Характеристика шкідливих і сильнодіючих Отруйні речовини (сдор)

За певних видах професійної діяльності на працюючих можуть впливати шкідливі речовини. Шкідливі речовини можуть проникати в організм людини черезоргани дихання, шлунково-кишковий тракт, а також шкірні покриви і слизові оболонки.  Дія шкідливих хімічних речовин на організм людини обумовлено їх фізико-хімічними властивостями. Група хімічно небезпечних і шкідливих виробничих факторів за характером впливу на організм людини поділяються на такі підгрупи:  1. Загальнотоксичної дії - більшість промислових шкідливих речовин. До їх числа можна віднести ароматичні вуглеводні, та їх амідо-і нітропохідні (бензол, толуол, ксилол, нітробензол, анілін і ін.) Великий токсичністю володіють ртуть-органічні сполуки, фосфорорганічні речовини, тетрахлорид вуглецю, дихлоретан. 2. Дратівливою дією володіють кислоти, луги, а також хлор-фтор-сіро-і азотовмісні сполуки (фосген, аміак, оксиди сірки і азоту, сірководень). Всі ці речовини об'єднує те, що при контакті з біологічними тканинами вони викликають запальну реакцію, причому в першу чергу страждають органи дихання, шкіра і слизові оболонки очей.  3. До сенсибілізірующим відносяться в-ва, які після відносно нетривалої дії на організм викликають в ньому підвищену чутливість до цієї речовини. При подальшому навіть короткочасному контакті з цією речовиною у людини виникають бурхливі реакції, найчастіше призводять до шкірних змін, астматичним явищам, захворювань крові. Такими речовинами є деякі з'єднання ртуті, платина, альдегіди (формальдегід).  4. Канцерогенні (бластомогенних) речовини, потрапляючи в організм людини, викликають розвиток злоякісних пухлин. В даний час є дані про канцерогенну небезпеку для людини порівняно невеликої групи хімічних сполук, що зустрічаються у виробничих умовах. До їх числа перш за все відносять поліциклічні ароматичні вуглеводні (ПАВ), які можуть входити до складу сирої нафти, але в основному утворюються при термічній (вище 350 °) переробці горючих копалин (кам'яного вугілля, деревини, нафти, сланців) або при неповному їх згоранні .  Найбільш вираженою канцерогенною активністю володіють 7,12-ділітіл без (а) - антрацен; 3,4-бензапірен, 1,2-бензантрацен. Канцерогенні властивості притаманні і продуктів нафтопереробної і нафтохімічної промисловості (мазуту, гудрону, крекінг-залишку, нафтовому коксу, бітумів, олив, сажі). Канцерогенними властивостями володіють ароматичні аміни, в основному є продуктами аніліно-фарбової промисловості, а також пил азбесту.  5. Отрути, що володіють мутагенною активністю, впливають на генетичний апарат зародкових і соматичних клітин організму. Мутації призводять до загибелі клітин або до функціональних змін. Це може викликати зниження загальної опірності організму, раннє старіння, а в деяких випадках важкі захворювання. Впливмутагенних речовин може позначитися на потомстві (не завжди першого, а, можливо, другого і третього поколінь). Мутаційної активністю володіють, наприклад, етіленамін, уретан, органічні перекиси, іприт, оксид етилену, формальдегід, гідроксиламін.  6. До речовин, що впливає на репродуктивну функцію (функцію відтворення потомства), відносять бензол і його похідні, сірковуглець, хлоропрен, свинець, сурму, марганець, отрутохімікати, нікотин, етіленамін, сполуки ртуті.  Існують і інші різновиди класифікацій шкідливих речовин, наприклад, за переважним дії на певні органи або системи організму людини, за основним шкідливому впливу (задушливі, дратівливі, нервові (нейротропні), кров'яні отрути, печінкові), по взаємодії з ферментними системами, по величині середньо смертельної дози.  За ступенем впливу на організм людини всі шкідливі подвещества поділяються на чотири класи:  · Речовини надзвичайно небезпечні (3,4-бензапірен, ртуть, свинець, озон, фосген);  · Речовини високо небезпечні (оксиди азоту, бензол, йод, марганець, мідь, сірководень, їдкі луги, хлор);  · Речовини помірно небезпечні (ацетон, ксилол, сірчистий ангідрид, метиловий спирт);  · Речовини малонебезпечні (аміак, бензин, скипидар, етиловий спирт, оксид вуглецю).  Слід мати на увазі, що і малонебезпечні речовини при тривалій дії можуть при великих концентраціях викликати важкі отруєння.  Клас небезпеки речовини встановлюють по таблиці ГОСТ 12.1.007-76, залежно від гранично допустимої концентрації (ГДК) в повітрі робочої зони (мг / м ^3),середньої смертельної дози при введенні в шлунок (мг / кг), середньої смертельної концентрації в повітрі (мг / м ^3), коефіцієнта можливого інгаляційногоотруєння (КВІО), зони гострої дії, зони хронічної дії.  ГДК шкідливих речовин в повітрі робочої зони наведені в ГОСТ 12.1.005-76, там же вказані їх класи небезпеки.  Робочою зоною вважається простір висотою до 2 м від рівня підлоги або площадки, на яких знаходяться місця постійного або тимчасового перебування працюючих.  Перші ГДК для 40 токсичних речовин були затверджені в нашій країні ще в 1939 р. У нині чинному нормативному документі їх вже 800 - це найбільший у світі перелік речовин, для яких встановлені ГПК. У міру накопичення даних ГДК багатьох речовин переглядалася і знижувалася. Наприклад: ГДК бензолу в кілька етапів була знижена з 200 до 5 мг / м ^3, аніліну - з 10 до 0,1 мг / м ^3, сірковуглецю з 10 до 1 мг / м ^3.  Розглянемо трохи докладніше характеристику найбільш поширених СДОР і способи захисту від них.  Аміак (NH ₃₎ - безбарвний газ із запахом нашатирю (пори сприйняття - 0,037 мг / л). Застосовують його в холодильному виробництві, для отримання азотних добрив. Суха суміш аміаку з повітрям (4:3) здатна вибухати. Аміак добре розчиняється у воді.  У високих концентраціях він збуджує центральну нервову систему і викликає судоми. Найчастіше смерть надходить через кілька годин або діб після отруєння від набряку гортані та легень. При попаданні на шкіру може викликати опіки різного ступеня.  Перша допомога: свіже повітря, вдихання теплих водяних парів 10% - р-ра ментолу в хлороформі, тепле молоко з боржомі чи содою; при задуха - кисень; при спазмі голосової щілини - тепло на область шиї, теплі водяні інгаляції; при попаданні в очі -негайне промивання водою або 0,5 - 1% - розчином квасцов: при ураженні шкіри - обмивання чистою водою, накладення примочки з 5% - р-ра оцтової, лимонної або соляної кислоти.  