III. Класифікація сенсорних систем

Всі аналізатори діляться на дві групи: внутрішні і зовнішні.

До зовнішніх аналізаторів відносять:

- зоровий,

- слуховий,

- смаковий,

- нюховий і

- шкірний.

До внутрішніх аналізаторів відносять

- руховий,

- вестибулярний,

- екстерорецептивний,

- інтерорецептивний аналізатори.

ІУ. Допоміжний апарат соматичної сенсорної системи – шкіра, функції шкіри

Шкіра (cutis)утворює загальний покрив тіла, тому на неї безпосередньо впливає зовнішнє

середовище, що зумовлює її будову і функції.

ФУНКЦІЇ:

1. Захисна або бар’єрна – полягає в тому, що вона:

а) захищає інші тканини від механічного ушкодження;

б) запобігає проникненню мікроорганізмів - піт і шкірне сало мають кислу реакцію

( pH=5 – 6,5) , що запобігає розмноженню мікробів);

в) перешкоджає проникненню сонячних променів;

г) перешкоджає набряку і мацерації шкіри - шкірне сало, яке виробляють сальні залози,

містить суміш жирних кислот.

Особливістю цього сала є те, що воно змочуєть-

ся водою і утворює тонкий шар, , але дає можливість виходити краплям води на

поверхню шкіри і випаровуватись;

д)постійне злущування ороговілого епітелію сприяє самоочищенню шкіри ( разом з

лусочками видаляються бруд і мікроби);

є) буферні властивості притаманні білковим сполукам ороговілих клітин ,тому шкіра

здатна нейтралізувати кислоти і луги, які потрапляють на неї ,підтримуючи pH на

необхідному рівні. Цьому сприяють і шкірні виділення, які містять органічні кислоти.

2. Бере участь в обміні речовин:

- в її клітинах синтезуюся різні ферменти, імунні тіла, глікоген, вітаміни групи Д;

- щодоби через шкіру виділяється з потом 400-600 мл води. Вміст води в шкірі від 62 до

71%, тому шкіра легко віддає воду.

3. Депо крові - в її судинах при розширенні може знаходитись до 20% загальної кількості крові.

4. Видільна – з потом і шкірним салом виводяться назовні сечовина, сульфати, фосфати, а також

ацетон і жовчні кислоти.

5. Шкіра здійснює реабсорбцію – через неї легко проходять ефір, хлороформ, ацетон, фенол,

йод, деякі гормони. Всмоктування підвищується при порушенні цілісності епідермісу.

6.Дихальна - полягає у виділенні СО₂ та поглинанні О₂ .

7.Рецепторна функція – рецептори шкіри сприймають три види чуттів :

- дотик і тиск ( тактильне);

- температуру;

- біль.

У. Допоміжний апарат нюхової сенсорної системи . Нюхова сенсорна система.

Нюховий аналізатор бере участь у визначенні запахів, зв’язаних із появою в навколишньому середовищі пахучих речовин.

Периферичний відділ аналізатора утворюється нюховими рецепторами, які знаходяться в

слизовій оболонці порожнини носа.

Специфічними подразниками нюхових рецепторів є хімічні речовини різної природи.

Рецептори нюху зосереджені в ділянці верхніх носових ходів. Вони знаходяться між

циліндричними опірними клітинами. На поверхні нюхових клітин є війки, які постійно

знаходяться у русі. Це збільшує можливість їх контакту з молекулами пахучих речовин.

Рецептори нюху дуже чутливі. Так, для отримання відчуття запаху достатньо, щоб було

збуджено 40 рецепторних клітин, причому на кожну з них повинна діяти всього одна

молекула пахучої речовини.

У нюхових рецепторів найбільш виражена здатність до адаптації, за рахунок якої

знижується їх чутливість до дії пахучих речовин. Відчуття запаху при одній й тій же

концентрації пахучої речовини в повітрі виникає лише в перший момент дії на нюхові

клітини. В подальшому відчуття запаху послаблюється. Разом з тим проявляється

адаптація тільки до конкретного запаху і може не розповсюджуватись на інші пахучі

речовини. Кількість слизу в порожнині носа також впливає на збудження нюхових

рецепторів. При підвищеному виділенні слизу, наприклад під час нежиті, проходить

зниження чутливості рецепторів нюху до пахучої речовини.

