Xуіі. Вестибулярна сенсорна система.

Приймає участь:

а) в регуляції положення та рухів тіла в просторі;

б) в підтримці рівноваги;

в) має відношення до регуляції м’язового тонусу.

Периферичний відділ аналізатора представлений рецепторами, які розташовані в

вестибулярному апараті.

Вони збуджуються при:

зміні швидкості обертаючого руху;

прямолінійному прискоренні;

зміні напрямку сили тяжіння;

вібрації.

Нервові імпульси, які виникли у вестибулярних рецепторах поступають

провідним шляхом - вестибулярному нерву в мозковий відділ аналізатора який розташований

в передніх відділах скроневої долі кори великих півкуль.

Внаслідок збудження нейронів цього відділу кори виникають відчуття, які дають

уявлення про положення тіла та окремих його частин в просторі, що сприяє

збереженню рівноваги і підтримці певної пози тіла в стані спокою та при рухах .

Вестибулярний апарат складається з:

І.Присінку - складається з двох частин:

а) сферичного мішечка, розташованого поблизу до завитка внутрішнього вуха,

б) еліптичного мішечка (маточки), розташованого поблизу до напівколових

проток.

В мішечку та маточці є підвищення ,які називаються плямами. В них зосередженні

рецепторні клітини. На поверхні рецепторних клітин знаходиться велика кількість

мікроскопічних кристалічних утворень , які складаються з карбонату кальцію. Ці

утворення називаються отолітами. Вони беруть участь у збудженні рецепторних клітин.

2.Трьох напівколових проток - це вузькі ходи вірної форми , які розташовані в трьох взаємно

перпендикулярних плоскостях. Один кінець кожної протоки колбоподібно розширений і

називається ампулою. В них також знаходяться рецепторні клітини, які зосереджені в

певних місцях і називаються ампулярними криптами. Збудження рецепторних клітин

відбувається за рахунок переміщення ендолімфи проток.

Підвищення активності вестибулярного аналізатора виникає тільки при прискореному або

загальмованому обертовому або прямолінійному русі, тобто лише під впливом зміни

швидкість руху тіла.

Рівномірний рух, без прискорення або гальмування не викликає подразнення рецепторів

вестибулярного апарату. Подразнення отолітових рецепторів або рецепторів напівколових

протоків відбувається в залежності від характеру руху.

Отолітовий апарат збуджується при прискорених або гальмівного прямолінійних

рухах (тряска, качка, нахили тіла або голови в боки), при яких спостерігається зміна тиску

отолітів на рецепторні клітини.

Рецептори напівколових каналів подразнюються в момент прискореного або

гальмівного обертаючого руху в будь - якій площині за рахунок руху ендолімфи.

ЛЕКЦІЯ № 18

ТЕМА: «АНАТОМО - ФІЗІОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ ВИЩОЇ

НЕРВОВОЇ (ПСИХІЧНОЇ) ДІЯЛЬНОСТІ».

І. ПСИХІЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ (ВИЩА НЕРВОВА ДІЯЛЬНІСТЬ) ФІЗІОЛОГІЧНА ОСНОВА

ПСИХОСОЦІАЛЬНИХ ПОТРЕБ ЛЮДИНИ.

Кора головного мозку і підкіркові утворення являються вищими відділами центральної нервової системи теплокровних тварин і людини. Ці відділи забезпечують рефлекторні реакції, за рахунок яких відбуваються найскладніші контакти людини і тварин з навколишнім середовищем.

Вперше уяву про рефлекторний характер діяльності головного мозку висказав І.М.Сеченов в 1863р. в своїй книзі «Рефлекси головного мозку». Він писав: «... всі акти свідомого і безсвідомого життя за способом походження суть рефлекси».

Це було найважливішим матеріалістичним положенням, так як в науці до цього господарювала точка зору про відсутність зв’язків між тілесними та психічними явищами. Робота головного мозку та пов’язана з нею психічна діяльність людини являлась загадкою. Ідеї І.М.Сеченова в подальшому були розвинуті і І.П.Павловим. І.П.Павлов створив метод об’єктивного дослідження функції кори великих півкуль - метод умовних рефлексів. Це дозволило І.П.Павлову створити вчення про вищу нервову діяльність, яке об’єктивно і переконливо довело єдність тілесних та психічних явищ.

Вища нервова діяльність (ВНД)

забезпечує поведінку людини та тварини в навколишньому середовищі та

являється результатом сумісної праці кори головного мозку та підкіркових утворень.

Вона здійснюється за рахунок двох механізмів: інстинктів і умовних рефлексів.