Захист! Промислові протигази марки "К" і "М", при суміші аміаку з сірководнем - "КД". При високих концентраціях - изолирующее протигази і захисний одяг.  Хлор (Cl) - зеленувато-жовтий газ з різким запахом. Застосовують у різних галузях промисловості: паперово-целюлозної, текстильної, виробництві хлорного вапна, хлоруванні води.  Хлор у 2,5 рази важчий за повітря, тому хмара хлору буде переміщатися по напрямку вітру близько до землі. Хлор подразнює дихальні шляхи і викликає набряк легень. При високих концентраціях смерть настає від 1-2 зітхань, при дещо менших концентраціях - дихання зупиняється через 5-25 хв.  Перша допомога: надіти на ураженого протигаз і винести із зони зараження. Повний спокій, інгаляція киснем. При подразненні дихальних шляхів - вдихання нашатирного спирту, питної соди, промивання очей, носа і рота 2% - розчином соди; тепле молоко з содою, кави.  Захист: промислові протигази марки "В" і "М", цивільні протигази 1П-5, дитячі протигази і захисні дитячі комплекти. При дуже високих концентраціях (8,6 мг / л) - ізолюючі протигази.  Сірчистий ангідриди (SO2) - безбарвний газ з гострим запахом і солодкуватим присмаком, не горить і не підтримує горіння. Зустрічається при випалюванні і плавці сірчистих руд, на мідеплавильних заводах, у виробництві сірчаної кислоти; використовується як відбілюючий засіб в текстильній і консервує - у харчовій промисловості.  Він добре розчиняється у воді, спирті, оцтової та сірчаної кислотах, хлороформі й ефірі.  Сірчистий ангідрид дратує дихальні шляхи, викликає омертвіння рогівки очей. Роздратування супроводжується сухим кашлем, печінням та болем у горлі та грудях, сльозотечею, а при більш сильному впливі-блювотою, задишкою, втратою свідомості. Смерть може наступити від задухи і при раптовій зупинці кровообігу в легенях.  П ерша допомогу: свіже повітря, забезпечити інгаляцію киснем, промивання очей, носа, полоскання 2% розчином соди; тепло на область шиї, гірчичники, тепле молоко з боржомі, содою, маслом і медом.  Захист: пром. протигази марки "В" і "М", цивільні, дитячі та ізолюючі протигази.  Чадний газ (CO) - газ без кольору, запаху і смаку. Легше повітря. Вражаюча концентрація - 1,2 мг / л при експозиції 3 години, смертельна - 2 мг / л при експозиції 1 годину і 5 мг / л - при експозиції 5 хвилин.  Ознаки ураження: головний біль, запаморочення, нудота, блювота, м'язова слабкість, підвищений артеріальний тиск, розширені зіниці, задишка. У важких випадках спостерігається втрата свідомості, розлад серцевої та дихальної діяльності, судоми.  Перша допомога: потерпілого винести на повітря, забезпечити повний спокій і тепло. При необхідності зробити штучне дихання.  Захист: фільтруючі протигази марки "МСО" і "М". Цивільні протигази ГП-5 і ГП-7 з патроном ДП-1 (голколітовий). При ліквідації аварії використовують ізолюючі протигази.  Ртуть (Hg) - рідкий метал, що володіє надзвичайною рухливістю, плинністю і випаровуваність. Пари ртуті, як і більшість її хімічних сполук, має дуже високу токсичність. Активно адсорбується штукатурної, деревом, іржею, текстильними матеріалами, деякими марками линолиума, склом, металом та ін матеріалами.Процес адсорбції звернемо, тому предмети та стіни в приміщенні стають додатковим джерелом зараження парами ртуті.  Ознаки ураження: початкові симптоми неспецифічні і виражаються в розладі нервової системи. При сильному отруєнні з'являється металевий присмак у роті, головний біль, нудота, блювота, біль у животі, пронос зі слизом і часто з кров'ю, сильна спрага, набухання і кровоточивість ясен, втрата свідомості.  Перша допомога: негайно припинити доступ з парами ртуті (або з ртуттю), винести потерпілого на свіже повітря. Промити шлунок викликавши блювоту, дати сольове проносне (1 ст. Ложка гіркої солі на склянку води). Рясне питво молока. Госпіталізація.  Захист: фільтруючі протигази марки "Г" або "М". При ліквідації - ізолюючі протигази, прогумований захисний костюм, гумові чоботи, рукавички.  Для обробки квартир можна використовувати:  ¨ мильно-содовий розчин (4% мила і 5% соди);  ¨% розчин хлораміну;  ¨% розчин пермангонатом калію, підкисленого соляною кислотою (5 мл на 1 л розчину).  Нітрил акрилова кислота (НАК) - безбарвна легколетка рідина з неприємним запахом. Розчинна у воді. Пари важчі за повітря. Пари НАК скупчуються в низинних ділянках місцевості, підвалах, тунелях. Пожежо-і вибухонебезпечна. Отруйна при прийомі всередину. Небезпечна при вдиханні. Пари НАК викликають подразнення слизових оболонок і шкіри. При горінні утворює отруйні гази. Вдихання НАК може призвести до летального результату.  Ознаки ураження: головний біль, запаморочення, слабкість, нудота, блювота, м'язова слабкість, знижена температура тіла, пітливість, задишка, втрата свідомості, судоми, почервоніння і печіння шкіри.  Перша допомога: потерпілого винести на свіже повітря. Уражені ділянки шкіри промити водою з милом, слизові оболонки рясно промити водою. По можливості давати нюхати Амилнитрит.  Захист: фільтруючі протигази марки "А", "М" і "БФК". Респіратори РПГ-67А, РУ-60МА. При ліквідації - ізолюючі протигази, прогумований захисний костюм, гумові чоботи, рукавички.  Кислоти (H _n R _n) - (сірчана, соляна, азотна, оцтова) безбарвні, важкі рідини, добре розчинні у воді. Концентровані кислоти ширяють на повітрі, пари важче повітря. Сильні окислювачі. Викликають корозію металу. Негорючі. Сірчана кислота викликає запалення органічних речовин, азотна вибухає в присутності мінеральних масел, спирту і скипидару. Кислоти небезпечні при вдиханні, прийомі всередину, викликають сильні опіки шкіри  Ознаки ураження: першіння в горлі, утруднене дихання, сухий кашель, подразнення слизових оболонок, Опіки губ, шкіри підборіддя, слизових, різкі болі в грудині, болісна блювота з кров'ю, можливий спазм та набряк гортані. При отруєнні азотною кислотою або її парами, губи, куточки рота, мова пофарбовані у жовтий колір. 

