.

5. На підприємствах переплітаються інтереси суспільства, власника, колективу і працівника, вирішуються їхні протиріччя.

6. Підприємство, здійснюючи виробничо-господарську діяльність, впливає на оточуюче природне середовище, визначаючи стан сфери проживання людини.

1.2. Класифікація підприємств

Сьогодні підприємства класифікують за рядом ознак: !) галузева і предметна спеціалізація; 2) структура виробництва; 3) потужність виробничого потенціалу (розмір підприємства).

При створенні підприємств чітко визначається, для випуску якого конкретного виду продукції вони визначені. Залежно від цього підприємства поділяються на:

– промислові підприємства з випуску машин, обладнання, інструментів, видобутку сировини, виробництва матеріалів;

– сільськогосподарські підприємства;

– підприємства будівельної індустрії, транспорту.

За структурою підприємства поділяються на вузькоспеціалізовані, багатопрофільні та комбіновані.

Вузькоспеціалізованими вважаються підприємства, які виготовляють невеликий асортимент продукції масового або багатосерійного виробництва, наприклад виробництво чавуну, прокату сталі, ливарне виробництво тощо.

Багатопрофільні підприємства найчастіше зустрічаються в промисловості і сільському господарстві.

Вони випускають продукцію широкого асортименту і різного призначення. В промисловості вони можуть спеціалізуватися одночасно на виготовленні морських суден, автомобілей, верстатів, інструментів.

Комбіновані підприємства найчастіше зустрічаються в хімічній, текстильній і металургійній промисловості. Суть їх в тому, що один вид сировини або готової продукції на одному й тому ж підприємстві перетворюється паралельно або послідовно в другий, а потім в третій. Наприклад, виплавлений чавун поряд з його реалізацією споживачам преплавляється на власному підприємстві в сталеві злитки, частина яких продається споживачам, а частина йде на подальшу переробку в сталевий прокат на власному заводі.

Класифікація підприємств за потужністю виробленого потенціалу (розміру підприємства) набула найбільш широкого розповсюдження. Як правило, підприємства діляться на три групи: малі, середні, великі. При віднесенні підприємств до однієї із вказаних груп використовуються такі показники: кількість працюючих; вартісний обсяг випуску продукції, вартість основних виробничих фондів.

1.3. Виробнича характеристика і структура підприємства

Виробництво – основна сфера діяльності підприємства. Від того, яка саме продукція створюється, які засоби виробництва використовуються, залежить обсяг вироблюваної продукції, її якість і, отже, досягнення мети діяльності.

Виробнича характеристика залежить від сфери діяльності підприємства. Розглянемо її на прикладі промисловості. Виробничі фактори, що тут діють, можна поділити на три великі категорії; працю, матеріали і капітал. У ринковій теорії ці фактори називають “вхідними”. В різних видах виробництва вони використовуються у різному поєднанні. Так, виробництво, де велика роль у створенні продукту належить основному капіталу, характеризують як “капіталомістке” виробництво (за класифікацією, прийнятою ц вітчизняній системі обліку, капіталомісткі підприємства і вироблювана ними продукція називаються “фондомісткими”) Приклад таких підприємств – підприємства хімічної промисловості.

У залежності від частки витрат на різні елементи матеріальних ресурсів вирізняють матеріаломісткі (наприклад, підприємства текстильної промисловості), енергомісткі (наприклад, виплавка сталі) і трудомісткі (в яких використовується висококваліфікована праця) підприємства.

Сьогодні особливо вирізняють науковомісткі виробництва, тобто підприємства, що випускають продукцію на основі найновіших досягнень науки і техніки (наприклад, виробництво комп’ютерів, лазерного обладнання, сучасного медичного обладнання).

Виробнича характеристика підприємств включає також визначення масштабів виробництва. У цьому плані вирізняють підприємства багатосерійного, серійного, індивідуального виробництва. У першому випадку – це підприємства, що виробляють дуже великі обсяги однорідної продукції, розрахованої на масового споживача (наприклад, підприємства по будівництву двигунів, тракторні заводи, виробництво карданних валів).

