Фігури простого категоричного силогізму та їх різновиди.

Розрізняють чотири фігури категоричного силогізму, в залежності від розташування середнього терміну в засновках. Розглянемо чотири фігури категоричного силогізму за М.Тофтулом.

Перша фігура силогізму, така фігура у якій середній термін займає місце суб’єкта в більшому засновку, а також місце предиката у меншому. 1-ша фігура

M_______________P

S________________M

Друга фігура силогізму, така фігура у якій середній термін займає місце предиката як в більшому, так і в меншому засновках.

2-га фігура

P_______________M

S_______________M

Третя фігура силогізму, така фігура у якій середній термін займає місце суб’єкта як в більшому, так і в меншому засновках.

3-тя фігура

M_______________P

M_______________S

Четверта фігура силогізму, така фігура у якій середній термін займає місце предиката в більшому засновку, а суб’єкта в меншому засновку.

4-та фігура

P_______________M

M______________S

Потрібно зазначити, кожна з фігур силогізму має власні специфічні правила, котрі можна обґрунтувати за допомогою посилання на правила термінів.

Правила першої фігури.

А. Менший засновок повинен бути стверджувальним.

Б. Більший засновок повинен бути загальним.

Важливість та необхідність першого правила першої фігури можна пояснити тим фактом, що будучи заперечним, менший засновок також робить заперечним і висновок. Як наслідок, його предикат стає розподіленим. А у засновку цей термін був нерозподіленим, як предикат стверджувального висловлювання. Подібне суперечить правилу, яке спрацьовує стосовно крайнього терміна силогізму. Більший засновок заперечним не може бути (коли виконується умова, що менший засновок є заперечним), адже це повністю суперечить правилу засновків, за яким з двох заперечних засновків не можна зробити жодного висновку.

При обґрунтуванні другого правила першої фігури потрібно зазначити, що суб’єкт більшого засновку має бути розподіленим, адже він покликаний виконувати роль середнього терміна. А тому більший засновок ні в якому разі не може бути частковим, адже спрацьовує правило стосовно середнього терміна силогізму, а разом з тим існує перше правило першої фігури силогізму, результатом дії якого виступає нерозподіленість предиката меншого засновку як предиката стверджувального висловлювання.

Правила другої фігури.

А. Один засновок повинен бути заперечним.

Б. Більший засновок має бути загальним.

Перше із правил другої фігури виступає результатом вимоги правила стосовно середнього терміна, за яким середній термін має бути розподіленим хоча б в одному із засновків.

Таким чином, в силогізмі другої фігури середній термін в обох засновках займає місце предиката, як наслідок він може бути розподіленим лише тоді, коли засновки в даному силогізмі будуть заперечними. А оскільки із двох заперечних висловлювань жодного висновку зробити не можна, то існує лише такий варіант. Один засновок силогізму, що побудований за схемою другої фігури обов’язково має бути заперечним.

Друге правило другої фігури силогізму виступає наслідком правила крайнього терміна.

Суб’єкт більшого засновку у силогізмі другої фігури займає місце предиката висновку. Отже, коли більший засновок виступає частковим висловлюванням, то відповідно його суб’єкт буде нерозподіленим. Тоді у висновку цей термін буде розподіленим як предикат заперечного висловлювання, який суперечить правилу крайнього терміна.

Правила третьої фігури.

А. Менший засновок повинен бути стверджувальним.

Б. Висновок повинен бути частковим.

Коли у силогізмі, що побудований за схемою третьої фігури, менший засновок буде заперечним, тоді відповідно і висновок буде заперечним. А більший термін, що у більшому засновку був нерозподіленим, стає розподіленим у висновку, а це суперечить правилу крайнього терміна.

Доказати обов’язковість цього правила можна іншим шляхом. Несумісність, або неповна сумісність одного поняття з іншим, ніяким чином не свідчить про несумісність цього поняття з родовим стосовно другого.

Потрібно зазначити, що висновок за третьою фігурою силогізму завжди виступає частковим висловлюванням, адже суб’єктом висновку в данному випадку є термін, що у меншому засновку виступає предикатом. А предикат стверджувального висловлювання є нерозподіленим, відповідно ставши суб’єктом висновку, він залишається нерозподіленим.

Приклад:

Усі художники – митці.

Деякі художники – наші сучасники.

Деякі наші сучасники – митці.

Правила четвертої фігури.

А. Якщо більший із засновків стверджувальний, то менший повинен бути загальним.

Б. Якщо один засновок заперечний, то більший засновок повинен бути загальним.

В. Якщо менший із засновків стверджувальний, тоді висновок – частковий.

Потрібно зазначити, що усі наведені правила можливо довести та обґрунтувати як графічними схемами, так і теоретично.

Необхідність першого правила четвертої фігури пояснюємо таким чином. Нехай більший засновок у силогізмі, який побудований за схемою четвертої фігури буде стверджувальним, а менший незагальний. У цьому випадку середній термін у ньому буде нерозподіленим як в першому, так і у другому засновках (як предикат стверджувального висловлювання у більшому засновку; як суб’єкт часткового у меншому), а це суперечить правилу щодо розподіленості середнього терміна. Тоді з помилкового припущення випливає істинність першого правила яке стосується четвертої фігури, адже ці думки є суперечні.

Доцільність та необхідність другого правила четвертої фігури пояснюємо, припускаючи, що один із засновків у ньому заперечний, а більший засновок незагальний.

Тоді суб’єкт більшого засновку буде нерозподіленим, а будучи у висновку він стане розподіленим (як предикат заперечного висловлювання), а подібне суперечить правилу крайнього терміну.

Потрібно пам’ятати, що заперечний характер висновку пояснюється тим фактом, що один засновок силогізму був заперечним. Тоді з хибності наведеного припущення робимо висновок про необхідність другого правила четвертої фігури силогізму.

Обґрунтування третього правила четвертої фігури силогізму звучить так. Коли менший засновок стверджувальний, тоді менший термін – нерозподілений (виступаючи предикатом стверджувального висловлювання). Опинившись у висновку, він займає місце суб’єкта і тому повинен залишатися нерозподіленим. А нерозподіленим він може бути тільки в частковому висловлюванні.