6 Питання-Сприйняття,види порушень.

Сприйняття - відбиття предметів і явищ навколишньої нас дійсності, що безпосередньо впливають на органи почуттів.

Галюцинації - сприйняття, що виникає без реально існуючого об'єкта. Це одна з форм порушення почуттєвої свідомості, коли сприйняття виникає без реального об'єкта. Галюцинації ділять по різних видах аналізаторів, у яких вони виникають: зорові, слуховые, тактильної, нюхової, смакові, галюцинації загального почуття.

Зорові галюцинації бувають безформними - полум'я, туман, дим (фотопсии) - і предметними; натуральної, зменшеної (микроптические) і збільшеної, гігантської (макроптические) величини; безбарвними, природно пофарбованими або вкрай інтенсивного фарбування; рухливими або нерухливими; немінливими по змісту (стабільні) і постійно мінливими у вигляді різноманітних подій, що розігруються як на сцені або як на кіноекрані (сценоподобные). Зміст галюцинацій може бути страхаючої, викликати жах або, навпаки, цікавість, замилування.

Слуховые галюцинації розділяють на акоазмы (слышание окремих звуків, гудків, шумів, пострілів) і фонеми, або вербальні галюцинації (слышание слів, розмов). По інтенсивності слуховые галюцинації бувають тихими, голосними, натуральними. Зміст їх може бути байдужним, загрозливим, лиховісним, попереджуючим, що пророкує. Виділяють галюцинації, що коментують (голос або голоси висловлюють думку про кожну дію хворого) і імперативні (голос або голоси наказують робити ту або іншу дію).

Нюхові галюцинації - поява різноманітних мнимих заходів різної інтенсивності - від злегка відчутних до задушливих.

Смакові галюцинації - відчуття смаку, не властивій прийнятій їжі, частіше неприємного й огидного.

Тактильні галюцинації - відчуття повзання по тілу комах, хробаків, відчуття на поверхні тіла або під шкірою сторонніх предметів.

Вісцеральні галюцинації - відчуття явної наявності в порожнині тіла, звичайно животі, сторонніх предметів, живих істот, нерухливих, ворухливих, що пересуваються (наприклад, жаб).

Вісцеральні й тактильні галюцинації нерідко важко отличимы від сенестопатий. Розходження полягає в тім, що сенестопатии є безпредметними, тяжкими відчуттями, а галюцинації завжди предметны й виникають у тім або іншому просторі.

Складні галюцинації - одночасне співіснування різних видів галюцинацій (зорових, слуховых і т.д.).

Виникнення галлюцинаторного зорового образа (звичайно людини) поза полем зору хворого зветься экстракомпинной галюцинації.

Псевдогалюцинації - порушення сприйняття в будь-якому аналізаторі почуттів (зорові, слуховые й т.д.), виникають як і щирі галюцинації, без наявності реального об'єкта. На відміну від щирих галюцинацій псевдогаллюцинаторные образи не ототожнюються з реальними предметами і явищами, тобто позбавлені характеру об'єктивної реальності. Хворі говорять про особливих, відмінних від реальних голосах, зорових образах. Ці галюцинації не проектуються назовні, а перебувають усередині голови або тіла - интрапроекция (голосу чує «усередині голови», бачить «внутрішнім оком»). Хворі затверджують, що їхні голоси й бачення є результатом якого-небудь зовнішнього впливу. Тут завжди є присутнім компонент насильственности, «сделанности» (голоси передаються, а зорові образи показуються або передаються за допомогою техніки).

Гипнагогические галюцинації - бачення, що мимоволі виникають перед засипанням при закритих очах на темному полі зору.

По механізму виникнення виділяють функціональні галюцинації (виникають завжди на тлі якого-небудь реального подразника - вода, шум і стукіт коліс поїзда, що йде, розмова) і рефлекторні (пусковим моментом їхнього виникнення є реальний зовнішній агент, від якого вони потім існують незалежно).

Ілюзії - помилкове, перекручене сприйняття реальне існуючого об'єкта зором або слухом (слуховые й зорові ілюзії).

Розлад схеми тіла - перекручене відчуття форми, величини свого тіла, положення його в просторі. Даний розлад виражається в мимовільній появі подання про збільшення або зменшення розмірів свого тіла, його ваги, збільшенні, зменшенні або зсуві окремих його частин.

