Карантин запроваджується органами виконавчої влади за поданням органів охорони здоровя.

Запровадження карантину передбачає:

-       введення  комендантської служби;

-       озброєну охорону осередку та заборону в’їзду і виїзду з нього без спеціального дозволу;

-       заборону вивозу будь якого майна без попередньої дезінфекції;

-       закриття дитячих дошкільних установ, шкіл, кінотеатрів, бібліотек, навчальних закладів тощо;

-       заборона проведення масових заходів, максимальне обмеження контакту між людьми;

-       проведення санітарної обробки, дезінфекції одягу і взуття;

-       проведення заходів з дезінфекції, дезінсекції та дератизації;

-        проведення активного медичного огляду населення, виявлення, ізоляція і лікування інфекційних хворих;

-       на вїзді та виїзді із зони карантину розгортаються контрольно-пропускні (КПП) та санітарно – контрольні пункти (СКП);

-       проведення санітарно-освітньої роботи.

Режим карантину скасовується через термін, що дорівнює максимальному інкубаційному періоду інфекційного захворювання з моменту виявлення і госпіталізації останнього хворого і проведення заключної дезінфекції.

Обсервація - це комплекс ізоляційно-обмежувальних, протиепідемічних, санітарно-гігієнічних та адміністративних заходів медичного спостереження за ізольованими здоровими людьми, які мали контакт з інфекційними хворими, або тими, які покидають зону карантину.

Введення режиму обсервації передбачає:

-           обмежене пересування населення в зоні обсервації,

-            контроль за харчуванням та водопостачанням,

-           медичне спостереження за населенням та негайну ізоляцію підозрілих або хворих,

-           проведення дезінфекційних, дезінсекційних, дератизаційних та інших робіт.

З метою раннього і активного виявлення інфекційних хворих медичні працівники організують щоденні відвідування населення в зоні обсервації з обов’язковим вимірюванням температури тіла.

Необхідною умовою якісного санітарно-гігієнічного забезпечення в зоні карантину і обсервації є суворий санітарний контроль за епідемічно небезпечними об’єктами, до яких належать:

-       системи водопостачання та каналізації;

-       об’єкти харчової промисловості, торгівлі, тимчасові пункті харчування;

-       підприємства комунального обслуговування;

-       потенційно небезпечні об’єкти (СДОР, РР, БЗ);

-       лікувально - профілактичні заклади та їх харчоблоки;

-       маршрути евакуації та місця тимчасового розселення населення;

-       пункти санітарної обробки.

Для проведення санітарної обробки населення використовують всі наявні засоби комунально-технічної служби (лазні, санітарні пропускники, душово- дезінфекційні камери на автомобілях ).

До визначення виду збудника проводиться екстрена неспецифічна профілактика антибіотиками широкого спектру дії. Після його лабораторної ідентифікації організується специфічна профілактика (сироватки, вакцини, анатоксини).

В залежності від конкретної епідемічної обстановки обмежувальні режими можуть зніматися поступово з окремих населених пунктів або одразу з усієї зони.

Променева хвороба - захворювання, що виникає в результаті впливу різних видів іонізуючих випромінювань і характеризується симптомокомплексом, що залежать від виду уражує випромінювання, його дози, локалізації джерела радіоактивних речовин, розподілу дози в часі і тілі людини.

У людини променева хвороба може бути обумовлена ​​зовнішнім опроміненням і внутрішнім - при попаданні радіоактивних речовин в організм з повітрям, через шлунково-кишковий тракт або через шкіру і слизові оболонки, а також в результаті ін'єкції.

Загальні клінічні прояви променевої хвороби залежать, головним чином, від отриманої сумарної дози радіації. Дози до 1 Гр (100 рад) викликають відносно легкі зміни, які можуть розглядатися як стан передхвороби. Дози понад 1 Гр викликають кістково-мозкову або кишкову форми променевої хвороби різного ступеня тяжкості, які залежать головним чином від ураження органів кровотворення. Дози однократного опромінення понад 10 Гр вважаються абсолютно смертельними. 

