Висновки

1. Найпростіша структуризація ОС полягає в поділі всіх компонентів ОС на модулі, що виконують основні функції ОС (ядро), і модулі, що виконують допоміжні функції ОС. Допоміжні модулі ОС оформляються або у виді застосувань (утиліти і системні оброблювані програми), або у вигляді бібліотек процедур. Допоміжні модулі завантажуються в оперативну пам'ять тільки на час виконання своїх функцій, тобто є транзитними. Модулі ядра постійно знаходяться в оперативній пам'яті, тобто є резидентными.

2. При наявності апаратної підтримки режимів з різними рівнями повноважень стійкість ОС може бути підвищена шляхом виконання функцій ядра в привілейованому режимі, а допоміжних модулів ОС і застосувань — у користувацькому. Це дає можливість захистити коди і дані ОС і застосувань від несанкціонованого доступу. ОС може виступати в ролі арбітра в суперечках застосувань за ресурси.

3. Ядро, виступаючи структурним елементом ОС, у свою чергу, може бути логічно розкладене на наступні шари (починаючи із самого нижнього):

• машинно-залежні компоненти ОС;

• базові механізми ядра;

• менеджери ресурсів;

• інтерфейс системних викликів.

4. У багатошаровій системі кожен шар обслуговує вышележачий шар, виконуючи для нього деякий набір функцій, що утворять міжщаровий інтерфейс. На основі функцій нижележачого шарую наступний вгору по ієрархії шар будує свої функції — більш складні і більш потужні, котрі, у свою чергу, виявляються примітивами для створення ще більш потужних функцій вышележачого шару. Багатошарова організація ОС істотно спрощує розробку і модернізацію системи.

5. Будь-яка ОС для рішення своїх задач взаємодіє з апаратними засобами комп'ютера, а саме: засобами підтримки привілейованого режиму і трансляції адрес, засобами переключення процесів і захисту областей пам'яті, системою переривань і системним таймером. Це робить ОС машинно-залежною, прив'язаною до визначеної апаратної платформи.

6. Переносимість ОС може бути досягнута при дотриманні наступних правил. По-перше, велика частина коду повинна бути написана мовою, транслятори якої наявні на всіх комп'ютерах, куди передбачається переносити систему. По-друге, обсяг машинно-залежних частин коду, що безпосередньо взаємодіють з апаратними засобами, повинний бути по можливості мінімізований. По-третє, аштаратно-залежний код повинний бути надійно локалізований у декількох модулях.

7. Мікроядерна архітектура є альтернативою класичному способу побудови операційної системи, відповідно до якого всі основні функції операційної системи, що складають багатошарове ядро, виконуються в привілейованому режимі. У мікроядерних ОС у привілейованому режимі залишається працювати тільки дуже невелика частина ОС, називана мікроядром. Всі інші высокорівневі функції ядра оформляються у вигляді застосувань, що працюють у користувацькому режимі.

8. Мікроядерні ОС задовольняють більшості вимо сучасних ОС, володіючи переносимістю, розширюваністю, надійністю і створюючи хороші передумови для підтримки розподілених застосувань. За ці достоїнства доводиться розплачуватися зниженням продуктивності, що є основним недоліком мікроядерної архітектури.

9. Прикладне програмне середовище — сукупність засобів ОС, призначена для організації виконання застосувань, що використовують визначену систему машинних команд, визначений тип API і визначений формат програми, що виконується. Кожна ОС створює як мінімум одне прикладне програмне середовище. Проблема складається в забезпеченні сумісності декількох програмних середовищ у рамках однієї ОС. При побудові множинних прикладних середовищ використовуються різні архітектурні рішення, концепції емуляціїдвійкового коду, трансляції API.