Метаморфопсии - перекручене сприйняття величини, форми й просторового розташування реальних предметів.

Дереалізація - розлад сприйняття навколишнього з почуттям примарності навколишнього світу. Зовнішній мир сприймається віддаленим, невиразним, застиглим, безбарвним, силуетним. Все навколишнє здається зміненим, невизначеним, неясним. До дереалізації ставиться й втрата почуття дійсності: поява сумніву в реальності існування навколишніх предметів, людей, усього реального миру.

Близькими до дереалізації є феномени «ніколи не бачене» (jamais vu), наприклад знайома місцевість сприймається начебто вперше побачена, і «раніше бачене» (deja vu), коли в незнайомій місцевості й приміщенні виникає почуття, начебто людина вже один раз тут був. Звичайно явища «уже баченого» і «ніколи не баченого» спостерігаються при епілепсії. Дереалізація характеризується свідомістю її хворобливого характеру.

1. Професійний психологічний відбір  Одним з етапів у реалізації прагнення до професійного майстерності основі врахування характеру схильностей, інтересів і можливостей конкретного: виду є проведення професійного відбору кандидатів на навчання або виконання реальної діяльності. Професійний відбір - це комплекс заходів, спрямованих на виявлення осіб, які найбільшою мірою відповідають вимогам конкретної спеціальності за своїми індивідуальними якостей Професійний відбір включає в себе вивчення соціальних характеристик людини і рівня його загальноосвітньої та спеціальної підготовленості, а так медичне та психологічне обстеження, - ці напрямки вивчення людини часто виступають як самостійні види відбору, які, однак, тісно пов'язані і взаємно доповнюють один одного.  Психологічний відбір - це процедура вивчення і оцінки ступеня розвитку, психічних і психофізіологічних якостей людини, необхідних конкретною професією, що сприяє успішному оволодінню професією та подальшої ефективної діяльності. У процесі психологічного відбору в залежності від його заду характеру контингенту та професійних вимог може бути передбачений оцінка, по-перше, біологічно стійких психофізіологічних якостей (пороги відчуття і сприйняття, типологічні властивості вищої нервової діяльності психомоторні якості і т. д.), по-друге , соціально-психологічних характеристик (спрямованість особистості, комунікативність, схильність до лідерства, конформізм і т. д.), по-третє, особливостей психічних процесів, станів і властивостей. У практичному відношенні психологічний відбір може розроблятися і проводити або в повному своєму обсязі (за всіма трьома напрямками) для всебічного вивчення особистості, або тільки у вигляді психофізіологічного відбору (водії, зв'язкуз-1 ти і т. п.) або соціально-психологічного відбору ( на керівні спеціальності або посади).  При розробці системи психологічного відбору необхідно дотримуватися принцип наукової обгрунтованості організаційно-методичних рекомендацій з відбору. Це 1 передбачає дослідження таких питань, як актуальність відбору, його завдання та методи. Необхідність створення системи психологічного відбору визначається: залежністю успіху підготовки фахівців від вираженості професійно значущих якостей особистості і наявністю різкої диференціації між хорошими і поганими студентами або фахівцями, в основі якої лежать індивідуальні особливості. Підбір методів оцінки та критерії професійної придатності визначаються конкретними завданнями відбору, відповідно до яких будуть істотно відрізнятися і вимоги до абітурієнта чи до молодого фахівця. За характером завдань розрізняється відбір на навчання і для реальної діяльності (в простих або екстремальних умовах). Процедура обстеження кандидатів при психологічному відборі передбачає оцінку професійно значущих якостей особистості. Як методик вивчення індивідуально-психологічних особливостей особистості використовується великий арсенал методичних прийомів, з якого експериментальним шляхом визначається їх комплекс, найбільш інформативний і прогностично цінний для вирішення задачі відбору на конкретну професію.  Розробка системи психологічного відбору завершується перевіркою ефективності використання її методичних і критеріальних рекомендацій шляхом їх зіставлення із зовнішніми об'єктивними показниками успішності навчання або реальної діяльності представників контрольної групи, а також складанням організаційно-методичних вказівок по проведенню відбору.  Методики, використовувані для проведення психологічного відбору, повинні відповідати певним вимогам за критеріями валідності, надійності і діфференіцірованності. Валідність методики вказує, що і наскільки точно вона вимірює. Надійність методики визначається сталістю результатів, отриманих при повторних (і в рівних умовах) обстеженнях одного і того ж особи з конкретної методикою. Диференційованість методики означає, що кожна методика повинна бути спрямована на оцінку певної психічної функції або їх сукупності.  Для визначення прогностичної цінності методики необхідно зробити порівняння результатів експериментального психологічного обстеження осіб з різним рівнем професійної підготовленості. Вибрані критерії оцінки професійної ефективності повинні задовольняти такі вимоги:  адекватність оцінок з точки зору цілей відбору та особливостей професійної діяльності, - вони повинні характеризувати ту діяльність, на яку передбачається відбирати кандидатів;  об'єктивність оцінок, тобто переважне використання кількісних показників професійної ефективності (статистичні дані про кількість випадків усунень від навчання або діяльності, показники швидкості і якості оволодіння елементами професії, показники надійності виконання роботи і т. д.);  комплексність критеріїв, тобто необхідність використання оціночних показників професійної ефективності, що характеризують різні сторони її прояви, з подальшим виділенням провідного критерію або застосуванням узагальнюючої оцінки. 