Провідниковий відділ - від нюхових рецепторів нервові імпульси по нюховому нерву –

поступають в

мозковий відділ аналізатора – ділянку гачка та гіпокампа лімбічної системи.

В кірковому відділі аналізатора виникають різні нюхові відчуття.

УІ. Допоміжний апарат смакової сенсорної системи.

Значення смакового аналізатора полягає в апробації їжі при безпосередньому зіткненні її зі слизовою оболонкою порожнини рота.

Периферичний відділ смакового аналізатора представлений рецепторами,

закладеними в епітелії слизової оболонки ротової порожнини. Вони отримали назву

смакових рецепторів, або смакових бруньок.

Адекватними подразниками цих рецепторів є смакові речовини різної якості.

Смакові бруньки зосереджені в основному на сосочках язика.

Найбільше смакових рецепторів є:

а) на кінчику язика,

б) на краях язика,

в) в задній частині язика.

Смакові рецептори не виявлені:

а) на середині язика,

б) на його нижній поверхні.

Рецептори смаку розміщуються також:

а) на задній стінці глотки,

б) м’якому піднебінні,

в) на мигдаликах,

г) надгортаннику.

Є велика спеціалізація смакових сосочків до сприймання хімічних подразнень, які

обумовлюють неоднакові смакові відчуття (гірке, солодке, кисле, солоне ).

Так, при локальному нанесенні різних речовин на певні сосочки язика виявлено, що:

а) подразнення одних сосочків викликає відчуття більш солодкого смаку, інших –

тільки гіркого і т.д.,

б) є сосочки, збудження яких супроводжується двома чи трьома смаковими відчуттями.

Щоб виникали смакові відчуття, подразнююча речовина повинна знаходитись в

поширеному стані. Якщо витерти насухо марлевою серветкою язик і помістити на

нього порошкоподібну речовину ( сіль, цукор ), то смакове відчуття виникає не

миттєво, а через декілька хвилин після того, як речовина розчиниться в слині, що

виділяється. Для виникнення відчуття смаку має значення подразнення не тільки

смакових, але й: - нюхових рецепторів,

- тактильних,

- больових,

- температурних рецепторів порожнини рота.

За рахунок цього виникає відчуття “їдкого”, “в’янучого”, “ терпкого” смаку.

Провідними шляхами, нервові імпульси, які виникають в рецепторах смаку, головним

чином, блукаючому та язикоглотковому нервах, потрапляють в

мозковий кінець аналізатора, який розміщується по сусідству з кірковим відділом нюхового

аналізатора. В мозковому відділі аналізатора виникають різні смакові відчуття.

УІІ. Больова сенсорна система, її структура

Больові рецептори – це спеціальні вільні нервові закінчення, які знаходяться не тільки в шкірі,

а й в м’язах, кістках і внутрішніх органах.

На поверхні шкіри близько 1 млн больових рецепторів, на 1 см² шкіри припадає близько 100

Відчуття болю виникає при:

а) зміні сили тиску,

б) від дії тепла, холоду, електричного струму,

в) від надмірного скорочення і розслаблення м’язів.

Передача інформації від больових рецепторів надходить

спинноталамічним шляхом через спинний мозок ( підкірковий чутливий центр )

в кору пістцентральної звивини.

УІІІ. Вісцеральна сенсорна система.

Інтерорецептори, які знаходяться у внутрішніх органах, отримали назву вісцерорецептори.

Вони мають: а)низький поріг подразнення.

б)велику специфічність відносно до діючих на них подразників.

У внутрішніх органах є рецептори, які реагують на :

- зміни тиску (пресорецептори),

- механічні подразники ( механорецептори),

- дію хімічних речовин (хеморецептори),

- зміну температури ( терморецептори )

- зміни осмотичного тиску ( осморецептори ).

Вісцерорецептори беруть участь:

а) у регуляції роботи внутрішніх органів,

б) регулюють рефлекторну взаємодію між ними.

Подразнення рецепторів внутрішніх органів в умовах норми не

супроводжується виникненням усвідомлених відчуттів.

Однак при збудливості деяких вісцерорецепторів, - рецептори сечового міхура і прямої

кишки, у випадку розтягнення їх стінок, викликають відчуття позиву до сечовипускання і

дефекації.

