2. Комунікація у сучасному суспільстві

2.1 Інформаційне суспільство у комунікативному просторі

Комунікативна парадигма сьогодні формується в умовах постіндустріального та інформаційного суспільства, в контексті яких засоби масової інформації та інформаційно-комунікативні технології представляють собою найважливішу сторону цивілізації.

Однією з поширених характеристик сучасного суспільства є визначення його як суспільства інформаційного. Інформація набуває статусу ресурсу, інформаційно-комунікативні процеси охоплюють всі сфери життєдіяльності суспільства. Все більш справедливим стає твердження, що той, хто володіє інформацією, володіє світом [1, с. 2 - 3].

Сучасний етап розвитку світової цивілізації визначається як перехід від індустріального суспільства до інформаційного, появу якого пов`язують з інформаційною революцією, розвитком інформаційних технологій, що радикально змінюють суспільне життя. Цей перехід відбувається нерівномірно, що обумовлюється як національною специфікою, так і станом розвитку світового співтовариства. Поняття “інформаційне суспільство” сьогодні використовують для визначення суспільства, у якому економіка, політика та культура залежать від створення, збереження і доступності інформації у національному і світовому масштабах [35, с. 2].

У сучасному суспільствознавстві поширена думка, що суспільство у своєму розвитку проходить три ступені, або три хвилі: перша – аграрне суспільство; друга – індустріальне; третя хвиля – постіндустріальне. Третій ступінь суспільство переживає в наш час. Інша його назва – "інформаційне суспільство". Ця назва з'явилася на початку 60-х pp. XX ст., коли в розвинутих країнах спостерігався перехід від економіки до виробництва інформації і послуг [18, с. 47].

Глобалізація як чинник цивілізаційного розвитку спирається на якісно інший рівень інформаційних технологій, що відкриває нові можливості для комунікації. Необхідність адекватного розуміння соціальних наслідків розвитку нових комунікаційних мереж і інформаційних потоків актуалізує питання про атрибути комунікації в умовах глобалізації.

Глобальна трансформація індустріального суспільства в інформаційно – комунікативне суспільство, що відбувається у сучасному світі, супроводжується не лише проникненням комунікації в усі сфери життєдіяльності суспільства, виникненням і розвитком якісно нового типу комунікативних структур і процесів, але і глибоким переосмисленням комунікативної природи соціальної реальності, сучасних змін у соціально- комунікативній сфері, місця і ролі комунікацій у розвитку суспільства.

Тому природа і суть комунікації, її роль у суспільстві, взаємовідносини з культурою, різноманітні аспекти комунікативних відносин у різних сферах соціального життя виступали об'єктом дослідження на різних рівнях і в різних концептах: філософському, соціологічному, кібернетичному, політологічному, соціобіологічному, психологічному, лінгвістичному, культурологічному тощо [44, с. 260 - 261].

Вивчення проблем глобальних змін в суспільстві із залученням інформації має багаті традиції в рамках концепцій постіндустріалізму. Перші публікації по побудові інформаційного суспільства з'явилися на Заході і в Японії на початку 60-х років ХХ століття і були розвинені пізніше в роботах Д. Бела, 3. Бжезінського, П. Дракера, М. Кана, Р. Катца, М. Кастельса, І. Масуди, Т. Стоуньера, Е. Тоффлера, А. Турена і ін. Відповідний внесок до розвитку теорії інформаційного суспільства внесли наступні вітчизняні учені: B.JI. Іноземців, С.А. Дятлів, Й.С. Мелюхин, А.Г. Мовсесян, Н.Н. Мойсеєвий, А.І. Ракитов, А.Д. Урсул [48, с. 361].

В.Г. Афанасьев, Б.В. Відлюдків, Н. Вінер, В.З. Коган, А.Н. Кочергин, В.І. Корогодін, А.Г. Мовсесян, Ю.І. Онопрієнко, В.Н. Спіцнадель, А.П. Суханов, К.Ерроу, К. Шеннон приділяли значну увагу проблемі інформації

[3, с. 2 - 3].