Психіка людини і безпека життєдіяльності Організм людини – це сукупність тілесних (соматичних), біофізіологічних та психічних систем. Організм як біофізіологічну систему розглянуто раніше. Психіка – це властивість нервової системи, завдяки якій: – здійснюється зв’язок із зовнішнім світом; – координується робота всього організму; – організм діє у відповідь на подразнюючі сигнали (рефлекси). Психіка – це здатність мозку відображати об’єктивну дійсність у формі відчуттів, уявлень, думок та інших суб’єктивних образів об’єктивного світу.  Психіка людини проявляється у таких трьох видах психічних явищ: психічні процеси, психічні стани, психічні властивості. Психічні процеси – це короткочасні процеси отримання, переробки інформації та обміну нею (відчуття, сприйняття, пам’ять і мислення, емоції, воля тощо).  Психічні стани відображають порівняно тривалі душевні переживання, що впливають на життєдіяльність людини (настрій, депресія, стрес). Психічні властивості – сталі душевні якості, що утворюються у процесі життєдіяльності людини і характеризують її здатність відповідати на певні дії адекватними психічними діями (темперамент, досвід, характер, здібності, інтелект тощо). Психіка людини тісно пов’язана з безпекою її життєдіяльності. Небезпеки, які впливають на людину, не можна розцінювати ані як подію, яка породжена тільки зовнішньою стимулюючою ситуацією, ані як результат рефлекторної реакції організму людини на неї. Вплив цих небезпек обумовлюється психофізіологічними якостями людини. Дослідами встановлено, що у 70 % нещасних випадків, що трапляються у сфері виробництва, винуватцями є самі люди. Звідси постає принципово важливе питання: чому люди, яким від народження притаманний інстинкт самозахисту, самозбереження, так часто стають винуватцями своїх ушкоджень? Якщо людина психічно нормальна, то вона без причини ніколи не стане прагнути ушкодженьВегетативна нервова система регулює діяльність внутрішніх органів, вона включає: – нервові вузли, що знаходяться біля внутрішніх органів; – чутливу і напівчутливу системи; – вищі центри, які розташовані з різних боків стовбура мозку і півкуль. Вегетативна нервова система пов’язана з центральною системою.  Вегетативна нервова система підтримує сталий стан внутрішнього середовища (температуру тіла, склад крові), регулює роботу органів кровообігу, дихання, обміну речовин, травлення, ендокринних залоз. Наявність мозку, нервових систем, ендокринних залоз дає можливість організму реагувати на внутрішні або зовнішні ситуації таким чином, щоб бути готовим до можливих змін. Поведінка людини дає певне уявлення про інформацію, яку вона отримала із зовнішнього світу або від свого організму за допомогою органів чуття. Зв’язок між відчуттям і поведінкою встановлюється переважно в певних ділянках кори головного мозку і, залежно від подразника, відбувається адекватна дія організму – рефлекс. Рефлекси можуть бути двох видів – безумовні й умовні. Безумовні рефлекси – це стереотипи поведінки, надбані людиною у постійних умовах зовнішнього середовища, які формувалися в процесі всієї попередньої історії розвитку та передаються у спадковість. Умовні рефлекси – це поведінка, яку набувають у результаті навчання або у разі дій, які часто повторюються, особливо якщо послідовність їх виконання довго залишається незмінною. Це дозволяє виконувати дії у напівавтоматичному режимі. Такі дії називають динамічним стереотипом.. Якості людини Якості людини – це ті її властивості, які виявляються по-різному, залежно від умов, ситуацій. Розглянемо основні властивості людини, які значною мірою впливають на життєдіяльність людини: здібності, емоційні та вольові якості. Здібності – це психофізіологічні властивості людини, які реалізують функції відображення існуючого світу і регуляції поведінки: відчуття, сприйняття, пам’ять, увага, мислення, психомоторика (рухи, довільні реакції, дії, увага).  Розрізняють загальні та спеціальні здібності. Загальні – притаманні багатьом людям, спеціальні – це такі властивості, які дають змогу досягти високих результатів у якійсь галузі діяльності. Особливі здібності, що виявляються у творчому розв’язанні завдань, називаються талантом, а людей, яким вони притаманні – талановитими. Найвищий ступінь у розвитку здібностей – геніальність.  Природні можливості розвитку здібностей кожної людини називають задатком. Індивідуальна своєрідність задатків кожної людини характеризує здатність людини до розвитку певних здібностей. Задатки розвиваються у процесі виховання, навчання та практичної діяльності. До задатків належать психологічні процеси, ступінь їх прояву. Однією з особливостей психологічного процесу є відчуття.  