Гостра серцева недостатність.

Причиною гострої лівошлуночкової недостатності є різні ураження серцево-судинної системи, за наявності яких переважно страждають ліві відділи серця. Це – мітральні і аортальні вади серця, інфаркт міокарда, атеросклеротичний кардіосклероз, есенціальна артеріальна гіпертензія. Гостра лівошлуночкова недостатність характеризується розвитком серцевої астми і набряком легень.

Серцева астма – це синдром різкого ослаблення лівого шлуночка, що супроводжується нападом задишки, яка переходить в ядуху. В основі ґенези лежить застій крові в малому колі кровообігу, зумовлений гострою лівошлуночковою недостатністю, внаслідок чого порушується газообмін у легенях, підвищується вміст вуглекислого газу і знижується рівень кисню в артеріальній крові.

У разі серцевої астми виникають напади ядухи (частіше вночі). Хворі відчувають страх смерті. Провісником ядухи може бути раптовий кашель. Сильна задишка переважно з утрудненим вдихом змушує хворого сидіти в ліжку з опущеними ногами. Вираз обличчя наляканий, очі виражають страх і неспокій. Шкіра та слизові оболонки бліді, з‘являється і наростає ціаноз. Виражена пітливість. Напад ядухи супроводжується кашлем з виділенням незначної кількості харкотиння з домішками крові. У хворого частий нерідко аритмічний пульс, перкуторні межі серця розширені переважно вліво, тони серця глухі. Артеріальний тиск спочатку нападу може бути підвищеним або нормальним. Іноді виникає наростання негучних дрібно- і середньопухирчатих хрипів, що характеризує застійні явища в легенях.

Набряк легень – це накопичення серозної рідини (трансудату) як в інтерстиціальній тканині легень, так і в альвеолах. Найхарактернішою клінічною ознакою набряку легень є тяжкий напад ядухи, що загрожує життю хворого. Частіше під час сну у хворого раптово виникають виражена задишка і сухий кашель. Відзначається відчуття нестачі повітря. Хворий збуджений, задихається. Здебільшого задишка має інспіраторний характер, але може бути змішаною. Шкіра обличчя, шиї, грудної клітки вкривається краплями поту, поступово наростає ціаноз. Стан хворого інтенсивно погіршується, виникає клекочуче, шумне дихання під час кашлю виділяється багато пінистого харкотиння, іноді рожевого кольору.

Під час аускультації над усією поверхнею легень вислуховують багато вологих хрипів. На тлі шумного дихання відзначають слабкість тонів серця. Пульс слабкого наповнення, нерідко аритмічний.

Гостра судинна недостатність.

Гостра судинна недостатність – складний клінічний синдром, який розвивається на тлі раптового первинного зменшення наповнення кров‘ю судинного русла і характеризується виникненням непритомності, колапсу, шоку.

Непритомність – раптова короткочасна втрата свідомості, спричинена ішемією головного мозку.

Непритомність виникає у людей з лабільною нервовою системою, особливо у жінок, у разі втоми, страху, болю тощо. Причиною непритомності є гострі порушення судинного тонусу, які призводять до гіпотензії. Раптова гіпотензія з непритомністю відзначається у осіб, які одержують гіпотензивну терапію та у разі швидкого переходу у вертикальне положення. Виникнення цього виду непритомності зумовлене ортостатичною (постуральною) гіпотонією. Іноді непритомність може бути симптомом серйозного органічного захворювання. Схильні до непритомності, яка виникає у разі фізичного навантаження, є хворі зі стенозом гирла аорти. Причиною розвитку цього стану можуть бути порушення ритму серця під час гострої коронарної недостатності та інфаркту міокарду.

Непритомності передує період слабкості, нудоти. Хворий відчуває раптову слабкість, запаморочення, дзвін у вухах, нудоту.

Обличчя бліде, зіниці вузькі, реакція на світло жвава, кінцівки холодні, дихання сповільнене, пульс слабкого наповнення й напруження. У горизонтальному положенні тіла хворі переважно швидко опритомнюють, щоки рожевіють. Хворий робить глибокий вдих і розплющує очі.

Колапс – гостра судинна недостатність, яка характеризується раптово різкою слабкістю аж до повної адинамії.

Характерний зовнішній вигляд хворого: загострені риси обличчя, запалі тьмяні очі, блідо-сірий колір шкіри, дрібні краплі поту, холодні синюшні кінцівки. Хворий лежить нерухомо, млявий, дихання часте, поверхневе, пульс частий, малого наповнення. Артеріальний тиск знижується. Вираженість симптомів залежить від характеру основного захворювання. У разі крововтрати шкіра і видимі слизові оболонки бліді, у разі інфаркту міокарда обличчя має синюшний відтінок, відзначають акроцианоз.

Шок – його патофізіологічні механізми виникнення, компенсаторні механізми, процеси декомпенсації нами розглянуті раніше. Зупинимося коротко на клінічних проявах шоку. Шок – найбільш виражена форма гострої судинної недостатності. Найчастіше він розвивається внаслідок тяжкої травми (травматичний), опіку, гострого інфаркту міокарду (кардіогенний), алергічні реакції (анафілактичний). У разі виникнення шоку будь-якої природи насамперед уражається центральна нервова система. Перша фаза шоку характеризується короткочасним збудженням, напруженням м‘язів, підвищенням температури тіла та артеріального тиску, тахікардією, почастішанням поверхневого дихання, руховим неспокоєм, пітливістю. Хворі активні, скаржаться на біль, оскільки у них підвищена чутливість. Якщо подразнення не призупинено, то розвивається так звана торпідна фаза, яка практично не відрізняється від колапсу. Хворий млявий, пасивний, скаржиться на нестачу повітря, спрагу. Болю він не відчуває, оскільки чутливість знижена. Шкіра бліда, вкрита холодним потом, пульс і дихання часті, артеріальний тиск знижений. Вени шиї спадаються. Важливою ознакою є олігурія (різке зменшення сечовиділення).