18. Бібліографічні джерела економічної інформації.

Бібліографічні джерела економічної інформації являють собою сукупність літературно оформлених робіт* випущених видавництвами або депонованих у закладах науково - технічної інформації. Залежно від цільового призначення бібліографічні літературні джерела економічної інформації поділяють на такі види :

♦ Праці відомих представників економічної думки

• Статистичні матеріали

• Науково - дослідна література

• Навчальна література

• Науково - популярна література

• Практичні посібники

• Довідкова література.

Статистичні матеріали - відомості про розвиток національної економіки, подані у вигляді таблиць, узагальнених у щорічних статистичних збірниках, що видаються Держкомстатом України.

Науково - дослідна література видається у вигляді монографій, узагальнюючих наукові праці, збірників статей, в яких висвітлюються різні проблеми економічних наук, розробляються питання розвитку країни.

Навчальна література - це видання літератури з питань економічних дисциплін, призначених для підготовки спеціалістів у області економіки, економічної освіти працівників підприємств, корпорацій та ін.

Практичні посібники - це видання, розраховані на задоволення потреб окремих категорій спеціалістів галузей економіки в їх повсякденній практичній діяльності. Це література з питань бухгалтерського обліку, статистики, аудиту, фінансів, планування і організації виробництва.

Довідкова література - призначена для різних фактографічних довідок.

Залежно від функцій та призначення економічна бібліографія поділяється на науково - допоміжну та рекомендаційну.

Науково - допоміжна бібліографія найбільш повно і всебічно інформує наукових працівників і спеціалістів галузей національної економіки про економічну літературу, яка сприяє розвитку науки і виробництва.

Рекомендаційна економічна бібліографія виконує виховну функцію. Пропагуючи кращу, видану останніми роками економічну літературу, вона сприяє економічному вихованню працівників, розширенню їх економічного світогляду.

Вивчення бібліографічних джерел економічної інформації спрямоване на прискорення пошуку необхідних даних для дослідження економічних процесів і розробки науково обґрунтованих пропозицій щодо їх удосконалення з метою одержання найбільшої ефективності при мінімальних витратах.

19. Бібліографічний опис джерел, використаних у науковому дослідженні. Академічні вимоги до оформлення бібліографічних джерел.

Заключним етапом оформлення наукового звіту є складання переліку використаних при дослідженні літературних джерел. Цей перелік оформляється на окремій сторінці і має тематичний заголовок: "Список використаних джерел".

Літературні джерела в списку розташовують в алфавітному порядку прізвищ авторів і перших слів заголовку твору. Авторів з однаковим прізвищем розташовують за алфавітом їх ініціалів, а праці одного автора розташовують за алфавітом перших слів заголовку.

Прізвища вітчизняних авторів, котрі публікувались на іноземній мові, а також прізвища закордонних авторів, що публікувались на українській мові, вказуються в тексті на мові видання.

Першочергово в списку подають опис законодавчих і нормативних джерел, доповідей керівників держави.

Структура розширеного бібліографічного опису книги включає наступні елементи: автор (прізвище, ініціали); назва книги (без лапок); видання (перше не відмічається); з якої мови на яку здійснено переклад; під чиєю редакцією; том; частина; випуск; місце видання; назва видавництва; рік (тільки цифри); сторінки (при необхідності).

Структура бібліографічного опису статті в збірнику включає наступні елементи: автор (прізвище, ініціали); заголовок статті; назва збірника (без лапок); під чиєю редакцією; том; випуск; місце видання; рік (тільки цифри); сторінки (при необхідності).

Бібліографічний опис журнальної статті включає наступні елементи: автор (прізвище, ініціали); заголовок; назва журналу (без лапок); рік (тільки цифри); том, серія чи номер журналу; випуск; сторінки (якщо необхідно).

ОСНОВНI ВИМОГИ

1. Після прізвища ставиться кома та пробел, а також пробел між складовими ініціалів : Мельник, В. М.

2. Усі елементи в опису пишуться з маленьких літери крім перших слів кожної області та заголовків у всіх описах.

3. Після заголовку вид матеріалу пишуть у квадратних дужках без пропусків і без скорочення: 4. У квадратних дужках пишуть усе, що запозичено з інших джерел

5. Прізвище першого автора при опису одного автора повторюють в області відповідальності (за косою рискою), а при опису двох і трьох авторів прізвище першого автора пишуть перед заголовком та після косої риски пишуть усіх авторів.

6. При наявності більше трьох авторів в області відповідальності (за косою рискою) пишуть лише першого автора (за бажанням можна писати всіх авторів) та ін.

7. У дисертації та авторефераті в області відповідальності пишуть повністю прізвище, ім'я та побатькові.

8. У патентних документах в області відповідальності на відміну від інших документів пишуть спочатку прізвище, а потім ініціали.