Фізіологія дистантних аналізаторів

ІХ. ЗОРОВИЙ СЕНСОРНИЙ АНАЛІЗАТОР.

Значення системи заключається в сприйнятті предметів зовнішнього середовища:

а) їх освітленості,

б) кольору,

в) розмірів, форми та розташуванні їх в просторі,

г) визначенні відстані до предмету.

І. Периферичний відділ - фоторецептори, що розташовані на сітківці ока. В них під впливом

енергії світла виникають нервові імпульси.

ІІ. Провідниковий відділ - зоровий нерв, що йде до ядер середнього та проміжного мозку.

В них відбуваються переключення на нейрони, відростки яких прямують у потиличну зону

кори великих півкуль.

ІІІ. Центральний, або мозковий відділ - потилична зона кори великих півкуль - здійснюється

переробка інформації, що надійшла, і внаслідок виникають зорові відчуття - форми і розміри

предмета, його кольору, розташування в просторі, тощо.

Х. ОРГАН ЗОРУ.

Орган зору – око, складається з очного яблука та допоміжного апарату.

Очне яблуко розташоване в орбіті. Його стінку утворюють 3 оболонки:

І. Фіброзна (зовнішня) - її передня частина називається рогівкою.

Задній відділ її становить капсулу – білкову оболонку, або склеру, котра захищає

внутрішнє ядро ока та зберігає його форму.

ІІ. Судинна оболонка (середня ) - оболонка багата кровоносними судинами.

Має три частини:

1.Передню ( райдужну оболонку )- має форму плоского кола блакитного, зеленкувато -

сірого, коричневого кольору (в залежності від кількості та характеру пігменту).

Отвір в центрі радужки – зіниця – звужується та розширюється. Розмір зіниці

регулюють спеціальні очні м’язи ( звужувач і розширювач зіниці ).

Позаду від райдужної оболонки знаходиться

2. Середню ( війкове тіло ) - круговий валик. Він вміщує війковий м’яз,

скорочення якого передається через спеціальну зв’язку на кришталик, та він змінює

свою опуклість.

3.Задню ( власне судинну оболонку ) - велика задня частина середньої оболонки

очного яблука, яка містить чорний пігмент, що поглинає світло.

ІІІ. Сітківка або сітчаста оболонка – це світлочутлива частина ока, яка вкриває зсередини

судинну оболонку. Сітківка має складну, багатошарову структуру. В ній знаходяться

два види різних за функціональним значенням фоторецепторів

- палички та колбочки.

ХІ. ВНУТРІШНЄ ЯДРО ОКА.

Внутрішнє ядро ока являє оптичну систему ока і складається з:

а) кришталика,

б) склистого тіла,

в) водянистої вологи передньої та задньої камер ока.

Функції оптичної системи:

а) збирає світові промені,

б) забезпечує чітке дійсне зображення предметів на сітківці.

Кришталик має форму двоопуклої лінзи, яка розміщена у виїмці склистого тіла позаду

райдужки. Утворений прозорою безбарвною речовиною, яка не має ні судин , ні нервів і

охоплена з усіх боків безструктурною капсулою. Послаблення або напруження утворів, які

фіксують капсулу кришталика до війкового тіла, викликає зміну опуклості кришталика, що

пов’язано з заломною його здатністю Кришталик заломлює промені, які входять в око та

фіксує їх на сітківці. В цьому йому допомагає рогівка та внутрішньоочна рідина. За

допомогою війкового м’яза кришталик змінює свою опуклість, приймаючи форму,

необхідну для “дальнього” або “ближнього” зору. Позаду кришталика знаходиться

склисте тіло,

безструктурна , прозора, желеподібної маса, яка заповнює порожнину очного яблука.

Порожнина між рогівкою та райдужною оболонкою ока -

передня камера ока, а між райдужною оболонкою та кришталиком – задня камера.

Вони заповнені прозорою рідиною – водянистою вологою та сполучаються між собою через

зіницю.

Внутрішні рідини ока знаходяться під тиском, який визначають як внутрішньоочний тиск.

Підвищення внутрішньоочного тиску є ознакою тяжкого захворювання очей – глаукоми.

ХІІ. ДОПОМІЖНИЙ АПАРАТ ОКА.

Допоміжний апарат складається з:

1.. Захисних пристосувань - брови, вії, повіки