Інстинкти - це найскладніші уродженні ланцюгові безумовні рефлекторні реакції, які

появляються головним чином за рахунок : активності базальних ядер (бліде ядро

та смугасте тіло) та ядер проміжного мозку (зорові бугри та гіпоталамус).

Інстинкти:

а) однакові у тварин одного виду;

б) передаються спадково і зв’язані з життєво необхідними функціями організму -

( харчуванням, самозбереженням, розмноженням).

Розрізняють чотири види найпростіших інстинктів:

а)материнський;

б)статевий;

в)їжездобувний;

г)захисний.

Особливістю інстинктів є те ,що вони викликаються внутрішніми мотивами. В їхній

регуляції велику роль відіграють гормони.

Безумовні рефлекси - це природжені відповідні реакції організму, які виникають при появі

адекватного подразника. Їх можна поділити на дві групи:

1. Рефлекси зберігання - відносять ті, що пов'язані з регуляцією процесу

життєдіяльності(ковтання. кашлю, чхання, статеві тощо).

2.Захисні рефлекси - відносять реакції організму, що спрямовані на захист від шкідливих

впливів і виникають при появі невідомого для організму подразника.

Це орієнтувальні рефлекси або рефлекси націлювання. З їхньою допомогою

утворюються оптимальні умови сприймання подразнення. При цьому відбувається

оцінка біологічного значення нового подразника. Вважають, що орієнтувальні

рефлекси є основою недовільної уваги.

Умовні рефлекси - це індивідуальні, набуті рефлекторні реакції , які виробляються на

базі безумовних рефлексів. Це зміни діяльності організму або окремого його органа

відповідно до зміни навколишнього середовища.

Вони виробляються протягом життя людини і мають попереджувальне сигнальне

значення, оскільки організм починає реагувати цілеспрямовано до того, як почне

діяти життєво важливий подразник. Тому умовні рефлекси забезпечують живій істоті

можливість заздалегідь оцінити небезпеку або корисний подразник.

Всі умовні рефлекси поділяються на дві групи: природні і штучні.

Природними називають ті рефлекторні реакції, які виробляються у відповідь на зміни

навколишнього середовища і завжди супроводять появу безумовного подразнення.

Наприклад запах їжі стає природним сигналом самої їжі.

Штучними називають умовні рефлекси, що виробляються на подразнення, які не

мають до безумовних рефлекторної реакції природного відношення. Наприклад,

слиновидільний рефлекс на дзвоник.

Умовні рефлекси здійснюються головним чином за рахунок діяльності кори

головного мозку.

ІІ. Принципи рефлекторної теорії І.П.Павлова.

Фізіологічний і методологічний зміст вчення І.П.Павлова про вищу нервову діяльність базується на матеріалістичній філософії. Звідси випливають три основних принципу побудови умовно-рефлекторної діяльності великих півкуль головного мозку людей: принцип структурності, принцип детермінізму і принцип аналізу і синтезу.

Принцип структурності. Згідно цьому принципу, кожній морфологічній структурі відповідає

визначена функція. Корі головного мозку властива функція утворення тимчасових

нервових зв'язків- умовних рефлексів.

Принцип детермінізма, тобто причинна обумовленість кожного явища. Наші рефлекторні реакції

суворо і точно детерміновані. Для проявлення будь якого рефлексу необхідний привід

або поштовх із зовнішнього середовища чи внутрішнього середовища організму.

Принцип аналізу і синтезу. Аналітична і синтетична діяльність центральної нервової системи

виконується за рахунок взаємовідношень процесів збудження і гальмування. За рахунок

аналітичної діяльності кори головного мозку людина може розділяти складні явища і

предмети на більш прості і вивчати їх окремо. Синтетична діяльність кори головного

мозку дає можливість зрозуміти сутність предметів і явищ в цілому. Основною

синтетичною діяльністю кори головного мозку являється утворення умовних рефлексів.

ІІІ. Утворення умовних рефлексів.

Умовні рефлекси утворюються на базі безумовних, при дотриманні певних умов а саме:

1.Співвідношення в часі умовного і безумовного подразників;

2.Умовний,індиферентний подразник повинен випереджати(не менш ніж на0,1 с) дію

безумовного;

3.Сила подразнення повинна бути в межах оптимальних для організму

величин(надзвичайно слабкі і надзвичайно сильні подразники умовну рефлекторну

реакцію не виробляють);

4.Відсутність сторонніх подразників.

Механізми утворення умовного рефлексу, запропоновані І.П.Павловим, полягають у тому, що при

одночасній дії на два різні аналізатори в різних чутливих ділянках півкуль великого

мозку виникає збудження, а з часом між ними утворюється новий зв'язок.