Перша допомога: винести на повітря, зняти забруднений одяг. Уражені ділянки рясно змити водою і 2% розчином соди. Терміново госпіталізувати.  Захист: фільтруючі протигази марки "У". Респіратори РПГ-67А, РУ-60МА. При ліквідації - ізолюючі протигази, прогумований захисний костюм, гумові чоботи, рукавички, окуляри.  Інші характеристики см в таблиці. 

Токсичність - властивість СДОР, що визначає їх отруйність, яка характеризується смертельною, що вражає і порогової концентраціями. У хімічній токсикології із загального числа отрут (хімічних в-в, що представляють у виробничих умовах небезпеку гострих і хронічних інтоксикацій) до СДОР віднесені ті речовини, смертельні дози яких для людини не перевищують 100 мг / кг. Для більш точної характеристики СДОР використовують поняття токсодоза.  Токсодоза - кількість в-ва (в одиницях ваги), віднесена до одиниці об'єму та до одиниці часу. Токсодоза характеризує кількість в-ва, поглиненого організмом за певний інтервал часу.  При викиді СДОР поширюються у вигляді у вигляді газів, парів, рідин, аерозолів.  Аерозолі тонкодисперсні - гетерогенні (неоднорідні системи), що складаються з зважених повітря практично не осідають твердих або рідких частинок в-ва розміром від 10 ^-6 до 10 ^-3 см (0,01 - 10 мкм).  Аерозолі грубодисперсні - гетерогенні (неоднорідні системи), що складаються з зважених повітря швидко осідають твердих або рідких частинок в-ва розміром 10 ^-2 (100 мкм).  При описі (оцінці) аварій на ХОО важливо знати масштаби і тривалості хімічного зараження, а також ін характеристики та показники.  Масштаби хімічного зараження - розлогі кордону (лінійні розміри і площі) прояви наслідків аварії, руйнувань об'єктів, що містять СДОР.  Тривалість хімічного зараження - тимчасові межі прояву наслідків аварій, руйнувань об'єктів, що містять СДОР.  Класифікація аварій на ХОО може проводитися за масштабами розповсюдження СДОР. Вражаючим властивостями, тривалості дії і багатьма іншими ознаками.  У залежності від ступеня хімічної небезпеки аварії поділяються на:  Аварії I ступеня хімічної небезпеки - аварія, пов'язана з можливістю масового ураження виробничого персоналу і населення прилеглих районів.  Аварії II ступеня хімічної небезпеки - аварія, пов'язана з можливістю масового ураження виробничого персоналу хімічно небезпечних підприємств.  Аварії хімічно безпечні - аварія, при якій утворюються локальні вогнища ураження СДОР, що не представляють небезпеки для виробничого персоналу підприємства і населення.  З урахуванням загальної класифікації аварії за масштабами наслідків можуть бути:  Локальна (приватна) аварія - аварія на ХОО пов'язана з незначною витоком СДОР.  Об'єктова аварія - аварія на ХОО пов'язана з витоком СДОР з технологічного обладнання або трубопроводів. Її наслідки обмежуються межами підприємства, або об'єкта.  Місцева аварія - аварія на ХОО пов'язана з руйнуванням більшої одиничної ємності або цілого складу СДОР. Хімічна небезпека зберігається до 6 годин. Наслідки обмежуються межами міста, району, області. Хмара досягає житлових забудов. Потрібно термінове проведення евакуації з найближчих житлових районів, а також проведення інших заходів для екстреного захисту населення.  Регіональна аварія - аварія на ХОО зі значним, іноді багаторазовим, викидом СДОР, локалізувати яку не вдається протягом 6 годин і більше. Наслідки обмежуються межами кількох областей, республік. Хімічна небезпеки поширюється на багато населених пунктів.  Національна або глобальна аварія - аварія з повним руйнуванням всіх сховищ СДОР великого ХОО або декількох об'єктів. Вона можлива в разі великої диверсії, в результаті стихійного лиха або впливу засобами ураження противника на війні. Наслідки охоплюють межі кількох республік, значну частину території країни і навіть виходять за її межі.  Залежно від характеру аварії викидів СДОР в атмосферу може бути контрольованим і неконтрольованим.  У разі контрольованих викидів звільнення СДОР обмежується захисними системами і відбувається, як правило, через штатні пристрої (факельні установки, труби і т. п.).  Неконтрольовані викиди характеризуються частковим або повним руйнуванням технологічного обладнання, систем захисту, оболонок резервуарів. Вони можуть супроводжуватися пожежами та вибухами газо-і пилоповітряних сумішей, що зумовлюють повторне руйнування обладнання та пошкодження сусідніх об'єктів. При цьому можуть відбуватися такі процеси:  · Короткочасні або тривалі високотемпературні викиди СДОР в атмосферу, іноді на значну висоту;  · Пожежі на об'єктах, що обумовлюють сублімацію, вигоряння і терморазложеніе СДОР;  · Разові чи багаторазові низькотемпературні викиди газів (парів) від резервуарів (сховищ) зріджених газів і легкоиспаряющихся рідких СДОР;  При руйнуванні оболонок резервуарів під тиском умовно весь процес випаровування можна розділити на 3 періоди:  · Перший період - бурхливе, майже миттєве (1 -2 хв.) Випаровування за рахунок різниці тиску насичених парів СДОР в ємності і парціального тиску в повітрі (дросельний ефект). Даний процес забезпечує основна кількість парів СДОР, що надходять у первинне хмара;  · Другий період - нестійке випаровування, що характеризується різким падінням швидкості випаровування;  · Третій період - стаціонарне випаровування. Його тривалість в залежності від типів СДОР, кількості і зовнішніх умов може складати від декількох годин, до декількох діб.  У перший момент викидів зріджених газів утворюється аерозоль у вигляді важких хмар, які під дією власної сили тяжіння опускаються на грунт. Межі хмари на першому етапі виразні, вони мають велику оптичну щільність і тільки через 2 -3 хв. стає прозорим. Температура в хмарі нижче, ніж у навколишньому середовищі. З огляду на його велику щільність, основним чинником, що визначає рух хмари в районі аварії, є сила тяжіння. На цьому етапі формування і рух хмари має невизначений характер. Радіус цієї зони може досягати 0,5 - 1 км.  У випадку руйнування оболонки ізотермічного сховища і наступного розливу великої кількості СДОР в піддон спостерігається лише 2 і 3 періоди випаровування. Кількість в-ва, що переходить у первинне хмара, як правило, не перевищує 2 - 5%.  При розтині оболонок з рідкими висококиплячих СДОР освіта первинної хмари не відбувається. Ці в-ва у чинність малої швидкості їх випаровування становлять небезпеку тільки безпосередньо в районі аварії.  У результаті аварії на ХОО виникають зони хімічного зараження. Вони характеризуються ступенем небезпеки для життєдіяльності людей у ​​результаті здатності СДОР, що знаходиться на території зон, викликати у них хворобливий стан або летальний результат.  Зона смертельних токсодоз - це зона, на зовнішньому кордоні якій 50% людей отримують смертельну токсодоза.  Зона вражаючих токсодоз - це зона, на зовнішньому кордоні якій 50% людей отримують вражаючу токсідозу.  Дискомфортна зона (порогова зона, зона зараження) - - це зона, на зовнішній межі якої люди відчувають дискомфорт, починається загострення хронічних захворювань або проявляються перші ознаки інтоксикації.  Зона хімічного зараження - площа, в межах якої виявляється вражаюча дія СДОР. Вона включає в себе зони смертельних і вражаючих токсідоз і зону дискомфорту. За іншою класифікацією в зону хімічного зараження входять: вогнище аварії (ОА), район аварії (РА), зона поширення СДОР (ЗР).  Осередок аварії - територія, що включає саме місце аварії і прилеглу до неї площа розтікання (розкидання) СДОР.  Район аварії - територія, в межах якої хмара СДОР має найбільшими вражаючими можливостями. Значення радіусу даного району залежить від типу СДОР, умов зберігання, температури навколишнього середовища і виду аварії.  Зона розповсюдження - площа хімічного зараження повітря за межами району аварії, що створюється в результаті розповсюдження хмари СДОР за напрямком вітру і обмежена ізолінією середніх значень експозиційних значень зони  Порогове значення експозиційної дози відповідає можливості прояви в 50% випадків початкових симптомів ураження, що не приводять до втрати працездатності людей. 

Сприйняття - відбиття предметів і явищ навколишньої нас дійсності, що безпосередньо впливають на органи почуттів.

Галюцинації - сприйняття, що виникає без реально існуючого об'єкта. Це одна з форм порушення почуттєвої свідомості, коли сприйняття виникає без реального об'єкта. Галюцинації ділять по різних видах аналізаторів, у яких вони виникають: зорові, слуховые, тактильної, нюхової, смакові, галюцинації загального почуття.

Зорові галюцинації бувають безформними - полум'я, туман, дим (фотопсии) - і предметними; натуральної, зменшеної (микроптические) і збільшеної, гігантської (макроптические) величини; безбарвними, природно пофарбованими або вкрай інтенсивного фарбування; рухливими або нерухливими; немінливими по змісту (стабільні) і постійно мінливими у вигляді різноманітних подій, що розігруються як на сцені або як на кіноекрані (сценоподобные). Зміст галюцинацій може бути страхаючої, викликати жах або, навпаки, цікавість, замилування.

Слуховые галюцинації розділяють на акоазмы (слышание окремих звуків, гудків, шумів, пострілів) і фонеми, або вербальні галюцинації (слышание слів, розмов). По інтенсивності слуховые галюцинації бувають тихими, голосними, натуральними. Зміст їх може бути байдужним, загрозливим, лиховісним, попереджуючим, що пророкує. Виділяють галюцинації, що коментують (голос або голоси висловлюють думку про кожну дію хворого) і імперативні (голос або голоси наказують робити ту або іншу дію).

Нюхові галюцинації - поява різноманітних мнимих заходів різної інтенсивності - від злегка відчутних до задушливих.

Смакові галюцинації - відчуття смаку, не властивій прийнятій їжі, частіше неприємного й огидного.

Тактильні галюцинації - відчуття повзання по тілу комах, хробаків, відчуття на поверхні тіла або під шкірою сторонніх предметів.

Вісцеральні галюцинації - відчуття явної наявності в порожнині тіла, звичайно животі, сторонніх предметів, живих істот, нерухливих, ворухливих, що пересуваються (наприклад, жаб).

Вісцеральні й тактильні галюцинації нерідко важко отличимы від сенестопатий. Розходження полягає в тім, що сенестопатии є безпредметними, тяжкими відчуттями, а галюцинації завжди предметны й виникають у тім або іншому просторі.

Складні галюцинації - одночасне співіснування різних видів галюцинацій (зорових, слуховых і т.д.).

