8. Наукова комунікація: структура, види.

Комунікація в науці – це вид взаємин, спілкування вчених та інших агентів наукової діяльності. Оскільки основною метою науки є одержання наукового знання, комунікацію вчених можна розуміти як одну з умов створення нового знання.

Для характеристики комунікацій у науковому співтоваристві використовується певний набір понять: “формальна та неформальна комунікація”, “усна та письмова комунікація”, “безпосередня та опосередкована комунікація”, “запланована та спонтанна комунікація”, а також стосовно засобів комунікації – поняття “первинна та вторинна інформація”

До наукової комунікації належать і широкі комунікаційні структури – наукові часописи, наукові наради, дискусії, професійні зустрічі.

До міжособової комунікації прийнято відносити ті її засоби та форми, у яких повідомлення адресовані певній особі.

Наукова комуніка­ція (НК) — обмін науковою інформацією (ідеями, знаннями, повідомленнями) між ученими і спеціалістами. Сучасні ав­тори теорії комунікації К. Шеннон та У. Вівер дають таке визначення комунікації: "Це всі дії, коли один розум впли­ває на інший". У процесі НК виділяють п'ять основних елементів:

1) комунікант — відправник повідомлення (особа, яка генерує ідею або збирає, опрацьовує наукову інформацію та передає її).

2) комунікат — повідомлення (фіксована чи нефіксова-на наукова інформація, закодована певним чином за допо­могою символів, знаків, кодів).

3) канал (спосіб передачі наукової інформації).

4) реципієнт — отримувач повідомлення (особа, якій при­значена інформація і яка певним чином інтерпретує її, реа­гує на неї).

5) зворотний зв'язок — реакція реципієнта на отримане наукове повідомлення.

Елементарна модель наукової комунікації подана на МАЛ. 1.2.

мал. 1.2. Модель наукової комунікації

Вивчення комунікаційних процесів та інформаційних по­токів у науковій галузі здійснюють фахівці в галузі науко­вих комунікацій і бібліометрії. Бібліометрія — наукова дис­ципліна, яка використовує статистичні методи для аналізу наукової літератури з метою виявлення тенденцій розвитку предметних галузей, особливостей авторства і взаємного вили­ву публікацій.

Формальна НК — обмін науковою інформацією через спеціально створені структури для генерації, оброблення і поширення наукового знання. Це — видавництва, редакції газет і журналів, науково-дослідні установи, вищі навчальні заклади, радіо, телебачення, бібліотеки, інформаційні центри, музеї, архіви тощо.

Неформальна НК — це комунікація, що встановлюється між комунікантом (відправником) і реципієнтом (отриму­вачем) шляхом особистих контактів, зустрічей, бесід, теле­фонних розмов, листування тощо. Позитивним аспектом такої комунікації є економія часу, забезпечення глибшого взаєморозуміння.

Документна НК — комунікація, опосередкована науко­вим документом, побудована на обміні документованою інфор­мацією (ідеями, повідомленнями, знаннями). Науковий до­кумент — це публікація результатів теоретичних і (чи) експериментальних досліджень, а також підготовка науков­цями до публікації пам'яток культури, історичних документів та літературних текстів.

Недокументна (усна) НК — передача наукової інфор­мації в незакріпленій на матеріальному носієві формі. Це — телефонні розмови, публічні виступи, наради, конференції, симпозіуми, безпосереднє спілкування, бесіди тощо.