Якщо умовний слиновидільний рефлекс виробляється на світло, то механізм цього процесу пояснюється таким чином:

а) подразнення рецепторів ротової порожнини їжею викликає збудження харчового центра

кори півкуль великого мозку;

б) при спалахуванні лампочки виникає збудження в кірковій частині здорового аналізатора,

який знаходиться в потиличній ділянці кори.

При спалахуванні лампочки і при підкріпленні цього подразника їжею виникає збудження в

обох коркових центрах(зоровому, харчовому),між якими утворюється тимчасовий нервовий

зв'язок, що при багаторазовому поєднанні в часі подразників стає міцним.

Таким чином, на початку вивчення вищої нервової діяльності утворення тимчасового зв'язку пов'язували з функцією кори півкуль великого мозку.

Потім з'ясували, що умовні рефлекси можна виробити і у тварин, в яких видалили кору.

У вищих хребетних тварин і людини в механізмах утворення умовного рефлексу вирішальне значення належить корі півкуль головного мозку.

Структура рефлекторної дуги умовного рефлексу має складний характер. В утворенні складних поведінкових реакцій кора має провідне значення, а при формуванні вегетативних умовних рефлексів кора і підкоркові утвори відіграють однакову роль.

Можна вважати, що умовний рефлекс - це взаємодія

- стовбура мозку,

- підкоркових структур і

- кори головного мозку.

ІУ. Нейронні механізми замикання умовно-рефлекторний зв'язків.

Утворення тимчасових умовно-рефлекторних зв'язків спричинене здатністю нервової системи:

1.фіксувати,

2.накопичувати і

3.зберігати інформацію, тобто пам'яттю.

1. Процес фіксації наслідків подразнення складається з двох фаз, які йдуть одна за

одною.

а)Перша складає короткочасну. Короткочасній пам'яті

передує чутлива пам'ять- протягом кількох десятих часток секунди чутливі сигнали

автоматично затримуються у рецепторних утворах і аферентних провідних

шляхах.

б)Складає а друга довгострокову пам'ять. Інформація передається по нейронних

механізмах поступально(вхід - вихід);крім того, затримується завдяки наявності

ланцюгів нейронів, що утворюють замкнуті кільця. (мал.17.Кучеров)

Такі кільця виконують функцію «пасток».Нервовий імпульс, потрапивши в таку

«пастку»,циркулює по ній довгий час. Цей процес називають реверберацією.

При цьому імпульси проходять через одні й ті ж синапси багато разів, що приводить до

полегшення проведення потенціалу дії по певному шляху. Таке полегшення

називають післясинаптичною потенціацією. Тривалість її в синапсах може досягати

кількох годин.

Рух нервових імпульмів (інформаці) по «нейронних пастках» залишає нервовий слід,

який вказує на порядок діючих на організм подразників. Це явище називають

динамічною енграмою. Якщо реверберація триває довго (30-50 хв), то під дією

електричних імпульсів відбуваються стійкі біохімічні зміни в структурі синапсів і в

самих нейронах, які є матеріальною основою довгострокової пам’яті. Такі структурні

перебудови важко порушити і вони можуть зберігатися все життя. Є підстави вважати,

що потенціали дії (електричні імпульси) виконують функцію індукуючого фактора для

генетичного апарату нейронів, який запускає ланцюг біосинтетичних процесів: синтез

специфічних РНК, поліпептидів, білків. Як наслідок цих процесів або розширюється

площа функціонуючих синапсів, або збільшується їхня кількість, тобто відбуваються

стійкі структурні зміни. Цей процес складає суть явища, яке називають структурною

енграмою. У дослідах при вимушеній бездіяльності певної чутливої системи відповідні

нейрони дегенерують. Були проведені досліди, які дали підставу зробити висновки про

молекулярні основи пам’яті.

У. Біологічне значення умовних рефлексів.

Умовні рефлекси є пристосувальними реакціями, які формуються умовами життя людини і дають можливість заздалегідь пристосуватися до нових умов. Без тимчасових рефлекторних зв'язків жодна тварина і людина не змогла б вижити, оскільки не було б можливості здійснювати цілеспрямовані дії і свідомо уникати помилок.

Умовні рефлекси мають вирішальне значення у пристосувальній еволюції тваринного світу. Це явище особливо позначається на людині як біологічному виді тому, що набутий досвід однієї особи стає надбанням всього людства. Еволюція людини пішла шляхом цивілізації.

УІ. Гальмування умовних рефлексів.

Складна форма пристосувальної поведінки здійснюється завдяки взаємодії процесів збудження і гальмування.