Інформаційне суспільство – соціальна система, в якій наукова інформація стає фактором соціально-економічних якісних змін: знання стає основною виробничою силою суспільства. А.І. Ракітов характеристикою інформаційного суспільства визначає наявність можливості у кожного індивіда, групи осіб, організації тощо отримати будь-яку інформацію і знання, необхідні для їх життєдіяльності і нормального функціонування. На сьогодні саме Internet-ресурси є найбільш зручними та доступними, тому він є невід’ємною складовою інформаційного суспільства [23, с. 43].

Провідними трьома рисами, що вирізняють подібний соціум від усіх його попередників вважаються:

• створення глобального інформаційного простору, здатного забезпечити нову якість життя;

• збільшення питомої ваги інформаційно-комунікативних технологій, продуктів і послуг у валовому внутрішньому продукті (ВВП) країни;

• поява якісно нових комунікацій та ефективної інформаційної взаємодії людей на засадах зростаючого доступу до національних і світових інформаційних ресурсів, подолання інформаційної нерівності (бідності), прогресуюче задоволення людських потреб в інформаційних продуктах і послугах.

Будь-який соціум, кардинально відмінний від його історичних попередників, передусім характеризується новою якістю людського життя, що породжує «нову людину» та якісно нову соціальну структуру.

Інформатизація є закономірним етапом соціально-економічного розвитку сучасного суспільства, і все більш настійно встають питання про те, що відбувається з людиною в процесі продовжуючого «інформаційного вибуху», які соціальні і культурні наслідки розповсюдження інформаційних технологій і інфраструктур, особливо засобів комунікацій.

Разом з тим, в сучасних умовах, що характеризуються, по словах Д. Бела, переходом від тієї моделі суспільства, що "економізує" до тієї моделі, що "соціологізується", розуміння найбільш глибинних рис і рушійних сил соціальних трансформацій вимагає від дослідника постійного обліку і оцінки переміщень в соціальній структурі і суспільній свідомості.

Виникла необхідність глибокого теоретичного осмислення тих змін, особливо соціальних, які відбуваються в суспільстві.

Сучасні тенденції розвитку суспільства, процеси глобалізації, сплеск розвитку комунікативних технологій, включаючи Інтернет, привели до того, що інформація все більше почала наближатися до комунікації, тобто до операції трансляції символів, яка закликає або спонукає до дії. Комунікація, перш за все, розглядається як процес генерування соціальних сенсів. Комунікація є не просто процесом обміну інформацією, це процес створення якоїсь спільності, в якій осмислюється будь-яка інформація і потім співвідноситься з сенсами всіх учасників комунікативних взаємодій, створюючи, таким чином, певний ступінь взаєморозуміння, а також сумісне створення сенсу або сенсогенерування [28, с. 3].

Одночасно деякі дослідники інформаційно – комунікативного суспільства указують, що в даному типі суспільства може відбуватися поступове руйнування соціального, оскільки все наростаюча інформаційна надмірність все виразніше руйнує смисловий і практичний простір людської діяльності і людських відносин. Соціальне стає фрагментарним, частковим, індивідуалізованим, спеціалізованим і факультативним [17, с. 62].

Соціологічні дослідження про виникнення інформаційно – комунікативного суспільства констатують, що воно характеризується рядом таких ознак:

• повсюдне впровадження науко, - і інформаційномістких технологій та їх значуща роль;

• бурхливе зростання індустрії знань, у яку переміщується все більше і більше людей і ресурсів;

• у сфері освіти, науки, комп'ютерної діяльності, ЗМІ тощо продукується більше половини національного продукту;

• радикальні зміни у співвідношенні робочого і вільного часу та особистих настановах людини;

• зміна мотивацій людини від суто матеріальних цінностей і власності до можливостей самовираження та саморозвитку, задоволення роботою і життям;

• використання інформації не лише для створення матеріальних і культурних благ, а й значною мірою для того, щоб формувати у громадян певні економічні, соціальні і політичну позиції;

• формується новий тип споживача інформації. Змінюються пріоритети потреб особистості. Особистість будує характер своєї поведінки на ґрунті широкої інформації, умінні вибрати необхідну інформацію. Характерною рисою сучасної людини е дії, що базуються не на традиції в мисленні і практиці, а на інформації;

• переосмислюється ставлення до природи і всього навколишнього середовища, як до "мови розвитку виробництва. Дедалі більш важливого значення набувають екологічні проблеми [18, с. 62].