У другому – це середні і навіть малі підприємства, що виробляють обсяги продукції, коли необхідна велика модифікація продукції з урахуванням особливих умов її застосування (наприклад, виробництво обладнання для нафтовидобутку). Індивідуальне виробництво означає виготовлення продукції за спеціально розробленими проектами і орієнтованої на конкретного виробника.

Виробнича характеристика підприємства може розкривати й інші аспекти діяльності підприємства (наприклад, ступінь використання факторів виробництва, їх стан тощо)

Структура підприємства – це склад і співвідношення його внутрішніх ланок: цехів, відділів, лабораторій та інших компонентів, що складають єдиний господарський об’єкт. Структура підприємства визначається такими основними факторами: розміром підприємства; галуззю виробництва; рівнем технології і спеціалізації підприємства.

Якоїсь стійкої стандартної структури не існує. Вона постійно коригується під впливом виробничо-економічної кон’юнктури, науково-технічного прогресу і соціально-економічних процесів.

Поряд з цим при великій кількості структур усі виробничі підприємства мають ідентичні функції, головні з них – виготовлення та збут продукції. Щоб забезпечити нормальне функціонування, підприємство повинно мати у своєму складі цехи або майстерні для виготовлення основної продукції і для обслуговування виробничого процесу. Окрім цього, кожне підприємство незалежно від розмірів, галузевої приналежності й рівня спеціалізації постійно веде роботу з оформлення замовлень на виготовлення продукції, організовує її зберігання і збут замовнику; забезпечує закупку і поставку необхідної сировини, матеріалів, інструменту, обладнання, енергоресурсів.

Безпосередньо впливають на структуру зовнішніх підрозділів підприємства його масштаби. На великих і середніх за розмірами підприємствах створюються спеціальні структурні підрозділи – відділи, цехи. На малих підприємствах їх функції розподіляються серед персоналу за взаємною домовленістю.

На великому підприємстві основні цехи розподіляються на групи: заготівельні, обробні, складальні. Відділи і лабораторії також безпосередньо кваліфікуються в залежності від конкретних завдань. Наприклад, група технічних відділів може включати до десяти відділів головного конструктора по кожному виробу, яке серійно випускається на підприємстві. Можуть створюватися відділи головного технолога, головного металурга тощо.

Якщо брати малі підприємства, то тут функції структурних ланок не диференціюються, а навпаки, інтегруються іноді до такого ступеня, що навіть у директора немає ні одного заступника, і під час його відсутності функції директора виконує головний бухгалтер або, скажімо, майстер, які, в свою чергу, також можуть поєднувати багато функцій – матеріально-технічне забезпечення підприємства, збут продукції, організація ремонту обладнання, транспорту.

1.4. Типи виробничої структури підприємства

Існують такі типи виробничої структури промислового підприємства: предметна, подетальна (поагрегатна); технологічна (стадійна).

Предметна спеціалізація – це зосередження в окремих цехах основної частини або всього виробничого процесу з виготовлення конкретних виробів готової продукції. Може бути однопредметною і багатопредметною.

Подетальна (поагрегатна) спеціалізація, яка найбільш поширена в машинобудуванні, – це закріплення за кожним цехом виготовлення окремих деталей або агрегатів машин.

Технологічна (стадійна) спеціалізація – це поопераційний розподіл праці між цехами. При цьому в процесі виготовлення готової продукції в кожному цеху використовуються різні технології виробництва. Стадійна спеціалізація цехів і підрозділів широко використовується майже в усіх галузях промисловості.

Основні напрями вдосконалення виробничої структури: 1) пошуки раціонального співвідношення виробничої структури; 2) розвиток комбінування виробництва; 3) створення безцехової структури управління підприємством.

В умовах переходу до ринкової економіки формування виробничої структури підприємств повинно відбуватися у відповідності до проведення грошової приватизації.

Питанння для самоперевірки:

1. Яка мета функціонування підприємства в умовах ринкової економіки?

2. Що являє собою класифікація структури підприємств?

3. У чому суть виробничої структури підприємства?

4. Які фактори визначають виробничу структуру підприємства?

5. Які основні напрями вдосконалення виробничої структури підприємства?

Зубовський В.М. Економіка підприємств... – К., 1999. – С. 4-9.