8.7. Регулювання заробітної плати

Законом України “Про оплату праці” закріплено використання методів регулювання оплати праці, які властиві країнам з розвинутою ринковою економікою, а саме двох груп методів :

1) державного регулювання ;

2) договірного регулювання.

Сфера державного регулювання оплати праці поширюється на:

• встановлення розміру мінімальної заробітної плати;

• встановлення державних норм і гарантій в оплаті праці;

• встановлення умов і розмірів оплати праці керівників підприємств, заснованих на державній, комунальній власності, працівників підприємств, що фінансуються чи дотуються з бюджету;

• регулювання фондів оплати праці працівників підприємств – монополістів ;

• індексацію грошових доходів працівників;

• встановлення порядку компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв’язку з порушенням термінів її виплати;

• оподаткування доходів працівників.

Одним з основних елементів державного регулювання заробітної плати є визначення і гарантування мінімального її рівня.

Мінімальна заробітна плата – це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може проводитися оплата за виконану норму праці. Нині до мінімальної заробітної плати включаються надбавки, доплати, заохочувальні і компенсаційні виплати. Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов’язковою на всій території України для підприємств усіх форм власності і господарювання.

Розмір мінімальної заробітної плати встановлюється з урахуванням:

• вартісної величини прожиткового мінімуму з поступовим зближенням рівнів цих показників;

• загального рівня середньої заробітної плати;

• продуктивності праці, рівня зайнятості та інших економічних умов.

Розмір мінімальної заробітної плати переглядається 1 раз на рік при затвердженні Державного бюджету з урахування пропозицій профспілок, власників та ін. У роки, коли інфляція в країні набувала великих значень, мінімальна заробітна плата переглядалася частіше (2 рази на рік або ж щоквартально). На майбутнє передбачається запровадження мінімальної не місячної, погодинної заробітної плати, так як це прийнято у розвинутих країнах світу.

До державних норм і гарантій, крім мінімальної заробітної плати, відносять норми оплати праці за:

• роботу в наднормовий час, у святкові та вихідні дні, у нічний час;

• час простою не з вини працівника;

• продукцію, яка виявилася браком не з вини працівника;

• скорочену тривалість робочого дня працівникам, молодшим 18 років;

• щорічні відпустки;

• час виконання державних і громадських обов’язків;

• час підвищення кваліфікації;

• службові відрядження та інше.

• регулювання фондів оплати праці працівників підприємств – монополістів ;

Регулювання коштів на оплату праці підприємств – монополістів здійснюється шляхом стягнення до обласного бюджету платежу за перевищення фактичного ФОП над його розрахункової величини. Сума, яка вноситься до бюджету, визначається за ставкою оподаткування прибутку (30 % суми перевищення). При визначенні розрахункової величини ФОП враховується розмір базової середньої заробітної плати працівників підприємства, індекс обсягів продукції і чисельність працюючих в еквіваленті повної зайнятості у звітному місяці та індекс інфляції з моменту застосування механізму регулювання по звітний місяць включно.

Частиною державної системи соціального захисту працівників є індексація заробітної плати. Для її проведення використовується індекс споживчих цін і тарифів на товари і послуги. Процедура індексації проводиться, якщо індекс споживчих цін перевищує 105 % (це поріг індексації). За діючим нині порядком, індексації підлягають виплати, які не перевищують межі малозабезпеченості. При чому заробітна плата разом з сумою компенсації не може перевищувати цю величину.

Компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв’язку з порушенням термінів її виплати провадиться в разі затримки виплати на один і більше календарних місяців. Розмір компенсації визначається за коефіцієнтом приросту споживчих цін. Для цього розраховують наростаючим підсумком індекси споживчих цін, починаючи з того року, в якому виникла заборгованість із заробітної плати, що підлягає компенсації.

Система методів договірного регулювання (або система соціального партнерства) в Україні визначена наступними законодавчими актами: Законом України “Про колективні договори і угоди”, Законом України “Про оплату праці”, Кодексом законів про працю, а також Указами Президента України “Про національну раду соціального партнерства” і “Концепція дальшого реформування оплати праці в Україні”.

Згідно з чинним законодавством договірне регулювання оплати праці реалізується шляхом проведення переговорів між основними соціальними силами суспільства та укладання тарифних угод на державному, галузевому та регіональному рівнях. На підприємствах, де використовується наймана праця, укладається колективний договір. Основним предметом переговорів при укладанні угод усіх рівнів є формування тарифної системи, яка є основою організації заробітної плати.

На державному рівні укладається Генеральна (міжгалузева) угода, сторонами якої виступають профспілкові об’єднання України та власники або уповноважені ними органи (Кабінет Міністрів України і Конфедерація роботодавців України).

Предмет переговорів на державному рівні:

• мінімальні розміри тарифних ставок 1– го розряду за галузями економіки з урахуванням складності й умов виконуваних робіт;

• порядок перегляду рівнів мінімальної тарифної ставки;

• мінімальні розміри доплат і надбавок, що мають міжгалузевий характер.

На галузевому рівні укладаються галузеві тарифні угоди. Сторонами при цьому виступають органи управління галузями і галузеві профспілки.

Предмет переговорів на галузевому рівні:

• розміри тарифних ставок 1 – го розряду за основними видами робіт і виробництв;

• порядок перегляду мінімальних ставок оплати праці;

• діапазон галузевої тарифної сітки і величина тарифних ставок за кожним із розрядів;

• внутрішньогалузева диференціація тарифних ставок 1 – го розряду за підгалузями, видами виробництв і робіт;

• мінімальний розмір доплат і надбавок, що відображають галузеву специфіку;

• нижня межа частки основної заробітної плати у винагороді за працю;

• показники регулювання (зростання) ФОП.

На регіональному рівні укладаються регіональні тарифні угоди між місцевими органами державної влади і профспілками цього ж рівня.

Предметом переговорів на регіональному рівні виступають норми соціального захисту найманих працівників підприємств регіону, які включають вищі порівняно з Генеральною угодою соціальні гарантії, компенсації, пільги.

На виробничому рівні укладаються колективні договори між власником (адміністрацією) та профспілками підприємства.

Предмет переговорів на виробничому рівні:

• розміри місячних (годинних) тарифних ставок робітників, які виконують некваліфіковані роботи і не тарифікуються за розрядами;

• розміри місячних (годинних) тарифних ставок робітників 1 – го розряду;

• тарифна сітка для оплати праці робітників залежно від кваліфікації або єдина тарифна сітка для всіх категорій працівників;

• перелік професій робітників, яким замість тарифних ставок установлюються місячні оклади;

• питання присвоєння кваліфікаційних розрядів робітникам і тарифікації робіт та удосконалення нормування праці;

• схеми посадових окладів керівників, спеціалістів, службовців;

• системи оплати праці, що застосовуються в різних структурних підрозділах;

• види доплат і надбавок до тарифних ставок, окладів, їх розміри;

• показники, умови преміювання, коло осіб (професій), що мають право на премії, розміри преміальних виплат;

• оплата праці за певні відхилення від нормальних умов праці;

• місце і терміни виплати заробітної плати;

• питання перегляду і зміни норм праці.