2. Будова і функції органу зору.  Зір – це біологічний процес, що обумовлює сприйняття форми, розмірів, кольору предметів, що оточують нас, орієнтування серед них. Воно можливе завдяки функції зорового аналізатора, до складу якого входить сприймаючий апарат – око. Функція зору не тільки в сприйнятті світлового проміння. Ним ми користуємося для оцінки відстані, об’ємності предметів, наочного сприйняття навколишньої дійсності.  В даний час зі всіх органів чуття у людини найбільше навантаження падає на органи зору. Це обумовлено читанням, листом, оступаю чо телепередач і інших видів отримання інформації і роботи.  Орган зору складається з очного яблука і допоміжного апарату, розташованих в очній ямці – поглибленні кісток лицьового черепа. Очне яблуко має вид кулястого тіла і складається з трьох оболонок: наружної – фіброзної, середньої – судинної і внутрішньої – сітчастої.  Зовнішня фіброзна оболонка в задньому відділі утворює білкову, або склеру, а спереду вона переходить в проникну для світла рогівку. Середня – судинна – оболонка називається так через те, що багата судинами. Розташована під склерою. Передня частина цієї оболонки утворює райдужку, або веселкову оболонку. Так її називають через забарвлення (барви веселки). У веселковій оболонці знаходиться зіниця – круглий отвір, який здатний змінювати величину залежно від інтенсивності освітлення за допомогою природженого рефлексу. Для цього в райдужці є м’язи, що звужують і розширюють зіницю. Райдужка, таким чином, виконує роль діафрагми, регулюючої кількість оступаю чого світла на світлочутливий апарат, і оберігає його від руйнувань, здійснюючи звикання органу зору до інтенсивності світла і темноти. Судинна оболонка утворює рідину – вологу камер ока.(4)  Внутрішня - сітчаста оболонка, або сітківка - прилягає ззаду до середньої (судинної) оболонки. Складається з двох листків: зовнішнього і внутрішнього. Зовнішній листок містить пігмент, внутрішній - світлочутливі елементи. Сітчаста оболонка вистилає дно ока. Якщо дивитися на неї з боку зіниці, то на дні видно білу круглу пляму. Це місце виходу зорового нерва. Тут немає світлочутливих елементів і тому не сприймається світлове проміння, воно називається сліпою плямою. Збоку від нього знаходиться жовта пляма. Це місце найбільшої гостроти зору. У внутрішньому шарі сітчастої оболонки розташовані світлочутливі елементи - зорові клітки. Їх кінці мають вид паличок і колб. Палички містять зоровий пігмент - родопсин, колби - іодопсин. Палички сприймають світло в умовах смеркового освітлення, а колби - кольори при достатньо яскравому освітленні.  Як вже наголошувалося, в сітківці розташовані палички і колби. При попаданні на них світло викликає роздратування: виникають складні фотохімічні, електричні, іонні і ферментативні процеси, які обумовлюють нервове збудження - сигнал. Він поступає по зоровому нерву в підкіркові центри зору. Потім прямує в кору потиличних часток мозку, де сприймається у вигляді зорового відчуття.  Весь комплекс нервової системи, включаючий рецептори світла, зорові нерви, центри зору в головному мозку; складає зоровий аналізатор.  Крім очного яблука до ока відноситься і допоміжний апарат. Він складається з вік, шести м'язів, рушійних очне яблуко. Задню поверхню вік покриває оболонка - кон'юнктива, яка частково переходить на очне яблуко. Крім того, до допоміжних органів ока відноситься слізний апарат. Він складається із слізної залози, слізних канальців, мішка і носослізної протоки. Слізна залоза виділяє секрет - сльози, що містять лізоцим, згубно діючий на мікроорганізми. Вона розташована в ямці лобової кістки Її 5-12 канальців відкриваються в щілину між кон'юнктивою і очним яблуком в зовнішньому кутку ока.  