3.3. Методика проведення дидактичеої гри

У керівництві дидактичною грою центральне міс­це посідає визначення її змісту й завдань, які ста­вить вихователь. Плануючи роботу з дошкільнятами, він передбачає й ті дидактичні ігри, які можна використати в час творчих ігор. Слід також проду­мати й визначити місце, роль та зв'язок ігор зі зміс­том занять, з іншими прийомами навчання та ви­ховання дітей. Дібравши ігри, які відповідають програмовому змісту, слід чітко визначити, які ре­зультати бажано одержати за допомогою дидак­тичної гри, оскільки від цього часто залежать офор­млення задуму, ігрові дії, зміст і формулювання правил, хід гри. Наприклад, у грі для молодшої групи "Хто як кричить?" може стояти таке завдан­ня: з'ясувати, чи знають діти голоси тварин. Ігро­вий зміст спонукатиме малих більше дізнатися про тваринний світ, і гра в цьому разі використовуєть­ся вихователем для збудження інтересу в дітей. Водночас можна поставити й інше завдання: вправ-ляти дітей у звуковимові. Отже, одна й та сама за змістом гра може слугувати для розв'язання різ­нобічних завдань, причому нове завдання надає їй нового змісту, робить новою і цікавою для дітей.

Визначивши основні завдання і програмовий зміст, вихователь оформляє ігровий задум, перед­бачає ігрові дії, тобто робить гру грою завдяки за­думу, викликає активний інтерес дітей до неї. З виникненням особистого зацікавлення в дитини з'являються активність і творчі думки, дії і пере­живання — всі ті прояви, без яких гра неможлива як специфічна діяльність.

Малятам у дидактичній грі подобається сама дія, гальмування в них значно слабкіше, ніж збуджен­ня, безпосередня наочність діє сильніше, ніж сло­во, а тому доцільніше поєднати пояснення правил з показом дії — так званим "пробним ходом". Пра­вила гри малим дітям не повідомляють усі одразу — вони чергуються з ігровими діями, вихователь обмірковує їхню послідовність.

Щодо дітей старших груп правила мають більш уза­гальнений характер, але їх треба чітко сформулювати. Якщо в молодших групах правило дидактичної гри безпосередньо пов'язується з показом дії, то для старших дітей це не обов'язково, бо вони здатні запам'ятати правило й уявити його роль у грі. Стар­ші дошкільнята здатні гальмувати безпосередній інтерес, а тому можна одночасно повідомляти їм кілька взаємозв'язаних правил. Якщо в молодших групах одне правило регулює поведінку і спосіб дії всіх дітей, то в старших групах в одній грі можуть співіснувати різні за змістом правила для різних учасників гри. Наприклад, в іграх-загадках прави­ла для дітей, які загадують ці загадки, одні, а для дітей, які їх відгадують, — інші. Але всі вони орга­нізують поведінку всіх дітей у грі.

Найчастіше в дидактичній грі існують правила, які зобов'язують дітей: - діяти по черзі;

- відповідати, коли запитують;

- слухати товариша;

- не заважати грати іншим;

- виконувати правила;

- визнавати свої помилки тощо.

Проводячи дидактичну гру, педагог має врахову­вати індивідуальні особливості вихованців: комусь за­гадати важчу загадку, а комусь — легшу; сором'яз­ливу дитину слід підбадьорити, а ту, яка недостатньо володіє мовою, частіше залучати до розмови, повто­рення правил тощо й тим самим розвивати її мовлення. Щоб виконати цю вимогу, слід уже під час підготовки та продумування гри визначити ді­тей, на яких треба звернути особливу увагу: одних залучити до активної ролі, в інших, навпаки, дещо стримати ініціативу, щоб їх не наслідували, коли гра розгортається в жвавому темпі. Педагог, особливо не дуже досвідчений, бачить жвавих і моторних ді­тей, але ж він має залучити до активної участі й со­ром'язливих. Керівництво грою має бути спрямову-вальним (через взаємини дітей), але ненав'язливим.

Малі діти ще не можуть самі провести дидак­тичну гру, реалізувати задум в ігрових діях, дотри­муватися змісту, самостійно йти за правилами й керуватися ними. Вихователь, організатор і учас­ник гри, лише керує нею через роль, правила і через "пробний хід". Від нього вимагається вміння розпочати гру й викликати в дітей інтерес до неї, бажання грати.

Уже від самого початку гри — у повідомленні за­думу й змісту —дуже важливі образна лаконічна мо­ва вихователя, чуйна увага до дітей. Повідомляю­чи дошкільнятам правила гри, педагог формулює їх коротко й виразно; робить "пробний хід". В іграх зі старшими дітьми (якщо тут є елемент змагання) можна запропонувати комусь повторити правила. Слід дати малим змогу зрозуміти, що недостатнє засвоєння правил впливає на хід і результат гри.

У процесі гри велике значення мають темп і ритм. Повільний хід, тривале очікування черги призводять до втоми, а занадто швидкий темп збуджує дітей, спричиняє нечіткість ігрових дій або й сварки. Вихователь, беручи участь у грі, вста­новлює той жвавий темп, який не викликає поспіху й водночас неважкий для дітей. Виступаючи в ролі учасника гри, він не перестає бути педагогом, спря­мовує гру репліками, запитаннями, непомітно під­тримує ініціативних дітей і зусилля слабших, ство­рює умови для прояву самостійності. Своїми діями, виконанням правил подає приклад вихованцям, оцінює неправильні дії і запобігає їм. Однак не кожна гра потребує оцінки як такої, бо вона вже є в самому результаті. Аналіз може зруйнувати на­стрій дітей, знизити ігровий інтерес. Особливо слід бути обережними щодо оцінювання гри, якщо во­на має сюжетний характер і діти виступають у пев­них ролях. Тож, оцінюючи гру, вихователь має під­тримувати радість від неї в усього колективу або групи дітей.

