2. Інтернет як новий засіб соціальних комунікацій сучасності

Комп'ютери і інформаційні технології неухильно підштовхують людство у бік нового інформаційного світоутворення. Величезні потоки інформації породжують в суспільстві найнесподіваніші наслідки. Інформація настільки проникла в соціально-політичні і економічні процеси, що деколи викликає в людях страх перед невизначеністю сьогодення і майбутнього. Народжуються нові ідоли і ідеали, які об'єднані тим, що всі вони існують поза межами сфер впливу організацій, традиційно контролюючих ситуацію в суспільстві. Відбувається переосмислення існування особи не тільки на тлі глобальних інформаційних потоків, але і в суперництві з ними [24].

Комунікативні відносини в суспільстві, ЗМІ як соціальний інститут вже давно привертають увагу дослідників. Теоретичні аспекти соціальних комунікацій і проблеми функціонування засобів масової комунікації досліджені в роботах Т.З. Адамьянц, Е. Берна, І.І. Васильєвої, Т.М. Дрідзе, Я.Н.Засурського, Р. Лассуела, Н. Лумана, М. Маклюена, А. Ослона, Г.Г. Почепцова, А.В. Соколова, К. Ховланда, В. Шрамма [3, с. 4].

Аналіз вітчизняних і зарубіжних досліджень в області медіаосвіти вказав на значні різночитання ряду понять, використовуваних в медіаосвіті. Це можна прослідкувати на прикладі понять засобів масової інформації (ЗМІ) і засобів масової комунікації (ЗМК). У сучасній літературі зустрічаються достатньо різні за своєю природою і сутністю тлумачення понять ЗМІ і ЗМК.

Так, наприклад, Н.І.Корольова пропонує вживати ЗМК нарівні із ЗМІ. І відзначає, що обидва ці терміни означають, в принципі, один і той же об'єкт. При цьому автор відзначає, що поняття «комунікація» ширше, ніж «інформація».

Міркування з даного питання знаходиться і в роботі А.В. Шарікова. Автор розвиває цю думку так: «ЗМК виступають, перш за все, як засоби масової трансляції культури (у широкому сенсі). Тоді умову масовості слід розуміти як умову тиражуємості соціокультурної інформації. Звідси витікає, що ЗМК - засоби масового тиражування соціокультурної інформації». Розширюючи дане поняття, А.В.Шаріков визначає масову комунікацію як «соціокультурний феномен, що полягає у формуванні і підтримці соціальної спільності шляхом масового тиражування і розповсюдження соціально значущої інформації і встановлення між «розповсюджувачами» і «одержувачами» цієї інформації зворотного зв'язку, який носить, як правило, відстрочений характер». У даному визначенні робиться акцент на комунікативну і інформаційну функції явища, підкреслюється взаємозв'язок аудиторії із ЗМК.

Не можна розглядати термін ЗМІ як синонім ЗМК. Насправді, тут відбувається підміна процесу передачі інформації (тобто інформування) самою інформацією, і стає неясно, що означає «масова інформація». Таким чином поняття ЗМК носить ширший характер і охоплює весь комплекс засобів.

Загальною ознакою і ЗМК і ЗМІ є можливість масового тиражування інформації, тобто розповсюдження великого числа екземплярів. ЗМІ займається збором, аналізом, переробкою, зберіганням і розповсюдженням актуальної, соціально-значущої інформації. Тоді як ЗМК здійснює спілкування соціуму, розосередженій аудиторії на основі інформації, а не тільки виробництво і передачу інформації. Комунікація не існує без інформації. З чого слідує що, ЗМІ може розглядатися як основна складова ЗМК, а не його тотожністю [43, с. 288 - 290].

Засобами масової інформації є установи, створені для відкритої, публічної передачі за допомогою спеціального технічного інструментарію різних відомостей будь-яким особам, - це відносно самостійна система, що характеризується множинністю елементів. Відмінні риси ЗМІ - це публічність, тобто необмежений круг користувачів; наявність спеціальних технічних приладів, апаратура; непостійний об'єм аудиторії, змінної залежно від проявленого інтересу до тієї або іншої передачі, повідомлення або статті.

