1.4. Фінансовий механізм

Фінансовий механізм — сукупність форм і методів ство­рення і використання фондів фінансових ресурсів з метою забезпечення різноманітних потреб державних структур, гос­подарських суб'єктів і населення. Складовими його є фінан­сове планування і прогнозування, фінансові показники, нор­мативи, ліміти і резерви, а також система управління фінан­сами.

За допомогою фінансового механізму здійснюється широ­комасштабний розподіл і перерозподіл створюваного в дер­жаві валового внутрішнього продукту (ВВП) відповідно до основних положень фінансової політики. На стадії фінансово­го планування і прогнозування визначаються фінансові мож­ливості держави щодо фінансового забезпечення розвитку П

11

економіки і соціальної сфери. Показники прогнозних розра­хунків є основою для приведення в дію відповідних стиму­лів та інструментів у формі різноманітних пільг, санкцій або обмежень, які забезпечують розвиток держави в заданому напрямі. Це можуть бути пільги з оподаткування, пільгове кредитування або видавання дотацій на покриття збитків тощо. Можуть застосовуватись також фінансові інструмен­ти, що обмежують ту чи іншу форму діяльності. Це штрафи, відміна пільг, додаткове оподаткування. Фінансовий меха­нізм характеризують узагальнюючі та індивідуальні показ­ники. Узагальнюючими є загальний обсяг фінансових ре­сурсів, що створюється в державі, обсяг доходів та видатків бюджету тощо. Індивідуальні — це величина витрат бюдже­ту держави на одного жителя, розмір податків, що сплачу­ються одним працюючим, тощо. Фінансові показники да­ють змогу визначити дійовість фінансового механізму.

Важливі елементи фінансового механізму — фінансові нормативи, ліміти та резерви. Нормативи характеризують певний рівень забезпечення видатків, різних видів витрат фінансових ресурсів. Ліміти являють собою певні обмежен­ня на витрати в інтересах держави, підприємця або грома­дянина. Резерви мають нейтралізувати дію непередбачува­них факторів, що можуть виникнути в майбутньому.

Фінансовий механізм діє ефективно, якщо функціону­ють усі його складові частини. Приводячи їх у дію, держава може спрямовувати економічний і соціальний розвиток на своїй території відповідно до потреб її громадян. Цієї мети досягають через створення і використання фондів фінансових ресурсів.

1.5. Фінансова політика

Фінансова політика — сукупність заходів держави з орга­нізації та використання фінансів для забезпечення економіч­ного і соціального її розвитку. Вона знаходить свій вияв у формах і методах мобілізації фінансових ресурсів та викорис­танні їх на різні потреби держави, розвиток економіки і соці­альний захист населення, у фінансовому законодавстві, прак­тичних діях у галузі фінансів різних державних структур.

Основною метою фінансової політики є оптимальний розподіл валового внутрішнього продукту між галузями на-

12

дного господарства, соціальними групами населення, те торіями. На цій основі мають забезпечуватися стійке зро іння економіки, удосконалення її структури, створенні ;ов для розвитку господарських одиниць різних форм влас сті, спільних, з іноземним капіталом, акціонерних това :ств, орендних і комерційних підприємств. В цих умовах жливе значення має також створення надійних соціаль-іх гарантій населенню.

Фінансова політика держави залежить від багатьох як внішніх, так і внутрішніх факторів.

До зовнішніх слід віднести залежність держави від еко-імічних взаємовідносин з іншими державами щодо поста-'к сировини, матеріалів, інших видів ресурсів, обміну тез ілогіями, експортних можливостей самої держави, її інтеі ^ції з світовими економічними системами тощо.

Внутрішні фактори, які суттєво впливають на фінансо­ву політику, — це форма власності на основні засоби вироб­ництва, структура економіки, соціальний склад населення, рівень добробуту населення, інтелектуальний рівень його, стан розвитку економіки і організація грошового обігу, ста­більність грошової одиниці, розвитку форм кредитування тощо. На фінансову політику держави впливають також інші фактори, що диктуються тими економічними умова­ми, які склалися на цьому етапі господарського розвитку. У зв'язку з цим фінансова політика — це динамічний про­цес, що змінюється, коригується з урахуванням практичної необхідності.