Відчуття – це основа знань людини про навколишній світ. Це відображення властивостей предметів, що виникають у людини при безпосередній дії їх на її органи чуття. Відчуття має рефлекторний характер, фізіологічною основою якого є нервовий процес, що стимулюється дією того чи іншого подразника на адекватний аналізатор. Відображення дійсності розуміють як сприйняття.  Сприйняття – це відображення у свідомості людини предметів як цілісних образів при їх безпосередній дії на органи чуття. Цей процес залежить не тільки від інформації органів чуття, а й від настрою, очікувань, життєвого досвіду людини. Це активний процес, у якому задіяний минулий досвід, очікування, застереження, значимість для людини того, що вона сприймає. Інформація, що сприймає людина, накладається на ту, яка у неї вже є. Сприйняття поділяються на види за кількома ознаками: – провідним аналізатором (зорове, слухове, дотикове тощо); – формою існування матерії (простір, час, рух); – активністю (сприйняття мимоволі й навмисне). Фізіологічною основою сприйняття є складна аналітико-синтетична діяльність усієї кори головного мозку.  За допомогою сприйняття людина спроможна своєчасно виявити небезпечну ситуацію і адекватно відреагувати на неї. Особливе значення мають такі особливості сприйняття, як пороги зору та слуху, час реагування на небезпеки, надійність сприйняття в умовах дефіциту часу, сприйняття простору тощо.  Сприйняття взагалі та здібності щодо сприйняття інформації мають суттєве значення для реалізації інших психічних процесів, особливо пам’яті. Пам’ять – одна із найважливіших функцій людського мозку. Якщо сприйняття – це початковий етап пізнавального процесу, відображення об’єктивної реальності, що діє на органи чуття в даний час, то пам’ять – це відображення реальності, що діяла в минулому.  Пам’ять – це здатність людини фіксувати, зберігати і відтворювати інформацію, досвід (знання, навички, уміння, звички). Людська пам’ять утримує два види інформації: генетичну (видову) та набуту (прижиттєву).  Генетична пам’ять зберігає інформацію, накопичену в процесі еволюції упродовж багатьох тисячоліть. Вона виявляється безумовними рефлексами й інстинктами та передається спадково. Набута пам’ять зберігає інформацію, яку людина засвоює в процесі життя, від народження до смерті. Вона реалізується в умовних рефлексах. Розрізняють такі види набутої пам’яті: рухову, образну, емоційну й символічну (словесну та логічну).  Рухова пам’ять – це пам’ять на позу, положення тіла, професійні та спортивні навички, життєві звички.  Зорова та слухова пам’ять є образною пам’яттю, коли інформація сприймається і фіксується через певні органи чуття.  Емоційна пам’ять визначає відтворення певного чуттєвого стану при повторному впливі тієї ситуації, у якій цей емоційний стан виник уперше.  Символічна пам’ять поділяється на словесну й логічну. Словесна пам’ять формується слідом за образною. Характерна риса її – точність відтворення. Особливості логічної пам’яті виявляються у запам’ятовуванні лише суті тексту.  Набута пам’ять поділяється за формами на: миттєву, короткочасну, проміжну й довготривалу.  Миттєва пам’ять – це форма збереження інформації впродовж незначної миті; інформацію не можна затримати в пам’яті, відтворити. Час збереження сліду інформації в миттєвій пам’яті – 10–60 с.  Частина інформації із миттєвої пам’яті потрапляє до короткочасної, час збереження якої – декілька хвилин.  Інформація з короткочасної пам’яті після певного перекодування потрапляє до проміжної пам’яті, де вона зберігається, доки не з’являється можливість перевести її на довготривале утримання. Час збереження інформації у проміжній пам’яті становить години. Процес очищення проміжної пам’яті відбувається переважно у сні, й, можливо, саме цим значною мірою визначається його специфіка та призначення.  Обсяг довготривалої пам’яті практично не має обмежень, так само як час збереження в ній інформації. При необхідності використання інформації із довготривалої пам’яті вона знову переводиться до короткочасної.  Усі види пам’яті взаємопов’язані за обсягом, точністю відтворення і забуванням.  На розвиток якості пам’яті людини впливають її фізичний і психічний стан, тренованість, професія, вік. Пам’ять погіршується з віком. До 20–25 років пам’ять покращується і до 30–40 років залишається на тому ж рівні. Потім здатність запам’ятовувати й згадувати поступово йде на спад. Професійна пам’ять зберігається і в похилому віці.  