Збудження забезпечує активність відповідних центрів і рефлекторних реакцій,

гальмування - її затримку.

Співвідношення ...

Розрізняють дві форми гальмування:

1.безумовне(зовнішнє) - викликає затримку одного умовного рефлексу іншим безумовним або

умовним. Наприклад, слиновидільний умовний рефлекс може бути

загальмований дією, яка викликає біль, або появою будь-якого нового подразника. Така форма взаємодії між нервовими центрами дозволяє зосередити увагу на більш важливіший у даний час події.

2.умовне(внутрішнє) - називають такий вид затримки нервового процесу, до якого

адресований подразник.

Гальмування завжди розвивається у тому випадку, коли умовний подразник не підкріплюється безумовним.

Саме це явище лежить в основі різних форм гальмування, а саме:

а)згашувального - у разі припинення підкріплення умовного подразника починається

активне гальмування того умовно-рефлекторного зв’язку, який втратив своє

значення,

б)диференціального - Якщо не підкріплювати один з умовних подразника, то кінець

кінцем тварина починає диференціювати ці подразнення, відрізняти корисне від

некорисного.

в) запізнюючого - виникає тоді, коли умовний подразник не підкріплюється протягом

двох-трьох хвилин, а з приєднанням до нього безумовного подразника у

нервовому центрі умовного рефлексу розвивається процес гальмування.

г)умовного - це припинення реакції в тому випадку, коли до позитивного умовного

рефлексу приєднується негативний, який пригнічує раніше вироблену умовно-

рефлекторну реакцію.

Зберігальне гальмування - це особливий вид внутрішнього гальмування, яке розвивається

внаслідок стомлення після довгої роботи, виникає одразу і формується в механізмі

самого рефлексу, що вказує на його безумовний характер.

Зберігальне гальмування спрямоване на збереження нервових структур від

функціонального виснаження і морфологічного руйнування. Нервовим клітинам

особливо потрібен такий механізм у зв’язку з високою обмінною активністю.

Походження умовного гальмування - одне з найбільш складних і мало вивчених питань.

Це активний процес, який проявляється у напруженій функції нервових клітин.

Висунуто кілька гіпотез про нейрофізіологічні механізми внутрішного гальмування. Одні вчені пов’язують його з біохімічними змінами передачі у синапсах, інші на передній план висувають електротонічні пригнічення одних нейронів іншими та зниження лабільності нервових клітин. У зв’язку з тим, що не з’ясована природа тимчасових зв’язків, не виявлені і механізми внутрішнього гальмування.

УІІ.Аналітико-синтетична діяльність мозку.

Вища нервова діяльність полягає в безперервному аналізі зовнішніх подразнень і формуванні на його основі пристосувальної поведінки і цілеспрямованого сприймання навколишньої дійсності, тобто синтезу. Основною аналітико-синтетичної діяльності кори півкуль великого мозку є взаємодія процесів збудження і гальмування, що здійснюється двома механізмами, а саме:

іррадіацією - поширення кожного з процесів по нервових структурах, Збудження і

гальмування, що виникають у певній зоні кори півкуль, розповсюджуються на інші її

ділянки. Через деякий час це розповсюдження змінюється їхнім збіганням -

концентрацією. Це явище спостерігається постійно. Його найкраще спостерігати

тоді, коли людина опановує нові рухи. Спочатку, внаслідок іррадіації,

спостерігається скорочення і надто велике напруження багатьох м’язів, які беруть

участь у виконанні цього руху. Лише після багаторазових повторень, що приводять

до концентрації збудження в тих нервових центрах, які організують узгоджене

скорочення необхідних м’язів, рух стає високо координованим.

Індукцією- взаємним наведенням одного процесу іншим.

Це наведення протилежного процесу:

збудження викликає гальмування, а гальмування - збудження.

Розрізняють одночасну і послідовну індукцію.

Одночасна індукція спостерігається в тому випадку, коли концентрація процесу

збудження в одній ділянці кори викликає пригнічення діяльності інших.

Послідовна індукція - якщо ж один процес поступається місцем іншим

Після збудження нервового центру в ньому відбувається процес гальмування, а після

гальмування-процес збудження.

Розрізняють дві форми індукції:

а) позитивну, коли гальмування посилює збудження, і

б)негативну, коли збудження викликає гальмування.