Одночасно, мережева організація суспільства міняє структуру комунікативного процесу: будь-яка людина може виступати одночасно і як коммунікатор, і як реципієнт різної фори комунікацій (масових, міжгрупових, особистих) в самих різних комунікативних ситуаціях. Межі комунікативних процесів стають хиткими і проникними, а різні рівні комунікативного простору - легко сумісними. І найяскравіше всі перераховані властивості мережевого комунікативного процесу відбиваються в просторі інтернет-комунікацій [38, с. 62].

В інформаційному суспільстві ця нова якість полягає у забезпеченні кожної особи будь-якими знаннями, що зумовлює радикальні зміни в усій системі суспільних відносин (політичних, правових, духовних та ін.) Тобто основна ідея інформаційного суспільства у соціогуманітарному вимірі полягає у досягненні нової фази розвитку - «суспільства знань» і забезпечення для всіх рівного доступу до них.

Проблеми пошуку «свого місця» в світовому культурному просторі, формування національно – орієнтованих підходіву внутрішній та зовнішній культурній політиці представляють особливу актуальність для України. На сучасному етапі можна спостерігати посилення залежності нашої країни від культурно – інформаційних процесів, що відбуваються у світі.

До них, перш за все, відносяться такі, як розвиток сучасних інформаційних технологій та комп’ютерної мережі Інтернет, стрімке збільшення обсягу інформації та швидкості її передачі, зниження національної специфіки у світовому інформаційно – культурному обміні тощо [2, с.276].

Специфічна природа комунікації полягає у виробництві інформації за допомогою найновітніших технічних засобів, яке спричинене, передусім, середовищем поширення та функціонування цінностей, моделей поведінки для мас [14, с. 7 - 8].

Невід`ємною ознакою глобалізації є інтенсивне подолання національних кордонів світовим ринком і супутніми йому транснаціональними потоками інформації [32, с. 571].

Для країн, подібних до нинішньої України, яка все ще перебуває у стані цивілізаційної невизначеності, інформаційне суспільство, на жаль, багато в чому залишається радше популярним гаслом із лексикону європейських декларацій, ніж реальною практикою.

Водночас очевидно, що і в Україні відбувається інтенсивна інформатизація більшості сфер людського життя та діяльності, а це є запорукою того, що новітні інформаційні технології невдовзі стануть визначальними чинниками соціально-економічного та інтелектуально - духовного розвитку українського соціуму.

Зазначений процес характеризується такими об'єктивними показниками:

• обмін інформацією набув миттєвого та глобального характеру, відстані й державні кордони вже не є суттєвою перешкодою для руху інформаційних потоків;

• значно зросли й продовжують зростати можливості збору, обробки, зберігання, передачі інформації, доступу до неї;

• суттєво зросло та продовжує зростати значення доступу до інформації для розвитку різних сфер людської діяльності;

• виникає й дедалі більше загострюється проблема інформаційної нерівності й бідності - як на внутрішньому та регіональному, так і на міжнародному рівнях;

• відбувається перехід до нових форм зайнятості населення, зокрема формуються нові трудові ресурси за рахунок збільшення кількості зайнятих в інформаційно/інтелектуально орієнованих типах робіт;

• безпрецедентно зросла кількість персональних і корпоративних контактів на локальному та глобальному рівнях, Україна активно включається у процеси формування нових трансдержавних і транснаціональних спільнот та ідентичностей.

Специфічною (і вельми суттєвою для аналізу) рисою інформаційної сфери сучасного суспільства є її принципово недискретний і при цьому - багатовимірний характер. За низкою фундаментальних ознак вона є цілісним феноменом, але на рівні соціальної практики інформаційна складова присутня в усіх основних галузях суспільного життя, причому її прояви є вельми різноманітними. Навіть дещо схематизуючи ситуацію, можна розглядати інформаційну сферу і як окремий сектор економіки, і як чинник її модернізації, і як джерело потужних соціокультурних трансформацій.

Інформаційно – комунікативні технології дедалі активніше застосовуються в екологічній, медичній, військовій, політико-адміністративній, медійно-комунікаційній, культурній, науково-освітній сферах, видозмінюючи їх і надаючи соціальному та людському розвитку нових якостей, сенсів і вимірів [10, с. 12].