Реалізація різних видів і форм пам’яті зумовлюється особивостями сприйняття інформації, потребами й мотивами, інтересами, вольовими зусиллями, застосуванням спеціальних прийомів, психофізичним станом організму. Пам’ять є суттєвою характеристикою пізнавальних здібностей людини, та проникнення в таємниці пізнання явищ навколишнього світу можливе лише завдяки мисленню.  Мислення – це найвища форма відображення реальності та свідомої цілеспрямованої діяльності людини, що направлена на опосередкування, абстрактне узагальнене пізнання явищ навколишнього світу, суті цих явищ і зв’язків між явищами. Найважливіше значення в процесі мислення мають слова, мова, аналізатори.  Мислення спрямовується на вирішення певних завдань – від найпростіших, елементарних, до складних, що їх ставить саме життя. Уся мислима діяльність (судження, умовиводи, розуміння, формування понять) складається з таких розумових операцій: аналіз, синтез, порівняння, узагальнення, абстракція і конкретизація.  Аналіз – це поділ подумки предмета, явища на складові частини, ознаки, властивості та виділення цих компонентів.  Синтез – поєднання подумки в єдине ціле окремих частин, ознак, властивостей предметів, явищ або понять.  Узагальнення – виділення на підставі порівняння головного, загального, особливого або часткового, що є характерним для певного явища, предмета, об’єкта.  Абстракція – виділення суттєвих особливостей групи предметів, явищ або понять. Конкретизація – перехід від загального до часткового, зв’язок теорії з практикою, перехід до конкретної дійсності, до чуттєвого досвіду.  Для забезпечення надійності та безпеки у складних ситуаціях слід виділити такі риси мислення: винахідливість, кмітливість, швидкість прийняття рішення, критичність, роздумливість.  Психомоторні здібності характеризуються діями, спрямованими на досягнення елементарної мети одним або декількома рухами.  Види рухових реакцій: – сенсорні реакції як реакції на зовнішній вплив, у яких реалізований зв’язок сприйняття та адекватного руху; – сенсорна координація, що включає координацію рухів руки, обох рук та рук і ніг. Психомоторні здібності впливають на безпеку діяльності людини, особливо пов’язаної з виробництвом в умовах автоматизації та механізації. При цьому велике значення мають такі ознаки рухів та реакцій: швидкість реакцій, швидкість руху, точність рухів, координованість, темп рухів, ритми рухів (періодичність), надійність. Для підвищення рівня сенсорної та рухової активності важливу роль відіграє увага. Увага займає особливе місце серед психічних явищ. Увага – це спрямованість та зосередженість у свідомості на об’єктах або явищах, що сприяє підвищенню рівня сенсорної, інтелектуальної та рухової активності.  До основних функцій уваги належить вибір впливів, регулювання і контроль діяльності доти, доки не буде досягнута її мета. Увагу характеризують концентрація, стійкість, розподіл, переключення й обсяг.  Концентрація уваги – це стан свідомості, необхідний для того, щоб включитися в діяльність, зосередитися на завданні. Стійкість уваги – це тривалість привертання уваги до одного й того самого об’єкта або завдання. Стійкість мимовільної уваги, що виникає без зусилля, всього 2–3 секунди, довільна увага досягається вольовим зусиллям, послабляється через 15 хв. напруженої праці.  Розподіл уваги – це здатність людини одночасно концентрувати увагу на декількох об’єктах, що дає можливість виконувати одразу декілька дій.  Переключення уваги – це зворотний бік розподілу уваги. Воно вимірюється швидкістю переходу від одного виду діяльності до іншого. Погане переключення уваги призводить до неуважності.  Обсяг уваги – це кількість предметів або явищ, що їх людина утримує одночасно в своїй свідомості. Як правило, свідомість відбиває 7 2 предмети (магічне число “7”).  За всіх обставин управління увагою – це передумова ефективної життєдіяльності та безпеки людини. Вплив конкретної ситуації на поведінку людини визначається тим, як людина переживає цю ситуацію. Переживання ситуації, різноманітні реакції людини на неї розуміють як емоції.  Емоції – це психічні процеси, які відображають особисту значимість та оцінку зовнішніх і внутрішніх ситуацій для життєдіяльності людини у формі переживання.  Прояв емоційного життя людини відбувається у таких станах, як афекти, власне емоції, почуття, настрій і стрес.  Афект – це найсильніша емоційна реакція. Афект повністю захоплює людину і підкоряє її думки і рухи. Він завжди ситуаційний, інтенсивний і відносно короткий. Афект постає як наслідок якогось сильного потрясіння. В афекті змінюється увага: знижується можливість переключення, забувається все, що відбувалося до події, яка викликала афектну реакцію (стан ейфорії після звільнення від небезпеки, ступор при повідомленні про смерть).  