Аналіз дій дітей, від яких залежить результат гри, можна проводити зі старшими дошкільнятами, як­що дидактична гра спортивного характеру або ти­пу "шашки".

Закінчуючи гру, педагог підтримує інтерес до по­дальших ігор: "Наступного разу ми гратимемо ще цікавіше..."

Кожна гра може мати кілька варіантів, які посту­пово ускладнюються залежно від результатів роз­в'язання завдань. Знаючи вимоги програми й особ­ливості дидактичної гри, вихователь створює нові ігри, вводячи їх до фонду едагогічних засобів.

Кожна гра повторюється кілька разів, а також може бути проведена дітьми самостійно. Такі іг­ри вихователь непомітно заохочує, надає дітям допомогу.

Спонукаючи до наслідування своїх дій і слів, вихова­тель учить дітей уважно придивлятися, прислухатися, розуміти й в міру своїх можливостей робити те, що від них вимагають.

Спрямовуючи увагу дітей, збуджуючи їх інтерес, вихо­ватель закладає основи розвитку такої важливої якості, як допитливість. Дістаючи поживу для свого розуму, маленька дитина із задоволенням бере участь у занят­тях, чекає їх, радіє їм. На заняттях дитина багато чого дізнається про різні предмети: їхнє призначення, зовніш­ній вигляд, такі властивості, як форма, колір, величина, вага, якість матеріалу тощо. Розвивається й удоскона­люється сприймання дитини.

Особливо добре діти засвоюють відомості про навко­лишні предмети і явища, коли вони мають змогу не тільки спостерігати, а й активно діяти. Тому навчання різноманітної діяльності входить у програму занять з дітьми. Діти поступово навчаються складати й розби­рати пірамідки, складні мисочки тощо, зводити прості споруди з кубиків, користуватися лопаткою, совочком, дерев'яним молоточком. У процесі цієї діяльності в дітей виробляються цілеспрямованість, активність і певна пла­номірність дій.

ВИСНОВКИ

Комплекс оригінальних методичних прийомів техно­логій М. Зайцева базується на відкриттях і теоретичних узагальненнях про психічні особливості розвитку люди­ни російських учених-фізіологів Івана Сеченова (1829— 1905), Івана Павлова (1849—1936), Олексія Ухтомського (1875—1942), невропатолога, психіатра, психолога Володимира Бехтерєва (1857—1927), психолога Олексія Леонтьєва (1903—1979).

Спостереження, відкриття й узагальнення І. Сечено­ва знайшли своє практичне втілення у педагогічних технологіях М. Зайцева. У них сенсорний потік подріб­нений на своєрідні „кванти інформації”, операції з яки­ми супроводжують ритмічні рухи з періодичними мо­торно-емоційними акцентами. З орієнтацією на цей принцип М. Зайцев створив навчальні посібники, під час роботи з якими діти цілком звільнені від регламентованої поведінки. Навпаки, їхня навчальна діяльніcть насичена цікавими ігровими ситуаціями з елементам змагання. У процесі таких занять вони відчувають неабияку радість від досягнутих результатів навчання. Стійкі позитивні емоції сприяють нормалізації та активації всіх функціональних систем організму дитини отже її здоров'ю.

До оздоровчих факторів належить і ритмізація діяльності, що виявляється під час навчання грамоти, у ритмічних звукових подразненнях, ритмічних рухових в подіях дітей, у дозованих за певним правилом моторно-емоційних акцентах, у ритмічних рухах кисті дитини.

Важливим у системі оздоровчих ефектів дидактичних прийомів М. Зайцева є формування правильної постави, висока загальна рухова активність, робота над фіксацією погляду тощо.

Принциповим положенням технології є одночасний розвиток мовлення дітей з навчанням їх читання. За та­кого підходу читання розглядається не як передумова «прискореного розвитку», а як процес оволодіння но­вою мовною реальністю — письмовим мовленням.

Навчання читання за кубиками М. Зайцева відбувається у три етапи:1. Ознайомлення з кубиками і таблицями, вивчення складів.

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА

1. Артемонова Л., Янківська О. Дидактичні ігри і вправи у дитячому садку. – К., 1977. – 127.

2. Буракова А. Педагогічні інновації в дошкільній освіті. //Дошкільне виховання. – 1999. - №7. – С.5-6.

3. Бурова В. Дидактичні ігри: організація та керівництво. // Дошкільне виховання. – 2002. - №7. – С.12-14.

4. Буркуна Н., Бовтрук Л. Інноваційні технології – дошкільнятам. //Дошкільне виховання. 1995. - №12. – С.25.

5. Дидактичні ігри і заняття з дітьми раннього віку. – К.,1975. – 160с.

6. Дичківська І. Інноваційні педагогічні технології. – К., 2004. – С.191-209.

7. Доман Г. Гармоничное развитие ребенка. – М., 1996. – 538с.

8. Зайцев Н. Письмо. Чтение. Сет. – СПб., 1997. – 242.

9. Зайцев Н.Сенсація? Трудно поверить? //Педагог. вестник. – 1994. - №1. – С.43-65.

10. Олійник Л. Ознайомлення дітей раннього віку з сенсорними еталонами.// Дошкільне виховання. – 1996. - №6. – С.18-19.

11. Тютюнников А.До гармонії навчання, виховання, гри. // Дошкільне виховання. – 1994.- № 5-6. – С.8-10.

37