Про любов до ближнього

Ви юрмитеся навколо ближнього свого і маєте для нього гарні слова. Та я вам кажу: ваша любов до ближнього — не що інше, як ваша погана любов до самих себе. До ближнього свого ви втікаєте від самих себе й хотіли б із цього створити собі доброчесність; та я наскрізь бачу вашу «безкорисливість». «Ти» з'явилось раніше, ніж «я»; «ти» проголосили священним, а «я» ще ні — так горнеться людина до ближнього. Вище за любов до ближнього стоїть любов до дальнього і прийдешнього; а ще вище за любов до людини — любов до речей і до привидів. Той привид, що маячить перед тобою, брате мій, прекрасніший, аніж ти; тому ти не віддаєш йому плоть свою й кості свої? Але страх проймає тебе, і ти біжиш до ближнього. Ви себе не терпите й мало любите — тому й хочете спокусити ближнього на любов і позолотити себе його оманою. Я б хотів, щоб ви не терпіли всіх ближніх та їхніх сусідів; ви мали б створити із самих себе друга свого з його переповненим серцем. Коли ви хочете, щоб про вас пішла добра слава, то запрошуєте свідка; і коли вам вдається схилити його до доброї думки про вас, тоді ви й самі думаєте про себе добре. Ошукує не тільки той, хто говорить усупереч знанню своєму, а насамперед той, хто говорить усупереч незнанню своєму. Так ви говорите про себе в розмовах і ошукуєте собою сусіда. Дурень каже: «Спілкування з людьми псує вдачу, надто ж як її немає». Один вдається до ближнього через те, що шукає себе, а інший — через те, що хоче себе втратити. Ваша погана любов до себе мурує з самотності вам в'язницю. Дальні — ось хто оплачує вашу любов до ближнього; і коли вас збирається п'ятеро, шостий завжди має померти. Не люблю я ваших свят — надто багато лицедіїв бачив я там, і навіть глядачі часто поводились, як лицедії. Не про ближнього оповідаю я вам, а про друга. Нехай друг буде для вас святом землі й передчуттям надлюдини. Я вам оповідаю про друга й про переповнене серце його. Та коли хочеш, щоб любили тебе переповнені серця, треба вміти губкою бути. Я вам оповідаю про друга, в якому світ готовий уже стоїть — чаша добра; оповідаю про друга, що творить і завжди ладен подарувати готовий світ. І так само, як світ розгорнувся йому, тепер він колами знову згортається, як становлення добра через зло, як становлення мети із випадковості. Хай недалеке й найдальше майбутнє стануть причиною твого сьогодні: у другові своєму ти маєш любити надлюдину як свою причину. Брати мої, я навертаю вас не на любов до ближнього — я навертаю вас на любов до дальнього.

Так казав Заратустра.

ПРО ШЛЯХ ТОГО, ХТО ТВОРИТЬ

Ти хочеш, мій брате, відійти у самотність? Ти хочеш шукати шлях до самого себе? Затримайся трохи й послухай мене. «Хто шукає, той сам легко губиться. Всяка самотність — провина». Так каже гурт. А ти довго належав до гурту. Голос гурту лунатиме ще й у тобі. І коли ти скажеш: «Моє сумління уже не з вами»,— то це буде нарікання і біль. Поглянь, навіть цей біль ще породило сумління — і останній відблиск цього сумління ще лежить на твоїй журбі. Але ти хочеш іти шляхом своєї журби, тобто шляхом до самого себе? Тоді покажи мені право своє і силу свою для цього! Ти нова сила і нове право? Перший порух? Колесо, що котиться само собою? Ти можеш примусити і зірки обертатися навколо тебе? О, є стільки пожадливості до вершини! Стільки потуг марнославства! Доведи мені, що ти не з пожадливих і не з марнославних! О, є стільки високих помислів, що чинять не більше, аніж ковальський міх — надимають і збільшують порожнечу! Ти себе називаєш вільним? Я хочу почути твою панівну думку, а не те, що ти скинув із себе ярмо. Чи ти з тих, що мають право скидати ярмо? Бувають такі, що, звільнившись від своєї послужливості, втрачають свою останню цінність. Вільний від чого? Що до цього Заратустрі? Нехай же твій погляд скаже мені відверто: вільний для чого? Ти можеш дати собі своє зло і своє добро, а волю свою поставити над собою, як закон? Ти можеш сам бути своїм суддею і месником свого закону? Жахливо опинитися наодинці з суддею і месником власного закону. Так буває із зіркою, кинутою у порожнечу і в крижаний подих самотності. Сьогодні ти, о самотній, страждаєш іще — сьогодні ти маєш іще свою мужність і свої сподівання. Та колись тебе стомить твоя самотність, колись твоя гордість згорбиться, а твоя мужність надломиться. Колись ти заволаєш: «Я самотній!» Колись ти уже не побачиш своєї вершини, а ницість свою побачиш просто перед собою; навіть велич твоя лякатиме тебе, мов привид. Колись ти заволаєш: «Усе — омана!» Є почуття, які прагнуть убити самотнього; якщо ж це їм не вдається, то вони змушені вмерти самі! Та чи стане тобі снаги стати вбивцею? А ти знаєш уже, брате мій, слово «зневага»? І муку своєї справедливості до тих, хто тебе зневажає? Багатьох ти примушуєш змінити про тебе думку; вони це ставлять тобі у велику провину. Ти підступив до них, але все ж таки мимо пройшов: такого вони тобі ніколи не подарують. Ти йдеш далі за них; та що вище ти підіймаєшся, то меншим здаєшся в очах заздрості. Але найбільше ненавидять того, хто літає. «Як вам хочеться бути справедливим до мене! — ти повинен казати. — Я обираю собі вашу несправедливість як належне». Несправедливість і болото кидаються вслід самотньому; але ти, брате мій, як хочеш зіркою бути, мусиш світити їм, не зважаючи ні на що! І остерігайся добрих та праведних! Вони залюбки розпинають тих, хто винаходить собі власну чесноту,— вони ненавидять самотнього. Остерігайся також святої простоти! Для неї нечестиве усе, що не просте; любить вона і гратися із вогнем кострищ. І остерігайся також нападів своєї любові! Самотній занадто квапиться подати руку першому стрічному. Декотрим людям не смій подавати руки, подавай їм лапу — і я хочу, щоб лапа твоя мала кігті. Та найнебезпечнішим ворогом, який тобі може трапитись, завжди будеш ти сам; сам на себе чатуєш ти в лісах і печерах. Самітнику, ти простуєш шляхом до самого себе! І шлях твій біжить повз тебе самого й твоїх семи демонів! Ти будеш сам собі і єретиком, і чаклуном, і ясновидцем, і одержимим, і скептиком, і нечестивцем, і лиходієм. Ти маєш спалити себе у власному полум'ї: як же ти оновишся, коли спершу не перетворишся в попіл! Самітнику, ти простуєш шляхом того, хто творить,— Бога ти хочеш створити собі з семи своїх демонів! Самітнику, ти простуєш шляхом того, хто любить,— самого себе ти любиш і тому зневажаєш себе, як зневажають лиш ті, що люблять. Творити хоче той, хто любить, бо він зневажає! Що знає про любов той, кому не довелося зневажати саме того, що він любив! Із любов'ю своєю і творінням своїм простуй у самотність свою, мій брате; а потім уже за тобою поплентається справедливість. З моїми сльозами іди у свою самотність, мій брате! Я люблю того, хто у творінні хоче перевершити самого себе і так гине.

Так казав Заратустра.