9.Поняття методології наукового дослідження.

Методологія (гр. methodos - спосіб, метод і logos - на­ука, знання) - вчення про правила мислення при створенні теорії науки.

Методологія виконує такі функції:

визначає способи здобуття наукових знань, які відобра­жають динамічні процеси та явища;

направляє, передбачає особливий шлях, на якому досягається певна науково-дослідницька мета;

забезпечує всебічність отримання інформації щодо про­цесу чи явища, що вивчається;

допомагає введенню нової інформації до фонду теорії науки;

забезпечує уточнення, збагачення, систематизацію термінів і понять у науці;

створює систему наукової інформації, яка базується на об’єктивних фактах, і логіко-аналітичний інструмент науково­го пізнання.

Ці ознаки поняття "методологія", що визначають її функції в науці, дають змогу зробити такий висновок: методоло­гія - це концептуальний виклад мети, змісту, методів дослідження, які забезпечують отримання максималь­но об’єктивної, точної, систематизованої інформації про процеси та явища.Методологічна основа дослідження, як правило, не є само­стійним розділом дисертації або іншої наукової праці, однак від її чіткого визначення значною мірою залежить досягнен­ня мети і завдань наукового дослідження

Методологія науки — це дисципліна, що одночасно вивчає технічні та процедур питання організації дослідження, і загальні питання обгрунтованості методів, достовірності спостережень, критеріїв підтвердження або спростування наукових теорій, що використовуються при певному дослідженні.

10. Загальнонаукові методи наукових досліджень.

3агальнонаукова методологія використовується в усіх або в переважній більшості наук, оскільки будь-яке наукове відкриття має не лише предметний, але й методологічний зміст, спричиняє критичний перегляд прийнятого досі понятійного апарату, чинників, передумов і підходів до інтерпретації матеріалу, що вивчається.

До загальнонаукових принципів дослідження належать: історичний, термінологічний, функціональний, системний, когнітивний (пізнавальний), моделювання та ін.

Сучасне науково-теоретичне мислення прагне проникнути у сутність явищ і процесів, що вивчаються. Це можливо за умови цілісного підходу до об'єкта вивчення, розгляду його у виникненні та розвитку, тобто застосування історичного підходу до його вивчення.

До загальнонаукової методології слід віднести системний підхід, застосування якого потребує кожний об'єкт наукового дослідження. Сутність його полягає у комплексному досліджені великих і складних об'єктів (систем), дослідженні їх як єдиного цілого з узгодженим функціонуванням усік елементів і частин.

3гідно з системним підходом, система - це цілісність, яка становить єдність закономірно розташованих і взаємопов'язаних частин.

Основними ознаками системи є:

1) наявність найпростіших одиниць - елементів, які її складають;

2) наявність підсистем - результатів взаємодії елементів;

3) наявність компонентів - результатів взаємодії підсистем, які можна розглядати у відносній ізольованості, поза зв'язками з іншими процесами та явищами;

4) наявність внутрішньої структури зв'язків між цими компонентами, а також їхніми підсистемами;

5) наявність певного рівня цілісності, ознакою якої е те, що система завдяки взаємодії компонентів одержує інтегральний результат;

6) наявність у структурі системоутворюючих зв'язків, які об'єднують компоненти і підсистеми як частини в єдину систему;

7) зв'язок з іншими системами зовнішнього середовища.

Метод (гр. methodos) – спосіб пізнання, дослідження явищ природи і суспільного життя. Це також сукупність прийомів чи операцій практичного або теоретичного освоєння дійсності, підпорядкованих вивченню конкретного завдання. Різниця між методом та теорією має функціональний характер: формулюючись як теоретичний результат попереднього дослідження, метод виступає як вихідний пункт та умова майбутніх досліджень.

У найбільш загальному розумінні метод – це шлях, спосіб досягнення поставленої мети і завдань дослідження. Він відповідає на запитання: як пізнавати.

Методика (гр. methodike) - сукупність методів, прийомів проведення будь-якої роботи. Методика дослідження - це система правил використання методів, прийомів та операцій.

11. . Конкретно-наукові (емпіричні) прийоми дослідження.

Характерні риси емпіричного рівня пізнання

1. Об’єкт пізнання вивчається з боку зовнішніх зв’язків

2. Метою пізнання є протокольна фіксація різних вимірів явища

3. Логічною формою відображення знання є просте судження

4. Сфера застосування отриманого знання вузька, вона обмежена кількіс­тю вивчених явищ.

Емпіричний (від грец. έμπειρικόσ — досвідчений) рівень знання — це таке знання, зміст якого в основному одержано з досвіду (зі спостережень та експериментів), підданого деякій раціональній обробці, тобто сформульованого певною мовою. Характерною особливістю емпіричного пізнавального рівня є те, що він включає в себе безпосередній контакт дослідника з предметом за допомогою органів відчуттів або приладів, що їх продовжують; дає знання зовнішніх, видимих зв’язків між явищами. Вершиною емпіричного пізнання є фіксація повторення явищ без пояснення причин. Емпіричні знання спираються на емпіричні факти й співвідношення, дані спостережень, показання приладів, записані в протокол, зведені в таблицю чи подані графічно тощо.

Наукове спостереження на відміну від звичайного споглядання має смисл, мету і способи, за допомогою яких суб’єкт пізнання переходить до:

• предмета дослідження (явища, що спостерігається)

• продукту (результату) дослідження у вигляді звіту про спостережуване.

До наукового спостереження ставляться суворі вимоги:

• чітка постановка мети; вибір методики і розробка плану;

• систематичність;

• контроль за коректністю і надійністю результатів;

• обробка, осмислення і тлумачення одержаного масиву даних.

Вимірювання — це спостереження, яке фіксує не тільки якісні, а й кількісні характеристики об’єктів і явищ. Для цього необхідні деякі масштаби, еталони, правила, пристрої вимірювання.

Вимірювання є процедурою встановлення однієї величини з допомогою іншої, прийнятої за еталон.

Спосіб вимірювання складається з трьох компонентів:

1) вибору одиниці вимірювання й одержання набору відповідних мір;

2) встановлення правил порівняння вимірювальної величини з мірою і правил складання мір;

3) описання процедури вимірювання як експериментальної дії.

Експеримент (від лат. experior — випробовую) — це таке спостереження, з допомогою якого явища вивчають у доцільно обраних або штучно створених умовах.

Його проведення передбачає здійснення низки пізнавальних операцій:

• визначення цілей експерименту на підставі існуючих теоретичних концепцій з врахуванням потреб практики і розвитку самої науки;

• теоретичне обґрунтування умов експерименту;

• розробка основних принципів, створення технічних засобів для проведення експерименту;

• спостереження, вимірювання і фіксація виявлених у процесі експерименту властивостей, зв’язків, тенденцій розвитку об’єкта дослідження;

• статистична обробка результатів експерименту;

• попередня класифікація та порівняння статистичних даних.