1.2. Класифікація вставних та вставлених конструкцій

Оскільки вставні та вставлені конструкції використовують для позначення найрізноманітніших емоцій, відчуттів, доповнень, пояснень та уточнень, то відомими є кілька класифікацій цих конструкцій. Серед мовознавців, які класифікували їх: П. Дудик, Л. Прокопчук, С. Удовкіна, К. Плиско, А.  Мойсієнко та інші.

Групи вставних конструкцій за значенням можуть виражати:

• впевненість чи невпевненість: безперечно, безумовно, звичайно, очевидно, напевно, без сумніву, певна річ правда, здається, мабуть, либонь, імовірно, сказати по правді, ніде правди діти, правду кажучи, смію запевнити, слово честі;

• почуття мовці (радість, задоволення, жаль, незадоволення, здивування, обурення): на щастя, на радість, на диво, на жаль, як на зло, як навмисне, як на лихо, дивна річ, соромно сказати, чого доброго, хвалити долю, нівроку;

• вказівку на джерело повідомлення: як кажуть, кажуть, на мою думку, гадаю, за висловом …, за вченням …, за словами …, за повідомленням, за визначенням, як відомо, по-моєму, по-вашому, пам’ятаю;

• послідовність викладу думок, зв’язок між ними: по-перше, по-друге, наприклад, нарешті, зрештою, до речі, крім того, отже, між іншим, значить, навпаки, таким чином, узагалі, одне слово, так би мовити, власне кажучи;

• привертати, активізувати увагу співрозмовника: чуєте, уявіть собі, вірите, зверніть увагу, зрозумійте, послухайте, погодьтеся, між нами кажучи;

• бути словами ввічливості: прошу, будь ласка, будьте ласкаві, пробачте, вибачте, даруйте на слові; [9, с.]

• звичність повідомлюваних даних, фактів для мовців: бува (буває), трапляється, за звичаєм, як водиться;

• активізація висловлюваної реченням думки; це переважно дієслівні форми вставності, які на чомусь наголошують, щось обмежують, уточнюють, пояснюють тощо: скажімо, відверто кажучи, здавалося, погодьтесь [13, с.].

За морфологічним оформленням поділяють вставні конструкції на:

- вставні мовні одиниці, утворені одним змінюваним чи незмінюваним словом: може, однак, мабуть, можливо, певно, напевно, либонь, зокрема, зрештою, наприклад, навпаки, насправді, по-перше, по-друге,бачите, скажімо, припустимо,погодьтесь, отже, взагалі та ін..;

- вставні утворення з одного повнозначного слова, ускладненого службовим словом або словами із граматичною залежною функцією: як видно, як здається, як на те, як то кажуть, як на гріх, по мені, сказати б, на біду, на диво, на лихо, на радість тощо;

- семантично й синтаксично нерозкладні вставні поєднання слів: треба гадати, може бути, на мою думку, слово честі, з одного боку, з одного погляду, в усякому разі, хвалити долю, немає сумніву, от тобі й маєш, нічого не скажеш, як і слід було чекати, з іншого боку тощо.

Класифікація вставних одиниць за частиномовною приналежністю компонентів:

- іменні вставні безприйменникові і прийменникові слова і сполучення слів, утворені іменниками, прикметниками, займенниками та числівниками: правда, шкода, чого доброго, на жаль, на біду, на щастя, за висловом …, як на зло, на радість, як на гріх, словом, слово честі, кінець кінцем, з одного боку, по суті, на подив;

- дієслівні вставні одиниці: може, здається, здавалося б, кажуть, скажімо, можу сказати, даруйте, сказати б, признатись, виходить, запевняю, смію запевнити, як здається, чесно кажучи, як то кажуть, уявляєте, повторюю, само собою зрозуміло;

• прислівникові вставні елементи: по-перше, по-друге, по-моєму, буквально, певно, по-твоєму, можливо, ймовірно, очевидно, безперечно, дійсно, видно, звісно, безумовно, зрештою, взагалі[13, с.].

Вставні сполуки умовно можна поділити на три групи (за Н. Шимечко):

• ті, що є вставними завжди: мабуть, звісно,либонь, отже, по-перше, наприклад, будь ласка, на жаль, до речі тощо;

• ті, що можуть вставними, а можуть бути членами речень: може, можливо, очевидно, правда, видно, до речі тощо;

• ті, що вставними не бувають: принаймні, майже, якраз, все-таки, все ж таки, адже, авжеж,немовбито,неначебто, отож, проте.

Вставні речення виконують такі ж функції, що й вставні слова і сполучення слів, себто можуть вказувати на перебіг дії, джерело висловлювання тощо.

Світлана Удовкіна виділяє такі різновиди вставних речень:

• двоскладні вставні речення із займенниково-особовим підметом: я бачив (знав, чув, …), я вас запитую (запрошую тощо), ти сам це добре знаєш (розумієш тощо), ми всі глибоко переконані в цьому тощо;

• вставні речення, які за своєю структурною будовою належать до певних різновидів односкладного безособового чи інфінітивного речення: мені здається, уявлялось,нам усім думалось (здавалось, …), давно вже пора знати тощо;

• вставні речення у формі односкладних неозначено-особових речень, головний член яких виражає певні вияви мислення, мовлення, поведінки: часто саме так думають (кажуть, …), мені доповіли про це та ін. [10, с.].

Вставленість, наголошує К. М. Плиско у книзі «Викладання синтаксису української мови», із комунікативного погляду може бути конструктивною та неконструктивною. Конструктивні вставні компоненти більш типові, виявляються виразніше, вставлена частина не може бути синтаксично введена до складу речення як його член. Неконструктивні вставні одиниці можна перетворити на члени речення чи окремі речення[, с.].

А. Мойсієнко виділяє такі групи вставних конструкцій:

- власне пояснювальні, тлумачні, які виконують тільки україномовні вставлення;

- пояснювально-уточнювальні, в яких момент конкретизації, деталізації, диференціації є визначальним стосовно пояснювальної пропозиції;

- доповнювально-уточнювальні, які своєрідно розгортають, доповнюють канву основної частини висловлювання, приносячи певну конкретику в розповідь;

- причинно-пояснювальні та наслідково-пояснювальні, семантично співвідносні з компонентами підрядних речень причини та наслідку;

- пояснювальні конструкції з історико-динамічним, етимологічним компонентом;

- варіативні, які вживаються з метою представлення повної парадигми найменування,а також відповідної поняттєвої характеристики певного синонімічного ряду;

- емоційно-виражальні, які характерні для стилів художньої та публіцистичної літератури;

- вставлення-посилання на автора чи твір;

- твір,що вживається для означення біографічних даних [16, с.].

Отже, вставні конструкції класифікують за їх значенням (на щастя, на радість, на диво, на жаль, як на зло, як навмисне), за морфологічним оформленням (може, однак, мабуть, можливо, певно, напевно, либонь, зокрема, зрештою, може бути, на мою думку, слово честі, з одного боку, з одного погляду, в усякому разі, хвалити долю, немає сумніву), за частиномовною приналежністю компонентів (може, здається, здавалося б, кажуть, скажімо, можу сказати, даруйте, сказати б, признатись, виходить). Вставлені конструкції поділяють на види за значенням (тлумачні, пояснювально-уточнювальні, доповнювально-уточнювальні, причинно-пояснювальні та наслідково-пояснювальні), крім того виділяють дві великі групи вставних конструкцій – конструктивні та неконструктивні.