1. Економічна сутність інвестицій.

Світовий досвід свідчить, що країни з перехідною еко­номікою не в змозі розвивати господарство без залучення й ефек­тивного використання інвестицій. Акумулюючи підприємниць­кий, державний та змішаний капітал, забезпечуючи доступ до су­часних технологій та менеджменту, інвестиції не тільки сприяють формуванню національних інвестиційних ринків, але й пожвав­люють ринки товарів та послуг.

До початку 90-х років в Україні категорії «інвестиції» не знаходилось місця як у теорії, так і на практиці. Уперше — це по­няття у вітчизняній економічній літературі почало зустрічатися, коли підмінялось поняттям «капітальні вкладення».

Поступово, із формуванням в Україні основ ринкових відносин, починають змінюватися наукові світогляди сутності інвестицій, виникають та розвиваються чисто ринкові підходи до їх оцінки та прогнозуванню форм, ме­тодів та принципів здійснення інвестиційної діяльності.

Вважається, що початком дослідження науки інвестування була перша половина 50-х років 19 ст. Подальший розвиток теорія отримала у дослідженнях, присвячених цінним паперам.

У другій половині 50-х років починають проводитися інтенсивні дослідження по теорії структури капіталу та ціни дже­рел фінансування, а також по вибору інвестиційної політики.

Важливість цих розробок для розвитку сучасної теорії еко­номіки, фінансів та інвестування підкреслює Нобелівська премія по економіці, якою були удостоєні М. Марковіц, М. Міллер та Вільям Шарп.

Варто зауважити, що формування західної наукової дум­ки щодо інвестування здійснювалось на основі вчення про фінан­си. Саме в рамках теорії фінансів сформувалась прикладна дис­ципліна інвестиційний менеджмент як наука.

У свою чергу на Україні значний імпульс для розвитку теорії інвестицій був даний становленням системи приватного підприємництва та конкуренції. Піком досліджень можна назва­ти 90-ті роки, коли проблемам теоретичного осмислення кате­горії «інвестиції» та пов'язаних із цим поняттям процесам приділялося особливо багато уваги.

Однак, дані дослідження стосуються лише визначення категорій «інвестиції», «інвестиційна діяльність», «інвестиційний процес» та аналізу важелів державного впливу на інвестиційні процеси й впливу міжнародної інвестиційної діяльності на розви­ток національних економік. У свою чергу, внутрішній природі інвестицій уваги приділяється мало, а основні визначення кате­горій, які зустрічаються в українських та російських економічних виданнях, запозичені з зарубіжних джерел, де широко розповсю­дженою є інтерпретація інвестицій — як набору благ та ціннос­тей, які вкладаються в підприємницьку діяльність із метою одер­жання доходу (соціального ефекту) у майбутньому.

В Україні теоретичне пізнання категорії інвестицій знай­шло своє відображення в Законі України від 18.09.91 р. «Про інвестиційну діяльність» та в Законі України «Про внесення змін до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (від 22.05.97 p.). Проте, варто відмітити, що в цих Законах у виз­начення «інвестиція» вкладається різний зміст. Так у Законі «Про інвестиційну діяльність» — «...інвестиціями є усі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, у результаті якої створюється прибуток або досягається соціальний ефект.

Такими цінностями можуть бути:

■ грошові кошти, цільові банківські вклади, паї, акції та інші цінні папери;

■ рухоме та нерухоме майно;

■ майнові права, що випливають з авторського права, досвід та інші інтелектуальні цінності;

■ сукупність технічних, технологічних, комерційних та інших знань, оформлених у вигляді технічної інфор­мації, навичок та виробничого досвіду, необхідних для організації того чи іншого виробництва;

■ права користування землею та інші цінності».

У Законі України «Про внесення змін до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» — «Інвестиція — це господарська операція, яка передбачає придбання основних фондів, нематеріальних активів, корпоративних прав та цінних паперів в обмін на кошти або майно. Інвестиції поділяють на капітальні, фінансові та реінвестиції» .

Проаналізувавши теоретичні погляди на сутність інвес­тицій, зробимо висновок, що інвестиції — це складне та змісто­вне поняття, що інтегрує в собі різні економічні процеси, які впливають на виробництво, розподіл, обмін та споживання національного продукту, тобто вони є фундаментальною осно­вою суспільного відтворення.

Інвестування - це процес витрачання матеріальних, трудових та грошових ресурсів на створення основних фондів або розміщення грошей у фінансові інструменти.

2. Управління проектами— мистецтво керівництва та координації людських та матеріальних ресурсів протягом всього життєвого циклу проекту шляхом за­стосування системи сучасних методів та техніки управління для досягнення певних результатів з складу та обсягу робіт, вартості, якості та задоволення вимог учасників проекту.

Основними завданнями управління проектами є:

- визначити основні цілі проекту та їх обґрунтувати;

- виявити структуру проекту;

- визначити необхідні обсяги та джерела фінансування;

- підбір виконавців (учасників) проекту, зокрема,ор через тенде­ри чи конкурси;

- підготовити та заключити контракти;

- визначити строки виконання проекту, скласти графік його реалізації, визначити обсяги необхідних ресурсів;

- визначити кошторис та бюджет проекту;

- спланувати та врахувати усі ризики;

- забезпечити контроль за виконанням проекту.

На практиці існує три схеми управління інвестиційними проектами:

«Основна» система. Керівник (менеджер) проекту — представник (агент) замовника, фінансової відповідальності за рішення, що приймаються, не несе. Ним може бути будь-яка фірма — учасник проекту. В цьому випадку менеджер проекту відповідає за координацію та управління ходом розробки та ре­алізації проекту, а у контрактних відносинах з іншими учасника­ми проекту він не перебуває. Переваги — об'єктивність менедже­ру, а недоліки — ризик за долю проекту лежить на замовнику.

Система «розширеного управління». Керівник (менед­жер) проекту приймає відповідальність за проект у межах фіксо­ваної (кошторисної") ціни. Менеджер забезпечує управління та координацію процесів проекту за угодами між ним і учасниками проекту в межах фіксованої ціни. Ним може бути підрядна або консалтингова фірма (іноді інжинірингова). Консалтингова фір­ма керує проектом, координує поставки та роботи з інжинірингу. Ризик несе підрядник.

Система «під ключ». Керівник (менеджер) проекту — проектно-будівельна фірма, із якою замовник заключає контракт «під ключ» за обумовленою вартістю проекту.

Сьогодні Управління проектами — це управління зміна­ми, наука та мистецтво успішного втілення проектів від зароджен­ня ідеї до завершення в організації нового підприємства, реконст­рукції чи технічного озброєння, чи у реформуванні економіки.

В-2