Президентсько парламентські республіки

У Республіці Болгарія цьому «останньому вагоні соціалістичного по< тягу», колишні політичні структури були зламані зусиллям кіл, які нале< жали до правлячої еліти і підтримували лідерів опозиції за допомогою масових мітингів і демонстрацій.

Відповідно до Конституції, Болгарія — республіка з парламентським

правлінням⁵⁴.

Георгій Пирванов — політичний портрет. Георгія Пирванова (народив< ся 1957 р.) називають крайньо правим політиком у рядах лівих, найурів< новаженішим, досить обережним, сучасно мислячим, що має менталітет наукового співробітника, він — доктор історичних наук. Обраний прези< дентом Республіки Болгарія на виборах у листопаді 2001 р. Вступив на посаду 22 січня 2002 р.⁵⁵

Болгарський Президент пройшов шлях партійного функціонера і з 1996 р.

очолив Вищу раду Болгарської соціалістичної партії. Проводить активну зовнішню і внутрішню політику. Говорячи про розвиток Болгарії у 2002 р., Г. Пирванов особливо виокремив її успіхи на міжнародній арені: запро< шення вступити в члени НАТО і успішні переговори з Європейським Сою< зом. За словами Президента, «Болгарія вступає в клуб західних держав, але не повинна триматись як бідний родич».

До однієї з найгостріших проблем, які стоять перед Болгарією, прези< дент відносить тероризм. Військові дії на території колишньої Югославії створили поживний ґрунт для активізації тероризму в Південно<Східній Європі. Болгарія повинна стати складовою глобальної коаліції проти те< роризму, що цілком відповідає її національним інтересам.

Останнім часом обговорюється необхідність внесення змін до Консти<

туції. Г. Пирванов вважає, що майбутні зміни Конституції не повинні підда< ти ревізії їх дух як стабільної європейської Конституції, яка є хорошою ос< новою для розвитку демократичного процесу. Проте вступ країни в НАТО і ЄС зробить необхідними деякі поправки до Основного Закону. Визначен< ня натівських військ як союзницьких позбавить необхідності проводити що< разу парламентські засідання з приводу переміщення цих військ через бол< гарську територію.

_{242 ПОЛІТИКА В ОСОБАХІ VІ. Політичне лідерство на постсоціалістичному просторі... 243}

У червні 2005 р. в Болгарії відбулися чергові вибори до Народних Зборів.

Лише в серпні після двомісячної політичної кризи парламент затвердив склад лівоцентристського уряду на чолі з лідером Соціалістичної партії Сергієм Станишевим. До коаліції увійшли Соціалістична партія (82 депу< татських місця), колишня правляча центристська партія Симеона Сакс< Кобургського (53 депутатських місця) і Рух за права і свободи, який підтри< мують в основному етнічні турки (34 депутатських місця). Разом вони мають 169 із 240 місць. У жовтні 2006 р. Георгія Пирванова вдруге обира< ють Президентом Болгарії. Саме йому ставлять у заслугу входження Бол< гарії до НАТО та Європейського Союзу.

Республіка Польща — держава, яка стала на шлях зміни суспільного устрою, маючи тривалу історію опозиції до тоталітаризму. Крах соціаліс< тичної влади у Польщі започаткував падіння влади комуністів і в інших країнах Центральної та Східної Європи. На ці процеси помітний вплив справив глава римської католицької церкви папа Іоанн Павло II. Зміна існуючого ладу в 1989 р. здійснювалася мирними засобами. Вирішальну роль тут відіграв «круглий стіл», де було досягнуто компромісу між різни< ми політичними силами, визначено стратегічні цілі — будівництво право< вої демократичної держави і перехід до ринкової реформи.

Конституція Республіки Польща затверджена 2 квітня 1997 р. Нова

Конституція обмежила президентські повноваження, розширила преро< гативи Конституційного суду і підтвердила двопалатний парламент. Відпо< відно до Конституції Польщі визначено відносини між законодавчою, ви< конавчою і судовою владою. Законодавчу владу здійснюють Сейм і Сенат, виконавчу владу — Президент Республіки Польща і Рада Міністрів, а су< дову владу — суди і трибунали. Територіальне самоуправління виконує публічні завдання, незакріплені Конституцією чи законами за органами інших публічних влад. Основною одиницею територіального самоуправ< ління є община (gmina)⁵⁶.