До ЗМК відносяться кіно, театр, цирк і так далі, всі видовищні уявлення, які відрізняються регулярністю звернення до масової аудиторії, а також такі технічні засоби масової комунікації, як телефон, телеграф, преса, радіо, телебачення , інтернет, кінематограф, звукозаписи і відеозаписи, відеотекст, телетекст, рекламні щити і панелі, домашні відеоцентри, поєднуючі телевізійні, телефонні, комп'ютерні і інші лінії зв'язку.

Друк (газети, тижневики, журнали, альманахи, книги) отримали особливе місце в системі ЗМІ. Продукція, що вийшла з-під друкарського верстата, несе інформацію у вигляді печатного тексту, фотографій, малюнків, плакатів, схем, графіків і інших образотворчо-графічних форм, котрі сприймаються читачем-глядачем без допомоги яких-небудь додаткових засобів (тоді як для отримання радіо - телевізійної інформації потрібні телевізор, радіоприймач, магнітофон і так далі).

Проте і у друку є властивості, по яких він програє іншим засобам комунікації. Якщо телебачення і радіо здатні передавати інформацію практично безперервно і надзвичайно оперативно, то друк приречений на дискретність випуску номерів і книг. В даний час частота випуску друкарської періодики коливається від щоденного (газета) до щорічного (альманах). Таким чином, преса програє в оперативності інформування.

Другим за часом появи засобом масової комунікації є радіомовлення. Найбільш характерною його межею є те, що носієм інформації в даному випадку виявляється тільки звук. Радіозв`язок дозволяє миттєво передавати інформацію на необмежені відстані, причому отримання сигналу відбувається у момент передачі. Звідси можливість такої оперативності радіомовлення, коли повідомлення поступає практично у момент звершення події, чого неможливо отримати від преси.

Телебачення, як і радіо, стало рівноправним учасником засобів масової інформації. Воно розвивалося випереджаючими темпами і по ряду параметрів (подієва інформація, культура, розвага) видвинулося на перше місце.

Друк, радіо і телебачення є своєрідним “тріумвіратом” засобів масової інформації, кожне з яких володіє рядом особливостей, що виявляються у вигляді і способах донесення інформації до аудиторії. Проте за наявності специфічних властивостей друк, радіо і телебачення мають щось загальне - це здатність донести до масової аудиторії інформацію.

До цього “тріумвірату” приєднується четвертий тип каналів інформації, що розвивається, - всесвітня комп'ютерна мережа - Інтернет, в якій значне місце (разом із спеціальною) займає масова інформація Розвиток інформаційних технологій стає сьогодні найважливішим фактором у житті світового співтовариства. Їх поширення якісно перетворює суспільне життя і призводить до революційних зрушень в економічній, соціальній, культурній, освітній та інших сферах. До традиційних засобів масової комунікації (преси, радіо, телебачення і т.д.) додається Інтернет. Відбувається процес інформатизації суспільства, який набуває глобального характеру і є стрижнем науково - технічного і соціально – економічного розвитку [39, с. 8].

Розвиток інформаційних технологій стає сьогодні найважливішим фактором у житті світового співтовариства. Їх поширення якісно перетворює суспільне життя і призводить до революційних зрушень в економічній, соціальній, культурній, освітній та інших сферах. До традиційних засобів масової комунікації (преси, радіо, телебачення і т.д.) додається Інтернет. Відбувається процес інформатизації суспільства, який набуває глобального характеру і є стрижнем науково - технічного і соціально – економічного розвитку [31, с. 66].

Компьютерні мережі сполучають в собі можливості всіх типів ЗМІ, які були вище перелічені [3, с. 10 - 13].