Визначні характеристики інформаційного суспільства як моделі, є по суті, ідентичними характеристикам постіндустріального суспільства.

Головним чинником суспільних змін стає виробництво та використання інформації; теоретичне знання як вища цінність і основний товар стає чинником формування нової соціальної структури суспільства, а також нових моделей керування. Якщо в індустріальну епоху в умовах капіталістичної економіки вирішальне значення мали власність і капітал, то в інформаційному суспільстві відбувається перехід до обслуговуючої економіки, коли домінуючу роль починає грати сфера послуг, причому послуг передусім інформаційних [41, с. 61].

У розвинених країнах величезний потенціал - як позитивний, так і негативний - соціокультурної складової процесів інформаційної «технологізації» вже давно усвідомлений не тільки на науково - експертному, а й на політичному рівнях. У сучасному розумінні «інформаційне суспільство» - це передусім гуманітарна категорія, що описує якісні суспільні трансформації, зміщення акцентів із виробничої до невиробничої сфер, зміну характеру інформаційних потоків, групових та індивідуальних ідентичностей. Дбаючи про належний розвиток інформаційно- комунікаційних технологій, інформаційно розвинені країни вже тривалий час у своїй державній політиці основну увагу приділяють саме доктринальним підходам, що дозволили б відслідковувати і, по можливості, контролювати спричинені інформаційних технологій суспільні зміни.

Усі розвинені країни світу нині мають нормативно затверджені національні стратегії побудови інформаційного суспільства, усіляко й системно сприяють подальшому розвитку його елементів, тоді як проблемою решти країн тією чи іншою мірою стає так званий цифровий розрив (або «інформаційна нерівність») - відставання у даній галузі.Основна загроза цього відставання полягає у неминучому відсуванні такої країни на периферію світових процесів, гальмуванні її розвитку та перетворенні на залежного «донора» розвинених держав. Забігаючи наперед, скажемо, що для України ризик реалізації такого сценарію залишається актуальним. Насамперед тому, що вона, від початку пребуваючи не на передових позиціях світових рейтингів, хронічно відстає від глобальних темпів розвитку інформаційних систем.

Водночас упродовж останніх років світові показники вдосконалення та впровадження інформаційних технологій зростають у прогресії. Кількість користувачів інтернетом нині вже перетнула межу в 2 мільярди осіб (при тому, що перший мільярд був «освоєний» лише наприкінці 2008 року). З них приблизно 1,2 млрд припадає на країни, що розвиваються, і 0,8 млрд - на розвинені країни. При збереженні таких тенденцій розвитку експерти, зокрема, прогнозують у 2014 р. збільшення інтернет-трафіку більш ніж у 4 рази. Багаторазово зросла й продовжує зростати швидкість обміну даними завдяки оновленню телекомунікаційних мереж і вдосконаленню комп'ютерної техніки. Упевнено завойовує світ широкосмуговий інтернет.

Безпрецедентна за масштабами та якісними характеристиками глобальна інфраструктура інформаційних технологій стає технологічним підґрунтям для дедалі глибших трансформацій у повсякденному житті людей та суспільств [41, с. 62 - 63].

Згідно з черговим щорічним дослідженням країн щодо активності використання у них інформаційних технологій, проведеним Всесвітнім економічним форумом (World Economic Forum), перше місце в рейтингу, країни в якому ранжовані відповідно до «індексу мережної готовності» (Networked Readіness Іndex 2009-2010, NRІ), зайняла Швеція, а Росія й Україна виявилися відповідно лише на 80-му і 82-му місцях із 134 країн світу. Погіршення рівня мережної готовності України на тлі загальносвітових показників набуває характеру сталої тенденції, оскільки минулого року вона посідала 62 місце, позаминулого - 70-те [42, с. 45].

Іншим корисним інструментом моніторингу формування інформаційного суспільства є ІDІ - складовий індекс розвитку інформаційно – комунікативних технологій, що включає 11 показників, які охоплюють доступ до ІКТ, використання ІКТ і навички в області ІКТ. Він застосовується Міжнародним союзом електрозв'язку (International Telecommunication Union) для виміру рівня й еволюції у часі змін в області ІКТ та порівняльного аналізу ситуації у різних регіонах і країнах.