Виникнення галлюцинаторного зорового образа (звичайно людини) поза полем зору хворого зветься экстракомпинной галюцинації.

Псевдогалюцинації - порушення сприйняття в будь-якому аналізаторі почуттів (зорові, слуховые й т.д.), виникають як і щирі галюцинації, без наявності реального об'єкта. На відміну від щирих галюцинацій псевдогаллюцинаторные образи не ототожнюються з реальними предметами і явищами, тобто позбавлені характеру об'єктивної реальності. Хворі говорять про особливих, відмінних від реальних голосах, зорових образах. Ці галюцинації не проектуються назовні, а перебувають усередині голови або тіла - интрапроекция (голосу чує «усередині голови», бачить «внутрішнім оком»). Хворі затверджують, що їхні голоси й бачення є результатом якого-небудь зовнішнього впливу. Тут завжди є присутнім компонент насильственности, «сделанности» (голоси передаються, а зорові образи показуються або передаються за допомогою техніки).

Гипнагогические галюцинації - бачення, що мимоволі виникають перед засипанням при закритих очах на темному полі зору.

По механізму виникнення виділяють функціональні галюцинації (виникають завжди на тлі якого-небудь реального подразника - вода, шум і стукіт коліс поїзда, що йде, розмова) і рефлекторні (пусковим моментом їхнього виникнення є реальний зовнішній агент, від якого вони потім існують незалежно).

Ілюзії - помилкове, перекручене сприйняття реальне існуючого об'єкта зором або слухом (слуховые й зорові ілюзії).

Розлад схеми тіла - перекручене відчуття форми, величини свого тіла, положення його в просторі. Даний розлад виражається в мимовільній появі подання про збільшення або зменшення розмірів свого тіла, його ваги, збільшенні, зменшенні або зсуві окремих його частин.

Метаморфопсии - перекручене сприйняття величини, форми й просторового розташування реальних предметів.

Дереалізація - розлад сприйняття навколишнього з почуттям примарності навколишнього світу. Зовнішній мир сприймається віддаленим, невиразним, застиглим, безбарвним, силуетним. Все навколишнє здається зміненим, невизначеним, неясним. До дереалізації ставиться й втрата почуття дійсності: поява сумніву в реальності існування навколишніх предметів, людей, усього реального миру.

Близькими до дереалізації є феномени «ніколи не бачене» (jamais vu), наприклад знайома місцевість сприймається начебто вперше побачена, і «раніше бачене» (deja vu), коли в незнайомій місцевості й приміщенні виникає почуття, начебто людина вже один раз тут був. Звичайно явища «уже баченого» і «ніколи не баченого» спостерігаються при епілепсії. Дереалізація характеризується свідомістю її хворобливого характеру.

Життя – одна із форм існування матерії, яку відрізняє від інших здатність до різних форм руху, розмноження, розвитку, активної регуляції свого складу та функцій, можливість пристосування до середовища та наявність обміну речовин та подразнення. Термін життя певною мірою передбачає активну діяльність, а людська активність має на думці пристосування до навколишнього середовища і трансформацію його до своїх потреб.

Життя, як упорядкований процес, характеризується часовими та просторовими показниками, показниками якості. Вона має початок та кінець. Вся сукупність показників складає життєвий ресурс, тобто всі фізичні, культурні, психофізіологічні, освітні та ін. можливості. Окремі показники життєвого ресурсу визначені заздалегідь при народжені людини та практично зберігаються на протязі всього життя, інші виникають та розвиваються у процесі життєдіяльності.   

Діяльність - це активна взаємодія людини з навколишнім середовищем, завдяки чому вона досягає свідомо поставленої цілі, що виникла в наслідок прояву у неї певної потреби. У результаті діяльності чоловік використає та розвиває свій життєвий ресурс, використає та поповнює ресурси оточення.

Життєдіяльність – властивість людини не просто діяти в навколишньому життєвому середовищі, а процес збалансованого існування та саморегуляції індивіда, групи людей, суспільства і людства в цілому в єдності їх життєвих потреб  і можливостей тобто єдності життєвого і природних ресурсів.Життєдіяльність людини протікає упевнених умовах, тобто сукупності біологічних, фізичних та соціальних явищ, які визначають спосіб існування індивідуума, груп та суспільства в цілому. Умови можуть бути звичайними надзвичайними, екстремальними, сприятливими, комфортними. Характер умов залежить як від стану оточуючого середовища, також від внутрішнього стану людини, від ступеню відповідності ресурсів середовища та людини. Взагалі зовнішні та внутрішні умови можуть сприяти життєдіяльності людини (використанню життєвого ресурсу), або навпаки – шкодити.

Враховуючи те, що потоки речовин, енергії та інформації мають натуральну, техногенну та антропогенну природу, вони багато в чому залежать від масштабів перетворюючої діяльності людини та від середовища існування. Результатом життєдіяльності може бути повне використання життєвого ресурсу, або його скорочення.

Безпека – це стан кого(чого) - не будь, при якому йому не загрожує небезпека, ступінь свободи від ризику або збалансований за експертною оцінкою, стан людини, соціуму, держави, природних, антропогенних систем (таксонів).

Небезпека – є негативна властивість живої і неживої матерії, яка здатна завдати шкоди самій матерії, людям, тваринному світу, природному середовищу і матеріальним цінностям. Небезпека - центральне поняття БЖД, що об'єднує явища, процеси, об’єкти, здатні в певних умовах наносити збитки здоров’ю людини. Небезпека властива всім системам, які мають енергію, хімічні, біологічні чи інші, несумісні з життєдіяльністю людини компоненти. Дії небезпеки приводять до часткового або повного руйнування життєвого ресурсу.

Безпека життєдіяльності (БЖД) - наука, що вивчає проблеми безпечного перебування людини в довкіллі в процесі різних видів її діяльності (в т.ч. трудової). Це галузь знання та науково - практичної діяльності, спрямованої на вивчення закономірностей виникнення небезпек, їх властивостей, наслідків впливу їх на життєвий ресурс, основ захисту здоров’я та життя людини і середовища її проживання від небезпек, а також на розроблення і реалізацію відповідних засобів та заходів щодо створення  і підтримки здорових та безпечних умов життя і діяльності людини як в повсякденних умовах побуту і виробництва так і в умовах надзвичайних ситуації (НС).

Небезпека реалізується шляхом виникнення небезпечних, шкідливих та уражаючих факторів.

Небезпечний фактор — це фізичне, природне, соціальне явище або процес у середовищі існування яки потенційно можуть порушувати життєвий або природний ресурси.

Шкідливий фактор — небезпечний фактор, вплив якого на людину за певних умов призводить або може привести до захворювання або зниження життєво важливих функцій організму, а також працездатності, надає збитки матеріальним цінностям, викликає негативні процеси у суспільстві та природі.

Уражаючий фактор – шкідливий фактор, який скорочує життєвий та природний ресурси, знищує матеріальні цінності. Під скороченням життєвого ресурсу розуміється порушення будь-якого компоненту життєвого ресурсу, або сукупності його компонентів.

Потенційна небезпека стає реальною у тому випадку, коли виникають небезпечні фактори котрі впливають на суб’єкт, або об'єкт. Кожна складова системи „людина – життєве середовище”  може бути предметом, який необхідно захищати від небезпек. До об'єктів захисту належать: людина, суспільство, держава, біосфера, техносфера тощо. Основним бажаним станом об'єктів є безпечний стан. Стан безпеки досягається або при повній відсутності впливу конкретної небезпеки, або за умови, коли вплив небезпеки на об'єкт знижено до допустимого рівня впливу. Виходячи з цього, можна конкретизувати визначення безпеки.Безпека — це стан об'єкта, коли негативний вплив на нього всіх потоків речовини, енергії та інформації не перевищує максимально допустимих рівнів.

Середовище існування — це навколишнє середовище, яке на цей момент складається із сукупності факторів (фізичних, хімічних, біологічних, соціальних), що здатні прямо або посередньо миттєво чи на відстані впливати на діяльність людини, її здоров'я та потомство, інші компоненти, які у підсумку складають життєвий ресурс.

