Висновок

Життєздатність інституту усиновлення прямо, залежить від його гнучкості, сприйнятливості до правових інноваційних процесів, відвертості, максимальної урегульованості і підконтрольності державі.

Доцільним є ще раз акцентувати увагу на недосконалості українського законодавства по усиновленню,  відсутності міждержавного  співробітництва в цій галузіі.

Досить гострою на сьогодні є проблема здійснення нагляду консульськими установами України за станом утримання та виховання дітей, усиновлених іноземцями. При цьому, це питання не вирішується лише відповідно до чинного законодавства України, оскільки на території іноземної держави, куди потрапляє дитина, діє виключно юрисдикція іноземної держави. Тому сьогодні необхідною є співпраця українських консульських установ та дипломатичних представництв із відповідними державними органами іноземної держави і недержавними організаціями, які беруть участь в усиновленні. Проте налагодження механізму такої співпраці для України з огляду на законодавство іноземних держав та їх участі у Гаазькій конвенції про захист дітей та співробітництво у галузі міжнародного усиновлення 1993 р. є ускладненою процедурою. Ще одним проблемним питанням при міжнародному усиновленні є контроль за дотриманням прав усиновлених дітей, які були вивезені за кордон. Гаазька конвенція 1993 р. не зобов’язує надавати звіти після всиновлення, але жодною мірою не обмежує і не виключає їх. На сьогодні законодавство України щодо усиновлення за участю іноземців у багатьох аспектах не відповідає стандартам захисту прав дитини, встановленим Гаазькою конвенцією. Головним чином це стосується механізму знайомства кандидатів в усиновлювачі та усиновлюваних, яких треба переорієнтувати на вибір родини для дитини, а не навпаки.

Для вирішення цих важливих питань, перш за все, необхідно: 

1) ратифікувати Гаазьку конвенцію про захист дітей та співробітництво з питань міждержавного усиновлення та встановити, урівняти права іноземців щодо усиновлення з правами громадян України з цього питання;

2) легалізувати міжнародні агенції та вирішити на законодавчому рівні питання про діяльність приватних підприємців, які надають послуги іноземцям з усиновлення; 

3) надати можливість міжнародним агенціям з усиновлення отримувати повну, перевірену і своєчасну інформацію про умови проживання і виховання усиновленої дитини – тобто здійснювати нагляд;

4) встановити обов’язкове проходження особами, які бажають усиновити дитину, психологічних і соціальних тестів на готовність до усиновлення.

Отже, питання контролю та нагляду за дотриманням прав усиновлених дітей іноземними громадянами на сьогоднішній день залишається досить актуальним

Аналіз Гаазької Конвенції про захист та співробітництво в галузі міждержавного усиновлення і практики держав дає змогу визначити наступні засоби національної імплементації міжнародних стандартів усиновлення:

1) приведення національного законодавства у відповідність з міжнародно-правовими зобов'язаннями держави-сторони;

2) проведення державою-стороною політики відповідно з її міжнародно-правовими зобов'язаннями;

3) приведення у відповідність з міжнародно-правовими зобов'язаннями судової і адміністративної практики держави-сторони;

4) створення державних органів для контролю за здійсненням міжнародно-правових зобов'язань держави-сторони і позасудового розгляду скарг на порушення міжнародно-правових зобов'язань у галузі міжнародного усиновлення;

5) розповсюдження знань про зміст міжнародних стандартів з усиновлення, закріплених в ратифікованій конвенції.

Законодавство України повинне містити норми, що забезпечують максимальні гарантії захисту прав дитини — громадянина України при усиновленні його іноземними громадянами.

Для вирішення деяких проблем міжнародного усиновлення необхідно посилити контроль за дотриманням законодавства у галузі усиновлення, чітко визначити посадові обов’язки спеціалістів з охорони дитинства тощо.

З метою захисту прав і інтересів усиновлюваної дитини - громадянина України іноземними громадянами необхідно на рівні міжнародних угод ввести додаткові гарантії.

Для реалізації міжнародно-правових зобов'язань з усиновлення Україна повинна проводити політику, спрямовану на реалізацію міжнародних стандартів із усиновлення. Важливе значення також має створення Національного органу для узагальнення інформації про усиновлення, позасудового контролю за здійсненням міжнародного усиновлення і розгляду скарг дітей на порушення їх прав, для припинення брутального порушення прав дитини. Всі ці аспекти національної імплементації усиновлення дітей, на нашу думку, потрібно закріпити у Законі про ратифікацію Гаазької Конвенції, в якому передбачити нормативну базу для здійснення міжнародного усиновлення в Україні.

Відповідність українського законодавства і практики у сфері усиновлення – як національного, так і міжнародного – загальновизнаним нормам і підходам сприятиме ствердженню іміджу України на міжнародній арені як сучасної правової держави, адже запропоновані Конвенцією принципи усиновлення враховують всі сучасні тенденції у цій сфері, а головне – мають на меті забезпечити, щоб усиновлення здійснювалося та мало правові наслідки з максимальним урахуванням найвищих інтересів дитини.

Отже, вважаємо, що ухвалення вищенаведених зауважень при формуванні і корекції правотворень дасть змогу створити універсальне, що відповідає найвищим вимогам міжнародного права, законодавство про усиновлення.