На сучасному етапі розвитку українського суспільства відбуваються глобальні трансформації, які фактично охоплюють усі економічні, соціальні, політичні, духовно-культурні, екологічні та демографічні процеси. Очевидно, що ці трансформації певною мірою детерміновані удосконаленням інформаційних технологій і комунікацій та перетворенням інформаційного ресурсу в необхідний інструмент конструювання сучасної соціокультурної реальності. Це пояснюється тим, що в сучасному світі засоби масової комунікації володіють значною символічною владою, тобто ЗМК репрезентують циркулюючі в соціумі знання, норми, ідеали, символи, образи, ціннісні ієрархії, які незалежно від того, адекватно вони відображають реальність чи нееквівалентні їй, завжди відтворюють домінанти, атрибути, особливості, суперечності суспільного устрою, соціального порядку та культури, надаючи легітимності ціннісним категоріям колективної та індивідуальної свідомості.

Засоби масової комунікації, постійно трансформуючись під впливом загальнокультурних змін принципів та критеріїв масового спілкування, виробництва нових стилів інформаційної взаємодії, локалізують чи збільшують свої соціальні і просторові параметри та утворюють інформаційне поле соціуму.

Мережі Інтернет належить особливе місце в розвитку сучасного суспільства. Слід зауважити, що поряд з поняттям "Інтернет" використовуються такі: "Всесвітня мережа", "Глобальна мережа", "Глобальне павутиння", "Мережа мереж". Інтернет утворює глобальний інформаційний простір через доступ до веб-сайтів і багатьох систем передачі даних. Він розуміється як всесвітня система добровільно об'єднаних комп'ютерних мереж, побудована на використанні протоколу ІР і маршрутизації пакетів даних. Завдяки цьому вони поєднується в єдине ціле через безліч комп'ютерних мереж, що працюють за єдиними правилами. З технічної точки зору, Інтернет - це лише система передавання й зберігання інформації в місцях їх знаходження. Такі місця можуть бути спеціально визначені (наприклад, на сервері чи стаціонарному персональному комп'ютері), а можуть переміщуватись разом з користувачем (наприклад, на ноутбуці). Утім, комп'ютерна мережа - це не тільки об'єднання комп'ютерів, що забезпечує обмін інформацією, ліній зв'язку між ними й програмами, а й об'єднання людей, які безпосередньо включені в процеси обміну.

Оскільки світовою мережею щодня користуються близько сотні

мільйонів осіб, і їх кількість постійно зростає, то відбувається значне

збільшення ролі Інтернету в усіх соціальних процесах.

Багато дослідників справедливо зазначають, що Інтернет здійснює не тільки кількісний, але й якісний вплив на формування соціальної структури інформаційного суспільства. Проте найпомітніша його роль у формуванні умов для перерозподілу соціальної структури.

Серед вітчизняних соціологів вплив Інтернету на соціальні процеси

досліджує Н.Л. Бойко, серед російських - С.В. Бондаренко. Останній розробляє теоретичну модель соціальної структури віртуальних мережевих співтовариств користувачів Інтернету. Відповідно до його висновків, соціальна структура суспільства подібна до структури мереж в Інтернет- просторі. Серед зарубіжних дослідників теорію соціальної структури суспільства в епоху Інтернету досліджує Е. Кастельс, який активно використовує поняття "мережева структура" для опису стану сучасного соціуму [31, с.19 - 20].

Різні аспекти функціонування мережі Інтернет займають важливу роль в дослідженнях Е.П. Белінськой, Е.Л. Вартанової, Б. Гейтса, Б.З. Докторова, Д. Іванова, С.І. Парінова, В.П. Теріна, Т.В. Філіппової, А.Е. Шадріна [3, с. 5].

Інтернет як засіб соціальної комунікації має позитивний вплив на світову спільноту, оскільки дозволяє оперативно, долаючи простір і час, доносити різну інформацію, сприяє зміцненню зв'язків між людьми, зміні стилю міжлюдських відносин, структури духовного споживання, формуванню нового соціального порядку, національного і транснаціонального простору [29, с. 4].