Взаємодія людини із середовищем існування може бути позитивною або негативною, характер якої визначається потоками речовин, енергії та інформації.

Людина та навколишнє середовище гармонічно взаємодіють та розвиваються лише в комфортних умовах, коли потоки речовини, енергії та інформації знаходяться у межах, які добре сприймаються людиною та природнім середовищем. Комфортно означає зручно, благоустроєне, затишно, спокійно. Комфортне та гармонічне життя в кінцевому підсумку визначає відповідність життєвого ресурсу людини ресурсу середовища існування.

Людина постійно взаємодіє з навколишнім середовищем, перетворює це середовище, а воно, у свою чергу, впливає на життєдіяльність самої людини. Тобто взаємодія людини із середови-щем, що її оточує, відбувається при наявності прямих і зворотних зв’язків. Результат взаємодії людини з навколишнім середовищем може змінюватися в широких межах: від позитивного до катастрофічного, що супроводжується загибеллю людей і руйнуванням компонентів середовища. Негативні впливи, які виникають раптово, періодично або постійно діють у системі “людина – життєве середовище” і визначаються як дія небезпек.  Небезпека – це центральне поняття безпеки життєдіяльності і являє собою явища, процеси, об’єкти, властивості, які здатні за певних умов завдати шкоди здоров’ю чи життю людини як прямо, так і згодом. Життєвий досвід людини показує, що шкоду людині може нанести будь-яка діяльність: робота на виробництві (трудова діяльність), різні види відпочинку, розваги та навіть діяльність, пов’язана з навчанням.  Небезпека – це явище або вплив на людину несприятливих або навіть несумісних із життям факторів. Небезпека зберігає всі системи, які мають енергію, хімічні або біологічні активні компоненти, а також характеристики, які не відповідають умовам життєдіяльності людини. Усяка діяльність людини є потенційно небезпечною. Потенційна небезпека – це така небезпека, яка має неявний характер і проявляється в умовах, які важко передбачити. Потенційна небезпека може реалізуватися у формі хвороб або травм. Але наявність потенційної небезпеки не завжди супроводжується її негативним впливом на людину. Для реалізації негативного впливу небезпеки необхідне виконання трьох умов: небезпека реально існує і діє; людина знаходиться в зоні дії небезпеки; людина не має достатньо ефективних засобів захисту. Умови, за якими небезпека може реалізуватися в подію, називаються небезпечною ситуацією. Ситуацію, за якої проявляється велика можливість виникнення нещасного випадку, прийнято називати небезпечною або аварійною, а коли загинули люди – катастрофічною.  Катастрофа (грец.) – переворот, знищення, загибель, випадкове горе, дія якого може продовжуватися в напрямі, що визначається дією, яка відбулася. Аварія – це випадковий вихід з ладу машин, кораблів, літаків, їх пошкодження, руйнація, нещасний випадок, велика невдача. У положенні про розслідування і облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на підприємствах, в установах і організаціях проводиться розподіл аварій на дві категорії. До 1-ї категорії належать аварії, внаслідок яких загинуло п’ять, більше чоловік або з’явилася загроза для життя і здоров’я робітників підприємства або населення, яке знаходиться поблизу об’єкта, або виникла зупинка, або вийшло з ладу підприємство на добу або більше. До 2-ї категорії належать аварії, внаслідок яких або загинуло до п’яти чоловік або виникла загроза для життя і здоров’я робітників цеху, дільниці, або виникла зупинка, або вийшли з ладу підприємство, дільниця на добу і більше. Крім небезпечних ситуацій, існують і екстремальні. Екстремальною називають ситуацію в процесі діяльності, коли у людини психофізіологічне навантаження досягає якої-небудь межі, при якій вона може втратити здатність до раціональних вчинків і діяти відповідно до обставин, які виникли. В екстремальних ситуаціях людина може опинитися у різносторонніх сферах діяльності: на виробництві, вулиці, у побуті або на відпочинку. Отже, можна зробити висновок, що безпека життєдіяльності – це стан оточуючого людину середовища, при якому виключається можливість порушення організму в процесі різноманітної предметної діяльності. Перелік назв, термінів можливих небезпек, тобто номенклатура небезпек, нараховує понад 150 найменувань і при цьому не вважається за повну. В окремих випадках складається номенклатура небезпек для окремих об’єктів (підприємств, цехів, професій, місць праці та інше). Джерелами (носіями небезпек) є природні процеси і явища, техногенне середовище та людські дії. Небезпеки існують у просторі й часі та реалізуються у вигляді потоків енергії, речовини та інформації. При ідентифікації небезпек, тобто при знаходженні типу небезпеки та встановленні її характеристик, необхідно виходити з принципу “все впливає на все”, тобто джерелом небезпеки може бути все живе й неживе, а підлягати небезпеці також може все живе й неживе. Ідентифікація необхідна для розробки заходів щодо запобігання небезпекам або вже ліквідації наслідків.  Класифікація та систематизація явищ, процесів, об’єктів, які здатні завдати шкоду людині (таксономія небезпек), повністю не розроблена. Прикладом таксономії небезпек може бути такий поділ: – за походженням (природна, техногенна, екологічна); – за локалізацією (космос, атмосфера, літосфера, гідросфера); – за наслідками (захворювання, травми, загибель, пожежі); – за шкодою (соціальна, технічна, екологічна); – за сферою прояву (побутова, виробнича, спортивна, дорожньо-транспортна). Найбільш вдалою класифікацією небезпек є класифікація за джерелами походження, згідно з якою всі небезпеки поділяються на 4 групи: природні, техногенні, соціально-політичні та комбіновані. Подібна класифікація прийнята і в державних стандартах при визначенні надзвичайних ситуацій. Перші три класифікації належать до елементів життєвого се-редовища, яке оточує людину, – природного, техногенного та соціального. До четвертої групи належать природно-техногенні, природно-соціальні та соціально-техногенні небезпеки, джерелами яких є комбінація різних елементів життєвого середовища. Природні джерела небезпеки – це природні об’єкти, явища природи та стихійні лиха, які можуть спричинити шкоду людині або ж становлять загрозу для життя чи здоров’я людини (землетруси, зсуви, селі, вулкани, повені, снігові лавини, шторми, урагани, зливи, град, тумани, ожеледі, блискавки, астероїди, сонячне та космічне випромінювання, небезпечні тварини, рослини, риби, комахи, гриби, бактерії, віруси, заразні хвороби).  Техногенні небезпеки – це небезпеки, пов’язані з використанням транспортних засобів, з експлуатацією підіймально-транспортного обладнання, з використанням горючих легкозаймистих і вибухонебезпечних речовин та матеріалів, процесів, що відбуваються при підвищених температурі й тиску, електричної енергії, хімічних речовин, різних видів випромінювання (іонізуючого, електромагнітного, віброакустичного). Джерелами техногенних небезпек є відповідні об’єкти, що породжують їх.  Соціальні небезпеки – це небезпеки, викликані низьким духовним та культурним рівнем (бродяжництво, проституція, пияцтво, алкоголізм, тютюнопаління). Джерелами цих небезпек є незадовільний матеріальний стан, погані умови проживання, страйки, повстання, конфліктні ситуації на міжнаціональному, етнічному, расовому чи релігійному ґрунті.  Джерелами політичних небезпек є конфлікти на міжнаціональному та міждержавному рівні, духовне гноблення, політичний тероризм, ідеологічні, міжпартійні та збройні конфлікти, війни. Найбільшу кількість становлять комбіновані небезпеки – природно-техногенні, природно-соціальні та соціально-техногенні.  Природно-техногенні небезпеки: смог, кислотні дощі, пилові бурі, ерозія ґрунтів, зменшення родючості ґрунтів, виникнення пустель, зсуви, селі, землетруси та інші тектонічні явища, які спонукала людська діяльність.  Природно-соціальні небезпеки: наркоманія, епідемія інфекційних захворювань, венеричні захворювання, СНІД. Соціально-техногенні небезпеки: професійна захворюваність, професійний травматизм, психічні відхилення та захворювання, викликані виробничою діяльністю, масові психічні відхилення та захворювання, викликані впливом на свідомість і підсвідомість засобами масової інформації та спеціальними технічними засобами, токсикоманія.  Можливість реалізації небезпеки і ступінь несприятливого впливу її на людину залежить від відповідних факторів. Фактор (лат. factor – діючий, що вчиняє) – причина, рушійна сила будь-якого процесу, яка визначає його характер або окремі риси.  У виробничій сфері фактори поділяються на вражаючі, небезпечні та шкідливі. Вражаючі фактори можуть призвести до загибелі людини. Небезпечні фактори викликають в окремих випадках травми чи раптове погіршення здоров’я (головний біль, погіршення зору, слуху, зміни психологічного та фізичного стану). Шкідливі фактори можуть спричиняти захворювання чи зниження працездатності людини як у явній, так і прихованій формах. Розподіл факторів на вражаючі, небезпечні та шкідливі – досить умовний.  Один і той же фактор може спричинити загибель людини, захворювання, чи не завдати ніякої шкоди завдяки її силі, здатності організму до протидії.  За характером та природою дії всі небезпечні та шкідливі фактори згідно ГОСТ 12.0.002-80 поділяють на 4 групи: фізичні, хімічні, біологічні та психофізіологічні.  