15/ Розглянемо інтерактивні технології як технології

організації процесу навчання, в якому студенту або учню неможливо не брати участі в

колективному, взаємодоповнюючому, заснованому на взаємодії всіх його учасників

процесі навчального пізнання [1, с. 6].

Методи інтерактивного навчання цікаві студентам, пробуджують у них інтерес

та стимулюють мотивацію, навчають самостійності в розумовій діяльності.

Сучаснi методи навчання потребують відповідних засобів їх реалізації в

навчальному середовищі. Обов'язковим складником навчального середовища є сучасні

інтерактивні засоби навчання.

Інтерактивні засоби навчання дозволяють внести до навчального процесу

інтерактивний складник. Використання їх у процесі навчання дозволяє значно

підвищити рівень взаємодії викладача і студентів.

Комплекс апаратних засобів, необхідних для забезпечення інтерактивного

навчання, як правило, складається з комп'ютера, інтерактивної дошки, мультимедійного

проектора та пристроїв зв'язку (web-камера, система передачі даних, адаптер тощо). До

cкладу комплексу може також входити пристрій тактильного введення даних

(інтерактивний бездротовий планшет; інтерактивний рідинокристалічний дисплей (інтерактивна графічна панель), що поєднує в собі функції монітора і цифрового

планшета; система інтерактивного опитування – пульти, бездротові мікрофонні

системи) і система звукового супроводу (рисунок). Викладач, стоячи біля інтерактивної дошки, може задавати свої запитання, а

студенти за допомогою інтерактивних бездротових планшетів можуть відповідати на

запитання викладача, ставити свої запитання, брати участь у процесі обговорення.

Таким чином, між викладачем і студентами виникає інтерактивний діалог, що значно

підвищує рівень сприйняття і розуміння навчальних матеріалів. Якщо студент працює

біля дошки, то викладач може вільно переміщатись аудиторією і вносити корективи за

допомогою бездротового планшета [2, с. 7].

Технології, що використовуються в інтерактивних дошках, підрозділяються на

чотири основні типи:

 сенсорна аналогово-резистивна;

 електромагнітна;

 ультразвукова (інфрачервона);

 лазерна.

19. Психологічні причини невстигання студентів внЗу у навчанні.

- недооцінка студентами теоретичних знань; - не сформованість прийомів мислення; - не володіння раціональними методами пізнання; - - прагматична спрямованість на близьку мету (здати залік, екзамен тощо). Це шкодить розвитку творчих можливостей студента, знижує власне науковий зміст вищої освіти Звідси формальне ставлення до оволодіння науковими методами навчальної роботи. У засвоєнні наукової інформації в таких студентів переважає репродуктивна, оперативна пам’ять (із пропуском суттєвої інформації). Знижується факт прирощування знань до індивідуального досвіду, що є псевдоосвітою. Серед психологічних причин є також такі: -. недостатній розвиток вольової сфери (низький самоконтроль і недостатня довільність психічних функцій); недисциплінованість і неорганізованість; несистематична робота, що знижує її ефективність; лінощі, пасування перед труднощами; емоційна нестабільність і високий рівень тривожності; не ідентифікація з роллю студента; великі прогалини в знаннях, у т. ч. і через недостатню шкільну підготовку; надання студентом переваги відпочинку, веселощам тощо. Причинами неуспішності студентів можуть бути також Нейрофізіологічні: загальна ослабленість організму (перевтоми, неякісне харчування, екологія, недостатня рухова активність та ін.);. Педагогічні причини: низька інтенсивність навчальної діяльності («від сесії до сесії»); низька її ефективність (невміння вчитися); пропуски занять; відсутність індивідуального, диференційованого підходу з боку викладачів; незадовільні побутові умови

22. Роль соціально-психологічних Факторів у підвищенні розвивального ефекту навчання.