На сучасному етапі розвитку суспільства Інтернет як сукупність інфокомунікаційних технологій та техніки є глобальним засобом мас-медіа, що конструює принципово новий інформаційний простір суспільно- політичної сфери. Особливою ознакою цього медіа-простору є система горизонтальних інтерактивних зв'язків між акторами, що лімітує принцип ієрархічного управління та централізованого контролю. Тобто нові електроні технології, модифікуючи домінанти політичної комунікації, сприяють децентралізованій інтеракції елітарних та егалітарних груп, що, в свою чергу, ініціює створення неформальних плебісцитних механізмів регулювання політико-владних відносин. Отже, інформаційно-комунікативні процеси Інтернет - простору, продукуючи інноваційні смислові образи влади, норми, принципи та інструменти координації політичної участі індивідів, детермінують формування принципово нового алгоритму взаємодії влади та суспільства.

Все це обумовлює актуальність наукового осмислення сутності феномену «Інтернет» як на теоретико-методологічному, так і на практичному рівнях.

При розгляді Інтернету, як явища, в межах суспільно-політичного дискурсу прийнято виокремлювати його три основні підсистеми: технічну - засоби комунікації та комп'ютери; соціальну - соціальна взаємодія, що виникає завдяки Інтернету, та комунікативне поле, що конструюється користувачами в процесі трансмісії інформації, та визначається як віртуальна інформаційна реальність. Дана структура є теоретико-методологічним підґрунтям двох базисних підходів до визначення предмету соціологічного аналізу Інтернету.

Відповідно до першого підходу, Інтернет - це сукупність мережних відносин, соціальних інститутів, технологій та технічних засобів, що пов'язані за допомогою комп'ютерно опосередкованих ліній та характеризуються єдиним часом та простором.

Виходячи з іншого підходу, Інтернет - це складна мозаїчна соціотехнічна система, що здійснює процес створення, розповсюдження та обміну інформацією за допомогою інтерсуб'єктивної масової комунікації в глобальних комп'ютерних мережах та створює віртуальну інформаційну реальність.

Сутність глобальної інформаційної мережі можливо проаналізувати в рамках парадигми тотального впливу, що виникла та функціонувала у контексті соціально-філософських та соціологічних теорій масового суспільства та масової культури. У рамках цієї парадигми аудиторія засобів масової інформації розглядалася згідно з основними характеристиками „маси" і поставала як беззахисна перед потоком інформації і тими, хто її продукує та транслює. Таким чином, сутність парадигми „тотального" впливу полягає у наступному: мас-медіа, реалізовуючи інтереси певних соціальних груп, тотально впливають на інертну та пасивну аудиторію, детермінуючи її преференції та установки [30, с. 101 - 103].

Отже, при такому підході користувачі світової інформаційної мережі постають як гомогенна інертна маса, яка не здатна свідомо опиратися глобальному інформаційному потоку.

В контексті „парадигми ефектів" мас-медіа („модель дослідження впливу" - effects research), пов'язаної з науково-теоретичними пошуками У. Ліпмана, Г. Лассуелла, Дж. Клепера, Б. Берельсона, засоби масової комунікації мають статус суверенного соціального інституту, відносно незалежного від легітимних владних структур і обмеженого загальними нормами соціальної системи.

Аналізуючи інституційний стан мас-медіа, можна визначити, що, віртуальна реальність Internet як результат інформаційно-комунікативних процесів акумулює в собі такі атрибутивні характеристики соціального інституту, як сукупність норм, що регулюють взаємодію людей у тій чи іншій сфері життєдіяльності та перетворюють цю взаємодію в систему соціальних ролей. Але специфіка Internet як особливої соціальної інституції полягає у тому, що віртуалізація стратегії поведінки різних соціальних груп, обмежує детермінацію соціальної інтеракції загальними суспільно-політичними нормами. Однак, незважаючи на інтерактивність, плюралізм та можливість вибору моделей ціннісної та соціальної ідентифікації, навіть в межах цієї парадигми не виключаються умови, за яких Internet має певні інструменти впливу, що визначається у відповідних ефектах. Теоретичною основою цього твердження є теорія біхевіоризму, а зокрема відомий принцип біхевіоризму „стимул - реакція" [44, с. 55].

Згідно з цим ефекти - це специфічна реакція на специфічні стимули. Тому існує тісний взаємозв'язок між інформаційним повідомленням, що виконує функцію стимулу, та реакцією аудиторії.