До фізичних факторів належать: підвищені або понижені: температура, вологість, атмосферний тиск; підвищена швидкість руху повітря; недостатня освітленість; машини, механізми або їх елементи, що рухаються або обертаються; конструкції, що руйнуються; елементи середовища, нагріті до високих температур; устаткування, що має підвищений тиск або розрідження; підвищені рівні електромагнітного, іонізуючого та акустичного випромінювання; підвищений рівень статичної електрики; підвищений рівень електричної напруги; перебування на висоті; невагомість і ряд інших. Хімічні фактори – це хімічні елементи, речовини та сполуки, які перебувають у різному агрегатному стані (твердому, рідкому та газоподібному) і поділяються залежно від шляхів проникнення та характеру дії на організм людини. Існують три шляхи проникнення хімічних речовин в людський організм через: 1) органи дихання, 2) шлунково-кишковий тракт, 3) шкіряні покриви та слизові оболонки. За характером дії виділяють токсичні, подразнюючі, задушливі, сенсибілізуючі, канцерогенні, мутагенні речовини та такі, що впливають на репродуктивну функцію. Біологічні фактори поділяються на макроорганізми (рослини та тварини) і мікроорганізми (бактерії, віруси, спірохети, грибки, простіші). До психофізіологічних факторів належать фізичні (статичні та динамічні) і нервово-психічні перенавантаження (емоційні, аналізаторів, монотонність праці). Результатом прояву небезпеки є нещасні випадки, аварії, катастрофи, які можуть супроводжуватися смертельними випадками, зменшенням тривалості життя, шкодою для здоров’я, навколишнього середовища, дезорганізуючим впливом на суспільство або життєдіяльність окремих людей. Наслідки або ж кількісна оцінка збитків, заподіяних небезпекою, залежить від багатьох чинників, наприклад, від кількості людей, що знаходились у небезпечній зоні, кількості та якості матеріальних (у тому числі й природних) цінностей, що знаходились у цій зоні, природних ресурсів. Результати цих наслідків визначають як шкоду. Кожний окремий вид шкоди має своє кількісне вираження. Наприклад, кількість загиблих, кількість поранених, площа зараженої території, площа лісу, що вигоріла, вартість зруйнованих споруд тощо. Найбільш універсальний кількісний засіб визначення шкоди – це вартісний, тобто визначення шкоди у грошовому еквіваленті.  Другою кількісною характеристикою небезпеки є квантифікація небезпек, яка визначає ступінь небезпеки або ризик.  Ризик – це кількісна характеристика оцінки ступеня небезпеки. Ризик є критерієм реалізації небезпеки. Нескінченно малий (“нульовий”) ризик свідчить про відсутність реальної небезпеки в системі, і навпаки: чим вищий ризик, тим вища реальність впливу небезпеки. Величина ризику (R) визначається як відношення кількості подій з небажаними наслідками (n) до максимально можливого їх числа (N) за конкретний період часу:  .  Наведена формула дозволяє розрахувати величину загального та групового ризику. При оцінці загального ризику величина N визначає максимальну кількість усіх подій, а при оцінці групового ризику – максимальну кількість подій у конкретній групі.  Характерним прикладом визначення загального ризику може служити розрахунок числового значення загального ризику побутового травматизму зі смертельними наслідками. Відповідно до статистичних даних, за 1998 рік в Україні загинуло у побутовій сфері 68,2 тис. осіб. Наразитись на смертельну небезпеку в побуті практично міг кожен із загального числа громадян, що проживали в Україні на цей період, тобто N = 50 000 000 осіб. Тоді числове значення загального ризику смертельних випадків у побутовій сфері в 1998 році складатиме:  R = 68 200 / 50 000 000 = 0,001 362 = 1 362 х 10-6. Це означає, що з кожного мільйона громадян, які проживали в Україні, у побутовій сфері загинуло у 1998 році 1 362 осіб.  Сучасні вчені висувають концепцію прийнятного ризику, суть якої полягає у напрямі до такої безпеки, яку суспільство може прийняти (дозволити) у даний період часу. Нині з’ясувалося, що не можна досягти абсолютної безпеки; суспільство може собі дозволити лише економічно виправданий рівень безпеки.  Введено поняття індивідуального ризику загибелі людини. Основним питанням безпеки життєдіяльності є питання підвищення рівня безпеки, тобто зниження імовірності ризику до припустимого рівня. Це можливо досягти кількома шляхами: – повна або часткова відмова від робіт, операцій та систем, які мають високий ступінь небезпеки; – заміна небезпечних операцій іншими, менш небезпечними; – удосконалення технічних систем та об’єктів; – розробка та використання спеціальних засобів захисту; – заходи організаційно-управлінського характеру, в тому числі контроль за рівнем безпеки, навчання людей з питань безпеки, стимулювання безпечної роботи та поведінки; – ліквідація наслідків аварій та катастроф з наступним їх аналізом. Як правило, для підвищення рівня безпеки завжди використовується комплекс цих заходів та засобів. Для того щоб надати перевагу конкретним засобам та заходам або певному їх комплексу, порівнюють витрати на ці заходи та засоби і рівень зменшення шкоди, який очікується в результаті їх запровадження. Такий підхід до зменшення ризику небезпеки називається управлінням ризиком. Безпека життєдіяльності є збалансованою взаємодією людини і середовища, її соціально-культурного життя, яка стосується не стільки політичної, економічної сфер соціальної діяльності людини, скільки особистого сприймання і внутрішнього відчуття безпеки окремою людиною. Більшість людей інтуїтивно розуміє значення безпеки. Це і запобігання хвороби, і порушення усталеного способу життя у сім’ї, трудовому колективі чи природному середовищі, і захист від хуліганства та злочинності.  Явище безпеки характеризується 4 суттєвими ознаками, а саме:  – універсальністю: безпека турбує всіх людей на землі, оскільки відсутність безпеки має загальні загрози нормальному життю (безробіття, наркоманія, злочинність, тероризм, забруднення довкілля, порушення прав і свобод людини); – взаємозалежністю: безпека нині більше не стосується тільки окремої людини, соціальної групи чи навіть країни (голод, захворювання, забруднене середовище, торгівля наркотиками, етнічні конфлікти не є ізольованими подіями, які обмежені житлом людини чи національними кордонами); – підконтрольністю розвитку подій: про безпеку можна говорити тільки тоді, коли та чи інша небезпека виявляється на ранніх етапах виникнення, коли ліквідуються глибинні утворення дисбалансу між людиною і світом, а не їх трагічні наслідки. Значно дешевше та більш гуманно діяти на ранніх етапах відповідно до розвитку подій, ніж пускати події за течією; – проблемністю людського життя, яка не дає змоги повно розв’язати проблему безпеки людини, домогтися абсолютної ліквідації небезпеки, тому людські проблеми повинні бути мінімі-зовані, оскільки має значення все: як живеться людині в суспільстві, який її соціальний і духовний потенціал, наскільки вона вільна у виборі та на які вчинки спонукає її оточення. Можна визначити ряд важливих проблем безпеки життєдіяльності:  – підтримка параметрів життєвого середовища в необхідних для життєдіяльності межах; – забезпечення населення всіма видами енергоресурсів (електроенергією, газом, нафтопродуктами, вугіллям та інше); – забезпечення населення всіма нормами і параметрами штучного середовища: житлом, громадським транспортом, громадськими спорудами, спортивними комплексами, медичними закладами та іншим; – продукти харчування є фізіологічною основою життєдіяльності. Якщо людство не розробить нових видів продуктів харчування, а також своєчасно не адаптується до них, то через деякий час опиниться на грані голодомору або хімічних отруєнь; – наявність і раціональне використання в інтересах життєдіяльності питної (прісної) води; – ліквідація (переробка або використання) відходів виробництва, життєдіяльності;  – освоєння нових просторів і світів для людей землі є перспективною проблемою. Забезпечення безпеки життєдіяльності може відбуватися за такими напрямами:  – охорона здоров’я. У масштабах держави створена система охорони з мережею поліклінік, лікарень, реабілітаційних центрів, профілакторіїв, науково-дослідних інститутів, інформаційних центрів; – охорона та захист кордонів. Вирішення цієї проблеми полягає в розробці правової основи, визначенні сил, засобів і способів охорони і захисту кордонів територій проживання людей; – захист навколишнього середовища. Проблема полягає у визначенні сил, засобів і методів збереження або поновлення параметрів навколишнього середовища; – охорона праці. Вирішення цієї проблеми полягає у створенні безпечних, комфортних умов для трудової діяльності людини; – охорона прав людини і громадського порядку. Права людини, зафіксовані в законах держави, визначають соціальний рівень її життєдіяльності; – захист населення у надзвичайних ситуаціях. Сутність цієї проблеми полягає у визначенні принципів, комплексу заходів, способу захисту населення від наслідків надзвичайних ситуацій; – запобігання або зниження наслідків у надзвичайних ситуаціях. Вирішення цієї проблеми полягає у визначенні комплексу заходів щодо підвищення стійкості роботи об’єктів у надзвичайних ситуаціях, який базується на пакеті загальнодержавних документів. Системний (або комплексний) аналіз безпеки життєдіяльності Системний аналіз безпеки життєдіяльності потребує розгляду людини як ланки в системі “людина – машина – середовище існування”. У своїй життєдіяльності людина, керуючись певною ціллю, діє на машину й отримує конкретний результат. Щоб досягти максимального погодження результатів з поставленою ціллю, вводяться зворотні зв’язки для коректування дій. Дуже часто в цій системі життєдіяльності людини з’являються шкідливі й небезпечні фактори, які діють на неї. Тоді в систему вводиться захист людини. У наш час актуальним є не тільки захист людини від виробництва і навколишнього природного середовища, а й захист навколишнього природного середовища від людини та виробництва. На цю систему діють у відповідних умовах фактори надзвичайних ситуацій. Система повинна в цих умовах стійко функціонувати і забезпечувати захист людини. Система “людина – машина – середовище” гарантує досягнення таких цілей:  – отримання результату життєдіяльності, необхідного людині; – забезпечення безпеки життєдіяльності людини; – недопущення появи вражаючих і зменшення дії небезпечних і шкідливих факторів до допустимих значень, які не сприяють втраті працездатності й погіршенню здоров’я людини; – зменшення небезпечної дії життєдіяльності людини на навколишнє середовище і залучення необхідних захисних мір; – забезпечення стійкості функціонування і захисту людини при дії різних факторів надзвичайних ситуацій. У системі “Л – М – С”, що розглядається, структурно виділяється декілька підсистем: 1. Пряма взаємодія людини і машини (вивчає “Ергономіка та інженерна психологія”). 2. Проблема безпеки людини на виробництві (розглядає “Охорона праці”). 3. Взаємодія системи “Л – М” з навколишнім природним середовищем (аналізує “Екологія” (“Промислова екологія”)). 4. Дія на систему факторів надзвичайних ситуацій, розробка методів їх прогнозування, засобів і прийомів захисту людини, рішення проблеми ліквідації їх наслідків (вивчає “Цивільна оборона”). БЖД – це комплексна дисципліна, яка включає проблеми декількох наук.