Водночас є загальні принципи фінансової політики для держав з ринковою економікою, розвиненими демократич­ними засадами суспільного життя. В цих умовах фінансова політика держави має спрямовуватися на створення спри­ятливих фінансових умов для розвитку виробництва тих галузей, які мають вирішальне значення для задоволення потреб населення. Цього можна досягти завдяки як вишуку­ванню додаткових інвестицій в ці галузі, стимулюванню за­лучення додаткових коштів самих підприємницьких струк­тур, так і створенню сприятливих фінансових можливостей для іноземних інвесторів. Сприятливі умови для іноземних інвесторів — це певні податкові пільги, можливість вивезен­ня одержаного прибутку, гарантії збереження та захисту майна іноземних інвесторів.

13

Стимулювання інвестицій у розширення виробництва за рахунок коштів підприємницьких структур має здійснюва­тися з урахуванням форми власності, галузі виробництва, природних умов, територіального розміщення, інших фак­торів. Тут потрібен диференційований підхід, оскільки ло­зунг про створення однакових можливостей для всіх є ні чим іншим, як спрощенням проблеми до такого рівня, що вона втрачає зміст і практичне значення. Звичайно, тут та­кож мають використовуватися податкові пільги, гарантії віль­ного ціноутворення, сприятливі форми кредитування.

Перший принцип фінансової політики можна сформу­лювати як постійне сприяння розвитку виробництва, під­тримання підприємницької активності та підвищення рівня зайнятості населення.

Звичайно, в умовах ринкової економіки діють саморегу-дюкчі фактори, які забезпечують надходження і перерозпо­діл капіталів у сфері виробництва. Механізм ринку робить усіх учасників виробничого процесу заінтересованими у роз­ширенні виробництва і одержанні доходу на капітал. Це го­ловна рушійна сила ринку. Ринок не всесильний, але він дає можливість успішніше вирішувати головні проблеми еконо­міки порівняно з іншйМи господарськими системами і на­самперед заснованими на централізованому плануванні.

Проте в умовах змішаної економіки, або економіки пере­хідного періоду, недооцінювати роль держави в проведенні фінансової політики було б великою помилкою.

Другим напрямом фінансової політики держави є мобі­лізація і використання фінансових ресурсів на забезпечення соціальних гарантій. Як уже зазначалося, можливості рин­кової економіки все ж обмежені. Ці обмеження особливо чітко виявляються при вирішенні соціальних проблем сус­пільства. Більшість соціальних гарантій мають загальнодер­жавне значення, їх не під силу вирішити окремим підприєм­ницьким структурам і навіть цілим компаніям. Проте пот­ребу в них відчувають усі. Такими соціальними гарантіями є освіта, оборона, охорона здоров'я, культура, державне уп­равління, єдині енергетичні та комунікаційні системи тощо. Не менш важливе значення мають соціальне страхування, допомога малозабезпеченим та інші види допомоги.

Сьогодні надання соціальних гарантій населенню є од­нією з найважливіших функцій держави в економіці вільної

14

конкуренції, а фінансування їх здійснюється з центрального і місцевих бюджетів. Величина соціальних гарантій знач-іі''ю мірою визначає розміри перерозподілу валового націо-іі.ільного продукту через бюджет. У зв'язку з цим у фінансо-ічіі політиці держави питання фінансового забезпечення со­ціальних гарантій займає одне з центральних місць. Цей принцип можна сформулювати як пошук і постійне вдоско­налення форм і методів мобілізації та використання фінан-"'пих ресурсів на цілі соціальних гарантій й інших видів загальних потреб громадян.

Третій напрям фінансової політики — вплив за допомо­гою фінансового механізму на раціональне використання природних ресурсів, заборону технологій, що загрожують здоров'ю людини. З одного боку, держава домагається від виробничих структур відшкодування витрат на відновлення природного середовища, а з іншого, використовуючи фінан­сові важелі, — закриття шкідливих виробництв і впровад­ження передових ресурсозберігаючих технологій. Цими інструментами є податки, штрафи та інші санкції.

Іншими словами, фінансова політика держави має спря­мовуватися на забезпечення права людини на життя в умо­вах здорового навколишнього середовища, яке постійно по­рушується в умовах як планової, так і ринкової економіки.

Напрями фінансової політики держави в кожному кон­кретному випадку, в кожній окремо взятій державі, в пев­ний період можуть змінюватися. Так, для України тепер важливими є проведення і фінансування заходів щодо соці­ального захисту громадян, що постраждали від аварії на Чорнобильській АЕС, завдання з конверсії військової про­мисловості, прискореного розвитку агропромислового ком­плексу тощо.