Якщо розглядати Інтернет з позиції „теорії обмежених ефектів" масової комунікації, то повідомлення масової комунікації сприймаються реципієнтами по-різному, залежно від специфіки індивідуального сприйняття інформації [20, с.139]. Отже, аудиторія Internet гетерогенна у процесі комунікації, а особливим чином реагуючи та сприймаючи інформацію, користувачі репрезентують свої власні соціальні статуси. Взагалі, ідея про те, що у сфері інформації людина свідомо і автономно робить вибір у найзагальнішому вигляді відображає сутність парадигми обмеженого впливу засобів масової комунікації.

Так як Інтернет - це не тільки джерело інформації, яке має однолінійний напрям впливу, але й дає можливість доступного та оперативного оборотного зв'язку, доречно буде звернути увагу на парадигму „двоступеневої моделі комунікації", яку розробили у 1950 рр. Е. Катц та П. Лазарсфельд. Згідно з цією парадигмою комунікативний процес був структурований на дві стадії: спочатку повідомлення мас-медіа сприймаються активною частиною аудиторії - „лідерами думок", а потім від них міжособистими каналами транслюються пасивній частині. „Двоступенева модель" ґрунтувалася на гіпотезі про те, що по відношенню до масової комунікації індивіди дотримуються різних соціальних ролей. Деякі з них можуть бути активні у сприйнятті і поширенні знань і цінностей, що продукують мас-медіа. Інші ж досить пасивні з позиції користування продукцією ЗМІ, а тому частіше звертаються до неформальних джерел отримання інформації у вигляді повідомлень „лідерів думок" [22, с. 132]. Отже, при дослідженні процесів двоступеневої комунікації в межах Інтернет - простору, можна фіксувати різницю у виконанні соціальних ролей, виділяючи лідерів думок - активних користувачів, та пасивних споживачів інформації. Наприклад, організатори сайтів - пошукачів - це активісти, що призвані упорядкувати простір Інтернет для пасивної частини аудиторії світової інформаційної мережі.

В рамках постмодерністської перспективи, що формується у руслі посткласичних напрямів філософії та соціології, особливої актуальності набуває наукове осмислення Інтернету в контексті концепту симулякру Ж. Бодрійяра.

Теорія комунікації Ж. Бодрійяра спирається на ідею про здатність мас- медіа здійснювати соціальний контроль. Проте йдеться про іншу його форму, відмінну від тієї, що пропонується у „парадигмі ефектів". На думку Ж. Бодрійяра, це контроль через вплив на публіку особливою чуттєво-знаковою реальністю мас-медіа, яка має схильність до саморозмноження, надмірного нарощування знаків, що призводить до витіснення смислів і значень за межі комунікації й розчинення вірогідних знань у численних варіантах. Мас-медіа залишаються чутливими до загальнокультурних змін, але здатні створювати різноманітні іміджі-симулякри (від лат. simulacrum - образ, зображення, simulo - робити схожим, уподібнення), що конструюють та контролюють дійсність. „Влада симулякрів" сприяє перетворенню членів аудиторії винятково на споживачів знаків, що призводить до руйнування соціальних зв'язків між ними та „зникненню соціальної реальності" [15, с. 58]. Саме Інтернет за допомогою віртуалізації простору, більш ефективніше, ніж інші засоби масової комунікації, нівелює включеність індивіда в систему соціальної інтеракції, індивідуалізує особистість та сприяє формуванню її автономності. Для користувача не важливо, де фізично розташована інформація, а важливо, скільки кроків (кликів) необхідно зробити усередині семантичної ієрархії доступу до того чи іншого симулякру.

Таким чином, можна констатувати, що існуючі в рамках соціологічного знання концепції масової комунікації є підґрунтям теоретико- методологічного аналізу феномену Інтернет. Проте концептуальне дослідження глобальної інформаційної мережі потребує принципово нових підходів, методів та методик, що ініціює необхідність створення нової парадигми багатофакторної детермінації структури та інформаційно- комунікативних процесів Інтернет [25, с. 312]. Американський суспільствознавець Г. Лассуелл вважав, що будь-які соціальні комунікації виконують три основні функції: служать контролю над навколишньою дійсністю; є засобом кореляції (зв'язки і співвідношення) відношення різних соціальних суб'єктів до дійсності; дозволяють передавати культуру (знання, цінності, норми, традиції) в часі, тобто подальшим поколінням.