розвивальне навчання — сукупністьі принципів, методів, прийомів навчання, спрямованих на ефективний розвиток психічних функцій, особистісних якостей. Для нього важливо не стільки формування знань і вмінь, як способи розумових дій, здатність інтенсифікувати розумовий розвиток. Ці можливості повинен передбачати передусім зміст навчального матеріалу, похідними якого є методи організації навчання. У цьому контексті важлива роль належить цілеспрямованій навчальній діяльності — особливій формі активності дитини, зорієнтованій на зміну себе як суб´єкта учіння. За таких умов дитина свідомо обирає цілі навчання, спрямовує свою навчальну діяльність.    Розвивальний ефект навчання досягається мотивацією (поясненням доцільності) вивчення нових знань. Основою такого навчання є принцип змістового узагальнення, за яким загальні знання передують окремим і конкретним знанням.

26. Психологічні особливості студентських академічних груп. Студентська група – спільність автономна й самодостатня. Вона здатна сама вирішувати свої внутрішні проблеми, а її активність пов’язана з соціальним життям факультету, університету, вирішенням проблем соціального характеру (студентські будівельні загони, участь у роботі органів студентського самоврядування тощо). Студентів у групі поєднує: спільна мета; спільна навчально-професійна діяльність; зв’язки ділового та особистісного характеру (активна участь кожного студента в житті групи – хороша школа надбання належного досвіду жити й працювати в будь-якому виробничому колективі); однорідність складу групи за віком; висока поінформованість один про одного (і про успіхи, і про особисте життя); високий рівень самоврядування; обмежений час існування. У структурі студентської групи є дві підструктури: 1)офіційна: характеризується цільовим призначенням – професійна підготовка, сприяння становленню майбутнього фахівця, ґрунтується на відношенні поваги – авторитетності (ділова сфера). Є офіційний керівник – староста групи (профорг), який призначається деканатом або обирається групою. Він здійснює рольове управління, організує ділові стосунки між членами групи. 2)неофіційна: у групі виникають неофіційні угрупування на основі інтересів один до одного або симпатії – антипатії (емоційна сфера). Варіанти соціально-психологічної структури студентської групи: - відсутність структури взагалі (кожен сам собою або наявні лише попарні зв’язки («діади»); - структура, що формується (є мікрогрупи з декількох членів, інші залишаються самі по собі); - конкуруюча структура (наявність 2-3 конкуруючих між собою мікрогруп); - взаємодіюча структура (наявність декількох мікрогруп, що активно взаємодіють при організації та здійсненні спільної діяльності). Варто підкреслили, що емоційні (неформальні) взаємини в студентській академічній групі формуються та проявляються у всій своїй повноті та глибині. Це пояснюється сенситивністю юнацького віку до інтимно-особистісних стосунків, бурхливим проявом потреби в емоційно-насиченому спілкуванні, у коханні та дружбі.

25. Бар'єри спілкування — перешкоди, що спричиняють опір партнера впливові співрозмовника. Вони виникають непомітно, і спершу викладач може не усвідомлювати їх. Але примирення з ними формує негативний стиль спілкування. Серед чинників, що впливають на особливості взаємодії між учителем і учнем, велике значення мають соціальний, психологічний, фізичний і смисловий (когнітивний). Відповідно до цього розрізняють бар'єри у спілкуванні.

Соціальний педагог навмисно демонструє свою перевагу над учнем і свій соціальний статус. Фізичний бар'єр пов'язаний з організацією фізичного простору під час взаємодії. Усувають скорочуючи дистанцію, відкритістю у спілкуванні.

Смисловий бар'єр пов'язаний з неадаптованим до рівня сприйняття студентів мовленням викладача, яке занадто насичене незрозумілими словами, науковими термінами, які він використовує без коментарів. Це є причиною зниження їх інтересу до матеріалу, утворює дистанцію у взаємодії.

Естетичний бар'єр зумовлений несприйняттям співрозмовником зовнішнього вигляду, особливостей міміки.

Емоційний бар'єр з'являється за невідповідності настрою, негативних емоцій, що деформують сприймання.

Психологічний бар'єр виявляється як негативна установка, сформована на підставі попереднього досвіду, неспівпадіння інтересів партнерів комунікації тощо. Усувають шляхом переорієнтації уваги з особистості на роботу, оптимістичним прогнозуванням подальшої діяльності. Найтиповішими серед психологічних бар'єрів є: розбіжність настанов; боязнь аудиторії поганий контакт; звуження функцій спілкування; негативна установка на аудиторію; боязнь педагогічних помилок

наслідування