Протягом існування живого організму умовні подразники позитивного і негативного значення діють один за одним з певною послідовністю, утворюючи систему стереотипного чергування зовнішніх подразників. Такий зовнішній стереотип формує у нервовій системі упорядкованість чергування процесів збудження і гальмування. Це явище називають динамічним стереотипом. Повторення і зміна системи подразників у певній послідовності формує єдиний ланцюг рефлексів, у якому рефлекторна реакція на перший подразник є пусковим моментом для всього ланцюга. Стереотипна форма чергування рефлексів є найбільш економною формою роботи центральної нервової системи. Якщо вона доводиться о автоматизму, то відповідні реакції контролюються на більш низьких рівнях центральної нервової системи.

Лекція 19

І та ІІ сигнальні системи. Типологічні особливості ВНД

І. СТРУКТУРНО-ФУНКЦІОНАЛЬНІ ОСНОВИ ПСИХІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ЛЮДИНИ (перша та друга

сигнальні системи), ФІЗІОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ІНДИВІДУАЛЬНОЇ ПСИХІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ.

Вчення І.П.Павлова про сигнальні системи кори головного мозку являються логічним розвитком його вчення про умовні рефлекси І.П.Павловим було показано, що в основі вищої нервової діяльності у вищих тварин і людини лежать загальні механізми, але при цьому існують якісні відмінності між вищою нервовою діяльністю людини і тварини.

Розрізняють: першу та другу сигнальні системи кори головного мозку.

І. Перша сигнальна система є у людини та у тварин.

Діяльність цієї системи проявляється в умовних рефлексах, які формуються на різні

подразнення зовнішнього середовища (світло, звук та ін.), за винятком слова.

У людини, яка живе в певних соціальних умовах, перша сигнальна система має соціальний

колір. Умовні рефлекси першої сигнальної системи утворюються внаслідок діяльності

клітин кори великого мозку, окрім лобної області та області мозкового відділу речорухового

аналізатора. Перша сигнальна система у тварин і людини забезпечує

предметне конкретне мислення.

ІІ. Діяльність другої сигнальної системи проявляється в мовних умовних рефлексах. Ці рефлекси

узагальнено та абстраговано сигналізують людині про навколишню діяльність.

За І.П.Павловим слово являється «сигналом сигналів». Людина може навіть не бачити

предмета, але досить його словесного визначення, щоб вона його уявила.

Друга сигнальна система забезпечує абстрактне мислення у вигляді понять, суджень,

розумових висновків.

Між першою та другою сигнальними системами існують тісні функціональні взаємозв’язки. В фізіологічних умовах друга сигнальна система пригальмовує активність першої сигнальної системи. Вона є вищим регулятором різних форм поведінки людини в оточуючому його природному та соціальному середовищі. Але друга сигнальна система вірно відображає навколишній об’єктивний світ тільки в тому випадку, якщо постійно зберігається її взаємодія з першою сигнальною системою.

ІІІ. ТИПИ ВИЩОЇ НЕРВОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ЛЮДИНИ.

Вивчаючи особливості формування умовних рефлексів у тварин, І.П.Павлов звернув увагу, що швидкість їх утворення, міцність, виробка диференціювання у різних собак різні. Це дало основу розділити тварин на кілька типів в залежності від індивідуальних властивостей їх нервової системи.

Під типом вищої нервової діяльності слід розуміти сукупність властивостей нервових процесів,

обумовлених спадковими особливостями даного організму і придбаних в процесі

індивідуального життя.

В основу поділу нервової системи на типи І.П.Павлов поклав три властивості нервових процесів: силу, врівноваженість, рухомість.

1.Сила - здатність клітин кори великого мозку зберігати адекватні реакції на сильні та над-

звичайно сильні подразники.

2.Врівноваженість - однакові за силою , процеси збудження і гальмування.

3.Рухомість нервових процесів характеризує швидкість переходу процесів збудження в

гальмування і навпаки.

І.П.Павлов виділив такі типи:

1.Сильний неврівноважений - характеризується сильними неврівноваженими і рухомим

нервовими процесами. Збудження переважає над гальмуванням (за темпераментом

холерик).

2.Сильний врівноважений рухомий тип - нервові процеси сильні врівноважені і рухомі

. Збудження легко змінюється гальмуванням і навпаки. Це життєрадісні і працездатні

люди (за темпераментом сангвінік).

3.Сильний врівноважений інертний - нервові процеси сильні, врівноважені але малорухомі.

Процеси збудження і особливо гальмування змінюються повільно. Це рівні, спокійні,

наполегливі і настирні працівники (за темпераментом флегматик).

4.Слабий гальмівний тип характеризується слабими нервовими процесами, вони неврівноважені

переважають процеси гальмування. Ці люди бачать у всьому тільки погане і небезпечне

( за темпераментом меланхоліки).

Враховуючи особливості взаємодії першої та другої сигнальної систем І.П.Павлов додатково виділив три істинних людських типи.