У період між 2007 і 2008 роками всі 159 країн, що включені до цього індексу, поліпшили свої показники, підтверджуючи таким чином тезу щодо стрімкого формування глобального інформаційного суспільства.

Ще одним аргументом на її користь є помітне скорочення «цифрового розриву», що аналізувався протягом 2002-2008 рр. по чотирьох групах країн, - відповідно з найвищим, високим, середнім і низьким рівнем індексу ІDІ. Результати показують, що «цифровий розрив» між групою з «найвищим» рівнем і кожною із трьох інших груп скорочується і що група з «високим» рівнем зближується із групою з «найвищим» рівнем. Україна за цим рейтингом потрапила у лідери «середньої» групи: у 2008 році за індексом ІDІ вона посіла 58 місце, а рік тому цей показник був дещо кращим - 51. Хоча в абсолютному вимірі індекс зріс з 3,8 у 2007р. до 3,87 у 2008 р., що свідчить не про погіршення стану розвитку інформаційно – комунікативні технології, а про уповільнення темпів зростання порівняно з іншими країнами [41, с. 61 - 62].

За показником рівня готовності до впровадження е-урядування Україна у 2010 р. не потрапила навіть до перших 50-ти країн рейтингу. Утім, із пострадянських країн у цьому списку присутні лише Естонія (20-те місце) і Казахстан (46-те місце).

Загалом можна зробити висновок, що протягом останніх років Україна стабільно утримує середні позиції у світових рейтингах розвитку інформаційного суспільства, причому результати наведених вище вимірювань свідчать про те, що (подібно до більшості інших країн пострадянського регіону) позитивна динаміка забезпечується не стільки завдяки імплементації найсучасніших інформаційно – комунікативних технологій, скільки за рахунок «наздоганяючого» запровадження, приміром, телекомунікацій чи стільникового мобільного зв'язку. Водночас деякі амбітні проекти, що мають форсувати розвиток інформаційних технологій в Україні (наприклад, національний проект «Відкритий світ» - створення всеукраїнської інформаційно-комунікаційної освітньої 4G мережі технології четвертого покоління), є доволі сумнівними з точки зору можливості їх повноцінного технологічного забезпечення.

До того ж, рейтинги свідчать, що протягом трьох останніх років на тлі решти країн темпи зростання інформаційного суспільства в Україні постійно сповільнюються [11, с. 51].

Прогнози вчених про якісне перетворення соціуму на основі інформаційних технологій, високого рівня інновацій, управління знаннями, зростаючою індивідуалізацією та дестандартизацією на початку XXI століття стали стрімко збуватися. Проте реальності інформаційного світу опинилися пронизані безліччю суперечностей. Так, інформація, котра, як вважали буде вести до посилення в суспільстві ролі знань, почала перетворюватися на "ексформацію" і руйнувати знання. Одночасно інформація стала все більш комерціалізуватися в "кліп-образи", призначені для символічного обміну в лоні масової культури [5, с. 192].

Знання і інформація, ставши ключовими економічними ресурсами, одночасно опинилися вкрай суперечливими чинниками соціального і індивідуального розвитку; і нарешті могутній інформаційний вибух зовсім не привів до "комунікативного вибуху", швидше, навпаки, сприяв зростанню роз'єднаності індивідів і народженню "індивідуалізованого суспільства".

Таке неспівпадання прогнозованого і реального результату трансформацій соціальної системи сучасного суспільства потребує ретельного аналізу тих змін, які принесла "інформаційна епоха" [4, с. 158].

Підсумовуючи численні наукові дослідження з приводу соціального феномену інформаційної епохи, можно умовно розділити зміни, що відбуваються в сучасному соціальному пространстві на три основні групи:

1. Зміни, пов'язані із змінами параметрів інформації як соціальної матерії.

Збільшення об'єму інформації, швидкість її розповсюдження і т. д.

Інформація - це унікальний ресурс, який створюється суспільством в процесі його життєдіяльності. Нинішній етап розвитку суспільства характеризується тим, що інформація стала однією з основних цінностей в житті людини.