Знання шляхів відтоку зліз з місць утворення - слізних залоз - дозволяє правильно виконувати такий гігієнічний навик, як - «протирання» очей. При цьому рух рук з чистою серветкою (бажано стерильною) потрібно направляти від зовнішнього кута ока до внутрішнього, «протирати очі у бік носа», у бік природного струму зліз, а не проти нього, сприяючи, таким чином, видаленню чужорідного тіла (пил), що потрапило на поверхню очного яблука.  Орган зору потрібно оберігати від попадань чужорідних тіл, пошкоджень. При роботі, де утворюються частинки, осколки матеріалів, стружка, слід користуватися захисними окулярами.  При погіршенні зору не зволікати і звертатися до лікаря-окуліста, виконувати його рекомендації, щоб уникнути подальшого розвитку хвороби. Інтенсивність освітлення робочого місця повинна залежати від виду виконуваної роботи: чим тонші рухи виконуються, тим інтенсивніше повинне бути освітлення. Воно не повинне бути ні яскравим, ні слабким, а рівно таким, яке вимагає якнайменшої напруги зору і сприяє ефективній роботі. Для цього розроблені нормативи освітлення залежно від призначення приміщення, від роду діяльності. Кількість світла визначають за допомогою спеціального приладу - люксметра. Контроль правильності освітлення здійснює медико-санітарна служба і адміністрація установ і підприємств.(5)  Слід пям'ятати, що особливо сприяє погіршеню гостроти зору яскраве світло. Тому потрібно уникати дивитися без світлозахисних окулярів у бік джерел яскравого світла як штучних, так і природних. Для запобігання погіршенню зору у зв'язку з високим навантаженням на очі потрібно виконувати певні правила: при читанні і листі необхідне рівномірне достатнє освітлення, від якого не розвивається стомлення; відстань від очей до предмету читання, листу або дрібних предметів, з якими ви зайняті, повинне бути близько 30-35 см. Предмети, з якими ви працюєте, потрібно розміщувати зручно для очей. Телепередачі дивитися не ближче 1,5 метри від екрану. При цьому обов'язково потрібне підсвічування приміщення за рахунок прихованого джерела світла.  Важливе значення для підтримки нормального зору має вітамінізоване живлення взагалі і особливе вітамін А, якого багато в тваринних продуктах, в моркві, гарбузі. Крім того, розмірений спосіб життя, включаючий правильне чергування режиму праці і відпочинку, живлення, що виключає шкідливі звички, зокрема куріння і вживання алкогольних напоїв, неабиякою мірою сприяє збереженню зору і здоров'я взагалі. Гігієнічні вимоги до збереження органу зору настільки обширні і різноманітні, що приведеними вище не можна обмежуватися. Вони можуть мінятися залежно від трудової діяльності, їх слід з'ясувати у лікаря і виконають.(3)  3. Будова і функції органу слуху.  Слух - вид чутливості, обумовлюючий сприйняття звукових коливань. Його значення неоцінимо в психічному розвитку повноцінної особи. Завдяки слуху пізнається звукова частина навколишньої дійсності, пізнаються звуки природи. Без звуку неможливі звукові мовні спілкування між людьми, людьми і тваринами, між людьми і природою, без нього не могли з'явитися і музичні твори.  Гострота слуху в людей не однакова у одних мінімальна, у інших підвищена. Бувають люди з абсолютним слухом, вони здатні взнавати по пам'яті висоту заданого тону. Музичний слух лозволяєт точно визначати інтервали між звуками різної висоти, взнавати мелодії. Індивідууми з музичним слухом при виконанні музичних творів відрізняються відчуттям ритму, уміють точно повторити заданий тон, музичну фразу.  