9.4. Методи управління соціально-трудовими конфліктами які сприяють їх подоланню.

Спеціалісти, які займаються питаннями врегулювання та вирішення конфліктів професійно, зазначають, що процес управління конфліктами залежить від багатьох факторів, значна частина яких відносно погано піддається зовнішньому впливу. Наприклад, погляди особистості, мотиви й потреби індивідів, груп, сформовані стереотипи, уявлення можуть іноді звести нанівець зусилля тих, хто приймає рішення. Залежно від виду конфлікту пошуком рішень можуть займатися різні служби: керівництво організації, служба управління персоналом, відділ психолога, соціолога, профспілковий комітет, страйком, міліція, арбітражні суди, примирні комісії, національна служба посередництва і примирення.

Вирішення конфлікту являє собою ліквідацію повністю або частково причин, що призвели до конфлікту або зміну цілей учасників конфлікту.

Управління конфліктами — це цілеспрямоване оперування заходами з усунення(мінімізації) причин, що породжують конфлікт, чи корекції поведінки учасників конфлікту.

Існує досить багато методів управління конфліктами, які сприяють їх подоланню. Загалом їх можна представити у вигляді кількох груп, кожна з яких має свою сферу застосування:

• внутріособові, тобто методи впливу на окрему особистість;

• структурні, або методи усунення організаційних конфліктів;

• міжособові методи, або стилі поведінки в конфлікті;

• переговори;

• відповідні агресивні дії у відповідь.

Останню групу методів застосовують у крайніх випадках, коли вичерпані можливості всіх попередніх груп.

Внутріособові методи знаходять відображення в умінні вільно організувати свого власну поведінку, висловити свого точку зору, не викликаючи захисної реакції з боку іншої людини. Деякі автори пропонують використовувати спосіб «я - висловлювання», тобто спосіб передачі іншій особі вашого відношення до певного предмета, без звинувачень і вимог, але так, щоб інша людина змінила своє ставлення.

Структурні методи, тобто методи впливу переважно на організаційні конфлікти що виникають через неправильний розподіл повноважень, організацію праці, прийняту систему стимулювання, і т. і. До таких методів відносяться: роз'яснення вимог по роботі, координаційні й інтеграційні механізми, використання систем винагород.

Міжосоовіі методи. Під час розгортання конфліктної ситуації її учасникам необхідно обрати форму, стиль своєї подальшої поведінки з тим, щоб це найменше відобразилось на їх інтересах(див.рис.9.3.).

К.Томас і Р. КІЛМЕНН виділили наступні п'ять основних стилів поведінки в конфліктній ситуації:

• пристосування, поступливість;

• ухилення(уникнення);

• протиборство;

• співробітництво;

• компроміс.

Основу класифікації складають два незалежних параметри:

1)ступінь реалізації власних інтересів, досягнення своїх цілей,

2)рівень кооперування, врахування інтересів іншої сторони.

Якщо представити це в графічній формі, то отримаємо сітку Томаса - Кілменна, що дозволяє проаналізувати конкретний конфлікт і вибрати раціональну форму поведінки.( Див.Рис 9.3.).

Співробітництво

Протиборство

Компроміс

Поступливість

Ухилення

Рис 9.3 Форми поведінки в конфлікті

Затемнена частина схеми відображає рівень кооперування, врахування інтересів іншого під час конфліктної взаємодії.

Кожна людина може певним чином використовувати всі ці форми поведінки, але звичайно існує пріоритетна форма, яка залежить від доступності засобів боротьби, поставлених цілей, характеру розбіжностей тощо.

Ухилення, уникнення. Ця форма поведінки обирається тоді, коли індивід не хоче відстоювати свої права співпрацювати для вироблення рішення, утримується від висловлення своєї позиції, ухиляється від спору і йому не вистачає влади для вирішення конфлікту на свою користь.

Протиборство, (конкуренція) характеризується активною боротьбою індивіда за свої інтереси з використанням усіх доступних йому засобів для досягнення поставлених цілей: застосуванням влади, примусу, інших засобів тиску на опонентів, використанням залежності інших учасників від нього.

Пристосування, поступливість. Дії індивіда направлені на збереження чи відновлення сприятливих відносин з опонентом шляхом згладжування протиріч. Даний підхід можливий, коли внесок індивіда не дуже великий або коли предмет розбіжностей більш суттєвий для опонента, ніж для індивіда.

Співробітництво означає, що індивід активно приймає участь У пошуках рішення, яке задовольнило б усіх учасників взаємодії, але не відкидаючи при цьому своїх інтересів. Передбачається відкритий обмін думками, зацікавленість усіх учасників конфлікту в виробленні загального рішення.

При компромісі дії учасників спрямовані на пошук рішення за рахунок взаємних поступок, на вироблення проміжного рішення що задовольняє всіх і при якому особливо ніхто не виграє, але й не втрачає.

Переговори представляють широкий аспект спілкування, що охоплює багато сфер діяльності сторін. Як метод вирішення конфліктів переговори являють собою набір тактичних прийомів, що направлені на пошук взаємовигідних рішень для конфліктуючих сторін.

Для того щоб переговори стали можливими, необхідне виконання певних умов:

• існування взаємозалежності сторін, що беруть участь у конфлікті;

• відсутність значних розбіжностей в можливостях (силі) суб'єктів конфлікту;

• відповідність стадії розвитку конфлікту можливостям переговорів;

• участь в переговорах сторін, які реально можуть приймати рішення в складній ситуації.

Але можливість переговорів залежить від етапу розвитку конфлікту(див. табл.9.1.)

Таблиця 9.1.

Можливість переговорів залежно від етапу розвитку конфлікту

Етапи розвитку конфлікту	Можливість переговорів
Напруженість, незгода	Переговори проводити рано, ще не всі складові конфлікту визначені
Суперництво, не врегулювання	Переговори раціональні
Агресивність	Переговори за участь третьої сторони
Насильство, військові дії	Переговори неможливі, доцільні агресивні дії у відповідь

Вважається, що переговори доцільно вести тільки з тими силами, які мають владу в ситуації, яка склалась, і можуть вплинути на результат.

Правильно організовані переговори проходять послідовно декілька стадій:

• підготовка до початку переговорів(до відкриття переговорів);

• попередній: відбір позиції (початкові заяви учасників при їх позиції в переговорах);

• пошук взаємоприйнятного рішення (психологічна боротьба, встановлення реальної позиції опонентів);

• завершення (вихід з кризи, переговорного тупика).

Кожна стадія передбачає вирішення широкого кола послідовних питань починаючи від з'ясування предмета конфлікту, вироблення спільних підходів до вирішення проблеми, виявлення позицій щодо зменшення глибини протиріч і закінчуючи можливим зближенням сторін, досягненням узгоджених рішень, що будуть вести до реальної взаємодії та співробітництва сторін.