Потреба в інформації також життєво необхідна, як потреба у їжі, воді, спілкуватися. Прагнення забезпечити себе інформацією виникло у зв’язку з тим,що соціальна активність у любій її формі завжди опосередкує потребами людини. У сучасному світі людина все більше виявляється споживачем інформації, причому таким споживачем, який не тільки не цікавиться тим, хто створював інформацію і з якою метою, але і не встигаючим споживати виготовлений для нього продукт. Використовується тільки та частина інформації, яка необхідна для участі у суспільному житті, яка стосується прав і життєвих інтересів людини.

Інформація стає надмірною, оскільки не перетворюється в дію. Фактично вона виступає шумовим фоном, которий заважає сконцентрувати увагу на необхідній інформації. Надмірна інформація істотно спотворює і соціальні, і економічні процесси. Швидке зростання інформації, її оновлення, якісне вдосконалення супроводжуються, як відомо, стрімким збільшенням кількості надмірної, дублюючої, неточної інформації (феномен "інформаційних шумів"). Це гальмує прийняття раціональних рішень в економіці, підвищує трансакционні витрати, стримує зростання продуктивності і ефективності. В результаті людство зіткнулося з кризою, яку само ж створило: воно тоне в морі інформації. У суспільстві стільки статистичних даних, формул, образів, документів і деклараций, що людина не в змозі їх засвоїти. І замість того, щоб шукати нові шляхи осмислення і засвоєння вже створеного, ми все більш швидкими темпами продовжуємо проводити нову інформацію.

Сучасність дуже важко піддається людському осмисленню. Бистроту провокованих реакцій СМК (сучасних масових комунікацій) випереджає думку настільки, що, наприклад, молоді члени соціуму вважають за краще жити сьогоднішнім днем вважаючи, що завтра буде вже "інша сучасність". Використовуючи фрагменти людських бажань, потреб, відчуттів, з допомогою посланої інформації, руйнуються процеси перетворення інформації на знання і в інтерсуб'ектівні відносини. У силу цього людина поступово втрачає здатність комунікації зі світом.Одного разу розрахувавши, що інформація про світ замінить їй прислуховування до світу та його відчуття, людина займається штучним "вирощуванням інформації", сподіваючись використовувати її в своїх цілях, а замість цього опиняється на символічному світі порожнечі [4, с. 159 - 160].

Ж.Бодрійяр виразив такий стан соціального пространства слідуючим чином:"Інформації стає все більше,а сенсу все менше".

Достовірність інформації.

Так само як і знання взагалі, сама по собі інформація не істинна і не помилкова. Істинними або помилковими можуть бути тільки ті інформаційні повідомлення (впорядковані сукупності мовних символів), за допомогою яких інформація передається від адресанта до адресата.

Але проблема достовірності інформації в сучасному світі стає все більш і більш багатоаспектнішою.

По-перше, ускладнюється можливість її перевірки для користувача оскільки такі її параметри, як швидкість надходження, масштабність, кількість, не залишають часу для ретельного аналізу і, тим більше, для перевірки.

По-друге, сучасна епоха породила можливість штучного моделювання подій, що відбуваються, і відповідних інформаційних полів. В результаті інформаційний простір став комбінованим: він містить віддзеркалення як реального так і віртуального. Таким чином, реальні події граничать з штучними зображеннями світу. Поява цих віртуальних утворень веде до імітації реальності, її маскування, кінець кінцем - до створення якогось позачасового континууму відео-імітационного світу, або, іншими словами

гіперреальності, що повністю створюється людиною.

Важливо підкреслити, що створювані ілюзії переживаються і сприймаються людьми як цілком достовірна інформація.Але оскільки люди усвідомлюють, що штучно створювану продукцію можна видавати за реальність, це формує стійкий скепсис до інформації в цілому.

По-третє, різноманіття інформації, суміш ілюзорності і дійсності, можливість вільного вибору індивідом критеріїв оцінки подій - все це створює особливу культуру сприйняття інформації, яка багато в чому

спирається на індивідуальність прийняття, отже, заперечує установку на вироблення загальних для групи (а тим більше для суспільства) кодових систем.

По-четверте, засоби масової комунікації все виразніше "грають" на диференціацію суспільства, а не на його інтеграцію на основі освітченості. Між інформацією, заснованою на знаннях і тією, що виробляється інституційними структурами суспільства і мас-медіа, котрі використовують, більшою мірою, інформацію у вигляді образів, є істотна різниця. Так, інституційні структури активно зайняті пошуком, переробкою і виробництвом інтелектуальної інформації, тобто знань. Мас-медійні технології пропонують споживачу кліпи, бренди, образи, в які треба вірити. Науково-технічна інформація і масова інформація призначені, таким чином, для різних "страт".