9. Знаки ; та : розділяють пробілами з обох боків.

10. Реєстраційний номер книги (ISBN) пишуть, якщо він є.

11. Відсутні пробіли в нумерації сторінок : 8–10.

12. У кінці опису ставиться крапка 20. Етичні норми і цінності науки. Етичний кодекс науковця.

Наука – складне багатовимірне соціальне явище. Її первісне завдання – пояснювати незрозуміле і полегшувати життя людям

Сучасна наука, яка викликає значні зміни в сфері суспільного виробництва, стає одним з головних факторів економічних, соціальних, духовних перетворень, обновлення культури, якісної освіти суспільства і особистості. Наука виявляється силою, яка здатна сприяти розвитку самої людини, її творчих задатків і обдарувань. Однак, досить часто наукові знання не використовуються повністю для рішення насущних соціальних проблем

Цінність науки полягає в тому, що вона виконує такі важливі функції як інформування суспільства, вдосконалення певних явищ та вирішення існуючих проблем

Головними засадами науки були і залишають: об’єктивність, глибоке вивчення, аналізування і співставлення досліджуваного явища, обґрунтування і доказовість своїх тверджень.

Метою Етичного кодексу вченого України є формулювання і доведення до вчених загальних етичних принципів, яких кожен з науковців і викладачів має дотримуватися у своїй роботі. Кодекс регулює відносини науковців між собою та із суспільством. Він встановлює основні засади для оцінки вченими своєї власної роботи і діяльності колег з моральної точки зору. Закріплені тут принципи мають слугувати основою для етичної підготовки молодих науковців. Основним завданням Етичного кодексу є надання пріоритету мо­ральним вимірам науки і соціальній відповідальності спільноти вчених і кожного вченого зокрема.

. Загальні принципи

1. Етика науки базується на основоположних цінностях, нормах та прин­ципах і визначає моральну поведінку вченого, його відповідальність перед суспільством і природою.

2. У своїй роботі вчений має керуватися визнаними стандартами належ­ної практики, загальні положення яких сформульовано у цьому Кодексі.

3. Вчений повинен усвідомлювати, що ефективність науки оцінює сус­пільство.

4. Вчений несе моральну відповідальність за наслідки своєї діяльнос­ті, що можуть впливати на розвиток людства або природи. Вчений повинен протидіяти отриманню результатів, що суперечать принципам гуманізму, шляхом:

- відмови у співпраці;

• попередження суспільства про можливі негативні наслідки використання досягнень науки в антигуманному напрямку;

• інформування громадськості, зокрема наукового співтовариства, щодо можливих негативних наслідків застосування наукових досягнень і необ­хідності їх попередження.

5. Вчений зобов'язаний протидіяти конформізму в науковому співтова­ристві, брати активну участь в процесах атестації наукових кадрів, проти­діяти присудженню наукових ступенів і звань за роботи, які не відповіда­ють сучасним досягненням світової науки або виконані з порушенням норм етики, зокрема, рішуче викривати факти плагіату й інших форм порушень авторського права.

6. Вчений має активно протидіяти псевдонауці, виступати проти роз­повсюдження в суспільстві її поглядів і рекомендацій.

5. Вчений має спрямовувати свої зусилля на подальше застосування от­риманих знань задля блага людства, збереження навколишнього середовища і найбільш економного використання природних ресурсів. Визнаючи суспіль­ні потреби і обмеженість природних ресурсів, вчений повинен активно про­тидіяти проведенню необгрунтованих досліджень.

5. Свобода в науці — це в першу чергу свобода вибору наукових на­прямів дослідження, концепцій, гіпотез, парадигм, проблем і методів їх ви­рішення, і, понад усе, свобода думки і слова. Свобода в науковій творчості в своїй основі повинна мати високий професіоналізм. Вчений має захища­ти свободу наукової думки, засуджувати цензуру щодо наукової творчості і будь-які намагання монополізувати ті чи інші напрямки науки.

6. Вчений несе відповідальність за виникнення небезпеки для окремої людини, суспільства, економіки або природи, яку може заподіяти застосу­вання неперевірених нових наукових знань.

Вчений не чинить дій, які можуть завдати шкоду професійній ре­путації іншого вченого. Проте за наявності неспростовних доказів неетичної поведінки чи непрофесійних дій ученого, наукове співтовариство має у від­критій неупередженій дискусії дати їм відповідну оцінку.

10. Усі причетні до науки мають докладати зусиль до підготовки і роз­витку молодих вчених — патріотів і науки, і країни. Тому виховання на­укової зміни не повинно обмежуватися тільки наданням технічних навичок, необхідних для проведення дослідження. Підготовка має включати основні етичні стандарти і норми науки. Наукові співробітники і викладачі мають слугувати взірцем моральності для молодих вчених щодо ставлення до на­уки і до авторських прав.