50. Поняття та види спеціалізованих норм права.

Спеціалізовані норми – це нетипові правові розпорядження, тобто розпорядження "нестандартного" характеру, у яких відсутні ті чи інші властивості, ознаки, об'єктивно притаманні класичній моделі норми права.Ознаки спеціалізованих норм:1. Мають субсидіарний, тобто допоміжний, характер, допомагають основним нормам додати праву вивершеність і повноту;2. Самі не регулюють суспільні відносини і як би приєднуються до регулятивних і охоронних норм, створюючи разом з ними єдиний регулятор.3. Утворюються на основі "первинних", "вихідних" норм, але містять у собі додатково інші розпорядження (вбирають нові регулятивні якості) з метою охоплення нової групи суспільних зв'язків. В залежності від цільового призначення, виконуваного в процесі правового регулювання розрізняють такі спеціалізовані норми: Загально-закріпні норми, або норми-начала - норми, що містять положення, які закріплюють первинні основи суспільного і державного ладу; в узагальненому вигляді виражають певні елементи регульованих відносин. Установчі норми, або норми-принципи - норми, у яких сформульовані незаперечні вимоги загального характеру, що стосуються усіх або більшості інститутів або норм галузі права. Прогностичні норми, або норми-цілі - норми, які містять прогнози розвитку державного або суспільно-політичного ладу. Декларативні норми, або норми-оголошення - норми, які містять положення програмного характеру, нормативні оголошення. Дефінітивні норми, або норми-дефініції (визначення) - норми, які містять визначення правових категорій і понять. Наприклад, поняття юридичної особи, злочину, угоди та ін. Серед спеціалізованих норм також слід виділити: Оперативні норми, або норми-інструменти - норми, роль яких виражається у встановленні дати вступу (зміни, припинення) нормативно-правового акта в силу, у його поширенні на нове коло суспільних відносин, на новий строк. Колізійні норми, або норми-арбітри - норми, які у разі наявності протиріччя між окремими нормативними актами з того самого предмета регулювання, повинні застосовуватися в даному випадку, тобто це норми, що регулюють вибір норми. Норми-строки – це такі правові приписи, які вказують на час, настання або проходження якого тягне певні юридичні наслідкі (наприклад,строк позовної давності). Строки бувають матеріально-правовими іпроцесуально-правовими. Більшість строків – це певні проміжки часу, що вимірюються годинами, днями, місяцями, роками. Однак вони можуть визначатися також і вказівкою на випадки або обставини, що мають настати (повноліття людини).

51. Поняття закону, його основні ознаки та види.

Закон — це нормативно-правовий акт органу законодавчої влади держави або самого народу, який приймається та змінюється в особливому порядку, регламентує найважливіші суспільні відносини і має найвищу юридичну силу щодо всіх інших нормативно-правових актів. За значенням і місцем законів у системі законодавства вони поділяються на: конституційні, або основні. Це Конституція та закони з питань, безпосередньо врегульованих Конституцією, наприклад “Про громадянство”, “Про загальний військовий обов'язок” та ін.; спеціальні, тобто закони, які приймаються у певних, передбачених Конституцією, випадках, для врегулювання певного напрямку. Види законів за строком дії:1) постійні — закони, що діють без обмеження строку;2) тимчасові — закони, що діють з обмеженням строку (наприклад, закони «Про бюджет на 2001 рік»);3) надзвичайні (як різновид тимчасових законів) — ухвалюються у певних, передбачених конституцією, ситуаціях і діють на період надзвичайного стану (наприклад, проголошення окремих місцевостей зонами надзвичайної екологічної небезпеки,їх особливість полягає в тому, що вони припиняють дію інших законів. Види законів за суб'єктами законотворчості: ухвалені громадянським суспільством (народом) у результаті референдуму;ухвалені законодавчим органом держави. Види законів за межами дії: закони України;закони Автономної Республіки Крим. Види законів за структурною формою: кодифіковані; некодифіковані. Ознаки закону:1. Акт точно визначених, вищих за статусом суб'єктів влади в державі, як правило, вищого представницького органу країни (в Україні — Верховна Рада) або громадянського суспільства (безпосередньо народу) (референдум);2. Акт, що може бути лише нормативним за змістом;3. Завжди письмовий акт-документ, який закріплює норми права, що вводяться, або їх зміни, містить первинні, засадничі норми права, яких раніше в правовій системі не було, до того ж — норми з ключових, основних питань життя, встановлює права і обов'язки громадян;4. Акт, що ухвалений у суворій відповідності з конституцією і раніше ухваленими законами і не потребує додаткового затвердження;5. Акт, що може бути замінений, як правило, лише законом і перевірений на відповідність конституції лише Конституційним Судом;6. Акт, що має вищу юридичну чинність, тобто акт найвищого юридичного «рангу»; всі інші акти повинні відповідати закону, ні в чому йому не суперечити;7. Акт, ухвалений із дотриманням особливої законодавчої процедури, яка зветься законодавчим процесом.