Александер Квасневський — політичний портрет. Час вимагає свого

героя, який найбільш повно відповідав би його потребам⁵⁷.

Александер Квасневський народився в 1954 році. В середині 80<х років стає наймолодшим міністром у польському уряді.

У січні 1991 р. ХІ з’їзд ПОРП прийняв рішення про припинення діяль<

ності партії. В той же день (27 січня) була створена партія, яка отримала назву Соціал<демократія Республіки Польща. Лідером нової партії став Александер Квасневський.

Нова польська Конституція 1997 р. обмежила права як парламенту, так

і Президента. Проте роль Президента достатньо вагома: він є головноко< мандувач, висуває кандидатуру прем’єр<міністра, бере участь у формуванні уряду, користується правом вето стосовно законів, які приймає парламент.

Александер Квасневський рішучий прихильник громадянського суспіль<

ства як передумови створення демократичної держави, проте розуміє, що

Польща поки що на початку цього процесу. Головною проблемою є по<

літичне виховання населення в контексті поваги права, пробудження гро< мадянської активності, створення демократичних механізмів рівноваг і контролю.

Вступ Польщі в Північноатлантичний Союз і Європейський Союз А. Квасневський розглядає як безсумнівні успіхи періоду свого президент< ства. А. Квасневський вважає також, що ставши Президентом, він зробив регіональне співробітництво пріоритетним напрямом своєї діяльності. Німеччина нині є основним економічним партнером Польщі. Нові взаємо< відносини, поки і не без труднощів вибудовуються з Росією. Особлива роль у польській зовнішній політиці належить Чехії, Словакії, Україні, Литві і Білорусі.

Останнє десятиріччя ХХ ст. стало для Польщі часом серйозних по< трясінь і глибоких змін. Александер Квасеєвський став одним із тих, хто очолив Польську державу в цей відповідальний період, двічі переміг на пре< зидентських виборах своїх суперників, причому, якщо перемога 1995 р. була важкою і майже половина виборців не підтримали його, то вибори 2000 р. показали, що А.Квасневський дійсно «Президент всіх поляків».

Багатовікова історія українсько<польського сусідства знає чимало зво< рушливих прикладів дружби, взаємодопомоги і співробітництва. Однак ця історія містить і трагічні сторінки, є історією «тяжкого братерства» — так названо документальний фільм, створений у Польщі під патронатом Александера Квасневського. У травні 1997 р. Президентами України та Польщі підписана спільна заява «До злагоди і єднання», у якій дано оцін< ку складним періодам історії двох народів. Ідеться, насамперед, про так звану операцію «Вісла» після війни, у ході якої 150 тисяч українців було переселено з місць компактного проживання. Своєю чергою українські націоналісти в той час піддали репресіям польське населення на Волині та в Галиччині. Значення підписаної заяви А. Квасневський оцінив так:

«Глибоко людяна формула — вибачаємо і просимо вибачення» — має сенс

навіть тоді, коли над кимось не тяжіє безпосередня відповідальність за те, що відбувалось у минулому»⁵⁸.

23 жовтня 2005 р. Президентом Польщі обрано Леха Качинського, одного із лідерів партії «Право і солідарність». Лех Качинський отримав 54,46 від< сотка голосів виборців, його ж суперник Дональд Туск, лідер партії «Гро< мадянська платформа» — 45,53 відсотка голосів.

У липні 2006 року після відставки Казиміра Марцинкевича прем’єр< міністром Республіки Польща польський парламент затвердив радника і брата<близнюка Президента Польщі Ярослава Качинського.

Слідом за Угорщиною наприкінці вересня 2006 р. вступила в політич<

ну кризу Польща⁵⁹. Відправка у відставку Анджея Леппера — лідера «Само< оборони» автоматично означала розвал урядової коаліції, яка складається із урядової партії «Право і справедливість» і «Самооборони».