Користуючись слухом, люди в змозі визначати напрям звуку і по ньому - його джерело. Ця властивість дозволяє орієнтуватися в просторі, на місцевості, розрізняти той, що говорить серед декількох інших. Слух разом з іншими видами чутливості (зором) попереджає про небезпеки, що виникають під час праці, перебування на вулиці, серед природи. В цілому слух, як і зір, робить життя людини духовно багатим.(6)  Людина сприймає звуки з частотою коливань від 16 до 20 000 в секунду. З віком сприйняття високих частот знижується. Знижується слухове сприйняття і при дії звуків великої сили, високих і особливо низьких частот.  Одна з частин внутрішнього вуха - вестибулярна - обумовлює відчуття положення тіла в просторі, підтримує рівновагу тіла, забезпечує прямоходіння людину.  Орган слуху частково розташований в товщі скроневої кістки черепа і складається з трьох основних відділів: зовнішнього, середнього і внутрішнього. Перші два служать для проведення звуків, третій містить звукочустливий апарат і апарат рівноваги.  Зовнішнє вухо представлене вушною раковиною, зовнішнім слуховим проходом, барабанною перетинкою. Вушна раковина уловлює і направляє звукові хвилі в слуховий прохід, але у людини вона майже втратила своє основне призначення. Зовнішній слуховий прохід проводить звуки до барабанної перетинки. У його стінках є сальні залози, що виділяють так звану вушну сірку. Барабанна перетинка знаходиться на межі між зовнішнім і середнім вухом. Це кругла формою пластинка розміром 9x11 мм. Вона приймає звукові коливання.  Середнє вухо розташоване між зовнішнім слуховим проходом і внутрішнім вухом. Воно складається з барабанної порожнини, яка через євстахієву трубу сполучається з носоглоткою. Барабанна порожнина має об'єм близько 1 см3. Вона містить три слухові кісточки, сполучені між собою: молоточок, ковадло, стремечко. Ці кісточки передають звукові коливання з барабанної перетинки до овального вікна внутрішнього вуха. Вони зменшують амплітуду і збільшують силу звуку.  Внутрішнє вухо, або лабіринт, є системою порожнин і каналів, заповнених рідиною. Функцію слуху тут виконує тільки равлик - спіральний закручений канал (2,5 завитки). Решта частин внутрішнього вуха забезпечує збереження рівноваги тіла в просторі.(5)  Спіральний орган - це звукосприймальний апарат, розташований в равлику. Він складається з основної мембрани (пластинки) з опорними і рецепторними клітками, а також з нависаючої над ними покривної мембрани. Рецептори (сприймаючі) клітки мають подовжену форму. Їх один кінець фіксований на основній мембрані, а протилежний містить 30-120 волосків різної довжини. Ці волоски омиваються рідиною (ендолімфою) і стикаються з нависаючою над ними покривною пластинкою.  Звукові коливання від барабанної перетинки і слухових кісточок передаються рідині, що заповнює канали равликів. Ці коливання викликають коливання основної мембрани разом з волосистими рецепторами спірального органу. Під час коливань волосисті клітки торкаються покривної мембрани. В результаті цього в них виникає різниця електричних потенціалів, що приводить до збудження волокон слухового нерва, які відходять від рецепторів. Виходить свого роду мікрофонний ефект, при якому механічна енергія коливань ендолімфи перетворюється на електричну нервового збудження. Характер збуджень залежить від властивостей звукових хвиль. Високі тони уловлюються вузькою частиною основної мембрани, у підстави равлика. Низькі тони реєструються широкою частиною основної мембрани, у вершини равлика.  