11.Міжнародний договір франчизи

Незважаючи на широкий розвиток франчизи (наприклад, ресторани

"Мак-Дональдс" поширились практично на весь світ), поки що відсутнє

глобальне міжнародне регулювання цих правовідносин. Певні кроки до

франчизи міжнародне право вже зробило. Передусім зазначимо Правило

Комісії Європейського Співтовариства № 4087/88 від 30 листопада 1988 р.

"Про застосування статті 85(3) Римського договору до категорій

франчизних угод". У Європейському Співтоваристві під франчизною

розуміється така угода, відповідно до якої певне підприємство

(франчизіар) надає іншому (франчизіату) в обмін на пряму чи

опосередковану винагороду право на використання франчизи з метою

маркетингу "спеціальних" видів товарів чи послуг. Франчизна угода

містить щонайменше зобов'язання, які стосуються:

-використання загальної назви чи магазинного знака та одноманітного

оформлення (presentation) контрактних приміщень та/або транспортних

засобів;

-передання ноу-хау франчизіаром франчизіату;

-надання франчизіаром франчизіату комерційної або технічної допомоги

протягом терміну дії угоди.

Франчизні угоди переважно є складними і комплексними, основу яких

становить ліцензія на використання товарного знака. Право на

використання товарного знака узгоджується з багатьма іншими умовами

(наприклад, розміщенням підприємства, режимом його роботи, внутрішнім

оформленням, одягом працівників, методом надання послуг, їх обсягом

тощо).

Зазначене Правило стосується франчизи у сфері роздрібного продажу

товарів і надання послуг й містить перелік обмежень конкуренції, які

вважаються прийнятними згідно із зазначеними у Правилах умов [19,

177-188].

12. Міжнародно-правове регулювання інвестиційної діяльності

Поки що відсутня конвенція універсального характеру про порядок

здійснення іноземних інвестицій. Однак вже є міжнародно-правові акти, що

регулюють порядок захисту таких інвестицій.

У Вашингтоні 18 березня 1965 р. 46 держав-членів МБРР уклали Конвенцію

"Про порядок розв'язання інвестиційних спорів між державами та

іноземними особами". Нині учасниками Вашингтонської Конвенції є понад

160 держав. Конвенція набрала чинності 14 жовтня 1966 р.

Конвенція передбачає розв'язання спорів Міжнародним центром з

урегулювання інвестиційних спорів. Проте для передання спору на розгляд

Центру необхідна письмова згода учасників спору. Держави-учасниці не

ода учасників спору. Держави-учасниці не

мають права використовувати засоби дипломатичного захисту чи звертатися

з позовами міжнародно-правового характеру.

У 1985 р. було прийнято Сеульську конвенцію про заснування

Багатостороннього агентства з гарантії інвестицій.

У межах СНД вже укладено близько 10 міжнародних договорів з питань

власності та інвестицій держав-учасниць СНД та їх суб'єктів на території

одна одної.

Зокрема Конвенція про захист прав інвестора, яку було укладено в Москві

28 березня 1997 р., передбачає, що умови здійснення інвестицій, а також

правовий режим діяльності інвесторів у зв'язку із здійсненими

інвестиціями не можуть бути менш сприятливими, ніж умови здійснення

інвестицій і пов'язаний з ними режим діяльності для юридичних і фізичних

осіб країни-реципієнта, за винятком вилучень, встановлених

законодавством країни-реципієнта. Конвенція визначає правові гарантії

захисту прав інвестора.

Римський договір 1957 р. передбачив вільний рух капіталу в межах

Європейського Співробітництва.

Велике значення для міжнародно-правового регулювання інвестицій має

Договір Європейської енергетичної хартії. Оскільки одержання енергії

неможливе без інвестицій, то Договір Європейської енергетичної хартії

(підписаний у Лісабоні у грудні 1994 р.) можна вважати ще міжнародним

багатостороннім договором про захист інвестицій.

Країни Заходу, вкладаючи гроші в енергетику Сходу, не хочуть, щоб вони

виявилися викинутими на вітер.

Важливим джерелом міжнародного інвестиційного законодавства є

двосторонні договори про сприяння здійсненню та захисту інвестицій або ж

відповідні розділи міжнародних торговельних договорів.