Названі універсальні функції комунікацій властиві і Інтернету. Разом з тим історичний розвиток ЗМІ привів до формування в їх діяльності цілого ряду специфічних функцій, виконання яких неминуче знаходилося під впливом соціально-політичної і економічної ситуації в конкретних країнах, розширення технологічних можливостей для виробництва і розповсюдження інформації. Наприклад, функція ЗМІ як каналів соціальної участі була усвідомлена пізно, в другій половині ХХ в., можливості для її виконання багато разів збільшилися з появою Інтернету, але реалізована вона поки лише в найменшій мірі.

Дослідження повинні допомогти професіоналам Мережі і її користувачам витягувати краще з її потенційних можливостей. «Технології хороші або погані залежно від нашого їх використання. Вони суть продовження нас самих» [27, с. 41].

Функції ЗМІ в Інтернеті, з одного боку, зберігають властиве всім ЗМІ зміст. А з іншого боку, набувають специфіки, властивої даному медійному середовищу.

• Комунікативна функція Інтернету.

Засоби комунікації, за визначенням, покликані зв'язувати людей, служити засобами їх спілкування. Масові комунікації служать засобом зв'язку для масового суб'єкта.

Комунікація за допомогою Інтернету влаштована таким чином, що на одному полюсі діє професійний виробник інформації, а на іншому завжди залишається масовий суб'єкт - заздалегідь невизначена за чисельністю безліч анонімних користувачів.

Інтернет-технологія робить комунікацію трансграничною. Спілкування перестає бути прив'язаним до місцеположення тих, що спілкуються. На цій основі Інтернет може виконувати социально-креативну функцію, тобто формувати нові спільності з єдиною інформаційною базою і загальним ціннісно-нормативним фундаментом. Загальна спрямованість розвитку засобів розповсюдження інформації полягає в затвердженні рівноправного порядку на місці ієрархічного (вертикального, з домінуванням одного з суб'єктів спілкування). Відбувається перехід від односторонньої до двосторонньої моделі комунікації.

• Інформаційна функція Інтернету.

На основі інформаційної функції ЗМІ здатні виконувати і функцію формування порядку денного, або фокусування суспільної уваги. У Інтернеті цьому процесу важко, по-перше, колосальним зростанням кількості ресурсів (диверсифікацією), серед яких кожен користувач може вибирати той, що визнає потрібним. По-друге, властивою йому можливістю швидкого оновлення контента аж до режиму реального часу. Потрібно досліджувати, до яких соціальних наслідків приведе небачена досі різноманітність і темп оновлюваної інформації в Мережі, можливість для кожного користувача визначати свій маршрут, що сприяє дробленню аудиторії.

Принципово нові можливості для виконання функції інформування відкриваються у зв'язку з мультімедійностью мережевих ресурсів.

По дослідженням традиційних ЗМІ відомо, що використання різних знакових і образотворчо-виразних засобів полегшує орієнтування в інформації, її засвоєння.

Будучи частиною ЗМІ, відповідні ресурси в Інтернеті володіють і властивими їм универсалізмом тематики, видів і жанрів інформації. Разом з тим Інтернет, володіючи мультімедійностью, гіпертекстуальністю, дозволяє робити інформацію багатшою по образотворчо-виразних якостях, повнішою і об'ємнішою. Нове у виконання інформаційної функції вносять такі особливості Інтернету, як їх кількість, яка постійно зростає, і асинхронність сприйняття інформації користувачами. Тут можуть виникнути проблеми з формуванням необхідною суспільству єдиної інформаційної і ціннісно-нормативної бази.

• Цінностно – регулююча функція.

Інтернет загострює проблему соціальної ідентичності - віднесення себе до визначених соціальним спільнотам. Існує точка зору, що якщо традиційні комунікації (письмо, книга, телефон) зламали просторово-часові бар'єри, то новітні засоби йдуть далі: ламають межі ідентичності, і тут створюється широкий спектр віртуальних співтовариств, що швидко змінюють один одного.