Функцію вестибулярного апарату в цілому можна представити таким чином. Рух рідини, що міститься у вестибулярному апараті, що викликається переміщенням тіла, трясінням, хитким, викликає роздратування чутливих волосків рецепторів. Збудження передаються по черепно-мозкових нервах в довгастий мозок, міст, Звідси вони прямують до мозочка, а також до спинного мозку. Цей зв'язок із спинним мозком обумовлює рефлекторні (мимовільні) рухи м'язів шиї, тулуба, кінцівок, завдяки чому вирівнюється положення голови, тулуба, запобігає падінню.  При усвідомленому визначенні положення голови збудження поступає з довгастого мозку і моста через зорові горби в кору великого мозку. Вважається, що кіркові центри контролю рівноваги і положення тіла в просторі знаходяться в тім'яній і скроневій частках мозку. Завдяки кірковим кінцям аналізатора можливий усвідомлений контроль рівноваги і положення тіла, забезпечується прямоходіння.(7)  Щоб зберегти слух, потрібно оберігати його орган від пошкоджень шкідливими чинниками: фізичними, хімічними і мікроорганізмами. Під фізичними чинниками слід розуміти травмуючі дії під час ударів, при колупанні різними предметами в зовнішньому слуховому проході, а також постійні шуми і особливо звукові коливання ультрависоких і особливо інфранизьких частот. Травми є нещасними випадками і їм не завжди вдається запобігти, а ось травми барабанної перетинки під час чищення вух можна повністю уникнути. Щоб віддалялася сірка, достатньо щодня мити вуха і не буде необхідності вичищати її грубими предметами.  З ультразвуками і інфразвуками людина стикається тільки в умовах виробництва. Для запобігання їх шкідливій дії на органи слуху необхідно дотримувати правила техніки безпеки.  Шкідливо позначаються на органі слуху постійні шуми в умовах великих міст, на підприємствах. Проте медико-санітарна служба веде боротьбу з цими явищами, а інженерно-технічна думка направлена на розробку технології виробництва із зниженням рівня шуму. Гірше справа йде у любителів гучної гри на музичних апаратах. У таких осіб рівень сприйняття звуків знижується. Рекомендація одна - привчати себе до помірної гучності.(2)  Хвороби органу слуху в результаті дії хімічних речовин бувають, головним чином, при порушеннях техніки безпеки в обігу з ними. Тому потрібно дотримувати правила роботи з хімічними речовинами. Якщо ж ви не знаєте властивостей якоїсь речовини, то не слід їм користуватися.  Пошкодження органу слуху хвороботворними мікроорганізмами можна запобігти своєчасним оздоровленням носоглотки, з якої збудники проникають в середнє вухо через євстахієвий канал і викликають спочатку запалення, а при тому, що запізниться лікуванні - зниження і навіть втрату слуху. Для збереження слуху важливі загальнозміцнюючі заходи: організація здорового способу життя, дотримання режиму праці і відпочинку, фізична підготовка, розумне гартування.  Для людей, страждаючих слабкістю вестибулярного апарату, що виявляється в нестерпності поїздки в транспорті, бажані спеціальні тренування, вправи. Ці вправи направлені на зменшення збудливості апарату рівноваги. Вони проробляються на кріслах, що обертаються, спеціальних тренажерах. Найдоступніше тренування можна здійснювати на муляжах, поступово збільшуючи її час. Крім того, застосовуються гімнастичні вправи: обертальні рухи голови тіла, стрибки, перекидання. Зрозуміло, тренування вестибулярного апарату здійснюють під мед-контролем.  Всі розглянуті аналізатори обумовлюють гармонійний розвиток особи тільки при тісній взаємодії. 