_{244 ПОЛІТИКА В ОСОБАХІ VІ. Політичне лідерство на постсоціалістичному просторі... 245}

6 вересня 2007 р. Сейм Польщі проголосував за припинення своїх по<

вноважень. Позачергові парламентські вибори принесли перемогу опо<

зиційній партії «Громадянська платформа», за яку проголосувало понад

70 відсотків виборців, що взяли участь у голосуванні. Призначений Прем’єр< міністром Польщі Дональд Туск заявив, що одним із пріоритетів нової вла< ди буде відродження іміджу Польщі на міжнародній арені, зокрема, віднов< лення добросусідських відносин з Німеччиною і Росією, домагання виводу польських військових з Іраку наприкінці 2008 р. і перегляду умов розмі< щення в країні компонентів ПРО в США⁶⁰.

У Румунії зміна суспільного ладу характеризувалася надзвичайною жор<

стокістю. Лідера партії і держави та його дружину було знищено фізично⁶¹.

У Румунії зміна тоталітарного режиму супроводжувалася жорстокою політичною боротьбою.

У червні 1997 р. Президентами України і Румунії підписано міждер<

жавний договір про дружбу, співробітництво і добросусідство. Перегово< ри про його підписання велися майже п’ять років. Віднині Україна і Руму< нія відмовляються від взаємних територіальних претензій і підтверджують суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність своїх кордонів. Згідно з договором Північна Буковина і острів Зміїний на Чорному морі назавжди залишаються у складі України. Про розмежування шельфа Київ і Бухарест збираються домовитися протягом наступних років.

У листопаді 2000 р. у Румунії відбулися чергові президентські і пар<

ламентські вибори. Соціал<демократична партія Румунії (Соціал<демо<

кратична партія є правлячим політичним блоком, утвореним 16 червня

2000 р. внаслідок злиття цієї партії з Партією соціальної демократії), партія «Велика Румунія» (до речі, наявність такої партії свідчить про те, що політичну еліту країни не покидає ця ідея, що є тривожним сигналом для України) отримали більшість місць у парламенті. Президентом краї< ни обрано Іона Іллієску.

Іон Іллієску — політичний портрет. Іон Іллієску — представник інте<

лектуальної еліти Румунської комуністичної партії. У 1955 році закінчив Московський технічний вищий навчальний заклад, працював інженером< енергетиком у дослідному інституті. З 1967 по 1971 рік — Міністр з проб< лем молоді. В цей час був обраний секретарем ЦК РКП. Через ідеологічні розходження з Ніколає Чаушеску був звільнений з цієї посади⁶².

Напередодні грудневих подій 1989 року обіймав посаду директора Тех<

нічного видавництва. Очолив Фронт національного порятунку як орган влади, який взяв відповідальність за стан справ у країні. Автор «Звернен< ня до країни Ради Фронту національного порятунку». Філіали Фронту контролювали всю країну, всі центри влади.

У цей період Іон Іллієску стає харизматичною фігурою, що виражає за< гальнонаціональну потребу вивести країну з економічного тупика і культур< ного застою, покінчити з поліцейськими методами управління державою.

У травні 1990 року Іон Іллієску обирається Президентом Румунії, пе<

реобирається на цю посаду в 1992 році. В цьому ж році І. Іллієску на базі Фронту національного порятунку (його демократичної частини) утворює Партію соціальної демократії Румунії. У 1996 році Іон Іллієску програв президентські вибори представнику партії праволіберального ґатунку — Демократична конвенція Румунії — Емілю Константинеску. Президентські і парламентські вибори 2000 року привели до влади Партію соціалістич< ної демократії Румунії, яка повернулась на арену політичного життя як найвпливовіша організація соціал<демократичної спрямованості ліво< центристського ґатунку. До влади як Президент країни знову прийшов Іон Ілієску.

У зовнішній політиці Румунія прагне інтегруватися у європейські та

євроатлантичні структури. У квітні 2004 року Румунія стала членом Північноатлантичного договору, а в січні 2007 року членом Європейсько< го Союзу.