Власне емоції – це більш тривалі реакції і ті, що виникають не тільки внаслідок події, яка сталася, а й ті, що передбачаються або згадуються.  Почуття – стійкий емоційний стан, який має чітко означений предметний характер і висловлюють ставлення як до конкретної події або людей, так і до уявлення. Настрій – найстійкіший емоційний стан. Настрій відображає загальне ставлення щодо сприйняття або несприйняття людиною світу. Настрій може бути похідним від темпераменту.  Стрес – це неспецифічна реакція організму у відповідь на несподівану та напружену ситуацію. Це фізіологічна реакція, що мобілізує резерви організму і готує його до фізичної активності типу боротьби, втечі. Під час стресу виділяються гормони, змінюється режим роботи багатьох органів і систем (ритм серця, частота пульсу тощо). Стресова реакція має різний прояв у різних людей: активна – зростає ефективність діяльності, пасивна – ефективність діяльності різко зменшується.  Людина, як і тварина, народжується з певними емоційними реакціями. Це первинні емоції: страх і тривога як прояв потреб у самозбереженні; радість як реакція задоволення від реалізації потреб; гнів як наслідок обмеження потреби у рухах. Вторинні емоції у людини формуються внаслідок її соціальності та усвідомлення власного “Я”. Ці емоції не пов’язані з життєво важливими потребами (образа, провина, почуття сорому, заздрість, злорадство, пихатість тощо). Головне в природі емоцій – залежність їх від потреб (цілей) та дефіцит прагматичної інформації. Кілька прикладів негативних емоцій: лють, страх, переляк, горе тощо. Позитивні емоції: натхнення, ентузіазм; людина безстрашна, якщо має вичерпні відомості про те, як вийти з небезпечного становища; почуття торжества, тріумфу виникає тільки у того, хто подолав великі перешкоди на шляху до мети; успіх підбадьорює, дає відчуття впевненості у своїх силах. Отже, емоціональна урівноваженість сприятливо впливає на життєдіяльність людини і зменшує її схильність до небезпеки. Пізнавши психіку людини, можна знайти шлях до підвищення її безпеки життєдіяльності.  Найбільш характерними аваріями, що викликають важкі наслідки, є вибухи, пожежі, зараження атмосфери і місцевості СДОР, радіоактивне зараження.  Аварії з закінченням (викидом) СДОР і зараженням навколишнього середовища виникають на підприємствах хімічної, нафтопереробної, целюлозно-паперової, м'ясо-молочної та харчової промисловості (що мають холодильні установки і які використовують у них в якості холодоагенту речовини типу аміак), водопровідних і очисних спорудах (що використовують хлор) , а також при транспортуванні СДОР по залізниці і автомобільних дорогах.  Безпосередніми причинами викиду СДОР є ​​порушення правил зберігання і транспортування, недотримання техніки безпеки, вихід з ладу агрегатів, механізмів, трубопроводів, ушкодження ємностей тощо При цьому не виключені поразки робітників, службовець і інших категорій населення, що виявляються в районах викиду СДОР.  Сильнодіючими отруйними речовинами називаються хімічні сполуки, які в певних кількостях, що перевищують ГДК, надають шкідливий вплив на людей, сільськогосподарських тварин, рослини, викликаючи у них ураження різного ступеня.  СДОР можуть бути елементами технологічного процесу (аміак, хлор, сірчана й азотна кислоти, фтористий водень) і можуть утворюватись при пожежах на об'єктах народного господарства (оксид вуглецю, оксид азоту, хлористий водень, сірчистий газ).  Вражаюча дія СДОР на людей можливе як в результаті потрапляння таких речовин у краплиннорідкому вигляді на шкіру людини, так і в результаті вдихання їх парів. За токсичним властивостям СДОР в основному відносяться до групи речовин загальотрутного і задушливого дії. Симптомами отруєння ними в більшості випадків є головний біль, запаморочення, потемніння в очах, шум у вухах, наростаюча слабкість, задишка, нудота, блювота, а при сильних отруєннях-непритомність, судоми, втрата свідомості і навіть смерть.  У населених пунктах стійкість зараження СДОР буде вище, ніж на відкритій місцевості, оскільки вплив вітру виявляється у меншій мірі.  У населених пунктах і лісах можливий застій зараженого парами СДОР повітря, у виробничих приміщеннях, підвалах і комунікаційних тунелях - можливі освіти щодо високих концентрацій парів. При цьому характер токсичної дії деяких СДОР може змінюватися, наприклад, пари хлору в концентрації 0,1-0,2 мг / л смерть людини можуть викликати при вдиханні їх протягом не менше 1 години, а пари в концентрації 10-15 мг / л викличуть рефлекторну зупинку дихання при 1-2 вдихах. Деякі з СДОР при високих концентраціях їх пари здатні викликати шкірні ураження людини (з утворенням пухирів).