2. Зміни, пов'язані з розвитком інформаційних технологій.

Інформатизація суспільства пов’язана з виникненням та розвитком об’єктивно обумовлених інформаційних технологій. Із зростанням і ускладненням керованих систем виникає інформаційний бар'єр, який неможливо подолати без створення програмованих електронних засобів для збору, накопичення, переробки, транспортування і представлення інформації.

Збільшення кількості і ускладнення суспільних об'єктів і зв'язків між ними зумовило появу великих масивів інформації, що потребувало якісного стрибка в обробці первинної інформації з метою отримання інформації нової якості про стан суб'єкта, процесу або явища, тобто інформаційного продукту.

Очевидно, що інформаційні технології особливим чином структурують соціальні взаємодії людей, впливають на характер їх інтерсуб'єктивних відносин, когнітивних структур, емоційних реакцій і, як наслідок, на систему ценностніх переваг. Взагалі сучасна епоха - епоха соціальних технологій, оскільки саме вони відповідають потребам мобільного і модернізаційного суспільства.

Сучасні інформаційні технології визначаються декількома параметрами. Найбільш значущими з них є, по-перше, їх глобальний і тотальний характер. Глобальність інформаційних технологій означає обхват практично всієї світової спільноти інформаційно-компьютерними мережами і створення світового інформаційного простору, яке долає просторово-часові бар'єри в міжнародному спілкуванні між людьми. По-друге, вони істотно впливають на всі сфери і сторони життєдіяльності людини, суспільства, якісно змінюючи всі напрацьовані раніше соціальні технології: спілкування, навчання, ухвалення рішень і т.п.

3. Зміни, пов'язані з природою і механізмом комунікативної взаємодії і комунікованістю як якістю соціального простору.

Комунікованість соціального простору активно формує новий режим придбання знань, новин, особистого а ділового спілкування. Але, занурюючи людину в потік інформації, вона разом з тим сприяє вислизанню інформаційних сенсів, інформаційному "розігруванню" і інформаційному насильству. Соціальні суб'єкти комунікують один з одним, але їх мови спілкування все менше співпадають, різняться, перебивають і пригнічують одне одного [4, с. 161 - 164].

Загальна комунікованість соціального, політичного, інформаційного просторів робить комунікацію прерогативою не стільки людського світу, скільки соціально-технологічного, інформаційного універсуму, по відношенню до якого людина, з її природженим навиком комунікації, виступає як функція, об'єкт, атрибут, як клієнт, як споживач.

Сьогодні складно з упевненістю встановити причинно-наслідковий

зв'язок: чи інформаційні зміни породили структурні або навпаки, модернізаційні елементи, що накопичилися в суспільстві, зажадали свого обгрунтування на рівні суспільної свідомості, що стало можливим тільки за допомогою формування соціального дискурсу (оскільки як відзначають учені, будь-які соціальні зміни спочатку виникають на рівні ідей і фіксуються в просторі свідомості і мови), але між цими двума типами змін існує тісна взаємозалежність [4, с. 165].

У сучасному інформаційному суспільстві виникають серйозні проблеми, які слід враховувати і розв'язувати. Зокрема, стверджується, що техніка вторгається у всі сфери життя людини. З'являється ілюзія, що людина незабаром позбудеться багатьох видів традиційної діяльності, їх немов би замінить машина, навіть моральні, політичні і соціальні проблеми можуть бути розв'язані на основі машинних технологій.

Хибність такого підходу очевидна. Адже слід визначити, що у людини завжди є і буде здатність особистої оцінки, інтерпретації інформації. Особистісний компонент є складовою саме людського "Я". Людина крім знань, які може зберігати машина, володіє інтуїцією, вірою, відчуттями та іншими властивостями, притаманними лише людині. У перспективі раціональним, сприйнятним має бути досягнення гармонійної єдності між розвитком знання і технологій, з одного боку, і здатністю до адекватного розвитку темпів пристосування людини до власних результатів діяльності – з іншого [18, с. 64].