В зв'язку з цим важливість виконання ціннісно-регулюючої функції, тобто встановлення загальної ціннісно-нормативної бази зростає.

Як відомо, ціннісно-регулююча функція проявляється різноманітно: не тільки у самому змісті, але і через відбір повідомлень, їх коментування, розташування в певній послідовності, на певних сторінках.

З досліджень аудиторії традиційних ЗМІ давно відомо, що одна її частина прагне, використовуючи різні, зокрема альтернативні, джерела інформації, скласти власну точку зору. Інший же зручніше керуватися однією пропонованою позицією.

Виконання ціннісно-регулюючої функції в ЗМІ відбувається на основі виконання функції інформування і фокусування уваги аудиторії на певних подіях і проблемах, тобто формуванні порядку денного. Проте, в Інтернеті відбувається подальше дроблення аудиторії. Особливо гостро проблема організація загальної аудиторії коштує для комунікацій загальнонаціональних [40, с. 237].

• Розважальна функція Інтернету.

Інтернет - середовище, де стираються не тільки просторові рубежі, але і межі між сферами життєдіяльності людей: роботою і побутом, хобі і реалізацією цивільного статусу, навчанням і розвагою. Засоби для інформаційного забезпечення цих сфер і участі в них знаходяться в єдиному медійному середовищі, дистанція між різними сферами практично не відчувається.

Не можна стверджувати, що вказані можливості Інтернету унікальні. Вони виявилися ще в традиційних ЗМІ, особливо на телебаченні. За радянських часів офіційні ідеологи не дуже добре зустрічали спроби соціологів включати в спектр функцій ЗМІ розважальну. Дискусії із цього приводу закінчилися перемогою такої функції не тільки в теорії, але і на практиці: сучасні радіо і телебачення, та і велика частина друкарської періодики, виявляються засобами розваги, часто і в збиток іншим функціям.

Якщо в області «серйозного» контента нова медіасереда може навіть стимулювати інтерес до читання, то у сфері розваги відношення між традиційними ЗМІ, особливо телебаченням, і Інтернетом - конкурентні.

Інтернет взагалі багато в чому виявляється стихією гри, його інтерактивні можливості і різноманітність ігрових засобів і форм з традиційними ЗМІ незрівняні. Інтелектуальний рівень розваг може бути самим різним - від невибагливих забав для підлітків до насичених особливим етикетом і змістом «фортець» для дорослих.

Спочатку користування Інтернетом не зв'язувалося з відпочинком. Зовні очевидний образ видовища, звичний для ТБ, у Інтернету виявився зовсім не відразу. Зате, виявивши можливість бути не тільки споглядальниками, але і безпосередніми учасниками гри (а це особливий і важливий вид активності), люди швидко поставили новий засіб на службу розвазі.

Найбільш очевидна тенденція в освоєнні Інтернету людством полягає в тому, що разом з інструментом пізнання, засобом навчання і інформування він перетворюється на спосіб розваги для маси людей. Проте взаємини з «старими» ЗМІ неоднозначні. Думка щодо того, що використання Інтернету створює конкуренцію саме у сфері розваги, не підтвердилася. Є межі часу, що витрачається на даний вид активності. Проте массовізация складу користувачів Мережі, тобто збільшення їх числа і розширення соціально-демографічного складу, зменшення різниці в доступності користування Мережею для різних груп, приведе все-таки до того, що в межах часу, що витрачається на розваги, лідирує виявиться саме Інтернет.

З даних на кінець червня 2010 року кількість користувачів інтернету складає майже 2 мільярди чоловік. За останні десять років число користувачів інтернету виросло на 444.8% і зараз складає 28.7% від усього населення планети. В Україні з 45 мільйонів чоловік користувачами інтернету є більш 15 мільйонів, це виходить - 33.7% українців. Відсоток зростання числа користувачів з 31 грудня 2000 року по 30 червня 2010 складає 7,55% що на 2.43% більше ніж на період 2000-2009 року [40, с. 238 - 240].