Види емоцій, їх характеристика Різні дослідники по різному класифікують емоції в залежності від сфери явищ, що визначають їх виникнення. Одним з найбільш загальних є поділ емоцій ( в залежності від модальності переживання ) на позитивні, негативні та нейтральні. Якщо певні предмети, явища оточуючого світу відповідають нашим потребам,вони викликають в нас позитивне відношення та, відповідно, виникають позитивні емоції.  Якщо ж те, що відбувається не відповідає нашим потребам, то виникає негативне відношення та негативні емоції. Наступний поділ емоцій відбувається за характером впливу на організм. Тут виділяють стенічні та астенічні емоції. Стенічні емоції (від грецького слова «стенос» - сила ) підвищують активність,енергію та життєдіяльність, викликають підйом та бадьористь. Це радість,захоплення, ненависть. Астенічні емоції (від грецького слова «астенос» - слабкість, безсилля) зменшують активність та енергію людини, пригнічують життєдіяльність. Це пригніченість, смуток, туга. Деякі емоції можна віднести як до астенічних, так і до стенічних (горе, страх). Все залежить від індивідуальних особливостей людини, зокрема типу нервової системи. Наприклад, бурхлива радість - стенічна емоція, бо викликає в людини приток сил. Тиха радість - астенічна емоція, оскільки розслаблює. Наступна класифікація є однією з найбільш повних. Вона була розроблена Б.І. Додоновим. У ній виділяють наступні види емоцій: [5] Альтруїстичні емоції. Виникають на основі потреби у співпраці, допомозі іншим людям: бажання приносити людям щастя і радість,хвилювання за долю кого-небудь і т.д. Комунікативні емоції – виникають на основі потреби у спілкуванні. Це почуття симпатій, прихильності, і т.д. Глоричні емоції (від лат. «слава»), пов’язані з потребою в самоствердженні і славі: почуття гордості, переваги. Праксичні емоції, що викликаються діяльністю, її змінами, успішністю чи неуспішністю, труднощами здійснення: захоплення роботою, приємна втома, приємне задоволення від того, що справу зроблено. Пугнічні емоції (від лат. «боротьба»), визначаються потребою у безпеці, інтересом до боротьби: почуття спортивного азарту, спортивна злість. Романтичні емоції: устремління до всього незвичайного, таємного: почуття містичного, почуття особливої значущості того, що відбувається. Гностичні емоції (від грецьк. «знання»), пов’язані з потребою в пізнавальній гармонії: бажання проникнути у сутність явищ, подив при зіткненні з проблемою, радість відкриття істини. Естетичні емоції, пов’язані з ліричними переживаннями: насолода гармонією і красою об’єкта чи явища, насолода звуками, поетично-споглядальні переживання. Гедоністичні емоції пов’язані із задоволенням потреби в тісному та душевному комфорті: насолода приємними фізичними відчуттями – від смачної їжі, тепла, сонця, почуття безтурботності. Акізитисні емоції (від. франц. «придбання») , що породжуються інтересом, тяжінням до накопичень, приємне відчуття від перегляду своїх накопичень. В структурі особистості ступінь представленості окремих видів емоцій може мати велику кількість додаткових відтінків, форм прояву, може бути індивідуальною. Психологи нерідко користуються поняттям фундаментальних (базових, первинних) емоцій. Емоція вважається фундаментальною, якщо вона має свій власний механізм виникнення (специфічний внутрішньо детермінований нервовий субстрат), виражається ззовні особливими мімічними чи нервово-мімічними засобами і володіє особливим суб’єктивним переживанням (феноменологічною якістю). До фундаментальних емоцій відносяться (згідно К.Є. Ізарду): Інтерес – позитивна емоція,що мотивує навчання, розвиток навичок та вмінь, творчі устремління. Радість – позитивне емоційне збудження, що виникає при появі можливості досить повно задовольнити актуальну потребу, ймовірність чого до цього моменту була невисокою чи невизначеною. Горе – емоція зумовлена комплексом причин, пов’язаних з не відтвореними життєвими втратами. Гнів може викликати бажання покарати, наказати. Може сприяти мобілізації сили, викликати відчуття впевненості у правильності власних дій. Огида часто виникає разом з гнівом, але має свої власні ознаки і по-іншому переживається. Огида являє собою бажання позбавитись від когось чи від чогось. Презирство - емоція,що відображає втрату іншою людиною чи цілою групою своєї значущості для індивіда, переживання останнім своєї переваги в порівнянні з іншими. Страх – переживання, зумовлене отриманням прямої чи опосередкованої інформації про реальну чи уявну загрозу, очікування невдачі при здійсненні дій, обумовленої ситуацією, що виникла. Вважається, що страх являється однією з найбільших негативних емоцій. Страх може паралізувати людину, а може і мобілізувати її енергію. Подив – різке підвищення нервової стимуляції, що виникає в наслідок несподіваних подій. Виникнення даної емоції сприяє миттєвій орієнтації всіх пізнавальних процесів на об’єкт, що викликав подив. Сором – виникає як переживання неузгодженості (дійсного чи тільки уявного ) між нормою поведінки і фактичною оцінкою, прогнозування засуджуючої чи різко негативної оцінки оточуючих. Сором мотивує бажання сховатися, зникнути. Провина - емоція, схожа на сором, оскільки також виникає у результаті неузгодження очікуваної та реальної поведінки. Однак сором може з’являтися внаслідок будь-яких помилок, вина ж виникає при порушеннях морального чи етичного характеру, при чому в ситуаціях, в яких людина відчуває особливу відповідальність. Також деякі автори виділяють в окрему групу інтелектуальні емоції. До інтелектуальних емоцій відносять: сумнів,подив, задоволення, впевненість, здогад. Ці емоції можуть бути як позитивними, так і негативними. Зрозуміло, що інтелектуальні емоції пов’язують з процесом творчості.