Фактори, які впливають на ступінь ураження людини електричним струмом

 Дія електричного струму на організм людини супроводжується зовнішнім ураженням тканин та органів у вигляді механічних ушкоджень, електричних знаків, електрометалізації шкіри, опіків.

Електричний струм, проходячи через організм людини викликтермічний, електролітичний і біологічний вплив.

Тривалість проходження струму через організм впливає на кінцевий результат ураження: чим довше проходження струму, тим більша можливість тяжкого і смертельного наслідку.

Додаткові відомості

Особливості ураження електричним струмом:

- організм людини не наділений властивістю, за допомогою якої можна було б визначити наявність електроструму;

- електротравма може виникнути без безпосереднього контакту зі струмопровідниками, частинами устаткування (ураження через електричну дугу, крокову напругу);

- електричний струм, проходячи через тіло людини, діє не тільки в місцях контактів і на шляху проходження через організм, а й на центральну нервову систему, що спричиняє до ураження внутрішніх органів (порушення нормальної діяльності серця, зупинку дихання)

Ураження організму людини електричним струмом залежить від:

-         сили струму, що проходить через тіло;

-         тривалість його дії;

-         шляху проходження через тіло;

-         індивідуальних особливостей організму людини;

-         стану приміщення, в якому експлуатується електроустановка;

-         площі контакту людини із струмоведучими частинами.

Неоднакова величина струму впливає по різному на організм людини.

Порогові значення струму:

Пороговий відчутний струм - найменше значення відчутного струму, який під час проходження через організм людини викликає почуття подразнення (0,6 - 1,5 мА при змінному струмі частотою 50 Гц та 5 - 7 мА - при постійному струмі).

Пороговий невідпускаючий струм — найменше значення електричного струму, що викликає при проходженні через організм людини непереборні судомні скорочення м'язів руки, в якій затиснений провідник (10-15 мА при змінному струмі частотою 50 Гц і 50 -80 мА - при постійному струмі).

Пороговий фібриляційний струм - найменше значення електричного струму, що викликає під час проходження через організм людини фібриляцію серця (100 мА при змінному струмі частотою 50 Гц і 300 мА - при постійному струмі).

Різні тканини людини по різному проводять струм. Найбільший електричний опір має шкіра людини і особливо, верхня ороговіла частина, в якій немає кровоносних судин.

На результат ураження тіла (травми) впливає як сила, так і шлях проходження струму через тіло людини. Велика небезпека виникає тоді, коли струм проходить через основні органи: серце, головний мозок, легені.

Шляхи проходження струму в тілі людини називають петлями струму.

Індивідуальні і психофізіологічні особливості людини значно впливають на результат ураження електричним струмом. Характер впливу струму однієї і тієї ж величини залежить від маси тіла людини, її фізичного розвитку, віку, самопочуття.

Постійний струм біля 4-5 раз безпечніше змінного з частотою 50 Гц. Постійний струм у порівнянні зі змінним того ж значення, коли проходить через тіло людини викликає слабкіші скорочення м'язів і менш несприятливі відчуття.

Але це справедливо тільки для напруги до 500 В.

Умовно безпечною є напруга у 12 В, але залежно від сили струму, опору організму людини та інших індивідуальних особливостей, терміну дії, умов виробництва та навколишнього середовища напруга у 12В може стати небезпечною.

