1.2. Призначення і роль державних фінансів

Головне призначення державних фінансів — сприяти через різноманітні фінансові інституції успішному економіч­ному і соціальному розвитку держави, забезпеченню прав і свобод людини. Досягають цього через методи і форми мо­білізації фінансових ресурсів у розпорядження держави та використання їх на цілі розвитку економіки, забезпечення соціальних гарантій населенню, утримання армії, органів усіх ланок влади.

Сукупність зазначених форм і методів дістала назву фі­нансового механізму системи управління в державі. Від того, наскільки він досконалий, залежать темпи економічного і соціального розвитку, добробут громадян. Важливе значен­ня має те, скільки фінансових ресурсів від загальної кіль­кості їх, створюваних у державі, вона акумулює у своє роз­порядження і на які цілі використовує. Проте ці загальні показники ще не забезпечують повної характеристики ефек­тивності фінансового механізму.

Необхідність державних фінансів зумовлена тим, що за будь-якого типу економічних відносин основним призначен­ням держави є забезпечення фінансовими ресурсами тих потреб, які не можуть бути вирішені через ринковий меха­нізм, тобто через попит і пропозицію, а також особисто кож­ним громадянином у зв'язку з відповідними об'єктивними причинами. До них слід віднести структурну перебудову економіки, боротьбу з монополізмом, захист навколишнього середовища, захист тих громадян, які з'являються на ринку в ролі споживачів — інваліди, діти, престарілі, проведення фундаментальних наукових досліджень, загальну освіту, під­готовку кадрів, соціальне забезпечення і страхування, охо­рону здоров'я тощо.

Розподіл фінансових ресурсів між суб'єктами володіння і розпорядження в 1990—1995 рр. характеризують дані табл. 1.

У 1993 р. частка ресурсів, які мобілізуються до бюджету, досягла 41,1 %. 3 урахуванням ресурсів, які мобілізуються в різні види централізованих цільових фондів, держава скон­центрувала у своєму розпорядженні 55 % усіх наявних фінансових ресурсів. Відповідно з 46,1 до 45 % зменши-

7

лася частка фінансових ресурсів підприємницьких структур усіх форм власності. Така тенденція негативно впливає на економічні та соціальні процеси в народному господарстві, оскільки виникає загроза перетворення бюджетної системи з інструменту економічного стимулювання на спрощену фіс-кально-споживацьку структуру. За умов здійснення політи­ки самофінансування суб'єктів економічної діяльності зазна­чена тенденція є одним з визначальних факторів, з одного боку, поглиблення кризових процесів, з іншого — тінізації економіки. Виходячи з цього, держава будує свою фінансову політику, головним завданням якої є пошук оптимальної моделі перерозподілу фінансових ресурсів з метою приско­рення зростання матеріального виробництва і добробуту на­селення. Для побудови такої моделі потрібно визначити рі­вень втручання держави у господарську діяльність виробни­чих структур і рівень зобов'язань держави з соціального за­безпечення своїх громадян. Від цих факторів залежить, яка частка валового національного продукту має зосереджувати­ся у фінансових інституціях, створюваних державою.

Таблиця 1

П оказник, млрд крб. 1990 1991 1992 1993 1994 1995

Фінансові ресурси держави,

млрд крб. 135,7 281 4943,1 154845 961343,6 3801556,6

У тому числі:

бюджетні ресурси* 45,1 74,1 1103,3 47120,6 40571.4,2 1563132,8

фінансові ресурси під­приємницьких

структур усіх форм власності 83 173,9 3132,5 93838 452532,5 1709346

централізованих фондів 7,6 33 707,3 13887,2 123096,9 529077,8

Частка у фінансових ресурсах

держави,% бюджетних ресурсів 33,2 26,4 22,3 30,4 41,3 41,1

фінансових ресурсів

підприємницьких структур усіх

форм власності 61,2 61,9 63,4 60,6 46,1 45

фінансових ресурсів

централізованих фондів 5,6 11,7 14,3 9 12,5 13,9

_______________________________________________________________________________

*Без Пенсійного фонду і Фонду Чорнобиля.

8

Слід ураховувати, що необгрунтовано висока частка цент­ралізації фінансових ресурсів призводить до негативних наслідків, оскільки централізовано важко здійснювати раціональний розподіл і забезпечити ефективне вико­ристання їх. Зниження централізації при високій частці державної власності зумовлює безгосподарність і різні перекоси в розподілі та використанні фінансових ресур­сів, а в кінцевому підсумку — фінансовий розлад в дер­жаві.

Потрібна також оптимізація перерозподілу фінансових ресурсів, що знаходяться в розпорядженні населення. Якщо держава надмірно втручається в перерозподіл частки насе­лення у валовому національному продукті, це підриває сти­мули до праці, знижує темпи економічного зростання. Во­дночас невтручання держави в цей процес або значне скоро­чення їх також має негативні наслідки — стримує розвитої освіти, науки, призводить до зубожіння окремих верств на­селення тощо.

Перерозподільчі процеси, що здійснюються за до­помогою державних фінансів, — це явища макрорівня проте роль державних фінансів виявляється не мен­шою мірою у формах і методах мобілізації фінансових ресурсів. Важливе значення має те, як мобілізуються ресурси, якими каналами і в якій формі відбувається їх­ній рух, на яких засадах вони виділяються і використовуються.

За умов ринку основними формами мобілізації фінан сових ресурсів у розпорядження держави є податки, збори і відрахування. Визначення об'єкта оподаткування або об­числення платежів, передбачених пільг, ставок податків і платежів, строків сплати їх, відповідальності за несвоєчас­ну сплату становлять механізм впливу на економічні та соціальні процеси, який окреслює роль фінансів на мікро­рівні.

При використанні ресурсів держава визначає метод фінансування витрат — пряме бюджетне фінансування, бюд­жетне кредитування або самофінансування. Ринкова еко­номіка передбачає залучення коштів через випуск ак­цій, облігацій, різних кредитних зобов'язань. Це форма реалізації ролі фінансів у господарському механізмі дер­жави.

9