 Шум – це хаотична сукупність різних за силою і частотою звуків, що заважають сприйняттю корисних сигналів і негативно впливають на людину. Фізична сутність звуку – це механічні коливання пружного середовища (повітря, рідини). Під час звукових коливань утворюються області зниженого і підвищеного тиску, що діють на слуховий аналізатор (мембрану вуха).  Основними фізичними характеристиками звуку є: частота f (Гц), звуковий тиск Р (Па), інтенсивність або сила звуку І (Вт/м2), звукова потужність (Вт) тощо. Швидкість поширення звукових хвиль в атмосфері при 20о С складає 344 м/с. Як було сказано раніше у розділі 2, органи слуху людини сприймають звукові коливання в інтервалі частот від 16 до 20 000 Гц. Але деякі із звуків не сприймаються органами слуху людини: коливання з частотою нижче 16 Гц – інфразвуки, з частотою вище 20 000 Гц – ультразвуки.        Мінімальна інтенсивність звуку, яку людина відчуває, називається порогом чутливості. У різних людей він різний, і тому умовно за поріг чутливості приймають звуковий тиск, який дорівнює 2 ґ 10-5 Н/м2 (ньютон на метр квадратний) при стандартній частоті 1 000 Гц. При цій частоті поріг чутливості Іо = 10 – 12 Вт/м2, а відповідний йому тиск Ро = 2 ґ 10-5 Па. Максимальна інтенсивність звуку, при якій вухо починає відчувати болючі відчуття, називається порогом болісного відчуття, рівним 102 Вт/м2, а відповідний йому звуковий тиск Р = 2 ґ 102 Па.      Зміни інтенсивності звуку і звукового тиску, що чує людина, величезні і складають відповідно 1014 і 107 разів, тому оперувати такими великими числами незручно. Таким чином, для оцінки шуму прийнято вимірювати його інтенсивність і звуковий тиск не абсолютними фізичними величинами, а логарифмами відношень цих розмірів до умовного нульового рівня, що відповідає порогові чутливості стандартного тону, частотою 1 000 Гц. Ці логарифми відношень називають рівнями інтенсивності і звукового тиску, виражені в белах (Б). Одиниця виміру “бел” названа іменем винахідника телефону А. Белла (1847–1922). Оскільки орган слуху людини спроможний розрізняти зміни рівня інтенсивності звуку на 0,1 Б, то для практичного використання більш зручнішою є одиниця в 10 разів менше – децибел (дБ). Якщо значення гучності звуку (інтенсивності) перевищує 60 – 80 дБ, то такий шум уже може шкідливо впливати на здоров’я людини: підвищувати кров’яний тиск, викликати порушення ритму серця, створювати значне навантаження на нервову систему, впливати на психічний стан особи. Дуже сильний шум (понад 140 – 180 дБ) може викликати розірвання барабанної перетинки. У даний час вчені багатьох країн світу ведуть різноманітні дослідження з метою з’ясування впливу шуму на здоров’я людини. Дослідження показали, що шум завдає суттєвої шкоди здоров’ю людини, але й абсолютна тиша лякає і пригнічує її. Так, співробітники одного конструкторського бюро, що мали прекрасну звукоізоляцію, уже через тиждень стали скаржитися на неможливість роботи в умовах пригнічуючої тиші: вони були знервовані, втрачали працездатність. І, навпаки, було встановлено, що звуки значної сили стимулюють процес мислення, особливо процес рахунку. Кожна людина сприймає шум по-різному. Багато чого залежить від віку, темпераменту, стану здоров’я, оточуючих умов. Деякі люди втрачають слух навіть після короткого впливу шуму порівняно збільшеної інтенсивності. Постійна дія сильного шуму може не лише негативно вплинути на слух, але й викликати інші шкідливі наслідки – дзвін у вухах, запаморочення, головний біль, підвищення втоми, зниження працездатності. Шум має акумулятивныий ефект, тобто акустичні подразнення, накопичуючись в організмі людини, все сильніше пригнічують нервову систему. Тому перед втратою слуху від впливу шумів виникає функціональний розлад центральної нервової системи. Особливо шкідливий вплив шуму позначається на нервово-психічній діяльності людини. Процес нервово-психічних захворювань вищий серед осіб, що працюють у гомінких умовах, ніж у людей, що працюють у нормальних звукових умовах. Шуми викликають функціональні розлади серцево-судинної системи; шкідливо впливають на зоровий і вестибулярний аналізатори; знижують рефлекторну діяльність, що часто стає причиною нещасних випадків і травм. Як довели дослідження вчених, звук, якого не чути, також може зробити шкідливий вплив на здоров’я людини. Так, інфразвуки особливий вплив роблять на психічну сферу людини: уражають усі види інтелектуальної діяльності; погіршують настрій; іноді з’являється відчуття розгубленості, тривоги, переляку, страху, а при високій інтенсивності – почуття слабкості, як після сильного нервового потрясіння. Навіть слабкі звуки, інфразвуки можуть робити на людину істотний вплив, особливо якщо вони носять тривалий характер. На думку вчених, саме інфразвуками, що нечутно проникають крізь самі товсті стіни, викликається багато нервових захворювань жителів великих міст. Ультразвуки, що займають помітне місце в гамі виробничих шумів, також небезпечні. Механізми їх дії на живі організми вкрай різноманітні. Особливо сильно до їх негативного впливу схильні клітини нервової системи. Шум підступний, його шкідливий вплив на організм відбувається незримо, непомітно. Організм людини проти шуму практично беззахисний. Лікарі говорять про шумову хворобу як про наслідок впливу шуму із переважними поразками слуху і нервової системи. Зменшення рівня шуму покращує самопочуття людини і підвищує продуктивність праці. З шумом необхідно боротися як на виробництві, так і в побуті. Уміння дотримуватися тиші – показник культури людини і його доброго ставлення оточуючих. Тиша потрібна людям так само, як сонце і свіже повітря. Докладна класифікація засобів і методів боротьби із шумом приводиться в ГОСТ 12.1.029-80 “ССБТ. Способы и методы защиты от шума. Классификация”. У даному розділі розглянуті найбільш загальні з усіх можливих методів і засобів захисту. У першу чергу потрібно використовувати колективні методи і засоби. Найефективнішими є заходи зниження шуму в джерелі його виникнення. Шум можна понизити на шляху його розповсюдження (див. Рис.1. ). До засобів індивідуального захисту від шуму належать:  – протишумні навушники, які закривають вушну раковину;  – протишумні вкладиші, що перекривають зовнішній слуховий прохід; – протишумні шоломи – закривають усю голову. Їх застосовують у сполученні з навушниками; – протишумні костюми.  – застосування малошумного обладнання, заміна металевих частин на пластмасу, установка глушителів і т. д;– установка обладнання на демпфіруючих прокладках;– розміщення джерел шуму в шкірі, приміщеннях і т. д. зі звукоізоляцією або звукопоглинанням;– установка “антизвуку”, тобто джерела, рівного за величиною і проти-лежного за фазою звуку – архітектурно-планувальні методи (розміщення будівель, обладнання, захисні зелені смуги, екрани і т. д.);– звукоізолюючі кабіни, акустичні екрани місць роботи;– оснащення шумних машин і технологій засобами дистанційного телеавтоматичного управління

Рис. 1. Класифікація колективних засобів захисту Вібрація – це коливання твердих тіл, яке виникає при зсуві центру ваги тіла, що рухається, обертається або при періодичній зміні форми тіла порівняно зі статичним станом цього тіла. Вібрація характеризується частотою (Гц), амплітудою зсуву, тобто розміром найбільшого відхилення точки, що коливається від положення рівноваги (м), коливальною швидкістю (м/с) та коливальним прискоренням (а/с2). Ступінь і характер впливу на людину залежить від амплітуди і частоти коливань. Так, власні частоти внутрішніх органів знаходяться в області 6 – 9 Гц. Отже, вібрація машин, площадок, ручних інструментів і т. д. особливо небезпечна при частотах 8 – 12; 17 – 25 Гц і т. д., тому що вони можуть бути резонансними для органів. При роботі з ручними машинами (їхня вібрація знаходиться в області 100 Гц) виникають судинні розлади. Загальна вібрація, що має широкий спектр частоти, справляє несприятливий вплив на центральну нервову систему, вестибулярний апарат, шлунково-кишковий тракт, викликає запаморочення, оніміння кінцівок, захворювання суглобів. Тривалий вплив вібрації викликає фахове захворювання – вібраційну хворобу. Методи боротьби з вібрацією зводяться в основному до демпфірування установок, машин, механізмів, використання різноманітного роду амортизаторів, вібропоглинання.